Економічна оцінка природних ресурсів

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів- це вартісний вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісну оцінку природних ресурсів здійснюють для економічного обгрунтування вкладень у відтворення, охорону й раціоналізацію використання природних багатств і вибору ефективних засобів їх утилізації.

Визначення якості ресурсів і умов використання називають оцінюванням.

Існує дві групи економічних оцінок природних факторів:

- перша (відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати використання природних ресурсів;

- друга (відносно оцінки середовища) відображує економічні на­слідки впливу на природне середовище. Найчастіше це показники економічних утрат від забруднення та руйнування природного середовища.

Економічна оцінка природних ресурсів здійснюють двома основними методичними підходами: затратним і рентним.

Затратний підход– грошова оцінка природних ресур­сів здійснюється на підставі суспільних затрат на їх госпо­дарське освоєння й експлуатацію - пошуки, розвідка, підготовлення до експлуатації корисних копалин, меліорація, рекультивація тощо. Величина цих затрат може стати базою визначення вартості тих чи інших видів ресурсів. Ці оцінки застосовують­ся до таких природних ресурсів: мінеральна сировина й паливо (затрати на розвідку та освоєння), грунтові й лісові ресурси (затрати на відтворення), атмосферне повітря й вода (затрати на очищення від забруднення) та ін.

Рента є результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об'єкта над за­тратами) і виражає затрати, які є суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.

При рентному підході природний ресурс може оціню­ватися двома способами:

1) за ефектом в народному господарстві від використання ресурсу;

2) за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку в разі вилучення певного ресурсу з природокористу­вання. Наприклад, для сільськогосподарського підприємства економічна оцінка обробленої землі виявиться в затратах на можливу рекультивацію, меліорацію, внесення добрив, про­ведення інших робіт, спрямованих на підтримання або під­вищення родючості. В разі вилучення цих земель із сільськогосподарського обороту їхня оцінка має спиратися на рентний підхід, тобто чисту продукцію, яку втрачають, поз­бувшись землі, або (компенсаційний підхід) затрати, до яких треба вдатися, щоб замістити втрати продукції освоєнням нових земель (як правило, гіршої якості) або підвищенням родючості вже експлуатованих. Вилучення земель може вва­жатися виправданим лише тоді, коли економічний результат від нового альтернативного використання площ перевершить ефект (додаткові затрати на компенсацію втрат) від їх попе­редньої експлуатації.



Рентна методика базується на обчисленні диференціальної ренти, тобто різної величини прибутку, який отримується під час експлуатації природних ресурсів різної якості та місцезнаходження (землі, розташовані далеко або близько від транспортних магістралей, корисні копалини знаходяться біля поверхні або глибоко).

Щоб задовольнити зростаючі потреби промисловості у природних ресурсах, необхідно залучати до обробітку не тільки кращі й середні родовища, а й відносно гірші. Це стосується і ділянок, що є носіями природних ресурсів і розташовані на різній відстані від місця їх споживання. Але для цього виробництво й реалізація продукції, отриманої з використанням гірших природних ресурсів, повинні бути економічно вигідними, тобто ціна на продукцію з цих ділянок повинна забезпечувати нормальні умови для розширеного відтворення. Саме ця ціна стане регулюючою на ринку товарів. За цих умов на територіях, що є носіями кращих і середніх природних ресурсів (при однаковій ціні на них) виникає фіксований додатковий чистий прибуток, який перетворюється в диференційну ренту.

На основі оцінок окремих компонентів ПРП встановлюють сукупну продуктивність усіх природних ресурсів, або інтегральний природноресурсний потенціал.

Інтегральний ПРП - це сукупна продуктивність усіх природних ресурсів, яка обчислюється підсумовуванням економічних оцінок потенціалів окремих видів природ­них багатств областей та економічних районів. Основу ПРП формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), водні та рекреаційні ресурси. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припадає на паливно-енергетичні, 17% - на руди металів, 7% - на будівельні матері­али та 4,5% - на нерудну сировину для чорної металургії і гірничо-хімічної.



За обсягом загального ПРП виділяють­ся Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%) та Придніпровський (14,8%) економічні райони. Їх частка становить 51,4% усьо­го ПРП України. Найбіднішими є Волинський та Центрально-Український економічні райони (відповідно 3,5% та 6,0%). На Донбасі й Придніпров'ї переважають мінеральні ресурси (73,3% та 44,65%)), на решті території України - земельні.

Економічна оцінка земельних ресурсів. Головним елементом економічного механізму землекористування є ринок землі, коли земля є предметом купівлі-продажу. Грошова оцінка земельних ділянок пов'язана з економічним регулюванням земельних відносин - від передачі зем­лі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

У різних галузях економіки земля має різне значення. У промисловості - це просторова основа для розміщення виробництва, а в сільському господарстві - предмет праці і засіб праці, тобто головний засіб виробництва. Як засіб виробництва зем­ля має специфічні особливості:

- вона не створена працею людини;

- для неї характерна матеріальна сталість та обмеженість, її не стає більше або менше, можна лише розши­рити сферу застосування землі, підвищити ефективність її використання. Тому однакові за якістю земельні ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи­вача продукції потребують різних затрат праці.

Відомості про природний, господарський і правовий режими земель для обгрунтування розмірів плати за землю міс­тяться в Державному земельному кадастрі. Він включає дані про реєстрацію права власності, користування землею та догово­рів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.

Показником якості грунтів є їхній бонітет (від лат. bonitas - доброякісність). Бонітування грунтів - це по­рівняльна оцінка родючості грунтів за їхніми природними особливостями та продуктивністю виражена в балах. Бонітування - дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятли­віші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою.

Найякіснішими й найродючішими грунтами є чорноземи, які найбільш поширені у Тернопільській, Він­ницькій та Черкаській областях, і мають бонітет земель 140-145 балів. Зі зменшенням частки чорноземів бонітет земель знижується і дорівнює 100-130 балам у Полтавській, Хмельницькій, Київській областях. У Поліссі та в сухих степах на сході України, де порушено природну родючість грунтів, бонітет земель зменшується до 80 (Волинська, За­порізька області) й до 60 балів у Луганській області.

Найважливішою складовою земельного кадастру є економічна оці­нка землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом, її визначають за формулою О = R : Ен ,

де О - економічна оцінка землі, R - рентний дохід, Ен - норматив­ний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.

Державний земельний кадастр – джерело даних для грошової оці­нки земель сільськогосподарського призначення. Грошова оцінка землі є підставою для оподаткування земель. Її використову­ють для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до по­питу і пропозиції.

Грошову оцінку земель визначають за капіталізованим рентним доходом, або середньорічним економічним ефектом від використання земельних ділянок. Оскільки земельні ділянки різні за продуктивністю, то за однакових затрат праці й капіталу вихід продукції з одиниці площі на них різниться.

Земе-льна ділян-ка, № Витрати капіталу, у.о. Норма при-бутку, % Індиві-дуальна ціна продук-ції, у.о. Уро-жай пше-ниці, т Індиві-дуальна вартість 1 т пше-ниці, у.о. Суспіль-на ціна вирощу-вання 1 т пшениці, у.о. Виручка від продажу всієї продук-ції, у.о Над-прибу-ток, у.о.
10,0 13,0 +70
8,0 16,3 +30
6,5 20,0

З таблиці видно, найдорожча пшениця з 3-ї, найгіршої ділянки - 20 у.о. за 1 т. У промисловості за подібної ситуації, конкуренція призводить до усереднення ринкової ціни. В сільському господарстві, обсяги виробництва лише на найкращих і середніх ділянках є недостатніми, тому суспільні ціни на продукцію формуються на основі виробництва на гірших землях.

Оскільки в основу ціни на землю покладено її здатність утворювати ренту, а самою ціною є капіталізована рента, то її намагаються зберегти під час продажу земельної ділянки. Продаючи землю, власник по суті продає право на отримання з неї рентного доходу. Продаж ділянки відбудеться лише за умови, коли вилучені кош­ти, надані в кредит, забезпечать певний процент, не нижчий за ренту. Тому суму ренти порівнюють із процентом, а ціна землі прямо пропорційна утворюваній ренті та обернено пропорційна позичковому проценту.

Нормативна ціна землі є елементом регулювання земельних відносин і визначається з урахуванням еталонної прибутковості одиниці земель та встановленого Кабіне­том Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі. У ринкових умовах ціна землі становить

Z = (R : Р)×100,

де R - рента, Р - банківський процент.

Основою розрахунків є економічна оцінка земель за виробництвом зернових культур на всіх типах грунтів. Грошову оцінку земельної діля­нки визначають як добуток від множення річного рентного доходу на термін його капіталізації, який встановлюють на рівні 33 років. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу Rа, що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (по Україні Rа встановлено в розмірі 16 ц/га) та диференціального рентного доходу Rд за формулою:

Rрд = Rа+ Rд.

Диференціальний річний дохід з орних земель за економічною оці­нкою виробництва зернових культур (у центнерах) визначають за формулою:

Rд = (УЦ-З -ЗКнр):Ц ,

де У - урожайність зернових з гектара; Ц - ціна реалізації 1 ц зерна, грн.; З - виробничі затрати на 1 га; Кнр - коефіцієнт норми рентабель­ності (0,35).

Для розрахунку використовують середні дані за 5 років.

Грошову оцінку земельної ділянки визначають використовуючи середні дані за 5 років за формулою: О = Rд × Тк ,

де О - грошова оцінка землі, грн., Rд - річний рентний дохід, грн; Тк - термін капіталізації (33 роки).

В основу грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення покладено рентний дохід від цільового використання земельних ділянок та здійсненого їх облаштування. Уніфікованої формули для розрахунку не існує.

Закон України «Про плату за землю» передбачає використання даних про грошову оцінку земель для розрахунків, пов'язаних з визначенням розмірів їх оподаткуван­ня.

Природні ресурси України

Земельні ресурси - це землі, які використовуються або можуть бути використані у різних галузях господарства. За функціональним використанням та цільовим призначенням землі поділяються на категорії землекористування: землі сільськогосподарського призначен­ня; населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку; природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; лісового і водного фонду, запасу.

Найважливіший компонент земельних ресурсів – грунти, їх основна якість – родючість. В Україні понад 650 видів грунтів, які об¢єднуються в типи й поширюються зонально. В цілому вони мають високу природну родючість.

У Поліссі - зоні мішаних лісів, поширені дерново-підзолисті грунти (з малим вмістом гумусу) – 60% усієї території зони. Розораність цих грунтів досить висока. Друге місце (20%) посідають дернові та лучні грунти, розташовані на зниженнях рельєфу. Їх використовують як сінокоси та пасовища. Понад 10% - торфовища та торфово-болотні грунти. Усі ці грунти мають підвищену зволоженість та кислотність.

В Лісостеповій зоні переважають сірі та темно-сірі лісові грунти, а також різні типи чорноземів. Найбільш родючі чорноземи знаходяться на Подільській та Придніпровській височинах, а також Лівобережжі Дніпра.

Степова зона вкрита різновидами чорноземів, а на території яка прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові, рідше каштанові грунти. Практично всі грунти південної частини Степу солонцюваті, а нерідко і засолені.

У структурі земельного фонду переважають чорноземи, найцінніші з них – типові, звичайні й південні чорноземи, вони займають 55% площі орних земель.

Мінерально-сировинні ресурси.Мінеральні ресурси - головне джерело матеріального виробництва суспільства - становлять дуже велику групу природних речовин мінерального походження, що використову­ються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилу­чення та перероблення в різних галузях господарства (табл. 6.1.).

Залежно від особливостей складу й характеру використан­ня в господарстві корисні копалини поділяються на три групи:

1) паливно-енергетичні (горючі) - вугілля, нафта, природний газ, торф;

2) рудні, або металеві - руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів;

3) нерудні, або неметалеві (будівельні матеріали: будівельне каміння і глини, цементна сировина); промислова мінеральна сировина (вогнетривкі глини, графіт, вапняки, скляні піски); хімічна мінеральна сировина (солі, сірка); сировина для виробництва мінеральних добрив (калійні солі, фосфорити); кош­товне й напівкоштовне каміння.

Паливно-енергетичні ресурси.Серед паливно-енергетичних ресурсів провідне місце належить кам¢яному та бурому вугіллю. Основні запаси кам¢яного вугілля, розташовані в Донбасі (98%) та Львівсько-Волинському басейні (2%).

Донецький кам¢яновугільний басейнмає площу 53,2 тис км2. Глибина залягання вугілля сягає 1200 м при середніх глибинах у 500-750 м. Виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Енергетичне вугілля - антрацити залягають на півдні басейну, в інших районах – високоякісне коксівне вугілля. Промислові запаси 44,6 млрд т.

Таблиця 6.1.

Запаси корисних копалин в Україні1

Вид корисних копалин Одиниця виміру Запаси за категоріями Кількість родовищ
А+В+С1 С2 усього що розроб-ляються
Нафта, конденсат млн т 234,848 55,500
Газ природний млрд м3 1148,283 333,800
Вугілля кам'яне млн т 43219,900 109106,0
Вугілля буре млн т 2588,200 319,500
Залізна руда для збагачення млн. т 26321,401 4304,375
Марганцева руда млн т 2276,397 169,192
Ртутна руда млн. т 5,245 14,038
Сірчана руда млн. т 665,159 145,730
Калійно-магнієва сіль млн. т 2738,099 792,246
Кухонна сіль (кам'яна) млн. т 16442,210 6814,828
Графітова руда млн. т 125,951 38,881
Цементна сировина млн. т 3132,283 906,140
Цегельно-черепична сировина млн. т 2378,572 92,882
Піщано-гравійна сировина млн. т 3021,049 400,562
Бентонітова глина млн. т 61,330 0,221
Каолін вогнетривкий млн. т 66,992 19,903
Доломіти млн. т 425,098 48,463
Флюсовий вапняк млн. т 2523,843 165,369
Пісок формувальний млн. т 889,726 238,687
Мінеральні підземні води тис. м3 64,5 за добу 0,9 за добу

1 Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / За ред. Данилишина Б. М. - К.: РВПС України, 1999. - С. 158-162.

Львівсько-Волинський кам¢яновугільний басейн займає площу 8 тис км2. Вугільні пласти залягають на глибині 300-700 м. Вугілля має підвищену попільність і вологість, товщина пластів (0,5-1,0 м). Промислові запаси менше 1 млрд т.

З розосереджених родовищ кам¢яне вугілля розвідане у Харківській (Петровське) і Сумській (Роменське) областях та АР Крим (Бешуйське).

Дніпровський буровугільний басейн має площу 100 тис км2. Основні запаси бурого вугілля зосереджені у Кіровоградській і Дніпропетровській областях (2,4 млрд. т, із яких 0,5 млрд. т придатні для відкритого видобування). Найбільші родовища - Звенигородське, Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоолександрівське. Залягає вугілля лінзоподібне, середня потужність пластів - 4-5 м, глибина залягання від 5 до 140 м. Дніпровсько-Донецька вугленосна площа (0,9 млн. т). Буре вугілля також є у Прикарпатті, Закарпатті та на Поділлі. Загальні промислові запаси - 2,6 млрд. т. (А+В+С1) і за категорією С2 - 10,9 млрд. т.

Основні запаси та видобуток нафти і природного газу зосереджено у Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорноморсько-Кримському регіонах. Розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208. Промислові запаси нафти - 234,8 млн. т. й 1148,2 млрд. м3 газового конденсату.

Передкарпатський район – найстаріший центр нафтовидобування. Нафта і природний газ залягають на глибинах 200-3000 м. Найбільші з 16 нафтових родовищ - Долинське, Уличинсько-Орівське, Бориславське. Основні газові родовища - Угерське, Рудківське, Дашавське, нафтогазові - Бабчинське і Битків-Пасічне. Запаси нафти у Передкарпатті обмежені, а природного газу майже вичерпані.

У Дніпровсько-Донецькому районі (основний) нафта й газ залягають на гли­бинах 3,0-3,5 км, а на Радченківській площі в Полтавській області на 15-20 м. від поверхні. Найбільші нафтові родовища – Леляківське та Прилуцьке у Чернігівській області, нафтогазові - Гнідинцівське, Качанівське, Охтирське й Рибальське в Сумській області, Зачепилівське, Радченківське, Сагайдацьке в Полтавській області. Основні газо­ві родовища - Шебелинське, Кегичівське, Хрестищенське, Єфремівське, Дружелюбівське у Харківській області, Карлівське (11 млрд. м3 ) у Полтавській.

Причорноморсько-Кримський район є найперспективнішим. Так газові площі лише Азовського моря становлять 1,3 трлн м3 природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тарханкутського півострова, відкрито Казантипські родовища.

Поклади горючих сланців виявлено в Черкаській, Кіровоградській і Хмельницькій областях та Карпатах (низькоякісні сланці). Загальні геологічні запаси близько 4 млрд. т. Сланці - це паливо для ТЕС і сировина для хімічної промисловості.

У північній частині Україні є понад 2500 родовищ торфу. Його геологічні запаси становлять 2,46 млрд. т, із них промислових 1,84 млрд. т. За покладами виділяються Волинська, Рівненська, Чернігівська, Київська та Львівська області.

Уранові руди розробляються у Кіровоградській області (Смолінське), в Побужжі – Південне, Калинівське і Лозоватське родовища, Жовтих Водах – Дніпропетровська область.

Рудні корисні копалини.Україна, багата наруди чорних металів (залізні, марганцеві, хромові).Загальні запаси залізних руд за категоріями А+В+С1, оцінюються 27,4 млрд. т, з них 18,7 млрд. т у Криворізькому басейні. Більшість залізних руд зосереджена у 48 родовищах Криворізько-Кременчуцького, Білозерсько-Конкського, Керченського басейнів і Приазовському залізорудному районі.

Криворізько-Кременчуцький залізорудний басейн - простягається смугою (2-7 км) з півночі на південь уздовж річок Інгульця, Саксагані та Жовтої на 60 км. Загальні запаси залізної руди - 18,7 млрд. т. Багаті руди з вмістом заліза 50-60% розробляються шахтним способом, бідні (35-40%) - відкритим.

Кременчуцький залізорудний басейнпосідає друге місце за запасами залізної руди (4,5 млрд. т). Він простягається у меридіональному напрямку на 45 км. Відкрито п¢ять родовищ.

Білозерсько-Конкський басейн на 45 км простягаються уздовж лівого берега Дніпра в Запорізькій області, загальні запаси залізної руди становлять 2,5 млрд. т., про­мислові – 0,7 млрд. т. Високоякісні руди містять до 70% заліза.

Керченський залізорудний басейн містить 1,8 млрд. т залізних руд, із них промислових - 1 млрд. т. Руди містять 30-40% металу і залягають не­глибоко від поверхні. Руди містять цінні легуючі компоненти – ванадій та марганець, – що підвищує їх якість.

Приазовський залізорудний район (резервна база) об'єднує кілька родовищ, найбільші - Базавлуцьке та Гуляйпільське. Локальні родовища є в Харківській та Донецькій областях.

Марганець - другий за значенням чорний метал. Загальні запаси 3,5 млрд. т, промислові - 2,3 млрд. т. Україна забезпечує 32% світового видобутку.До Нікопольського марганцеворудного басейна входять Нікопольський, Інгулецько-Дніпровський та Великотокмацький райони. У Великотокмацькому районі зосереджено 1,4 млрд. т руди, яка залягає горизонтальними пластами на глибині 15-170 м, що сприяє її відкритому видобутку. Вміст чистого металу - 27-28%. Марганце­ві руди є й у Побужжі та Донецькому районах.

Руди хрому є в Побужжі (2,6 млн. т) і зосереджені в Капітанівському родовищі.

Руди кольорових металів. Рівень розвитку кольорової металургії в Україні зумовлений низь­ким забезпеченням її рудами кольорових металів. Нікелеві руди із вмістом металу 3-5% зосереджені в 10 родовищах двох груп - Побузькій (6 родовищ, експлуатується Деренюське) та Дніпропетровській (Нове, Тернівське, Девладівське). Руди розробляються відкритим способом. Алюмінієва сировина залягає у вигляді бокситів (Високопільське родовище), алунітів (Берегівське, Беганьське, Лопошнянське) і нефелінів (Приазов'я), але експлуатується тільки Високопільське. Ртутні руди розробляються на Микитівському родовищі, тут є й запаси сурми. Титанові руди виявлено в Житомирській (Іршанське) і Дніпропетровській (Самотканське) областях. Поліметалічні руди - у Берегівському й Беганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та Луганській областях. Молібден виявлено в Придніпров'ї, Побужжі, вольфрам – на Кіровоградщині, олово - у Приазов'ї, ванадій - у Житомирській області.

Відкриті родовища золота, які зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській, Житомирській, Луган­ській, Донецькій та Закарпатській (Мужіївське родовище) областях.

Нерудні корисні копалини.Україна має великі поклади високоякісної гірничо-хімічної сировини - калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, природних цеолітів та ін.

Калійні солі знаходяться у Передкарпатті, їх видобувають шахтним і відкритим способами із глибини 200-300 м. Переважають сульфати (вміст К2О до 10%) - сировина для виробництва безхлорних добрив. Найбільші родовища – Стебниківське, Доброгостіївське, Бориславське, Калусько-Голинське, Тростянецьке (Івано-Франківська обл.).

Магнієві солі, зосереджені у двох регіонах: Передкарпатському та Північно-Кримському. У Передкарпатському (Калусько-Голинське та Стебниківське) запаси магнію приурочені до калійних солей, у Північно-Кримському - озера Криму: Сиваш, Сасик і Старе.

Україна має дуже великі поклади кам¢яної солі. Загальні промислові запаси перевищують 16 млрд т. Основні родовища, зосереджені на Донбасі, Передкарпатті та Закарпатті, а також у Криму. У Криму крім кам¢яної солі є солона ропа озер, які пов¢язані з підземними розсолами. Найбільші запаси високоякісної кухонної солі зосереджені на Донбасі (Артемівськ, Слов¢янськ), де вона залягає у потужних до 40 м пластах на незначних глибинах. В обмежених обсягах кухонну сіль видобувають у Дрогобичі, Калуші, Долині, Болехіві (Передкарпаття), Солотвиному (Закарпаття) на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східносиваське, Сасик-Сиваське).

Самородну сірку видобувають у Львівській області (Роздольське та Новояворівське родовища). Руда залягає на глибині до 50 м і розробляється відкритим способом. Вміст корисної речовини становить 30%.

Фосфорити, видобуваються в Ізюмському (Харківська область), Кролевецькому (Сумська), Незвиському (Придністров'я) родовищах.

Великі поклади цеолітових туфів розташовані у Закарпатті (Сокирницьке родовище). Вони використовуються у промисловості для очищення стічних вод, виробництва паперу, гуми, як наповнювач добрив тощо.

Розвинута чорна металургія України потребує значної кількості різноманітних нерудних матеріалів - флюсових, вогнетривких, формувальних.

Основні поклади флюсових вапняків розташовані у Донецькій області та Криму, найбільші родовища Оленівське, Каракубське, Новотроїцьке. Доломіти, зосереджені в межах металур­гійних баз (Криворізьке, Оленівське, Новотроїцьке, Ямське), вогнетриви - у Кіровоградській, Запорізькій і Дніпропетровській областях (Правдинське, Веселівське). Вогнетривкі глини є в таких родовищах - Часів-Ярське, Новоселівське, Новорайське (Донецька область), Полозьке (Запорізька), Озернянське (Черкаська), Павлоградське і П'ятихатське (Дніпропетровщина).

Великі запаси формувальних матеріалів, які використовуються у ливарному виробництв. Найбільші родовища, зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій областях. Формувальні піски (Часів Яр, Горохівське, Бантишівське) і глини (Горбківське в Закарпатті, Пижівське в Хмельницькій області), бентоніти – Черкаське, Камиш-Бурунське (Крим).

Відкриті дуже великі родовища каоліну, який забезпечує потреби фарфоро-фаянсової, паперової, гумової та інших галузей промисловості. Найбільше його видобувають у Вінницькій (Глуховецьке), Дніпропетровській (Просянівське), Запорізь­кій (Біляєвське) і Донецькій (Богородицьке) областях.

Україна багата на графіт, який є в Петровському і Водянському (Запорізька об­ласть), Старокримському (Донецька) родовищах, розробляється Завалівське (Кіровоградська).

Значні запаси різноманітної будівельної сировини. Базальти видобуваються в Рівненській, Донецькій і Дніпропетровській областях, мармур - у Карпатах (Лугівське, Теребля), Криму (Мраморне, Севастополь). Вапняки утворюють ареали - Придністровський, Кримський, Донбаський, а крейда і мергель - Волино-Подільський, Сумський та Східний (Луганська, Харківська, Донецька області) ареали. Про­мислові запаси скляних пісків - 120 тис. т., найбільші родовища Авдіївське, Новоселівеьке, Глібівське.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов¢ї та Кривому Розі є напівдорогоцінні камені: берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калійних солей та іншої сировини.

Водні ресурси.Водні ресурси України становлять 209,8 км3, причому формуються в її межах лише 25%. Балансові запаси річкового стоку становлять (без Дунаю) 87,1 км3. Україна є однією з держав Європи з найменшим рівнем водозабезпечення. Запаси води становлять 1,2 тис м3 на одного жителя, що майже в 30 разів менші, ніж у Росії. Так, по країнах СНД на душу населення припадає 19,7 тис. м3 води на рік, у Франції - 3,5 тис. м3. Річки дають питну і техно­логічну воду, а також гідравлічну енергію. Води суходолу важливі і як шляхи сполучення, місця риболовства та компоненти рекреаційних систем.

Ресурси річкового стоку формуються в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Донця. У західному регіоні України формується основна частка водних ресурсів. Недостатньо забезпечені водою південні та східні області, які страждають від надмірної концентрації промисловості і великих міст. Особливо – Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, АР Крим де на душу населення припадає води в 15-20 разів менше, ніж в інших областях.

Майже 11 км3 води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км3 прісної. Найбіль­ші озера розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, лимани - на узбережжях Чорного і Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км3. Запаси підземних вод становлять майже 20 км3 і зосере­джені переважно на півночі й заході країни. Важливу роль відіграють мінеральні води, які зосереджені в 84 родо­вищах, з них 35 експлуатуються. У Карпатах, Закарпатті та Криму є термальні води.

Найбі­льшим водокористувачем води є промисловість, на другому місці - сільське (15 км3), на третьому - комунальне (4 км3) господарства.

Ресурси Чорного й Азовського морів.У су­часних умовах виникла потреба в комплексному використанні природних багатств Чорного й Азовського морів.

В Чорному морі відкрито багато родовищ ко­рисних копалин. Крім Голіцинського родовища газу, в шельфовій зоні є кілька перспективних нафтогазонос­них структур - Зміїнівська, Шмідтівська, Штормова. У мулистих опадах відкрито значні запаси газогідратів, а загальні запаси газу становлять 20-30 трлн м3.

Залізомарганцеві руди, які містять 52% заліза й 18% марганцю і залягають на глибинах до 140 м південніше Тарханкутського півостро­ва. Північніше дельти Дунаю, трапляються розсипи ільменітових і цирконієвих руд. Великі поклади черепашникового вапняк і будівельних пісків (12 млрд. м3). У районах Єгорлицького півострова і Тендрівської коси є поклади залізних руд.

У лиманах є лікувальні грязі. Сприя­тливі кліматичні умови сприяють розвитку на узбережжі потужного санаторного комплексу.

У морі 180 видів риб, промислове значення мають білуга, осетер, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставри­да, камбала.

Азовське море невелике, мілководне (середня глибина 8 м), вода слабо солена (12‰), влітку прогрівається до 25-32° С. Добре прогрівання води спри­яє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей. Море населяє 155 видів зоопланктону, 79 видів риб, з них кефаль, анчоуси, осетер, сев­рюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З прісноводних риб найціннішими є тарань, судак, лящ, короп. Запаси природного газу Азовського моря оцінюються 1,3 трлн м3.

Лісові ресурси - це лісові багатства, до складу яких входять деревина й продукти побічного користування лісом.

Україна лісодефіцитна держава. Під лісами зайнято 8,6 млн. га, що становить - 14,2% її території. Залісеність Карпат - 40%, Полісся - 25,6%, Криму - 10%, Степу – 3%. Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише на 20-25%, а решту - за рахунок доставки лісу з Росії.

У лісах ростуть хвойні, твердолистяні і м¢яколистяні породи. Переважають хвойні, які становлять 54% запасу деревини. Сосна (35%) зосереджена переважно у Поліссі. На ялину (смереку) припадає 16% загального запасу деревини (Карпати). Близько 40% загальних запасів деревини - це твердолистяні породи: дуб (22%), бук (13%), граб (2%). Дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук на заході і в Криму. М¢яколистяні породи - береза, осика, вільха та ін. - становлять 7% запасів деревини і зосереджені на Поліссі та Лісостепу.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини.

Кліматичні ресурси – це природні явища, що іс­тотно впливають на життя й діяльність людини. Клімат мало впливає на роботу промисловості, але набагато більше позначається на роботі транспорту. Велике значення, клімат має для сільськогосподар­ського виробництва, особливо для рослинництва. При визначенні спеціалізації сільського господарства враховуються температурний режим (вегетаційний період з температурами понад 5˚, 10˚, 15˚), кількість і характер атмосферних опадів, зокрема, під час вегетації рослин, тривалість і висота снігового покриву, кількість сонячних і хмарних днів.

Клімат України виключно сприятливий для життя і трудової діяльності населення. Він змінюється від слабоконтинентального на заході до середньоконтинентального на сході та південному сході. На південному узбережжі Криму субтропічний клімат. Недостатня зволоженість в степовому Криму та південному степу, де періодично відбуваються посухи та суховії. Дефіцит вологи у грунті та повітрі впливає на урожайність сільськогосподарських культур. Дану обставину треба враховувати під час розробки прогнозів та планів розвитку й розміщення сільськогосподарського виробництва, обгрунтування проектів зрошувальної та осушувальної меліорації, визначення її масштабів.

У цілому агрокліматичні ресурси України придатні для вирощування усіх культур помірного поясу, на південному узбережжі Криму можна вирощувати субтропічні культури. Проте для одержання гарантованих врожаїв на півдні потрібне штучне зрошування.

Рекреаційні ресурси - це при­родні об'єкти і явища, що використовуються для туризму, лікування, відпочинку, впливають на організацію рекреаційної діяльності, формування рекреацій­них районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність.

До важливих природних рекреаційних ресурсів відносять кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, дже­рела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо.

Найбільш сприятливі умови для відпочинку, відновлення працездатності та лікування людей в Україні - це регіон Чорноморського узбережжя Криму. Важливими рекреаційними зонами є гірські райони Криму та Карпат.

Найбільше значення мають рекреаційні ресурси Кри­му, Карпат, приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської і Донець­кої областей.

Південне узбережжя Криму, захищене з півночі горами, має виключно сприятливі кліматичні ресурси: тепла зима і жарке літо, ясна безхмарна погода, тепле море. В багатьох районах Криму зосереджені унікальні грязі для лікування: Євпаторія, Феодосія, Саки та ін.

Значні рекреаційні ресурси узбережжя Азовського моря: водноморські та грязеві ресурси (райони Бердянська й Маріуполя).

Гірські та передгірські райони Карпат із чистим повітрям, джерела різноманітних за лікувальним складом мінеральних вод (Свалява, Трускавець, Моршин, Немирів та ін.) утворюють унікальні умови для відпочинку та лікування людей.

У рекреаційних цілях використовуються Шацькі озера (Західне Полісся).

У багатьох регіонах є мінеральні води різного хімічного складу (Вінницька, Київська, Полтавська, Харківська області та ін.), які мають лікувальне значення. Так, у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоград­ській областях є радонові, а в Полтавській (Миргород) - хлориднонатрієві води. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'яногорськ (Донецька область).

Для кожної рекреаційної території важливою є її рек­реаційна місткість, обумовлена природно-ресурсним потенціалом регіону. Вона розраховується за кількістю відвідань на рік, добу. Стійкість природної системи відносно рекреаційного впливу визна­чається щільністю відпочиваючих на ділянках рекреаційних зон.

Главная Страница