Основні етапи розвитку романо-германськоі правової сім'ї

У своєму розвитку романо-германська правова сім'я пройшла досить тривалий шлях, що його звичайно по-діляїоіь на три основні етапи.

Перший етап — це період звичаєвого права (V—XIст).На ньому створюю і ься передумови для формування єдиної системи континсніальною права

Після падіння Римської імперії германські народи привнесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право Воно складалося переважно з неписаних звичаї в, що існували в народній пам'яті, і часюбули позбавлені належної ясності и визначеності У той період германські народи розуміли право передусім як набуток людей, народу, племені, продукт колективної совісті, а не як вираз свідомого розуму чи волі, вс і аі говлених зверху У цьому значенні право було схоже на мистецтво, міф, мову1 Таке право виражало мудрість племені, за допомогою якої підтримувалося його мирне життя Право було засобом об'єднання людей у групу, воно прагнуло зберегги п солщаршсгь

Кожне плем'я (франки, бургунди, лангобарди, алема-ни, весгготи, остгоги, фрізи, східні сакси, вандали тощо) жило за своїм особливим правом Проте розбіжності між звичаями племен не слід перебільшувати Правові ідеї, ви-плекані германськими народами, мали багато спільного і навіть багато в чому нагадували уявлення інших варварів, що мали племінну організацію і напівкочовий спосіб життя Ці ідеї розвивалися в контакті з рудиментами римського права і зазнавали тиску політичних і економічних чинників, що мали дещо одноманітний характер по всій Західній Європі2

Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосоване лише до вкрай нескладних умов нату-

1 Берман Г Дж Западная традиция права эпоха формирования Пер с англ - М Изд-во МГУ Инфра-М-Норма, 1998 - С 79

1 СебаинДж Г, Торсон Т Л Історія політичної думки Пер з англ -К Основи, 1997 -С 197


рального господарства, наповнене принципами спрощено-іо колективізму — родинного, родового, громадського1.

У ті часи особливо не розрізняли правові норми і процедури, з одного боку, та релігійні, моральні, економічні, політичні та інші норми та практику — з другого.

Інститути законодавства та судового рішення мали зародковий характер. Королі хоча й ухвалювали закони, але з конкретних приводів, і в основному для того, щоб від імені всього народу підтвердити або виправити існуючі звичаї.

У V—VIII століттях закони германських племен, що переважно складалися з їх звичаїв, уперше були записані латиною. Йдеться про так звані варварські правди (leges barba-rorum), або закони варварів. Найдавніша з тих, що дійшли до нас, — Салічна правда (496). З VI століття більшість германських племен уже мала свої варварські закони.

Система правосуддя в цей період була роз'єднаною й аморфною. У судових процесах панувало звернення до надприродного. Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Не існувало професійних судів.

Західна Європа на першому етапі фактично не знала професійних юристів, юридичних шкіл, юридичних книг, підручників, юридичної науки.

Отже, право того періоду мало звичаєвий, племінний, примітивний та архаїчний характер.

Другий етап — етап формування романо-германської правової сім'ї (XII—XVIII ст.). На думку багатьох компаративістів, саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з'являється система романо-германського права.

Цей етап може бути умовно розподілений на два періоди: середньовічний період (XII—XV ст.) та період Відродження і Просвітництва (XVI—XVIII ст.).

У середньовічний період Західна Європа існувала як відносно цілісне історико-культурне, соціально-політич-

' Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — М.: Статут, 1999. - С. 51-52.


не, цивілізаційне співтовариство, як регіональна, феодальна романо-германська цивілізація1.

Саме на цьому етапі суспільство знову усвідомило необхідність права, почало розуміти, що тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Повернення цієї ідеї у XII— XIII століттях стало, безсумнівно, революційним кроком.

Можна умовно виокремити п'ять обставин, що суттєво вплинули на формування романо-германського права у XII—XV століттях:

1. Рецепція римського права. Другий етап формування романо-германського права асоціюється зі сприйняттям римського права. У ці часи Західна Європа звертається до юридичної спадщини античності, передусім до Зводу Юс- тиніана як втілення правових традицій Давнього Риму2.

2. Діяльність європейських університетів. Ідея рецепції римського права, його нового осмислення і пристосування до умов, що радикально змінилися, вперше була усвідомлена і проведена в життя в університетах завдяки плідній праці глосаторів і постглосаторів3. Саме в університетах право замислювалось як система, що органічно розвивається, як звід принципів і процедур, що буде будуватись, як і собори, протягом поколінь і століть4.

3. Вплив канонічного права. На думку деяких вчених, канонічне право в середні віки мало навіть більш глибокий вплив на правопорядок і суспільне життя європейських країн, ніж римське право5. Невипадково історично першою західною середньовічною правовою системою було нове канонічне право, що з'являється у XII столітті. Лише пізніше під впливом канонічного права складаються правові

1 Антология мировой правовой мысли: В 5 т. — М: Мысль, 1999. — Т. II. Европа: V-XVI1 вв. - С. 5.

2 Детальніше про рецепцію римського права в середні віки див. § 4 цього розділу.

3 Детальніше про роль університетів див. § 3 цього розділу.

4 Берман Г. Дж. Вказ. праця. — С. 123.

5 Аннерс Э. История европейского права: Пер. с швед. — М.: Наука, 1994.- С 185.


системи європейських королівств, вільних міст, з'являється юрговельне право, маноріальне та феодальне право1.

4. Створення міського права. На розвиток загально- < вропейської правової традиції суттєво вплинули так івані хартії міської свободи, що оформлювали стосунки міста з сеньйором, на землях якого воно стояло, і містили норми конституційного, кримінального, торговельно- і о та іншого права. Особливу увагу можна звернути на магдебурзьке право, що стало моделлю муніципального устрою для міст Німеччини і Центральної Європи.

5. Створення торговельного права. Починаючи з XII століття в Європі формуються основні поняття та інститути торговельного права нового часу — lex mercatoria. Поява цієї відносно відокремленої правової системи обумовлюється активним розвитком торгівлі та швидким ростом стану торговців. Початкова розробка торговельного права здійснюється купцями самостійно. Купці організовують міжнародні ярмарки і ринки, створюють торговельні суди, засновують торговельні представництва по всій Західній Європі. Унаслідок цього з'являються норми, що регулюють застосування кредитних інструментів, накладних та інших транспортних документів, організацію та діяльність ділових асоціацій і спільних підприємств, застосування процедури банкрутства. Старі правові інститути пристосовуються до нових потреб. Піднесенню торговельного права сприяють розвинена система нотаріату, створена наприкінці XI—XII століть, і кодифікації звичаїв, що проводяться європейськими правителями. Характеризуючи торговельне право, слід особливо наголосити на його універсальності: в усіх європейських країнах та містах того періоду керівні принципи та найважливіші правила торгівлі були однаковими або дуже схожими. Ця риса обумовлена транснаціональним, космополітичним характером торгівлі.

1 Детальніше про вплив канонічного права на формування рома-но-германського права див. § 5 цього розділу


Отже, особливістю формування романо-германського права є те, що воно на відміну від англосаксонського права не є наслідком розширення і посилення королівської чи будь-якої іншої влади, наслідком їхньої централізації. Його фундаментом від самого початку була спільність культури і традицій західноєвропейських країн1. З XI по XV століття ця спільність виражалася, зокрема, у відданості єдиному духовному і владному впливу римсько-католицької церкви. Л основними центрами поглиблення і поширення ідей, що лежать в осі юві романо-германського права, стали європейські університети.

У період Відродження і Просвітництва в Європі відбуваються суттєві зміни. Епоха Ренесансу випустила на волю критичний дух, що досі дрімав. Тому римське право, яке раніше вважалося розумом у письмовій формі (ratio scripta), починаючи з XVI століття здається вченим збіркою застарілих та ірраціональних законів. У XVI І—XVIII століттях провідною в юриспруденції стає течія, названа доктриною природного права, що намагається відійти від безумовного підкорення римському праву, прагне сформулювати такі принципи права, які були б вираженням його раціоі іалістич-них засад. Школа природного права вимагала, щоб поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила норми публічного права, що виражають природні невід'ємні права людини і гарантують свободу особистості2. Представники природної школи права висунули низку конкретних пропозицій щодо проведення реформ у різних галузях права — від міжнародного та державного до кримінального та кримінально-процесуального. На думку Е. Аннерса, раціоналістичне природне право було, ймовірно, найсильнішим джерелом натхнення для розвитку європейського права після Зводу римського цивільного права (Зводу Юстиніана)3.

1 Марченко М. Н. Вказ. праця. - С. 271.

2 Давид P., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С. 39.

3 Аннерс Э. Вказ. праця. — С. 218.


Основною формою суспільної організації в Західній Європі стають національні держави, що не визнавали, з одного боку, верховенства Священної Римської імперії, а з другого — верховенства Папи Римського. Лютеранська реформація підточила світську владу римсько-католиць-к.ої церкви; церковні суди втратили велику частину своєї юрисдикції. Кожна держава хотіла с гати суверенною і самостійно вирішувати, якими мають бути її закони. Тому природною виглядає принципова вимога націоналізації юридичної науки та законодавства.

Університети трансформуються з загальноєвропейських дослідницьких та освітянських закладів у національні інституції. Це знищує універсальну юридичну науку і тенденції до Загального європейського законодавства, що склалися в середні віки.

Усе це призводить до того, що у XVIII столітті кри-t ики римського права започаткували рух за заміну Зводу Юстиніана новими писаними законами (кодексами). Кодекси мають бути коротшими за Звід Юстиніана, добре упорядкованими і легкими для сприйняття1.

Перші кодекси та закони в їх сучасному вигляді з'являються в європейських країнах у XVIII столітті. їх поява є наслідком взаємодії трьох факторів — політичних вимог реформ епохи Просвітництва, методу раціоналістичного природного права та впливу книгодрукування2.

Проте справжнє піднесення законодавства відбувається вже після буржуазних революцій, коли розпочинається третій етап розвитку романо-германської правової сім'ї. Його історичні межі: від XIX століття — до нинішніх часів. Природно, що цей етап називається періодом законодавчого права.

Буржуазні революції перемогли в XVIII—XIX століттях в країнах континентальної Європи, докорінно

1 Оноре Т. Про право. Короткий вступ: Пер. з англ. — К.: Сфера, 1997.-С. 25.

2 Аниерс Э. Вказ. праця. — С. 229.


змінили або цілком скасували феодальні правові інститути. Вони внесли істотні коригування в уявлення про саме право і перетворили закон із другорядного на основне джерело романо-германського права.

Підвищення ролі законодавства та його поступове накопичення викликають необхідність кодификації. У XIX столітті в більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси: спочатку цивільні, а потім кримінальні, кримінально-процесуальні, адміністративні, цивільно-процесуальні, торговельні й інші. Ко-дификація дозволила упорядкувати чинне законодавство, позбутися нормативно-правових архаїзмів. Вона сприяла подоланню існуючої дрібності права, усуненню різноманітності звичаїв, зменшенню розриву між правовою теорією і практикою.

Сьогодні кодекси поряд з іншими нормативними актами регулюють практично всі найважливіші сфери громадського життя. Кодификація символізує остаточне завершення процесу формування системи романо-германського права як цілісного явища1.

Крім перевороту в системі джерел права на третьому етапі відбуваються суттєві зміни в системі права. Так, у сфері приватного права відбулося злиття романізованого традиційного права з новітніми ідеями доктрини природного права. Найяскравіше ці зміни проявилися в сімейному праві (наприклад, суттєво змінюється правовий статус жінки) та в праві власності (особливо це стосується земельної власності). Цивільне право пристосовується до умов вільного ринку.

Бурхливий розвиток промисловості приводить до модернізації правових форм підприємницької діяльності: акціонерних та інших господарських товариств. Економічний і соціальний прогрес європейських країн обумовлює появу антимонопольного законодавства, активний розвиток законодавства у сфері інтелектуальної власності,

1 Марченко М. Н. Вказ. праця. — С 274. 58


суттєві зміни страхового, банківського та транспортного права. Радикально реформуються трудове право і право соціального забезпечення. Науково-технічний прогрес іумовлює появу нових інститутів права, що регламентують, зокрема, космічну діяльність, генетичні дослідження, інформаційні технології (Інтернет, електронний підпис, електронна комерція, банківські картки тощо).

Великі революційні зміни торкнулися також правових інститутів і галузей публічного права. Вони викликані насамперед зміною стосунків між громадянином і державою, визнанням і подальшим розширенням прав і свобод людини і громадянина, реформуванням системи державної влади, що відбулося після прийняття конституцій (визнання принципу поділу влади, поява конституційних судів). У XX столітті відбувається зближення національних правових систем з міжнародним правом.

У другій половині XX століття на розвиток романо-гер-манського права суттєво впливають європейські інтеграційні процеси. їх активне розгортання приводить до заснування в 50-х роках XX століття Європейських співтовариств (ЄС) — оригінальних за своєю правовою природою інтеграційних утворень, що мають риси як держави, так і міжнародної організації. Європейськими співтовариствами є Європейське співтовариство (до 1992 р. — Європейське економічне співтовариство) та Європейське співтовариство з атомної енергії. До 2002 року діяло також Європейське співтовариство вугілля і сталі. У 1965 році в Брюсселі був підписаний договір про злиття їх керівних органів. Згідно з цим договором співтовариства отримали єдині інституції, що забезпечують виконання завдань співтовариств (Європейський парламент, Рада ЄС, Європейська комісія, Суд ЄС, Рахункова палата). За Маастрихтським договором 1992 року була створена нова структура — Європейський Союз. Він заснований на основі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики і формами співробітництва. Більшість країн романо-германського права сьогодні є членами ЄС.


У зв'язку з утворенням і функціонуванням ЄС виникає особлива система правових норм — європейське право, або право ЄС.

Завдяки діяльності ЄС формується acquis commu-nautaire (фр. — буквально «надбання співтовариства») — правова система Європейського Союзу, включаючи акти законодавства ЄС (але не обмежуючись ними), прийняті в межах Європейського Співтовариства, спільної зовнішньої політики та політики у сфері безпеки, спільної політики у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Існують три принципи взаємодії права ЄС і національного лрявадержав-членів:

1) принцип верховенства права ЄС, згідно з яким європейське право має вищу юридичну силу порівняно з національним правом;

2) принцип прямоїдії'права ЄС, що полягає у вимозі безпосереднього та обов'язкового застосування європейського права національними органами влади;

3) принцип юрисдикційного захисту права ЄС. Усі суди (як Європейський суд, так і національні суди) зобов'язані безпосередньо застосовувати європейське право.

Європейське право суттєво впливає на національні правові системи держав —- членів ЄС. Так, усі правові системи держав — членів ЄС сьогодні засновані на єдиних засадах — загальних принципах права ЄС, за якими визнано верховенство та пряму дію. Йдеться про такі принципи, як дотримання основних прав людини, юридична визначеність, пропорційність, право бути заслуханим тощо.

Численні норми права ЄС (зокрема, в таких галузях, як адміністративне, митне, фінансове, трудове право) інкорпоровані у відповідні галузі всіх національних правових систем. Завдяки цьому всі правові системи держав — членів ЄС мають значну кількість однакових норм.

Крім того, через право ЄС відбувається запозичення інститутів певної національної правової системи правовими системами інших країн. Так, наприклад, адміністра-60


іивне право ЄС побудоване за французькою моделлю. Іавдяки інкорпорації права ЄС ця модель сприймається правовими системами інших держав.

Головним наслідком впливу європейського права на правові системи романо-германської сім'ї є їх гармонізація та уніфікація. Крім того, з тих же причин відбувається зближення романо-германського права з англо-американським.

§ 3. Роль науки (університетів) у розвитку романо-германського права

Виникнення романо-германського права тісно пов'язане з виникненням наприкінці XI—XIIIстоліть перших європейських університетів.

Університети зібрали разом дослідників права — викладачів і студентів — з усієї Європи. Саме в університетах право вперше в Західній Європі починає викладатися як чітко окреслене і систематизоване зведення знань, як наука, в якій окремі юридичні рішення, норми вивчалися об'єктивно і пояснювалися на основі загальних принципів1.

У середньовічних університетах не викладали позитивне право, оскільки в більшості країн на той час воно перебувало в хаотичному стані, було роздрібненим, іноді варварським. Так, практично жодна сучасна європейська країна в ті часи не мала свого національного права. Крім того, жоден європейський університет не міг узяти як основу викладання позитивне (місцеве або регіональне) право, оскільки з точки зору університетів воно не виражало справедливості і, отже, не було правом.

До речі, національне право почали викладати в університетах лише в епоху Просвітництва. Наприклад, кафедра французького права була створена в Паризькому університеті (Сорбоні) в 1679 році. У більшості країн національне право почали викладати в університетах тільки в XVIIIстолітті. Причому аж до XIXстоліття викладання національного права мало другорядне значення.

1 Берман Г. Дж. Вказ. праця. — С. 124.


Для того щоб піднятися над цим закостенілим місцевим правом і не залишитися місцевими школами, що не мають ані авторитету, ані престижу, ані коштів, в університетах були відроджені дослідження римського права.

Вивченню в університетах підлягав Звід Юстиніана (Corpus Juris Civilis1) — звід римського права, укладений у Константинополі при римському імператорі Юстиніаиі в 528—534 роках. Давній рукопис, що відтворював цю збірку, був випадково знайдений у бібліотеці італійського міста Піза наприкінці XI століття. Цей звід передавав високорозвинену, диференційовану правову систему — римське цивільне право, що досить суттєво відрізнялось від народного права германських племен. Звід Юстиніана складався з чотирьох частин:

1) Кодексу, до якого входили імператорські консти* туції від часів імператора Адріана до Юстиніана, об'єднані у дванадцять книг;

2) Інституцій (лат. підручник) — офіційного елемент тарного курсу цивільного права. Підручник дуже нагаду-* вав структурою (чотири книги), планом (особи, речі, позови) і текстом «Інституції» Гая;

3) Дигестіє (лат. збірник юридичних текстів), у п'ятдесяти книгах яких було зібрано близько 9100 фрагментів із 275 творів 39 римських юристів, що стосуються як приватного, так і публічного права (зокрема, питань власності, заповітів, договорів, деліктів, інших інститутів цивільного права). Вивченню Дигестів, що по-грецьки називалися Пандектами, в університетах надавалося першорядне значення;

4) Новел, що містили конституції, видані Юстиніа- ном після кодифікації. Офіційне видання Новел невідоме; існують лише приватні збірники, що містять від 122 до 168 новел.

1 Уперше під цією назвою Звід Юстиніана був виданий у 1583 році французьким юристом Д. Готофредом. Назва дана за аналогією зі Зводом канонічного права (Corpus Juris Canonici).


З часом програма вивчення права в університетах Європи розширилася і стала включати не тільки римське право. Головним предметом, що додався у XII столітті, (>уло нове канонічне право церкви.

Навчання на юридичних факультетах університетів Західної Європи у XII—ХШ століттях було засноване на схоластичному методі, що найповніше був розроблений ІГєром Абеляром на початку XII століття. Цей метод припускає як у праві, так і в богословії абсолютний авторитет певних книг, в яких міститься єдине і повне вчення. Проте схоластичний метод визнає, що в авторитетному тексті можуть існувати прогалини й суперечності. Тому головним завданням схоластика є примирення протилежностей: усунення прогалин і вирішення суперечностей, що існують усередині тексту. Вирішення цього завдання відбувалося завдяки застосуванню дистинкцій (чіткого розмежування окремих положень), зважуванню усіх «за» і «проти» певного тлумачення, наміру подати матеріал як цілісну систему і побудувати догму права1.

Отже, у створенні романо-германського права найвагоміша роль належала трьом інгредієнтам:

1) відкриттю римського права завдяки знайденому Зводу Юстиніана;

2) схоластичному методу його аналізу і синтезу;

3) викладанню римського права в університетах Європи2.

Процес засвоєння і переробки римських правових текстів у західноєвропейських університетах відбувався у три етапи, кожний з яких доповнював попередній.

На першому етапі навколо вивчення Зводу Юстиніана складається школа глосаторів, яка прагнула встановити первісний зміст римських законів. Ця школа була заснована в Болоньї Ірнерієм наприкінці XI—на початку

1 История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение / Отв. ред. В. С. Нерсесянц. — М.: Наука, 1986. — С. 55.

2 Берман Г. Дж. Вказ. праця. — С. 127.


XII століття. Іншими її відомими представниками були Булгар, Мартін, Гуго, Якоб, Азо, Плацентин, Аккурсій.

Своєю назвою ця школа зобов'язана обраній нею основною формою роботи з Corpus Juris Civilis — глосам (грецьк.— мова, незвичайне слово). Глоси представляли собою примітки до правового тексту, що розміщувалися на полях або поміж його рядками. Вони були засобом критичного аналізу і тлумачення різних фрагментів Зводу. Підсумком роботи представників цієї школи була узагальнююча праця Аккурсія «Glossa Ordinaria» («Зібрання глосів»), створена близько 1250 року, до якої увійшло приблизно 96 тисяч глосів.

Як зазначає Е. Аннерс, ані до, ані після глосаторів юридичні тексти не були предметом такого глибокого наукового, суто філологічного аналізу; жодне інше дослідження не було такою мірою досконалим щодо точного місцезнаходження кожного правового джерела в кожному конкретному юридичному тексті1.

Другий етап (XIV—XV ст.) пов'язаний з новою тенденцією — модернізацією пандектного права. Він асоціюється з діяльністю школи постглосаторів (пізніх глосаторів, або консиліаторів; від лат. consilium — порада). Найвідомішими постглосаторами були Бартол де Сасо-феррато, де Пістойя, де Убалдіс. Вони коментували текст римських законів, а також глоси, враховуючи при цьому місцеві правові джерела.

Саме постглосатори першими вивели концептуальні засади з тексту кодификації Юстиніана: створили теорію договірного права з конкретних типів римських договорів, визначили право власності й узагалі систематизували текст Дигестів на основі більш широких принципів і понять (наприклад, одним з найзначніших теоретичних нововведень постглосаторів було поняття «юридична особа»). У такий спосіб римське право було пристосоване до

1 Аннерс Э. Вказ. праця. — С. 161—162. 64


нових умов і підготовлене для подальшого розвитку. Сучасним студентам-юристам, які вивчають римське право в тому вигляді, як його в епоху середньовіччя систематизували західноєвропейські університетські професори, важко уявити, наскільки казуїстичним і нетеоретичним було оригінальне римське право.

Третій етап (XVI—перша половина XVII ст.) — це час гуманістів (Альціат, Альчіаті, Цазій, Балдуїн, Куяцій, Го-тофред). Гуманісти відмовилися від коментування глос, створених у середні віки, і звернулися безпосередньо до Зводу Юстиніана, прагнучи встановити його справжній зміст. Для цього вони піддали тексти римського права філологічному та історичному аналізу. Проте на тлумаченні наукова розробка не завершувалась. Учені прагнули привести всі окремі положення в струнку систему, побудовану на певних загальних принципах. Критика тексту, історичне його тлумачення і систематизація склали нові прийоми вивчення права, що дістали назву французького методу1, який протиставлявся старому італійському2. Схоластичні прийоми глосаторів і постглосаторів остаточно втрачають симпатії громадськості. Останніх дотепно називають, використовуючи гру латинських слів, juris perditi (підступний правознавець) замість juris periti (майстерний правознавець)3. Французький метод не тільки сприяв більш досконалому розумінню римського права, але й відкривав перспективу для самостійної правової творчості. Це пояснюється тим, що він, образно кажучи, надавав можливість проникнути у внутрішню лабораторію правової творчості римлян, що була взірцем, гідним для наслідування4.

1 Ця назва обумовлюється тим, що центр школи гуманістів знаходився у Франції.

2 Цією назвою охоплюються прийоми словесного і фрагментарного аналізу, що використовувалися глосаторами та постглосаторами, які працювали переважно в Італії.

3 Покровский И. А. История римского права. — С. 260.

4 Тарановский Ф. В. Энциклопедия права. — 3-е изд. — СПб.: Лань, 2001.- С. 23.


Головним підсумком діяльності глосаторів, постгло-саторів і гуманістів була поява західноєвропейської юридичної науки — теоретичного правознавства.

Поступово в університетах турбота про повагу до римського права поступається місцем прагненню установити і викласти принципи права, що є вираженням його раціональних засад. Новий напрямок — школа природного права (Г. Гроцій, X. Томазій, X. Вольф, С Пуфендорф, Ж.-Ж. Руссо) — перемагає в університетах протягом XVII—XVIII століть. Вона відмовляється від схоластичного методу, прагне бачити в праві логічну аксіоматичну систему, ставить у центр людину, наголошуючи на її невід'ємних природних правах. Юристи хочуть знайти такі норми справедливості, що утворюють загальне, незмінне для всіх часів і народів право1. Умовно принцип цієї школи можна сформулювати так: існує право універсальне і незмінне, джерело всіх позитивних законів; існує тільки природний розум, який керує всіма людьми2. Висування на перший план розуму як сили, що створює право, під-, креслювало нову важливу роль, яка належить законові, і відкривало шляхкодификаціям. Отже, природно-правова школа цілком обновила науку права і її методи.

Підбиваючи підсумки, можна визначити такі напрямки впливу європейських університетів на розвиток романо-германського права:

1. Університети допомогли установити транснаціональний характер правознавства на Заході. Протягом трьохсот років, з 1050 по 1350 рік, уся Європа становила єдиний культурний організм. Римське і канонічне право були дисциплінами без національних кордонів, тому їх могли викладати в університетах студентам-юристам, зібраним з усіх країн Європи. Природно, що всі студенти і ви-

1 Давид Р., Жоффре-Спинозы К. Вказ. праця. — С. 37—38.

2 Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — С. 65.


кладачі розмовляли латиною, що була на Заході спільною для всіх мовою права.

2. Завдяки університетам право набуло транснаціональної термінології та методу. Випускники юридичних факультетів університетів поверталися до рідних країн, де працювали суддями, юристами, правовими радниками, адміністративними службовцями, використовуючи єдиний метод і єдину термінологію.

3. Схоластичний метод, що його використовували в університетах, дозволяв будувати правові системи з різних суперечливих звичаїв і законів. Прийоми гармонізації суперечностей, накладені на віру в ідеальний організм права, па віру в єдину структуру правових принципів, дозволили здійснити синтез канонічного, а потім феодального, міського, торговельного і королівського права.

4. Університети піднесли аналіз права на рівень науки шляхом концептуалізації правових інститутів і систематизації права як єдиного зводу знань.

5. Університети створили клас професійних юристів1.

refamcw.ostref.ru refaole.ostref.ru referatqbe.nugaspb.ru refapck.ostref.ru Главная Страница