Правотворення як процес самоорганізації права

Останнім часом у юридичній літературі почали розрізняти такі категорії, як «правотворення», «правотворчість» і «нормотворчість». Усі ці види діяльності здійснюються з метою покращення соціального регулювання та охорони суспільних відносин.

Соціальне регулювання - це процес упорядкування поведінки соціальних суб'єктів через надання їм прав на певні дії, покладан­ня обов'язків, установлення заборон, застосування заохочення та примусу.

Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспіль­ства практично в усіх сферах його життєдіяльності і здійснюється з допомогою соціальної влади.

Розрізняють два види соціального регулювання: державне й не­державне. Кожен з цих видів може бути нормативним чи індивіду­альним і реалізується соціальними суб'єктами. Це індивіди та їхні групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб'єктів є соціальні організації, об'єднання лю­дей, що спільно реалізують певні програми, завдання, цілі та пра­цюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими со­ціальними організаціями, наприклад, є держава, партії, різні гро­мадські об'єднання, які, у свою чергу, можуть складатися з інших соціальних організацій.

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження пра­ва і творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів ро­зуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві осно­вні стадії: усвідомлення необхідності правового врегулювання сус­пільних відносин і правотворча діяльність.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило пове­дінки може виступати як філософський, правовий, етичний, полі­тичний або інший принцип, звичай чи традиція. Головним на ста­дії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учас­ників суспільних відносин, які повинні стати загальнообов'язко­вими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.



Правотворчість - це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах-основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується правотвор­чість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання національно­го та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.

Види правотворчості - це сукупність засобів і способів вияву суспільних відносин (що потребують свого врегулювання) та їх фактичне впорядкування (коригування, узгодження) з допомогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотворчості, як без­посередня, делегована, санкціонована.

Суб'єктами правотворчої діяльності є держава та її органи; увесь народ країни на випадок референдуму.

Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має три етапи.

На підготовчому етапі готують проект нормативно-правового акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії:

- рішення про не­обхідність підготовки проекту нормативно-правового акта;

- визна­чення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування названого проекту;

- обговорення тексту проекту; узгодження проек­ту з усіма зацікавленими органами і службовими особами; доопра­цювання проекту.

Другий етап видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії:

- внесення проекту нормативно-правового акта на обгово­рення правотворчого органу (посадової особи);

- обговорення проек­ту, можливість кількох читань; прийняття нормативно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.

Третій етап - це набрання нормативно-правовим актом чиннос­ті через опублікування чи доведення до виконавців у інший спосіб.

Правотворчість поділяють на законотворчість і нормотворчість. Від законотворчої діяльності слід відрізняти нормотворчу діяль­ність усіх інших суб'єктів, окрім Верховної Ради, з підготування, прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають підзаконний характер.

Відмінності правотворчої та нормотворчої діяльності: різний суб'єкт; невідповідність етапів і стадій; різна юридична сила нор­мативних актів; різний рівень регульованих відносин; порядок вве­дення в дію і припинення дії актів тощо.

Отже, процес утворення права будується за певними принципа­ми, має свої стадії, етапи, суб'єкти та поділяється на різні види. Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована парламентом та іншими конституційними суб'єктами.

wmo.deutsch-service.ru refamza.ostref.ru refapls.ostref.ru refaowv.ostref.ru Главная Страница