Створення коаліції національно-патріотичних сил.

На початку 1921 р. для гоміньдану склалися сприятливі обставини щодо тиску на уряд, що на той час втратив більшість політичних союзників. У Шанхаї та низці інших міст дійшло до антиурядових виступів. У травні 1921 р. Сунь Ятсен оголосив себе президентом Китаю, а Чень Цзюнміна — військовим міністром. Водночас до політичної боротьби намагалася підключитися щойно створена комуністична партія. У липні 1921 р. КПК провела свій перший з'їзд у французькій концесії в Шанхаї, на якому було 12 депутатів, що репрезентували близько 57 членів партії. Остерігаючись переслідувань поліції, кілька засідань комуністи провели на великому човні під час прогулянок озером. Головою партії обрано редактора "Сінь ціниянь" Ченя Дусю. У наступні роки комуністична партія зростала вельми повільно й налічувала в 1922 р. 123 членів, а в 1923 р. — 342.

Бойові дії проти прихильників пекінського уряду розвивалися не надто сприятливо для гоміньдану. Північний дуцзюнь У Пейфу розбив союзних Сунь Ятсенові фентянців і наблизився до Гуанчжоу. Тим часом виникло напруження між військовим головнокомандувачем Чень Цзюнміном та Сунь Ятсеном. Причиною суперечки було ставлення до національного питання. Сунь Ятсен був ханьським націоналістом, заявляючи зокрема, що "необхідно розвивати славу і велич ханьців. Хай ті нації, які разом з нами будують державу, сплавляться в єдиній печі і віллються в ханьську націю і на сході Азії створять єдину державу ханьської нації, щоб її велич потрясла світ". З такими поглядами не погоджувався Чень Цзюнмінь, котрий, усвідомлюючи, що унітарна держава стане кінцем для всевладдя дуцзюнів, виступав за федеративний устрій. Його підтримала значна група військових командирів, які організували 16 червня 1922 р. військовий переворот у Гуанчжоу. Сунь Ятсен та Чан Кайші на крейсері "Юнфень" поспіхом утекли до Гонконга. Упродовж тривалих понад 50-денних боїв з великим труднощами військам, що зберігали вірність Сунь Ятсену, вдалося відступити на північ, залишивши Гуанчжоу в руках повсталих. Лише в січні — лютому 1923 р. Чень Цзюнміня з Гуанчжоу вибили об'єднані армії гуансійців та юньнанців. Повернувшись з Гонконга, 21 лютого Сунь Ятсен сформував новий уряд. Зверхність гоміньданівського уряду в Гуанчжоу визнали провінції Гуансі, Юньнань, Гуйчжоу, Хунань, Цзянсі, Сичуань. Безпосередньо підпорядкована гоміньдану армія налічувала 80000 бійців.



Упродовж літа — осені 1923 р. гоміньдан зав'язав дружні стосунки з Радянською Росією. Восени 1923 р. очолена Чан Кайші китайська делегація відвідала Москву. СРСР надав суньятсенівському урядові фінансову допомогу і в жовтні 1923 р. прислав повноважного представника Михайла Бородіна. За порадою радянських представників, у листопаді 1923 р. Сунь Ятсен реформував гоміньдан. Чітко визначено цілі партійної політики, проведено кадрову чистку. На Першому об'єднавчому з'їзді гоміньдану в січні 1924 р. з ініціативи Сунь Ятсена партія уточнила три принципи своєї діяльності. Надалі націоналізм трактувався не лише як боротьба з іноземними імперіалістами, але й як боротьба з відцентровою сепаратистською діяльністю китайських дуцзюнів. Народовладдя гоміньдан витлумачив як "боротьбу з "тлустими котами", а благодненство — як обмеження капіталу та розділ землі між працюючими на ній. На шляху до встановлення народовладдя Сунь Ятсен передбачав три етапи: воєнний (військової диктатури), політичної опіки гоміньдану (партійної диктатури) та конституційний. Особливістю Китаю був поділ державної влади на п'ять гілок: законодавчу, виконавчу, судову, контрольну та екзаменаційну. Важливим наслідком з'їзду став вступ до гоміньдану низки дрібніших політичних угрупувань, що дало змогу створити єдиний фронт.

У 1924 р. за допомогою СРСР гоміньдан створив військову школу Вампу (Хуанпу), за назвою острівця на рукаві Янцзи, де вона була розташована. Керівником групи радянських військових, що викладали там, був В. Блюхер (Галін). З китайського боку школою керував Чан Кайші. Школа готувала командирів піхотних підрозділів, фахівців артилеристів, кулеметників та зв'язківців. Завдяки потужній ідеологічній підготовці, яку давала школа, в наступні роки виник своєрідний "клан Вампу" — братство гоміньданівських офіцерів, що її закінчили. Серед випускників Вампу на початок 40-х років близько 40 осіб стали генералами.

Восени на бік гоміньдану несподівано перейшов дуцзюнь-християнин Фен Юйсян. Війська цього генерала розбили сили У Пейфу і зайняли Пекін. Вигнавши зі столиці імператора Пу І, Фен Юйсян запропонував створити коаліційний уряд, у якому були б представлені головні політичні сили країни. За погодженням з маньчжурським дуцзюнем Чжан Цзолінем, уряд знову очолив Дуань Ціжуй. Водночас до Сунь Ятсена було вислано запрошення з пропозицією прибути до столиці й узяти участь у роботі Всекитайської конференції. Прибуття лідера гоміньдану до Пекіна 31 грудня 1924 р. стало його тріумфом. На вулицях міста натовпи прихильників вітали Сунь Ятсена як уособлення національного руху. Взявши участь у конференції і справивши своїм авторитетом визначальний вплив на прийняті на ній рішення, Сунь Ятсен помер 12 березня 1925 р. Залишений лідером гоміньдану політичний заповіт зводився до двох головних завдань — об'єднання країни і ліквідації нерівноправних договорів. Після смерті Сунь Ятсена політична ситуація швидко змінилася. Проти схильного до співпраці з гоміньданом Фен Юйсяна об'єдналися кілька дуцзюнів, які завдали поразки його військам.

Очолений гоміньданом рух 1925-1928 років за об'єднання країни отримав назву революції. Початок революційних подій було покладено 30 травня 1925 р. розстрілом поліцією демонстрації в Шанхаї, у результаті якої 41 особа була вбита і 14 поранено. Бажаючи захистити своїх громадян від насильства з боку китайців, військові кораблі європейських країн висадили десантні групи, що взяли під контроль окремі дільниці міста. Шокований таким втручанням у внутрішні справи країни, пекінський уряд звернувся до європейських країн із нотами протесту, однак не здійснив жодних активних дій. Тим часом, обурені поведінкою європейців у Шанхаї, розпочали страйк китайські робітники в англійській колонії Гонконг. Спроби порозумітися із страйкарями та придушити виступи силою зброї було безуспішними. Гонконзький страйк тривав майже 16 місяців.

Політичним наслідком шанхайських подій 30 травня 1925 р. стало проголошення 1 липня 1925 р. Національного уряду в Гуанчжоу. Головою уряду став відомий діяч гоміньдану і колишній організатор антиманьчжурських терористичних актів Ван Цзінвей. Чан Кайші отримав пост головнокомандувача збройних сил. Проголошений уряд одразу ж розпочав бойові дії проти сил У Пейфу, якого в певний момент підтримали японці. До створених гоміньданом структур увійшли представники інших партій, включно з комуністами. Мао Цзедун отримав пост керівника Інституту селянського руху, в якому, використовуючи гоміньданівські структури, вів пропаганду комуністичних ідей. Оскільки партія отримала легальний статус, КПК різко збільшила кількість своїх членів. Упродовж 1925-1926 років чисельність комуністичної партії сягнула 80000 осіб.

У січні 1926 р. на Другому з'їзді гоміньдану комуністи ще більш укріпили своє становище. З 36 членів Центрального Виконавчого Комітету гоміньдану 16 осіб було представниками опозиційних до гоміньдану партії і ще 7 осіб — комуністами. Лідерами правої опозиції всередині гоміньдану були Сунь Фо і Лі Фулінь. Користуючись своїм легальним становищем, китайські комуністи розпочали підготовку до державного перевороту і захоплення всієї влади всередині гоміньдану. У свою чергу, спостерігаючи зміцнення КПК, лідери гоміньдану також почали готуватися до боротьби з комуністами.

Бажаючи випередити ймовірний комуністичний переворот, 20 березня 1926 р., вірні гоміньдану підрозділи розпочали арешти серед комуністів-військових та відомих своєю прихильністю до них офіцерів. Було заарештовано радянських військових радників та багатьох курсантів школи Вампу. Однак не бажаючи конфлікту з СРСР Чан Кайші не вдався до негайного розриву з КПК. Арештованих було випущено взамін за політичні поступки з боку китайських комуністів. Усунувши загрозу зліва Чан Кайші, який на той час усе відкритіше виходив на політичну арену, зайнявся укріпленням табору своїх прихильників. У результаті складної закулісної боротьби Ван Цзінвей змушений був виїхати за кордон, а Чан Кайші зміг зосередити в своїх руках контроль над армією, поліцією, фінансами, військовою промисловістю та постачанням у міста продуктів. Хоча тимчасовим головою гоміньданівського уряду став генерал Тань Янькай уся реальна влада належала Чан Кайші.

3. "Північний похід".

Військова операція об'єднання країни, чи як її називає історіографія, "північний похід", розпочався 9 липня 1926 р. Сили створеної для цього походу Народно-революційної армії (НРА) налічували близько 100000 солдат та офіцерів. Їм протистояло 350000 бійців Чжан Цзоліня, 250000 — У Пейфу та 200000 — Сунь Чуаньфаня. Однак в арміях дуцзюнів був надзвичайно низький бойовий дух солдат, процвітали корупція та зловживання офіцерів. Офіцерський корпус був за духом найманцями і також не виявляв бажання битися до кінця. Уже 5-7 вересня 1926 р. після боїв під Діншіцяо НРА зайняла Ханькоу та Ханьянь. Учан захоплено 10 жовтня, причому російські льотчики бомбили міські укріплення. У грудні 1926 р. гоміньданівський уряд переїхав до Уханя. Після низки поразок на різних фронтах у грудні 1926 р. залишки військ північних дуцзюнів об'єдналися в єдину армію "Аньго цзюнь" ("Армію умиротворення держав;

З огляду на успішне розгортання наступу гоміньдану, європейці, які раніше виявляли більше симпатій до слабкого центрального уряду країни, почали схилятися на сторону Чан Кайші. З іншого боку, уряди західних країн остерігалися посилення впливів СРСР у регіоні. Посилення гоміньдану змусило європейські країни піти на прямі переговори з урядом Ван Цзінвея. Ще 18 грудня 1926 р., остерігаючись втрати своїх володінь у Китаї, Англія запропонувала іншим європейським країнам переглянути нерівноправні угоди з Китаєм. Більшість країн поставилися до англійської ініціативи негативно, вочевидь, маючи намір поліпшити своє становище на китайському ринку за рахунок Англії. Однак, уже в лютому 1927 р. США запропонували гоміньданівському уряду переговори щодо відміни прав на екстериторіальність американських представництв. 4 січня 1927 р. без опору з боку європейців війська гоміньдану зайняли сетльмент (район компактного розселення) у Ханькоу, а 6-7 січня — англійські концесії в Цзюцзяні. В англійських концесіях 15 березня 1927 р. було введено новий режим — розпущено англійські муніципалітети й замінено їх китайськими. Однак західні країни не залишали поза увагою й можливості збройного захисту своїх громадян у Китаї. З цією метою європейські країни до квітня 1927 р. зосередили в територіальних водах країни понад 200 військових кораблів зі значними контингентами морської піхоти на борту.

Після короткої боротьби з політичними опонентами всередині гоміньдану, 18 квітня 1927 р. Чан Кайші сформував уряд в Нанкіні, вже третій у країні, де існували уряди в Пекіні та Ханькоу. Перелом у бойових діях проти центрального уряду настав 21 червня, після того як Фен Юйсян вдруге перейшов на бік гоміньдану. У ніч з 31 липня на 1 серпня 1927 р. 11-ий і 20-ий корпуси НРА, що були сформовані переважно з комуністів, здійснили спробу військового заколоту в Наньчані. Керував повстанням майбутній лідер комуністичного Китаю Чжоу Еньлай. Після п'ятиденних боїв комуністи змушені були покинути місто. За наказом Чан Кайші в багатьох містах відбулися арешти комуністів. Лише в Гуанчжоу ув'язнено 2700 осіб. До кінця 1927 р. співпраця між КПК і гоміньданом була остаточно розірвана. Скориставшись цими подіями для зміцнення своєї влади, Чан Кайші в січні 1928 р. повернув собі домінуюче становище в гоміньдані й вислав з країни радянських воєнспеців, які підозрювалися в комуністичній пропаганді.

У свою чергу, після конфлікту з гоміньданом від керівництва КПК було усунено звинуваченого в "правому опортунізмі" Ченя Дусю, який продовжував наполягати на співпраці з гоміньданом. На чільне місце в партії все більше висувався Мао Цзедун. Уцілілі війська комуністів відійшли у важкодоступні райони країни, де створили "радянські райони". Найбільший з таких районів — "центральний" — площею 50-60 тис. км2 виник на півдні провінції Цзянсі. Його військовим командувачем призначено Чжу Де, а політкомісаром — Мао Цзедуна. У цілому по країні комуністи контролювали близько 150 тис. км2 з населенням 10-12 млн. осіб, що становило 3,5-4% території та 2,5-3% її населення. На контрольованій території комуністи вдалися до соціалістичних експериментів, а у відповідь на урядові репресії заарештували й стратили кілька тисяч "реакціонерів".

У квітні 1928 р. ударом у напрямку Шаньдуня НРА продовжила "північний похід". Тоді ж японці ввели свої війська в Цзінань. Після того як 1 травня 1928 р. війська Чан Кайші підійшли до Цзінаня, там почалися сутички з японцями. Скориставшись своєю технічною перевагою і кращою виучкою, війська японців вибили підрозділи НРА з міста, причому загинуло 3254 китайці й лише 15 японських солдат. Значна частина вбитих з китайського боку належала до цивільного населення й була закатована японцями. Інцидент у Цзінані став своєрідним попередженням японської сторони гоміньдану. Токіо давав зрозуміти, що буде протистояти посиленню Китаю.

У червні 1928 р., оголосивши про свою незгоду з прояпонською політикою Чжен Цзоліня, дуцзюнь Янь Сішань захопив Пекін. Символом умиротворення китайської півночі стало перейменування 20 червня 1928 р. Пекіна (досл. "Північної столиці") на Бейпін ("Північний спокій"). Чжен Цзоліня, який, намагаючись звільнитися від обтяжливого союзу з японцями, спробував вести незалежну політику, було вбито. Японські агенти висадили в повітря потяг, яким воєначальник їхав з Пекіна до Маньчжурії. Смерть одного з найвпливовіших лідерів північних генералів остаточно дезорієнтувала антигоміньданівські сили. Син Чжан Цзоліня Чжан Сюелян, який перейняв командування над армією батька, дізнавшись про роль японців у цьому терористичному акті, оголосив про перехід на бік Чан Кайші. Завдяки цьому на кінець 1928 р. загальна чисельність армії гоміньдану становила 2 млн. осіб.

referatxla.nugaspb.ru uvo.deutsch-service.ru referatxfn.nugaspb.ru referatwvc.nugaspb.ru Главная Страница