Структура арт–терапевтичного заняття

Тема: Комбінація арт-терапії з іншими формами терапії творчістю.

Історичний аспект арт-терапії.

Сутність поняття “арт-терапія”.

3.Види арт-терапії:

Лялькотерапія

Казкотерапія.

Пісочна терапія.

Кольоротерапія

Сміхотерапія.

Кінезотерапія

1.Вперше термін арт-терапія був використаний А. Хіллом в 1938 р. при описі своїх занять зображальною творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять мистецтвом (музикотерапія, драмотерапія, танцювальна діяльність), арт-терапія почала розвиватися в Великобританії після Великої Вітчизняної війни, причому в тісному зв’язку з психотерапією. Ефективність застосування мистецтва в контексті лікування ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні.

К. Г. Юнгу належить величезна роль у становленні тих форм психотерапії, що використовують образотворчу роботу пацієнтів. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох арт-терапевтів. К. Г. Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. У 1960-1980 рр. були створені професійні об’єднання, які сприяли державній реєстрації арт-терапії як самостійної спеціальності. В 1969 р. була створена Американська арт-терапевтична асоціація, що об’єднала арт-терапевтів-практиків. Подібні асоціації виникли в результаті в Англії (Британська Асоціація арт-терапевтів), Голландії, Японії в 1980-1990 рр.

Першим аналогом групової арт-терапевтичної роботи, яка проводилась в кінці XIX - на початку XX століття в галузі художньої педагогіки, можна назвати роботу австрійського художника Ф.Чізека, який зацікавившись "дитячим мистецтвом", став активно його пропагандувати і використовувати при проведенні художніх занять із дітьми. Враховуючи те, що кожна дитина має певні здібності до образотворчої діяльності, Ф.Чізек спонукав дітей до вільного самовираження. Він вважав, що основне завдання педагога заключається в тому, щоб створити в студії сприятливу атмосферу для творчості, налагодити з пацієнтами теплі відносини і переконати їх у безумовній значимості їхньої роботи.

Подібний підхід до художньої освіти був характерним для цілої низки педагогів-арт-терапевтів, таких як Г.Рід, В. Ловенфельд. Вони розглядали заняття дітей образотворчою діяльністю як інструмент розвитку їхньої емоційної сфери, мислення, креативності. Послідовницею Ф.Чізека була М.Річардсон, можливо, найяскравіша прихильниця "дитячого мистецтва" у Великобританії. У своїй роботі з дітьми вона використовувала техніку "малювання з закритими очима", вважаючи, що це допомагає встановити контакт зі своїм внутрішнім світом і сприяє спонтанному творчому самовираженню.



До 30-40-х років XX століття новий підхід до художньої освіти дітей і проведення з ними групових занять образотворчого мистецтва, подібних до студійних занять з дорослими, знайшов підтримку у багатьох школах на заході. Багато прогресивно мислячих учителів і художніх педагогів того часу переконалися, що "єдиним завданням працюючого з дітьми дорослого є надання їм у потрібний час необхідних матеріалів для того, щоб переживання, які переповнюють дитину, могли бути зафіксовані на малюнку для зняття напруги і отримання відчуття щастя від спілкування". Слід зазначити, символічна мова малюнку, точніше ніж слова, передає зміст внутрішнього світу особистості, більш природна і приваблива, зрозуміла в будь-якому віці людям різних культур.

Вираження змісту свого власного внутрішнього світу допомагає людині справитися з проблемою. Таким чином, можна сказати, що одні з вчених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші – не тому, що зцілюючий ефект художньої творчості досягається, перш за все, завдяки відволіканню від хворобливого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що вона сам по собі здатна перетворити почуття людини і дати вихід деструктивним тенденціям.



Великий вплив на розвиток арт-терапії зробили психоаналітичні теорії. 3. Фрейд вважав, що арт-терапія має подібність зі сновидіннями і фантазіями, тому що аналогічно їм вона виконує компенсаторну функцію, знижуючи психічну напругу, яка виникає при фрустрації інстинктивних потреб.

2. Арт-терапія - це метод лікування за допомогою художньої творчості. Арт-терапія - один з найм’якіших і в той же час глибоких методів в арсеналі психологів і психотерапевтів. Малюючи, займаючись ліпленням або описуючи в літературній формі свою проблему або настрій ви неначе отримуєте закодоване послання від самих себе, з власної підсвідомості. Метод арт-терапії можна віднести до найбільш древніх і природних форм корекції емоційних станів, яким багато людей користуються самостійно - щоб зняти накопичене психічне напруження, заспокоїтися, зосередитися.

Арт-терапія має декілька видів, які проявляються в досить цікавих ігрових формах, методах і т. ін. Ці види арт-терапії, представлені у психології та медицині, відповідають існуючим видам мистецтв. Виділяють власне арт-терапію, музикотерапію, танцювальну терапію, драмотерапію, казкотерапію, бібліотерапію, маскотерапію, етнотерапію, ігротерапію, кольоротерапію, фототерапію, лялькоотерапію, оригамі тощо. Крім того, кожний із цих видів має безліч арт-терапевтичних технік, які застосовуються для вирішення внутрішніх і міжособистісних конфліктів, кризових ситуацій, вікових криз, травм, невротичних і психосоматичних розладів тощо.

Терапія мистецтвом є посередником при спілкування пацієнта і терапевта на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади.

До основних форм арт-терапії належать:

· групова;

· індивідуальна;

· сімейна.

Терапія мистецтвом на даний час використовується не тільки в лікарнях і психіатричних клініках, але і в інших умовах — і як самостійна форма терапії, і як доповнення до інших видів групової терапії.

Одним із найбільш використовуваних у терапії вправ є створення групових фресок, у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або малюють на ній щось, відповідно до обраної всією групою теми. Членів групи заохочують коментувати свої малюнки, у той час як керівник групи підсилює групову взаємодію.

Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта і його можливості, не обтяжувати його не цікавою для нього роботою, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики і т. д.

Цілями арт-терапії є: самовираження, розширення особистого досвіду, самопізнання, внутрішня інтеграція особистості та інтеграція із зовнішньою реальністю, що є важливою складовою гармонізації особистого, ділового та соціального життя. Арт-терапія допомагає акумулювати внутрішню енергію, розвивати нове бачення та креативність, які будуть невід’ємною частиною вашої ефективної професійної діяльності.

Завдання арт-терапії:

· лікування

· зцілення

· психокорекція

· реабілітація

· психопрофілактика

· розвиток

· діагностика.

Безпосередні завдання:

· вираження почуттів

· розкриття творчого потенціалу

· розвиток навичок включення в колективну діяльність

Види занять:

· директивні(чітка установка)

· не директивні( вільний вибір).

Структура арт–терапевтичного заняття

1.початок( підготовка матеріалів, тощо,збирання думок)

2.основна частина( основний процес, виконування осн. завдання)

3.завершення( підбиття підсумків,ділення враженнями).

Позиція терапевта

· директивна( спрямовує)

· не директивна( розвиваюча)

Тривалість занять

За тривалістю арт–терапевтичні заняття бувають:

· короткотерміновими( до 12 занять)

· середньо терміновими (до 1 року)

· довготерміновими (декілька років)

Проте кожне з них не повинне тривати більше 2 годин.

Цілі арт-терапії:

1. Дати соціально прийнятний вихід агресивності і іншим негативним відчуттям. Робота над малюнками, картинами, скульптурами є безпечним способом випустити "пару" і розрядити напругу.

2. Полегшити процес лікування. Неусвідомлювані внутрішні конфлікти і переживання часто буває легко виразити за допомогою зорових образів, чим висловити їх в процесі вербальної корекції. Невербальне спілкування легше вислизає від "цензури" свідомості.

3. Отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних висновків. Продукти художньої творчості відносно довговічні, і клієнт не може заперечувати факт їх існування. Вміст і стиль художніх робіт дають можливість отримати інформацію про клієнта, який може допомагати в інтерпретації своїх творів.

4. Пропрацювати думки і відчуття, які клієнт звикся пригнічувати. Інколи невербальні засоби є єдино можливими для вираження і прояснення сильних переживань і переконань.

5. Налагодити відносини між психологом і клієнтом. Спільна участь в художній діяльності може сприяти створенню стосунків емпатії і взаємного прийняття.

6. Розвинути відчуття внутрішнього контролю. Робота над малюнками, картинами або ліплення передбачають впорядковування кольору і форм.

7. Сконцентрувати увагу на відчуттях і відчуттях. Заняття образотворчим мистецтвом створюють багаті можливості для експериментування з кінестетичними і зоровими відчуттями і розвитку здібності до їх сприйняття.

8. Розвинути художні здібності і підвищити самооцінку. Побічним продуктом арт-терапії є відчуття задоволення, яке виникає в результаті виявлення прихованих талантів і їх розвитку.

3.Види арт-терапії, представлені у психології та медицині, відповідають існуючим видам мистецтв. Виділяють власне арт-терапію, анімаційну терапію, артсінтезтерапію, роботу з глиною, музикотерапію, танцювальну терапію, драмотерапію, казкотерапію, бібліотерапію, маскотерапію, етнотерапію, ігротерапію, кольоротерапію, фототерапію, куклотерапію, оригамі тощо. Крім того, кожний із цих видів має безліч арт-терапевтичних технік, які застосовуються для вирішення внутрішніх і міжособистісних конфліктів, кризових ситуацій, вікових криз, травм, невротичних і психосоматичних розладів тощо.

Ось деякі види та техніки арт-терапії, які можуть бути використані під час роботи з дітьми (і навіть якщо помітних змін у житті вони не принесуть, цікаве проведення часу забезпечують):

Малювання - одна з основних технік арт-терапії. Малювати можна чим завгодно, але слід пам'ятати, що нервовій людині краще використовувати крейду, тому що акварель, яка розтікається, може спровокувати тривогу. Крейду легше контролювати, і людина переносить це відчуття на життя. А якщо людина закомплексована, то краще малювати аквареллю - це допоможе їй відчути себе розкутою.

Колаж робиться з газетних і журнальних вирізок, природних матеріалів, фотографій, кольорового паперу. При виготовленні колажу не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю художніх здібностей, саме тому він дозволяє кожному одержати успішний результат.

Бібліотерапія. Вибір книг, орієнтованих на коло проблем певної особи чи групи. Після прочитання відбувається спільний аналіз змісту.

Для ліплення використовуються пластилін, глина, тісто. Учасники групи можуть виліпити свій страх, подивитись і поламати, а потім створити протилежний стан - радості, щастя.

Драмотерапія. Театральні постановки на різну тематику сприятливо впливають на пам'ять, волю, уяву, почуття, увагу та мислення. У спектаклі можуть обіграватися ситуації з життя учасника групи, його взаємини та конфлікти з іншими людьми.

Фототерапія. Робиться серія авторських фотографій, які потім аналізуються. Важливе використання сімейних фотографій, оскільки зображені події хоча й залишились у минулому, але підсвідомо вони продовжують впливати на людину. Фотографії допомагають пригадати минуле, усвідомити помилки, побачити образи.

Маскотерапія. Маска ліпиться на обличчі. Спочатку на шкіру наноситься крем, на який викладається перший шар паперу, а зверху приклеюється другий. Потім вона знімається й висушується, а далі розмальовується.

Арт-терапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись для зняття накопиченої психічної напруги, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Творчість як дитини, так і дорослого, реалізована у процесі арт-терапії, дає можливість висловити та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у символічній формі переживши ще раз важливі події, адже спонтанна образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

3.1.У сучасній психології роль ляльок розглядається в різних аспектах. Ляльки виступають атрибутом дитинства, дитячої культури. Так, ляльки мають особливе значення для емоційного і морального розвитку дітей. Дитина переживає зі своєю лялькою події власного і чужого життя в емоційних і моральних проявах, доступних його розумінню. Лялька або м'яка іграшка − замінник реального друга, який все розуміє і не пам'ятає зла. Тому потреба в такій іграшці виникає у більшості дітей, іноді вона зберігається і у підлітків, і не тільки у дівчаток, але і у хлопчиків.

Лялька для людини в дитинстві не обов'язково «дочка» або «синок», вона - партнер у спілкуванні у всіх його проявах. Роль ляльки полягає в діалозі, в якому відбувається «заміна» реального контакту з людиною на опосередкований контакт через ляльку. З лялькою дитина швидше і легше опановує навичками спілкування (з іграшкою легше розмовляти); сьогодні ляльками лікують заїкання, напрацьовують моторику кисті, «рукою вчать голову».

Лялькотерапія − це метод лікування за допомогою ляльок. Можливості лялькотерапії дозволяють вирішити різні важливі корекційні завдання, наприклад: розширення репертуару самовираження дитини, досягнення емоційної стійкості і саморегуляції, корекція відносин у системі дитина-батько.

Люди здавна вірили, що лялька має таємничі містичні сили, і володіє надприродними можливостями. Вони використовували ляльок в обрядах вигнання хвороб. Наприклад, у Японії є відомий обряд, під час якого на ляльку «скидають» недуги її хворого власника. Після цього ляльку садять в паперовий кораблик і пускають в плавання. Згодом кораблик розмокає, і лялька разом з усіма хворобами людини тоне. Аналогічні обряди є у народів Росії. Існує легенда про те, що одного разу взимку в селянській сім'ї, що жила в лісовій хаті, захворіла дитина. Хлопчик згасав і все питав, коли прийде літо. Батько, щоб полегшити страждання сина, вирізав із сосни птахів і розвісив їх по хаті. Син побачив їх і почав одужувати.

Ляльки можуть багато чого − і навчати, і лікувати, але тільки якщо потрапляють у добрі руки. З'явився цілий самостійний напрям − лялькотерапія. Витоки цього напряму можна знайти в психодрамі Морено. У 1940 році Якоб Леві Морено заснував у США Інститут соціометрії і психодрами. Він вирішив відтворювати в умовах клініки ті самі ситуації, які найбільш травмували його пацієнтів, і для цього створив спеціальний лікувальний театр, який назвав психодрамою. Лікарі разом з хворими та їх родичами писали досить прості сценарії і спільними зусиллями ставили спектакль. Глядацька зала теж складалася з хворих, родичів і лікувального персоналу.

Цей метод в ряді випадків давав дуже хороші результати. У Морено з'явилися послідовники в різних країнах, особливо в Західній Європі. Поступово виділилася особлива самостійна гілка − лялькотерапія. Зараз її практикують у багатьох країнах: у Німеччині, Англії, Нідерландах, у Франції. У нас в країні ні психодрамою, ні, тим більше лялькотерапії, до недавнього часу не займався ніхто, так як це вважалося буржуазним напрямом у науці. Нарешті, в 1990 році дві чудові жінки Ірина Яківна Медведєва і Тетяна Львівна Шишова розробили метод лікування дітей невротиків, який назвали драматичною психоелевацією.

Методика драматичної психоелевації − це комплексний вплив на дітей - невротиків за допомогою різноманітних театральних прийомів: етюдів, ігор, спеціально заданих ситуацій.

Один з головних принципів − не лікування окремого симптому або набору симптомів, а спроба проникнути глибше, заглянути в душу дитини, зрозуміти, чим же викликані ці симптоми, де «поломка», що даному конкретному дитині заважає жити? Цю «поломку» автори назвали патологічною домінантою.

Методика дозволяє працювати з дітьми різного віку: від чотирьох до чотирнадцяти.

Робота з ляльками починається вже на етапі діагностики. Перед дитиною розкладають ляльки: Ведмідь, зайчик, вовк, хлопчик, чоловік, жінка, дівчинка, малюк, баба-яга, клоун, незрозуміла фігура з очима.

Дитині пропонується обрати вподобану ляльку, взяти її і зайти з нею за ширму. Вже сам вибір іграшки може багато про що розповісти. Якщо дитина вибирає зайчика, можна запідозрити у нього страхи, особливо якщо він про них не говорить. Якщо вибирає вовка, можна припустити прояв агресивності.

Лікування за цією методикою складається з двох етапів. Перший етап умовно називається «Лікувальні етюди» і триває майже три тижні, протягом яких проходять вісім занять. Велика увага приділяється роботі вдома, де діти разом з батьками репетирують ті сценки, які їм задають терапевти. Хоча робота проводиться в групі, діти вже з другого заняття отримують індивідуальні завдання, тобто йдуть за індивідуальною програмою.

3.2.Казкотерапія як метод психотерапії відомий людству тисячі років, а як течія сучасної психотерапії виник зовсім нещодавно.

Казкотерапія – виховна система, метою якої є передача життєвого досвіду, спосіб взаємодії із внутрішнім “я”, терапія особливою казковою обстановкою.

Казкотерапія – це терапія середовищем, особливо казковою обстановкою, в якій можуть прояви­тися потенційні якості особистості, щось нереалізоване; може матеріалізуватися мрія; а головне – виникає почуття захищеності й аромат таємниці.

Казкотерапія – це процес утворення зв’язку між казковими под­іями і поведінкою в реальному житті. Це процес перенесення казкових змістів у реальність.

Казкотерапія – метод, що не має вікових обмежень застосування. З казки кожен може взяти тільки ту частину досвіду, яка йому потрібна.

Метою казкотерапії є підведення людини до усвідомлення своєї внутрішньої сутності, своєї єдності і неповторності, до відчуття гармонії із собою і

світом. У процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе такою, якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, кожного, як неповторну індивідуальність. У кожній людині існує потреба у самовираженні, яка здебільшого, залишається незадоволеною, що породжує внутрішній конфлікт.

В розумінні Т.Д.Зінкевич-Євстигнєєвої казкотерапія – це не лише напрям психотерапії, а синтез багатьох досягнень психології, педагогіки, психотерапії та філософії різних культур.

У зв’язку з цим, автором виділяються чотири етапи в розвитку казкотерапії (в історичному контексті):

1 етап – усна народна творчість. Його початок загублений в глибині віків, проте процес усної творчості продовжується і по цей день.

2 етап – збирання та дослідження казок та міфів. Дослідження міфів та казок в

психологічному глибинному аспекті пов’язано з іменами К.Г.Юнга, Б.Беттельхейма, В.Проппа та ін.

3 етап –психотехнічний. Передбачає застосування казки як психодіагностичної техніки, як засобу корекції та розвитку особистості.

4 етап–інтегративний, пов'язаний з формуванням концепції комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії, як природньообразної, органічної людському сприйняттю виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших пращурів [6].

Чи може казка нашкодити? Чи може вона відвести від реальності? Ні, навпаки, приводить до неї. Але кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням — чого навчила казка. У сучасній казкотерапії існують три напрями — діагностична, впливаюча та розвиваюча.

У відповідності до принципових положень казкотерапії виділяють наступні блоки:

1. Блок психологічної діагностики реалізує функцію збору матеріалу про ускладнення або потреби розвитку й самовираження. Він включає: виконання проективних тестів у формі казок, бесіду з батьками, членами сім'ї, драматизацію у формі казок актуальних ситуацій та ін.

2. Блок психолого-педагогічної корекції спрямований на збагачення спектру позитивних прийомів взаємодії, представлених у казковій формі (психодинамічні й статичні медитації, створення казкового контексту й подорож по Казковій країні, розв'язання казкових завдань;).

3. Блок соціально-психологічної адаптації служить для закріплення нових форм позитивної поведінки й взаємодії, адаптації індивідуального стилю життя до умов соціуму. До складу блоку входять наступні прийоми: зустрічі з казковими істотами, складення казок, різні форми розповідання казок, побудова картин із піску (пісочна терапія) та ін.

4. Блок творчого самовираження реалізує завдання розвитку творчих проявів у повсякденнім житті, посилення спонтанності й сепарації від умов тренінгового процесу. До складу блоку входять наступні прийоми: самостійне складання картин з піску, самостійна постановка спектаклів, малювання казок об'ємними фарбами, вигадування власної казки та ін.

5. Блок роботи з батьками, членами родини й соціальним оточенням виконує завдання позитивної асиміляції дитини у звичне соціальне середовище (навчання батьків доступним формам роботи з казкою, використання казок як коректного способу вирішення внутрішньо сімейних проблем).

Говорячи про казкотерапію, слід відмітити, що її ефективності сприяють засоби, котрі виходять безпосередньо зі змісту «казкової» форми:

1. Казка відображає рівень міфологічного мислення. Засвоєння соціального досвіду відбувається не через пряму дію, а через символічність. Не всі здатні до адекватного вираження власних якостей, однак, здатні до прояву власних глибинних проблем через символ, образ, в ході безпосередньої творчої діяльності, через імпровізування. Ця обставина дозволяє відновити несформовані в онтогенезі або втрачені інформаційні та емоційні зв’язки з середовищем.

2. Казкотерапія, поєднуючи в собі терапевтичні можливості різних засобів (драматизація, малювання, ліпка, співи, танці) пропонує суб’єкту широкі можливості для самовираження, різноманітні способи презентації свого внутрішнього світу, та потенціалу.

3. Засоби казкотерапії є не директивними, вони дозволяють суб’єкту достатню ступінь довільності самовираження. Ведучий водночас є і організатором, і учасником цього процесу. Відсутність жорстких рамок поведінки, заохочення до імпровізування створюють передумови для вільного вираження тривожних переживань, сприяють гармонізації емоційного стану та зменшенню рівня тривожності особистості.

4. В якості технологічної переваги можна назвати відносну доступність зазначеного методу [Цит. по 10].

Для отримання необхідного терапевтичного ефекту в успішній роботі з казкою необхідно дотримуватись наступних принципів:

· принцип усвідомленості. Акцент робиться на усвідомленні причинно-наслідкових зв’язків у розвитку сюжету, розумінні ролі кожного персонажу в подіях, що розвиваються;

· принцип множинності. Розуміння багатозначності однієї події;

· принцип зв’язку з реальністю. Усвідомлення того, що кожна казкова ситуація, розгортає перед нами деякий життєвий урок. [6] (див. таб. 1).

Таблиця 1

Загальні принципи роботи з казкою

Принцип Основний акцент Коментарі
Усвідомленість Усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету, розуміння ролі кожного персонажу в подіях, що розвиваються. Загальні питання: Що відбувається? Чому це відбувається? Хто хотів, щоб це відбулося? Навіщо це було йому потрібно? Наше завдання показати вихованцям і клієнтам, що одна подія плавно випливає з іншої, навіть незважаючи на те, що на перший погляд це непомітно.Важливо розуміти місце, закономірність появи й призначення кожного персонажу казки.
Множинність Розуміння того, що одна й та ж подія може мати кілька значень і змістів. Наше завдання показати одну й ту ж казкову ситуацію з декількох сторін. З одного боку, це так, з іншого боку, інакше.
Зв'язок з реальністю Усвідомлення того, що кожна казкова ситуація розгортає перед нами деякий життєвий урок. Наше завдання ретельно й терпляче проробляти казкові ситуації з позиції того, як казковий урок буде нами використаний у реальному житті, у яких конкретних ситуаціях.

В таблиці показано, що в ході казкотерапії повинні бути присутні принципи усвідомленості, множинності, зв'язок з реальністю, кожен з принципів має свій основний терапевтичний акцент, і все це має супроводжуватися вербалізацією з боку ведучого – психолога.

Окрім принципів роботи з казкою в ході казкотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись відповідної структури заняття, яке, хоча й має бути індивідуальним, повинно будуватися за наступними структурними компонентами:

1) Ритуал входження в казку.

2) Повторення.

3) Розширення.

4) Закріплення.

5) Інтеграція.

6) Резюмування.

6) Ритуал виходу з казки.

З наведеної структури казкотерапевтичного заняття, необхідно пам’ятати, що саме в ході вербалізації своїх почуттів у дітей формуються нові види поведінки, діти позбавляються страхів, знаходять друзів та багато іншого. Саме обговорення казкової історії дозволяє сформувати або розвинути необхідні якості дитини. Для успішного обговорення казки та вирішення деяких проблемних моментів ми пропонуємо користуватися наступною схемою роздумів над казкою, та пошуку шляхів з проблемної ситуації.

Наприклад для актуалізації почуттів дитині важливо усвідомити, яку емоційну реакцію викликає в героя певна ситуація й чому. Це можна зробити за допомогою наступних питань: Які почуття викликає ця казка? Які епізоди викликали радісні почуття? Які сумні? Які ситуації викликали страх, роздратування? Чому герой реагує саме так? Розмірковуючи над казкою з позиції почуттів, які вона викликає, можна робити акценти на джерелах почуттів усередині нас.

В ході обговорення казки дитина (дорослий) може знайти свою проблему, з’ясувати мотиви деяких вчинків, навчитися способам долання труднощів, визначити відношення до оточуючого світу і до самого себе, актуалізувати почуття, що допоможе дитині в майбутньому, надає відчуття захищеності, заспокоює нервову систему, знімає напруження та тривожність.

Л.Г. Терлецькі радить використовувати казкотерапію як метод профілактики в наступних ситуаціях:

1. Коли люди відчувають ускладнення і розгубленість, особливо на початку роботи над собою.

2. Коли люди почувають себе надто напружено в групі.

3. Коли необхідно згуртувати групу.

4. Коли потрібно дати групі вибір, для того щоб налаштувати групу на ті чи інші проблеми і задачі роботи.

5. Коли потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи.

6. Коли треба вивести людей з їхнього занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи.

Формироботи з казкою у груповому арт-терапевтичному процесі:

1. Пригадування відомої казки (улюбленої, тієї, яка найбільше вразила, або першої, яка спала на думку) як привід для арт-терапевтичної роботи. Згадування про казку терапевтом являє собою по­рівняно легку терапевтичну інтервенцію. Завдан­ня згадати казку (як символічний текст) означає лише значеннєву глибину, на якій клієнтам пропонують працювати. Задумавши казку, що спливла в пам’яті, клієнти самі вирішують, що малювати.

Як «посилений» варіант цієї форми залучення казки до арт-терапевтичної роботи можлива також візуалізація клієнтом обраного ним момен­ту (етапу розвитку) казки. При цьому діагнос­тичним є і вибір казки (вказує на загальний ха­рактер глибинної проблематики особистісного зростання клієнта), і вибір героя для ідентифі­кації, і обраний момент казки (звичайно, що відповідає сучасній ситуації особистісного роз­витку), і акценти, розставлені в малюнку, і про­казування образу. Ця неконцентрована форма залучення казки до арт-терапевтичного проце­су краща для студійних відкритих груп і тому широко застосовується. Нам вона знайома з арт-терапевтичної практики О.Вознесенської.

2. Звертання до певного казкового образу. Ро­бота з символічним образом (символістика — властивість виражати архетипи колективного не­свідомого — гарантується його приналежністю до жанру казки) орієнтує учасника групи на дея­ке коло глибинних проблем. Казка при цьому є символічним простором, що орієнтує клієнта. Така робота виправдана в аналітичних закритих групах. В арт-терапевтичній програмі О.Возне­сенської, присвяченій чоловічому і жіночому в структурі особистості, спосіб звертання до каз­ки саме такий.

3.Індивідуальне створення казки. У груповій формі арт-терапії воно може бути домашнім зав­данням (утім, практика свідчить, що зазвичай, через зрозумілий опір, з цим завданням може впоратися не вся група). Методика «Ство­рення чарівної казки», створена в 1996 p., містить докладну схему екзистенціального тлумачення створюваного казкового тексту (зрозуміло, не єдино можливу, якщо казка — текст символіч­ний). Чарівна казка—жанр, який мовою образів описує шлях особистісного становлення клієнта. Індивідуально створений текст ближчий до гли­бинної проблематики особистісного зростання, ніж текст сприйнятої казки. Послідовна арт-терапевтична робота з образами і ситуаціями на­тягає між специфічно організованими спицями значеннєвого каркасу тонку емоційну тканину.

4. Спільне створення казки, як і створення спільного малюнка, є процесом, що об'єднує гру­пу. Специфіка казки задає ситуацію об'єднання на глибинних засадах — навколо процесу пошуку вирішення єдиної проблеми (екзистенціальне зна­чущої, атому такої, що стосується кожного учас­ника групи).

Отже,казкотерапія – метод не директивної психотерапії, метою якої є передача життєвого досвіду, спосіб взаємодії із внутрішнім "я", за допомогою особливої казкової обстановки. Метод казкотерапії спрямований на створення моделей проблем та проблемних ситуацій, роз’яснення їхньої сутності, створення умов для навчання та самоудосконалення.

3.3.Техніка «пісочної терапії» виникла в рамках юнгіанського аналітичного підходу і багато в чому базується на роботі з символічним змістом несвідомого як джерелом внутрішнього росту і розвитку. Приблизно в 40-х роках у Швеції з'явився «тест світу», розроблений Шарлоттою Бюлер, або так званий «Erica метод», який до цих пір використовується в Швеції як діагностичний інструмент в дитячій психіатрії. У Швейцарії дещо пізніше в роботі з дітьми почала використовуватися Техніка Миру Маргарет Ловенфельд, взята з «тіста світу». У свою чергу, Дорою М. калфа (Швейцарія) з Техніки Світу був розроблений терапевтичний метод - сендплей спочатку для роботи з дітьми, але надалі цей метод почав використовуватися і в роботі з дорослими.

«Фантазія - мати всіх можливостей, де як і всі протилежностям внутрішній і зовнішній світи з'єднуються разом» (Карл Густав Юнг). Розроблена Юнгом техніка активного уяви може розглядатися як теоретичний фундамент піскової терапії. Пісочницю Юнг визначав як дитячий аспект колективного несвідомого, можливість додати травматичного досвіду видиму форму. Створення пісочних сюжетів сприяє творчому регресу, робота в пісочниці повертає в дитинство і сприяє активізації «архетипу дитини». Пройшовши через власний досвід знайомства зі своїм «внутрішнім дитиною», Юнг пише: «Домінанта дитини - це не тільки щось з далекого минулого, а й те, що існує зараз, тобто, це не рудиментарний слід, а система, яка функціонує в теперішньому. ... "Дитина" прокладає шлях до майбутнього преображення особистості ».

Автор цього методу, швейцарський юнгіанский аналітик Дора Калфа, вважає головним принципом, покладеним нею в основу роботи, - «створення вільного і захищеного простору», в якому клієнт - дитина чи дорослий - може виражати і досліджувати свій світ, перетворюючи свій досвід і свої переживання , часто незрозумілі або тривожні, в зримі і відчутні образи. «Картина на піску може бути зрозуміла як тривимірне зображення будь-якого аспекту душевного стану. Неусвідомлена проблема розігрується в пісочниці, подібно драмі, конфлікт переноситься з внутрішнього світу в зовнішній і робиться зримим »(Дора калфа,« Sandplay », 1980).

Дора Калфа померла в 1990 р. До цього часу її робота отримала загальне визнання в багатьох країнах світу. В даний час метод гри з піском в рівній мірі використовується в роботі і з дітьми, і з дорослими. Більшість старших фахівців, які застосовують на практиці метод гри з піском, - юнгіанскі аналітики, але більшість членів Міжнародного товариства терапевтів, що використовують метод гри з піском, не є юнгіанскі аналітиками. Дана техніка отримала широку популярність, і її застосування залишається привабливим для багатьох фахівців.

Для дорослих ігри з піском - це можливість вдягнути свої несвідомі тривоги і страхи у форму образу, створеного за допомогою піску.

Пісочна терапія нагадує арт-терапію, обидві ці методики ґрунтуються на твердженні, що висловлюючи свої думки вербально, люди наштовхуються на певний бар'єр, який заважає їм висловити всі тривоги. Висловлюючись ж символами, людина може обійти цей бар'єр і просунутися глибше в своє несвідоме, знайшовши там приховані проблеми. Пісочна терапія зручна тим, що елементи, створені за допомогою піску легко змінювати, що дозволяє працювати з символами і аналізувати їх.

Крім психоаналітичних функцій, пісочна терапія може допомагати хворим, які знаходяться на стаціонарі підтримувати в нормі його психічний стан, пісочну терапію використовують як метод психокорекції та реабілітації.

Причиною швидкого переходу пісочної терапії з розряду дитячих психотерапевтичних ігор в методику роботи з дорослими є те, що цей метод є не тільки хорошим способом для діагностики проблем, а й методом поведінкової корекції. Працюючи з піском, людина висловлює таким чином свій внутрішній світ, ті проблеми і властивості його особистості, які ховаються в несвідомому і не усвідомлюються клієнтом. Проектуючи ці неусвідомлені якості на піску, людина знаходить новий життєвий досвід і дізнається нові форми поведінки. Через деякий час, що вийшов з несвідомого досвід стає частиною свідомої поведінки клієнта. Іншими словами, людина переносить прихований досвід з внутрішнього світу в зовнішній за допомогою піску, а згодом, знову переносить цей досвід із зовнішнього світу у внутрішній.

Пісочна терапія – це терапевтичний метод, спрямований на вирішення особистісних проблем через роботу з образами особистого та колективного несвідомого.
Клер Бейкс писав, що пісочна терапія є виліковує методом, який активізує психічну енергію і відкриває перед людиною можливість зміни.

У пісочної терапії людині пропонується таця з піском, воду і безліч різноманітних іграшок і матеріалів. Пісок може бути мокрим або сухим, залежно від бажання того, хто з ним працює. У піщаному таці клієнт створює те, що важливо йому або те, що пропонує терапевт.

Зазвичай пісочну терапію використовують як доповнення до інших видів терапії.

Початком використання таці з піском в психологічній практиці прийнято вважати кінець 1920-х років.

Пісочна терапія може використовуватись в психодіагностиці як проективний метод, в психотерапії, як метод корекції особистісних якостей клієнта, а також як метод психопрофілактики та навчання. Цей метод буде ефективний як при індивідуальній роботі з клієнтом, так і в роботі з групою.

При роботі з піском, як методом діагностики психічного стану клієнта, враховується сюжет і події, зображені на піску, почуття, які викликала пісочна композиція, розташування фігур на піску і значення цих фігур.

Пісочна терапія як метод профілактики появи проблемних ситуацій допомагає людині подивитися на себе, свої почуття і переживання з боку.

Гра з піском також є прекрасним методом передачі життєвого досвіду дітям, тобто є хорошим методом раннього навчання та загального розвитку дитини.

Главная Страница