Філософія Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи (1615) та школи Києво-Печерського монастиря (1631), які були об’єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом, з 1701 року, став академією, першим вищим навчальним закладом східних слов’ян.

Визначними філософами, котрі представляли Києво-Могилянську академію, були І. Гізель (близько 1600-1683), Й. Кононович-Горбацький (помер 1653), С. Яворський (1658-1722), Ф. Прокопович (1681-1736), Г. Кониський (1717-1795) та інші.

Вперше в Україні філософія викладалася окремо від теології. Її викладання значною мірою було схоластичним. Викладачі академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причину речей, даних людині Богом, а також дослідити моральні основи її життя. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто Богом, якого вважали також творцем природи.

Загальною ознакою їх філософського вчення було те, що воно значною мірою ґрунтувалося на ідеалістичних, теософських началах. Теософія (від грец. тео – «Бог», софія – «мудрість») – релігійно-філософське вчення, котре претендує на те, щоб «науковими методами» довести «божественну мудрість», зробивши її надбанням особи. Вони, як правило, визнавали першопричиною всього існуючого Бога, котрий творить не лише речі, «матерію», але й їх «форму».

Разом з тим під впливом розвитку науки і, насамперед, природознавства у філософії Києво-Могилянської академії поступово зміщуються акценти з теософії до пантеїзму, до визнання того, що сама природа є Богом. «Повне визначення природи, – писав найвідоміший філософ академії Ф. Прокопович, – збігається з Богом відносно природних речей, в яких він обов’язково існує і які він рухає». Звідси виходить, що це визначення не лише природи, а воно, очевидно, відноситься до матерії та форми.

Доречно відзначити, що розуміння філософами академії взаємозв’язку матерії та форми, хоч і ґрунтувалося на пантеїстичній основі, проте суттєво відрізнялось від тлумачення цього питання у філософії Аристотеля. В останнього матерія є пасивною, інертною, форма ж є активною, рухливою, причинною, лише вона дає імпульс до розвитку. Професор академії Й. Кононович-Горбацький, на противагу античному філософу, підкреслював, що «матерія не пасивна, як вважав Аристотель, а активна, бо з неї виводяться всі форми... Вся природа – це субстанція діяння». «Матерія є активною і діяльною», – погоджувався учень Кононовича-Горбацького, І. Гізель, – але «активна сила кожної речі» залежить від «всемогутності божої».



Філософському вченню професорів Києво-Могилянської академії було притаманне розуміння єдності матерії та руху, його суперечливості, плинності речей. Рух – це така властивість матерії, без якої не можна збагнути будь-яких змін, процесів виникнення і зникнення, круговороту в природі. «Без ґрунтовного розуміння руху, – писав Ф. Прокопович, – неможливо добре зрозуміти і всього іншого..., бо всі зміни, виникнення і загибель, кругообіг небес, рух елементів, активність і пасивність, плинність і змінність відбуваються завдяки рухові. Рух являє собою ніби загальне життя всього світу». Однак «причиною причин» цього руху, на думку філософа, є Бог, тобто ця проблема теж вирішувалася філософами академії з позицій пантеїзму.

Разом з тим, незважаючи на такі пантеїстичні уявлення, у філософії Києво-Могилянської академії знаходили відображення елементи діалектики, глибокого розуміння сутності протилежностей у розвитку природи, її речей і явищ. І. Гізель, наприклад, вважав, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, «де немає протилежностей там немає ні виникнення, ні знищення», тобто немає руху. «Рух, – підкреслював Ф. Прокопович, – виникає з протилежного, тобто спокою. Вся природа є єдністю руху і спокою. Якщо речі рухаються чи знаходяться у спокої, то все це обумовлюється самою природою, її «принципами».

Отже, філософія Києво-Могилянської академії, з одного боку, ґрунтувалася головним чином на теософській, пантеїстичній і деїстичній основах, а з іншого, і це є значним надбанням її розробників, глибоке розуміння сутності природи, її руху і розвитку, самої матерії, кількісної й якісної стабільності останньої, елементів діалектики протилежностей, теорії пізнання тощо, що сприяло становленню і розвитку наукового світорозуміння. Філософія Києво-Могилянської академії – цінне надбання української духовної культури.


Главная Страница