Поняття насильства та його види.

3. Українське законодавство щодо протидії насиллю проти дітей.

Література:

1. Беллами, Керол. Положение детей в мире, 2000 г. / Директор и сполнитель Детского фонда ООН. - UNICEF, 2000. . 117 с.

2. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: (збірник документів): станом на 1 жовтня 1997 року / Український інститут соціальних досліджень; / Редкол.: В.І.Довженко (голова) та ін. . К.: Столиця, 1998. . Ч.1. . 245 с.

3. Конвенція про права дитини / Українська правнича фундація (Міжнародні документи ООН з питань прав дитини) . К.: Право, 1995. . 31с.

4. Матеріали дослідження з захисту прав дитини.-К.: Український інститут соціальних досліджень, 2001. - 150 с.

5. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А.Й.Капської, І.М.Пінчук, С.В.Толстоухової. . К., 2000. . 260 с.

6. Соціальна філософія: Короткий Енциклопедичний Словник / Заг. ред. і укладання: В.П.Андрущенко, М.І.Горлач. . Київ-Харків: ВМП «Рубікон», 1997. . 400 с.УК).

Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.

Загальна декларація прав людини (1948 рік) п’ятдесят п’ять років тому проголосила право людини на життя, особисту недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження й покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни . Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом»[2].

Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов’язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї»[3]. За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства [3]. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.



На жаль, як стверджують експерти з питань дитинства, щорічно 2-3 мільйони дітей стають жертвами жорстокого ставлення до них [1]. Проте й ця цифра занижена, оскільки діти часто соромляться або бояться розповісти про те, що над ними знущаються, або не знають іншого ставлення до себе і тому вважають його як норму.

На неблагополуччя наших дітей вказує й велика кількість безпритульних, жебраків, неповнолітніх злочинців, повій, токсикоманів, наркоманів та бездоглядних, дітей-інвалідів.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, праці відомих науковців, можна зробити висновок, що з питань захисту прав дітей наука вже має певні позитивні напрацювання. На сьогодні теоретично обґрунтовано низку питань, які стосуються соціально-правових проблем жорстокого ставлення до дітей (Бондаровська В., Голіна В., Демьяненко І., Малікова З., Міньковський Г., Руднєва О., Цимбал Є., Юзікова Н.).

Главная Страница