Рух як загальний спосіб існування світу

Формування поняття "матерія" завжди супроводжувало­ся усвідомленням проблеми визначення загальних способів і форм існування світу. Людина, намагаючись пояснити його характерні особливості, усвідомлювала, що у світі все по­стійно змінюється, перетворюється.

Міріади зірок, якими ми захоплюємося, споглядаючи їх у ясну ніч, тільки здаються нам нерухомими; насправді вони рухаються з величезними швидкостями. Сьогодні поширена гіпотеза, що кожна зірка — це сонце із власними "хорово­дом" планет. Разом зі своїми супутниками планети оберта­ються навколо зірок, а зірки обертаються навколо своєї осі й обертаються разом з усією Галактикою навколо її осі. Водно­час наша Галактика рухається щодо інших галактик. Згідно з останніми науковими космогонічними уявленнями, Всесвіт неє механізмом, у якому по чітко визначених орбітах руха­ються його складові. Всесвіт перебуває у безперервному русі до все нових і нових станів власного існування. У постійно­му русі перебуває усе живе: їсть, росте, розмножується, видо­змінюється, гине. У кожному живому організмі відбувають­ся численні внутрішні зміни: пульсація енергій, інформації, переробка речовини, засвоєння продуктів харчування, виді­лення шлаків тощо. Усе перебуває у вічній зміні станів існу­вання, що може відбуватися як відповідно до певної приро­ди речі, так і всупереч їй. Властивість світу бути у постійних змінах визначається поняттям "рух".

Наші органи чуття не здатні спостерігати безперервність змін, а часто можуть навіть не помічати важливі для люди­ни зміни там, де вони є. Тому знання про безперервність змін не можна визнати наслідком чуттєвого спостереження. На­копичуючи досвід пізнання, людина додала до своїх чуттє­вих уявлень абстрактне поняття "рух", яке дає змогу усві­домлювати, передбачати, обчислювати наявність безперерв­них змін навіть там, де вони чуттєво не спостерігаються або ще навіть не відбулися. Отже, рух — це зміна взагалі. Цим поняттям охоплюються будь-які зміни, починаючи від простої зміни місця розташування і закінчуючи мисленням.

Отже, всі зміни, які відбуваються у Всесвіті, у природі, в суспільстві, у мисленні тощо, постають як рух. Зрозуміло також, що рух не потрібно вважати тільки якимось одно­рідним процесом, однотипною зміною. Можливі різні фор­ми та типи руху. По-перше, рух може бути прогресивним, що йде від простого до складного, по висхідній лінії. Таким є, наприклад, загальний хід процесу пізнання. По-друге, він може бути регресивним, тобто таким, що йде по низхідній лінії. Прикладом цього служить, підкреслимо, процес ста­ріння окремого живого організму. Існує й третій тип руху, коли немає ні висхідного, ні низхідного переходів. Так, обер­тання ротора, безсумнівно, є рухом, але цей рух неможливо назвати ні прогресивним, ні регресивним. Разом із тим для кожного окремого предмета рух третього типу можливий тільки у порівняно коротких проміжках часу, після яких настають періоди прогресивного і регресивного переходів. Ротор, про який ішлося вище, рано чи пізно вийде з ладу і перестане виконувати свої функції.

Рух матеріальних об'єктів розрізняють за формами руху, що перебувають у певному взаємозв'язку, який може бути описано за допомогою співвідношення їх. Форми руху мож­на класифікувати за певними істотними ознаками.

Слід зазначити, що будь-яка класифікація — це певний наслідок і метод наукового дослідження. На кожному конк­ретному етапі пізнання класифікація узагальнює осягнуті наслідки вивчення закономірностей об'єктів і процесів, що дає змогу, спираючись на них, "іти далі".

У розмаїтті форм руху людина здатна визначити певні загальні риси, знайти реально існуючі спільності між різно­манітними змінами. Тому класифікація форм руху на "ос­новні" як певне обмеження їх за кількістю не була принци­повою помилкою. Ф. Енгельс вважав, що до основних "за­гальних форм руху" потрібно віднести механічну, фізичну, хімічну, біологічну і соціальну форми руху матерії. При цьо­му він звертав увагу на те, що як основні, так і неосновні форми руху перебувають у постійному взаємозв'язку.

В останній чверті XX ст. особливе зацікавлення викли­кала проблема існування особливої, геологічної, або плане­тарної, форми руху. Наукові дані свідчать, що геологічний рух, тобто процеси, які відбуваються в ядрі, мантії, літосфері, гідросфері, атмосфері Землі, має свої специфічні закони. Геологічні процеси мають свого матеріального носія. Є підста­ви вважати, що закони геологічного руху мають значення не тільки для опису процесів, які протікають на Землі.

Жива природа, тим більше суспільство, суттєво відрізня­ються від неживої, а тому їх можна розглядати як два нові рівні реальності. На рівні живої природи визначальною стає біологічна форма руху матерії. Біологічні процеси властиві тваринному і рослинному світу. Соціальні процеси пов'язані здебільшого з двома формами руху: по-перше, зв'язок з біо­логічною формою руху матерії — вищою формою у природі; по-друге, цілеспрямоване перетворення природи (механіч­них, фізичних, хімічних, біологічних процесів) у суспільно­му виробництві матеріальних благ.

Є всі підстави, щоб визнати, що в міру ускладнення основ­них форм руху сфера поширення їх звужується. Ускладнення форм руху означає, що до попередніх додаються якісно нові взаємодії. Так, у хімічних процесах виникає здатність пере­творення речовин при взаємодії з іншими речовинами. У біо­логічних процесах — здатність до обміну речовин шляхом асиміляції та дисиміляції, самовідновлення і саморегуляції у межах оболонки тіла. Це свідчить, що при "зменшенні" просторової сфери поширення вищих форм руху матерії відбувається "збільшення" кількості законів руху, які діють у ній. Таке "збільшення" виявляє наявність нової якісної специфіки процесів матеріальних змін. Отже, кожна з форм руху має свої якісні особливості. При цьому у вищих фор­мах руху здійснюються якісно більш складні процеси. Така позиція повністю підтверджується сучасними науковими даними.

Вважаючи доведеним, що всезагальність руху виявляє себе у різноманітних формах, необхідно звернути увагу й на те, що рух з необхідністю передбачає свою протилежність — спокій як специфічну форму руху або відсутність зміни фор­ми руху. Рух і спокій є двома взаємопов'язаними і взаємодо­повнюючими протилежностями, якими характеризуються принципово відмінні між собою типи форм руху. Всезагаль­ність і абсолютність руху передбачають існування спокою, що виявляє себе в такому.

Спокій — це такий рух, коли у тій чи іншій системі відліку він (рух) не спостерігається.

Спокій не відносне, а необхідне доповнення до абсолют­ності руху. Рух, мінливість найчастіше співвідносяться зі світом одиничних об'єктів і процесів, що є демонстрацією спокою. Наприклад, час життя окремих істот менший, ніж час життя виду, роду, родини або царства. Вічність і гра­нично високий рівень спокою є характерною властивістю тільки матерії — об'єктивної реальності, що існує незалеж­но від різноманітності форм буття. Змінюються конкретні, одиничні, видові та родові форми існування, але властивість бути об'єктивною реальністю залишається абсолютною і незмінною.

Оскільки окремого руху існувати не може, спокій завжди відносний, а рух — абсолютний.

Розглядаючи навколишній світ як свою протилежність, ви цілком природно намагаєтеся визначити своє особливе місце і період перебування. Таке визначення здійснюється за допомогою використання понять "простір" і "час".

Поняттям "простір" визначають співіснування і відокремленість речей одна від одної, їхню протяжність, порядок розташування однієї стосовно іншої. Поняттям "час" характеризують послідовність існування явищ, що змінюють одне одного, відокремленість різних етапів, тривалість, темп, ритм процесів.

На відміну від історично попередніх уявлень простір роз­глядається не як "вмістилище", в якому знаходяться ті чи інші речі. Зазначене уявлення було поширеним до XVIII ст. Пози­тивним в ототожненні простору з порожнечею (вмістилищем) є можливість ефективного використання такого розуміння для здійснення різноманітних вимірювань. Сьогодні вважається, що поняттям простір визначається реально існуюче співвідно­шення між речами в процесі їхнього буття у світі. Оскільки цим поняттям користується саме людина, простір зображує речі, предмети, явища стосовно людини, вказуючи на взаємо­залежність речей між собою, на залежність людини від їхнього взаєморозташування, на залежність речей від людини.

Практичне визначення простору здійснюється за допомо­гою процедури вимірювання. Наприклад, вимірювання про­стору як певної довжини відбувається через порівнювання речей. Так, якщо стопа ноги може вміститися десять разів між двома деревами, тоді цілком слушно кажуть: "Відстань між деревами дорівнює десяти стопам".

Загальновідомо, що простір має ряд властивостей. До них належить тривимірність, яка полягає в тому, що предмети та явища мають висоту, ширину і глибину. Тобто фіксовані за допомогою поняття "простір" речі можуть мати об'ємний характер існування. Сучасна наука пропонує нові просто­рові виміри, на зразок "n-вимірності", з якими людина прак­тично не стикається у межах Землі. Різними дослідження­ми було доведено, що взаємозв'язки між речами, які мають властивості "n-вимірності", дійсно існують. Однак виявити просторові багатовимірності як властивості реальних об'єк­тів за умови дотримання принципу ототожнення простору з порожнечею неможливо.

Поряд із простором завжди розглядається час, бо вони разом є умовою існування головної властивості світу — бути у безперервному русі. Розвиток, незворотність, перехід ре­чей з одного стану в інший — основні ознаки часу.

Поняття час, так само як і "простір", є формою відобра­ження існуючих об'єктивно взаємодій та взаємозв'язків у світі.

Цілком слушний поширений вислів: "Час — загальна форма існування світу". Він вказує, що світ існує у формі послідовних змін, які взаємопов'язано відбуваються одна після іншої. Наприклад, людина не може стати старою, якщо перед цим вона не була народженою та юною. Аналогічно: глиняну вазу створюють з глини, а не глину з вази.

Фундаментальне значення поняття "час" полягає в тому, що без нього ніяке впорядковане міркування неможливе. Так, натуральний ряд цілих чисел складається у послідов­ності: 1, 2, З...п. Будь-яке міркування (уявлення) спираєть­ся на певне слідування, тобто час. Однак не тільки мірку­вання має властивість бути послідовним, повсякденна прак­тика, як відомо кожному, також здійснюється у вигляді по­слідовних дій.

Розгляд простору і часу дає підстави зробити такі виснов­ки. По-перше, простір і час — це загальні форми існування світу, адже вони характеризують те, що властиве будь-яко­му існуванню у світі, включаючи і саму людину. По-друге, існування цих понять забезпечує здатність людини осмисле­но та впорядковано відображати зміни, що відбуваються у світі незалежно від свідомості та органів чуття. По-третє, поняття "простір" і "час" взаємопов'язані між собою, вони є засобом, за допомогою якого людина відображає різноманітні властивості руху, змін взагалі, що відбуваються у світі. Без використання цих понять у людини неможливе ставлення до минулого та майбутнього.

ЛЕКЦІЯ № 4 “ Духовність людини та духовне життя людини ”

ПЛАН

Характеристика звуков по акустическим признакам
ЗАВДАННЯ
ТИПОЛОГІЯ ПРАВА. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ПРАВА.
РОССИЙСКОЙ ДИПЛОМАТИЧЕСКОЙ СЛУЖБЫ
Как сделать клетку своими руками?
Деятельность врача как объект информатизации
КРАЙ, ОСПІВАНИЙ СОЛОВ’ЯМИ ТА ПОЕТАМИ
МУЖЧИНАМ НУЖНЫ ПРОДОЛЖАТЕЛЬНИЦЫ РОДА
Результаты обучения по профессиональному модулю
на предупреждение преждевременного развития терминальной
Тема 1 Гидроэкология как наука
Повторення матеріалу за 1 клас : мажор і мінор (загально),
Пільги зі сплати ПДВ (ст. 196, 197 ПКУ)
Загальні положення щодо організації відпочинку дітей
Глава 12. Воспитание детей 315
Законодавство про охорону праці та відповідні їм нормативно – правові акти.
РАЗДЕЛ: СЕРДЕЧНО-СОСУДИСТАЯ СИСТЕМА.
Самосознание: происхождение и развитие. Структура самосознания
Інформаційні джерела до теми 2.
Пломбирование кариозной полости 5 класса по Блеку композиционными пломбировочными материалами светового отверждения
Складання актів про нещасний випадок за формою Н-1
Осадительное и комплексиметрическое титрование
Система гос. управления во второй половине XVIII в.
Главная Страница