ШЕКСПІР ТА Т.ЗВ. «ШЕКСПІРІВСЬКЕ ПИТАННЯ». ПОЕТИЧНЕ НОВАТОРСТВО СОНЕТІВ ШЕКСПІРІВ

Ві́льям Шекспі́р хрещений 26 квітня 1564, дата народження невідома, Стретфорд-на-Ейвоні — 23 квітня (3травня) 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) —англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.

Існують різні погляди на особу і біографію Шекспіра. Основною науковою течією, підтримуваною більшістю дослідників, є біографічна традиція, що склалася впродовж декількох сторіч, згідно з якою Вільям Шекспір народився в місті Страдфорді-на-Ейвоні в заможній, але не в благородній сім'ї і був членом акторської трупи Річарда Бербеджа. Цей напрям вивчення Шекспіра називають «стратфордіанством».

Існує також протилежна точка зору, так зване «антистратфордіанство», прихильники якої заперечують авторство Шекспіра (Шакспера) із Стратфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — це псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб. Сумніви в традиційній точці зору відомі вже починаючи з XVIII століття. Разом з тим, серед антистратфордіанців немає єдності щодо того, хто саме був справжнім автором шекспірівських творів. Число ймовірних кандидатур, запропонованих різними дослідниками, дотепер налічує кілька десятків.

Традиційні погляди

Традиційно вважають, що Вільям Шекспір народився 23 квітня[2], в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра, рукавичника та торгівця шерстю. Батько Вільяма обирався на різні суспільні посади, один раз був вибраний мером міста. Він не відвідував церковні богослужіння, за що платив великі грошові штрафи. Його мати, вроджена Арден, належала до одної із найдавніших англійських родин. Вільям відвідував граматичну школу («grammar school»), в котрій викладали латинську й грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в провінційному місті, тісно спілкувався з народом, від якого засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Із розоренням батька п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Будучи молодшим учителем, він одружився у 1582 році з Енн Хетевей; у нього було троє дітей. У 1587 році виїхав у Лондон і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шекспіра отримала статус королівської. В 1599 році брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком — і наступні 10 років значився у списках його трупи. Протягом багатьох років Шекспір займався лихварством, а в 1605 році став відкупником церковної десятини.



У 1612 році Шекспір вийшов з невідомих причин у відставку і повернувся в рідний Стратфорд, де жили його дружина і дочки. Заповіт Шекспіра від 15 березня 1616-го року був підписаний нерозбірливим почерком, на підставі чого деякі дослідники вважають, що він був у той час серйозно хворий. 23 квітня 1616 року Шекспір помер. Через три дні тіло Шекспіра було поховане під вівтарем стратфордської церкви.

«Антистратфордіанська» лінія досліджень ставить під сумнів можливість написання Шекспіром із Страдфорда «шекспірівського канону» творів. Прихильники цієї теорії вважають, що відомі про нього факти входять в суперечність із змістом і стилем досліджуваних п'єс і віршів. Антистратфордіанцями висунуті численні теорії щодо їхнього справжнього авторства. Зокрема, як кандидати на авторство п'єс Шекспіра антистратфордіанці називають Френсіса Бекона, Едварда де Вера (17го графа Оксфорда), Крістофера Марло, Роджера Меннерса(графа Ретленда), Вільяма Стенлі (графа Дербі) і інших (відповідно «беконіанська», «ретлендіанська» тощо гіпотези).

Антистратфордіанці грунтуються, зокрема, на таких обставинах:

· Не збереглося жодної книги, що належала Шекспіру із Стратфорда. Достовірні його автографи — тільки підписи прізвища і імені; його почерк досить неакуратний, що дає підставу антистратфордіанцям припускати, що він був не дуже звичний писати або навіть малограмотний. Низка стратфордіанців вважає, що один творчий автограф Шекспіра все ж таки відомий: можливо, тією ж рукою, що і підписи, написана частина забороненої цензурою п'єси «Сер Томас Мор» (це не просто копія, а чернетка з авторською правкою).



· Лексичний словник Вільяма Шекспіра становить 29 тисяч різних слів, тоді як сучасний йому англійський переклад Біблії короля Якова — тільки 5 тисяч. Багато експертів сумніваються, що у малоосвіченого сина ремісника (Шекспір ніколи не вчився в університетах і не їздив за кордон; його навчання в «граматичній школі» теж стоїть під питанням) міг бути такий багатющий словниковий запас. З іншого боку, письменники-сучасники Шекспіра — Марло, Джонсон, Джон Донн та інші — були не меншого, а то і скромнішого походження (батько Шекспіра із Стратфорда був багатий і входив в управління містом), але де в чому їхня ученість перевершувала шекспірівську.

· Деякі учені вважають, що ім'я («Shakspere» або «Shaksper», що можна прочитати як «Шакспер»), записане в церковній книзі при хрещенні, і «Shakespeare» або «Shake-speare» — Шекспір, ім'я, яким підписані твори, не дають нам жодних підстав вважати, що це одна і та ж особа[3]. Втім, орфографія імен власних у той час далеко не була врегульована, а сучасники Шекспіра Бен Джонсон і Крістофер Марло підписували свої книги теж не зовсім так, як їхні прізвища значилися в офіційних документах (Jonson, а не Johnson, Marlowe, а не Marlow).

· За життя Шакспера і протягом кількох років після його смерті ніхто жодного разу не назвав його поетом і драматургом.

· Вистави за п'єсами Шекспіра мали місце в Оксфорді і в Кембриджі, тоді як за правилами ставитися в стінах цих старовинних університетів могли тільки твори їхніх випускників.

· Всупереч звичаям шекспірівського часу, ніхто в цілій Англії не відгукнувся жодним словом на смерть Шакспера.

· Багато учених стверджують, що Шекспір відвідував школу короля Едуарда VI в Стратфорді-на-Ейвоні, де вивчав творчість таких поетів, як Овідій і Плавт[4], проте шкільних журналів не збереглося[5], і тепер нічого не можна сказати напевно.

· Заповіт Шекспіра — дуже об'ємний і докладний документ, проте в ньому не згадується ні про які книги, папери, поеми, п'єси. Коли Шекспір помер, 18 п'єс залишалися неопублікованими; проте, про них теж нічого не сказано в заповіті.

Творчий шлях Шекспіра прийнято поділяти на три періоди.Перший період (1590—1600). У творах цього періоду переважає радіснесприйняття життя. Шекспір не уникає змалювання темних, негативних рисдійсності, життєрадісних, соціальних суперечностей, але він впевнений, щозло можна подолати, вірить у торжество розумного і доброго. В цей періоднаписані драми-хроніки, ранні трагедії, поеми, комедії і сонети.Другий період (1601—1608) — трагічний, коли драматург заглибився в ана-ліз суперечностей людського життя і створив усі свої великі трагедії. Три коме-дії, написані у цей час, також позначені трагічним світосприйняттям.До третього періоду (1609—1613)належать досить своєрідні за жанровимиособливостями чотири п'єси, котрі називають то трагікомедіями, то романтич-ними драмами, а також остання історична хроніка «Генріх VIII».

Перший період творчості Шекспіра називають оптимістичним. Він припа-дає на роки інтенсивного соціально-економічного й культурного розвитку країни.Поеми та сонети Шекспіра ще сильно пов'язані з епічною та ліричною книж-ною традицією і грунтуються на ній, але водночас вони сповнені багатогогуманістичного змісту, створюють нову реалістичну поетику, змальовуютьживу дійсність. Сонети Шекспіра відкривають вищий етап у розвитку Рене-сансу. Вперше збірка сонетів була надрукована у 1609 р. видавцем ТомасомТорпом. Основним змістом сонетів є розповідь поета про своє глибоке почуття друж-би до юнака довершеної краси і своє сповнене пристрасті кохання до «смугля-вої леді». Дослідники, розглядаючи сонети як автобіографічні твори, здавнадошукуються тих реальних осіб — прототипів друга і коханої. Протягом XIXі XX ст. висловлювалися різні здогадки. Наприкінці XIX ст. особливо популяр-ною була версія, нібито за образом «смуглявої леді» приховується придворнадама Єлизавети Мері Фіттон. Уже в наш час, у 1973 р., англійський історик А. Ро-уз висунув нову гіпотезу, згідно з якою прототипом «смуглявої леді» була донькапридворного музиканта італійця Б. Бассано Емілія, одружена з Вільямом Ланьє,батько якого також служив музикантом при дворі. Та, зрештою, розв'язанняцієї загадки не може впливати на сприйняття шекспірівських сонетів. Вони є ви-датним явищем поетичної творчості і становлять невмирущу естетичну цін-ність, незалежно від того, хто були прототипи створених образів.Сонети Шекспіра становлять сюжетний цикл.Хоч кожний з сонетів — це за-вершений вірш, важливий сам по собі, але взяті разом вони створюють певнийсюжет, який будується на розвитку відносин між поетом, другом і «смуглявоюледі».Поетом володіють дві сильні пристрасті — дружба й кохання, найдорожчі йому дві людини — друг і «смуглява леді», які не чужі одне одному. Поет прославляє друга, його довершеність, мріє увічнити його красу своїмпоетичним словом. Почуття до нього, світле і самовіддане, збагачує душу поеташляхетними переживаннями.Кохана поета — жінка далеко не ідеальної краси.І образ друга, і образ коханої жінки постають у сонетах в світлі поетовогосприйняття і ставлення до них, тому на першому місці стоїть образ ліричногогероя. В ньому відбивається складний і багатий світ людини Ренесансу. Ліричнийгерой здатний не тільки на сильні почуття дружби і кохання — йому властивіширокий, всеохоплюючий погляд на світ, активне, гостро зацікавлене ставленнядо життя, сила думки. Поет замислюється над доступними людині засобамипротидії руйнівній силі часу, утверджує перевагу духовного багатства над

матеріальними цінностями, підносить значимість і невмирущу силу поезії, за-глиблюється в естетичні проблеми і філософські питання, засуджує порокиі несправедливість сучасної йому дійсності. У численних сонетах поет веде літературну полеміку. Він виступає протиевфуїстичної поезії, її викривляючої реальність декоративності, захищає прав-ду і простоту в мистецтві, виходячи з розуміння прекрасного як правдивоговідтворення земної краси.Звернувшись до строгої форми сонета, Шекспір вийшов за межі традиційнихтем і поетичних норм. Він наповнив сонети багатим змістом, глибокою думкою,хвилюючим людським почуттям; надав їм різноманітного звучання, високої пое-тичної довершеності. Всі ці особливості підносять сонети Шекспіра над тогочасного англійською лірикою і дають підставу розглядати їх як новий і вищий

strong.radioritual.ru refaoci.ostref.ru refalqq.ostref.ru referattai.nugaspb.ru Главная Страница