Правотворення як процес самоорганізації права

Останнім часом у юридичній літературі почали розрізняти такі категорії, як «правотворення», «правотворчість» і «нормотворчість». Усі ці види діяльності здійснюються з метою покращення соціального регулювання та охорони суспільних відносин.

Соціальне регулювання - це процес упорядкування поведінки соціальних суб'єктів через надання їм прав на певні дії, покладан­ня обов'язків, установлення заборон, застосування заохочення та примусу.

Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспіль­ства практично в усіх сферах його життєдіяльності і здійснюється з допомогою соціальної влади.

Розрізняють два види соціального регулювання: державне й не­державне. Кожен з цих видів може бути нормативним чи індивіду­альним і реалізується соціальними суб'єктами. Це індивіди та їхні групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб'єктів є соціальні організації, об'єднання лю­дей, що спільно реалізують певні програми, завдання, цілі та пра­цюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими со­ціальними організаціями, наприклад, є держава, партії, різні гро­мадські об'єднання, які, у свою чергу, можуть складатися з інших соціальних організацій.

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження пра­ва і творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів ро­зуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві осно­вні стадії: усвідомлення необхідності правового врегулювання сус­пільних відносин і правотворча діяльність.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило пове­дінки може виступати як філософський, правовий, етичний, полі­тичний або інший принцип, звичай чи традиція. Головним на ста­дії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учас­ників суспільних відносин, які повинні стати загальнообов'язко­вими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.



Правотворчість - це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах-основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується правотвор­чість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання національно­го та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.

Види правотворчості - це сукупність засобів і способів вияву суспільних відносин (що потребують свого врегулювання) та їх фактичне впорядкування (коригування, узгодження) з допомогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотворчості, як без­посередня, делегована, санкціонована.

Суб'єктами правотворчої діяльності є держава та її органи; увесь народ країни на випадок референдуму.

Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має три етапи.

На підготовчому етапі готують проект нормативно-правового акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії:

- рішення про не­обхідність підготовки проекту нормативно-правового акта;

- визна­чення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування названого проекту;

- обговорення тексту проекту; узгодження проек­ту з усіма зацікавленими органами і службовими особами; доопра­цювання проекту.

Другий етап видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії:

- внесення проекту нормативно-правового акта на обгово­рення правотворчого органу (посадової особи);

- обговорення проек­ту, можливість кількох читань; прийняття нормативно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.

Третій етап - це набрання нормативно-правовим актом чиннос­ті через опублікування чи доведення до виконавців у інший спосіб.

Правотворчість поділяють на законотворчість і нормотворчість. Від законотворчої діяльності слід відрізняти нормотворчу діяль­ність усіх інших суб'єктів, окрім Верховної Ради, з підготування, прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають підзаконний характер.

Відмінності правотворчої та нормотворчої діяльності: різний суб'єкт; невідповідність етапів і стадій; різна юридична сила нор­мативних актів; різний рівень регульованих відносин; порядок вве­дення в дію і припинення дії актів тощо.

Отже, процес утворення права будується за певними принципа­ми, має свої стадії, етапи, суб'єкти та поділяється на різні види. Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована парламентом та іншими конституційними суб'єктами.

Рівняння моменту імпульсу для обертання навколо нерухомої осі. Момент інерції
Класифікація правочинів
Перелік Етапів
ПРИ ПЕРЕНОСЕ АМИНОКИСЛОТЫ С АМИНОАЦИЛАДЕНИЛАТА НА КОНЦЕВОЙ ОСТАТОК АДЕНОЗИНА МОЛЕКУЛЫ Т-РНК ОБРАЗУЕТСЯ
Экологические принципы рационального природопользования и охраны окружающей среды
Яке рішення повинен прийняти суд? Відповідь обґрунтуйте.
Тема 22 /1: Організаційна культура
Повесть временных лет». История текста. Основные гипотезы.
Научно-исследовательская работа 2 семестра
Работа 2. МЕТОДЫ РЕШЕНИЯ СИСТЕМ ЛИНЕЙНЫХ
Особливості заходів адміністративного запобігання
Истолкование Вагнером отношения своих музыкальных драм к реальности
CLASSICS OF PHILOSOPHY AND SOCIOLOGY OF LAW: EUGEN EHRLICH
Дружное недовольное роптание, но вздернутой брови достаточно, чтобы они прекратили.
Права людини і громадянина: співвідношення.
Порядок применения предполетного информационно-консультативного обслуживания экипажей по типу «брифинг» в аэропорту вылета.
Цитоплазматическая цАМФ является основным регулятором абсорбции и секреции
Самоход и пути его устранения
Причуду нег, дремоту страсти
А. Відсутність органічних змін товстої кишки
Сільський (зелений) туризм
Порядок государственной регистрации кредитных организаций.
Exercise 1.5
Главная Страница