МИСТЕЦТВО ЯК ФОРМА ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Серед форм естетичної діяльності особливе місце посідає мистецтво — професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що зумовили появу мистецтва та його розвиток.

1. Мистецтво виникло на основі розвинутих у межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності й потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їх допомогою суспільних зв'язків і суспільних уявлень. Зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю.

2 В історії' поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою такого поділу праці на фізичну й розумову. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його (духовне виробництво) від прямої залежності та злитості з практикою, створило умови для інтенсивного розвитку, формування професійної діяльності у сфері мистецтва, науки, філософії'.

Поділ праці на фізичну й духовну значною мірою був зумовлений виник­ненням нової соціально-економічної ситуації: з'явилися приватна власність і пов'язане з нею відчуження праці, експлуатації людини людиною, розшарування суспільства.

3. Історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають панівними ідеями й потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної та естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожний клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Водночас такий підхід до історії' мистецтва дає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення й розвитку його історичних форм з погляду як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.

4. Мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку із соціально-економічним і духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є безпосередньою залежністю одного від іншого, а складним діалектичним взаємозв'яз­ком, що потребує щоразу конкретно-історичного аналізу. В історії' мистецтва відомі приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї духовної сфери, в со­ціальному розвитку.

5. Функції' мистецтва залежно від його конкретно-історичної форми мо­жуть змінюватися; важливість мистецтва поціновується в кожну епоху по-різному. Водночас сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоча світ мистецтва, його види й жанри, стилі й художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає у творчості. Мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації' потенційних можливостей життя кожного індивіда.

Предметом художнього переосмислення є все, що цікаве для людини в житті, тобто реальна дійсність, у якій проходить людське життя.

Зовнішні обставини не мають абсолютної влади над внутрішнім світом людини, тобто духовне відображення дійсності не є її копією, воно є самостійним твором людського духу.Мистецтво в сукупності його художніх образів є духовною, ідеальною моделлю світу, яка відображає не стільки реальний світ, скільки бажаний.

Мистецтво, підходячи до дійсності з позицій вищих потреб розвитку людини, створює ідеал, якій є загальною суспільною потребою. Естетичний ідеал, що є змістом мистецтва, відображає сутнісні риси, закономірності й вимоги реального життя, тобто так звану можливу, або віртуальну, реальність.

Мистецтво стає основою духовної культури, його колективною пам'яттю. За допомогою мистецтва здійснюється не тільки зв'язок людини з людиною, а й зв'язок поколінь, різних народів і різних культур. Мистецтво накладає на всі форми людського життя відбиток вічності.

Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування й розвитку людської особистості. Справжня велич мистецтва розкривається тільки тоді, коли воно стає реальною силою. А такою силою воно є лише в діяльності особи, суспільства, що створюють гармонію світу й людини, природи і культури, поліпшують якість життя.

Структура естетичної свідомості

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивається протягом тривалого історичного часу, створює цілий комплекс почуттів, представлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Що це таке? Передусім поняття, свого роду, абстракція, вказуюча особливу духовну освіту, що характеризує естетичне відношення людини або суспільства до дійсності.

Естетична свідомість продукт тривалого історичного розвитку суспільства, воно існує як форма суспільної свідомості, що відображає рівень естетичного освоєння світу. Існує воно також як личностная індивідуальна характеристика окремої людини. Естетична свідомість суспільства, як і окремого індивіда, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних видах, про які ми вже говорили.

Чим багатше естетична практика суспільства або особистості, тим багатше і складніше їх естетична свідомість. Надто складна і многоуровнева його структура. У відомому значенні вона відтворює основні історичні етапи його становлення.

Розглянемо лише найбільш істотні елементи естетичної свідомості:

· естетичне почуття,

· естетичний смак,

· естетичний ідеал.

Що стосується мистецтва, то воно є особливою формою естетичної свідомості, в якій представлені всі інші елементи і яка існує специфічним образом. Мова про нього в спеціальному розділі.

ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ

Почуття і насолоди різноманітні по характеру, структурі і психологічному механізму. Одні з них дуже близькі тваринам, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини.

Однак не можна не зазначити, що навіть йому, людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин.

Зором володіють багато які тварини, але оком, що уміє насолоджуватися красою предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багато яким тваринним, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів результат всієї соціальної історії людства.

Здатність активно сприймати навколишній світ в формах по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний. Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються анатомо-физиологи-ческими особливостями органів сприйняття, але, навпаки, задаються їм ззовні різними формами діяльності, різноманіттям цих форм.

Естетичний смак є найважливішою характеристикою личностного становлення, відображаючої рівень самовизначення людської індивідуальності. Тобто естетичний смак не зводимо до простої здатності естетичної оцінки, оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується привласненням або відкиданням культурної, естетичної цінності. Отже, правильніше буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим і до саморозвитку і самоформування.

Дійсно, людина, що володіє естетичним смаком, відрізняється певною завершеністю, цілісністю, т. е. є не просто людським індивідом, а особистістю. Відмінна риса тут полягає в тому, що крім індивідуальних особливостей підлога, вік, зростання, колір волосся і очей, тип психіки особистість володіє також індивідуальним внутрішнім, духовним світом, що визначається соціальними цінностями і перевагами.

Становлення особистості процес тривалий, що не завершується остаточно ніколи. Є проте віковий кордон від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, в тому числі естетичний смак. Цінність кожної особистості якраз і полягає в її своєрідності, неповторності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає свій, неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтації. Таким способом складається унікальність формування кожної людини. І естетичний смак стає не тільки інструментом формування цієї унікальності, але і способом її объективации, суспільного самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це передусім мова про вияв всеядности, т. е. привласненні людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеядность якраз характеризує недостатність личностного відношення до миру, нездатність відібрати з багатства культури ті цінності, які в найбільшій мірі розвивають, доповнюють, шліфують природні завдатки, сприяють професійному, цивільному, етичному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, умінням знаходити необхідну достаточність в личностном відношенні до миру культури і цінностей. Наявність естетичного смаку виявляється як пропорційність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духа і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його вияву. Наприклад, розглядають смак як здатність людини слідувати моді як у вузькому, так і в самому широкому значенні. Тобто зводять до уміння модно одягатися, відвідувати модні виставки і спектаклі, бути в курсі останніх літературних публікацій. Все це не суперечить формам объективации смаку, однак естетичний смак не тільки і, мабуть, не скільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонічне поєднання духовного багатства особистості з бескомпромиссностью його соціального вияву. Бо особистість, що володіє естетичним смаком, не треба сліпо моді, і якщо модний одяг деформує індивідуальні особливості, нівелює її своєрідність, така особистість може мати сміливість бути старомодною або нейтральною до моди. І в цьому виявиться її естетичний смак. У ще більшій мірі виборчим він може бути по відношенню до форм поведінки і спілкування. Особливості особистості в спілкуванні є її ведучими характеристиками. Ось чому скласти вірне уявлення про людину можна лише в умовах спілкування або спільній діяльності. Здатність людини послідовно і цілеспрямовано розвивати і культивувати личностные социокультурные характеристики через відбір і засвоєння певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію художній смак. Розвивається він на базі естетичного і впливає в свою чергу на нього. Художній смак формується тільки через спілкування з миром мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, т. е. знанням історій мистецтва, законів формообразования різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є все та ж система суспільних цінностей, тільки представлена в художній формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом суперечок, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смаку.

Ця суперечка є не тільки можливою, але і необхідною саме тому, що стосується цінностей, що торкаються саму духовну структуру людської особистості, т. е. цінностей личностно значущих і що визначають не тільки характер личностного самосвідомості, але і характер індивідуальної життєдіяльності, індивідуальний жизнестроения. Тому особистість як суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири і смысложизненные потреби.

У такій же мірі, як і по відношенню до особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних обставин і в класовому суспільстві він завжди несе на собі друк класових переваг, ціліше і цінностей. Єдиних естетичних смаків і норм, придатних для всіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує. Дуже добре це помічене Н. Г. Чернишевським, що яскраво показав, наскільки різняться еталони жіночої краси в залежності від умов існування простого народу і заможного класу.

Звичайно, потрібно розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на общезначимость, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно тактовно і терпимо відноситися до думки інших людей, визнаючи за ними рівне право на самостійний пошук і самостійну думку. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша справа, коли мова йде про смаки, що претендують на общезначимость. Це торкається, передусім, творів мистецтва. Адже художник виступає не від свого особистого імені, він використовує мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось чому твори мистецтва частіше за все стають предметом суперечок і дискусій. Художник, як правило, виступає першопроходцем він першим робить предметом суспільного обговорення нові явища життя або здійснює переоцінку представлень, що устоялися і цінностей. Причому цей процес зв'язаний з пошуком нових образотворче-виразних коштів, художньої мови, яка має ведуче смислове навантаження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Правильна думка часто виробляється лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій. Ось чому слідує

не тільки покладатися на свій естетичний смак, але і знайомитися з літературно-критичним обговоренням твору, з думкою інших глядачів і слухачів.

Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними протягом всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду особистості не тільки відточують і шліфують його смак, але і здатні консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим і багатогранним.

Потрібно зазначити, що не тільки безвкусость, всеядность суть антиподи хорошого смаку. Але у великій мірі ними є поганою або ж перекручений смак. Причому в цьому випадку мова йде саме про смак, оскільки передбачається усвідомлена пристрасть і перевага. Така перекручена избирательность по відношенню до антиценностям детерминируется соціальними обставинами і виражає антигромадську, антигуманну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.

Виникає питання, який же смак вважати хорошим, а який поганим? І чи існує об'єктивний критерій смаку? Эстетики-ідеалісти на це питання відповідають негативно. Всі думки смаку вони вважають суб'єктивними і на цій основі відкидають об'єктивний критерій смаку.

Оскільки думка естетичного смаку це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів і світогляду людей, остільки естетичний смак є єдність об'єктивного і суб'єктивного. У думці смаку відбиваються не тільки якості предмета, що сприймається, але і якості сприймаючого суб'єкта. У ньому видні своєрідність почуттів, інтелект, культура суб'єкта, його образованность, соціальна приналежність.

Думка естетичного смаку заснована на особливому інтелектуальному механізмі - естетичної інтуїції, що включає такий спосіб пізнання, як творчу уяву, що охоплює образ «цілого», не передуючи його логічному розчленуванню, аналітичній дії розуму. «Специфічна роль сили уяви в акті пізнання відмічав Е. В. Ільенков полягає в тому, що вона дозволяє співвідносити формально засвоєні знання з одиничними, ще ніяк не «формалізованими» (не вираженими ще в загальних формулах, в категоріях) фактами, даними в живому. Спогляданні. Без неї одне з іншим співвіднести взагалі не можна. Це важливо підкреслити по тій причині, що під «силою уяви» часто розуміють здатність вигадувати те, чого насправді немає. Тим часом дія сили уяви забезпечує передусім уміння правильно бачити те, що є, але ще не виражене у вигляді поняття» 3.

Всевищевикладене дозволяє зрозуміти об'єктивні основи суперечки про смаки, оскільки в ньому стикаються не просто особисті, групові або ж класові пристрасті тут протистоять один одному істинні і помилкові цінності, що відображають складність соціальних процесів, своєрідність суспільного розвитку, а також помилок, помилкових пошуків, уявних уверований.

ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ

Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, відмінну своєрідністю естетичного відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результат розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики, що усвідомлюється.

Слово «ідеал» грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). На відміну від ідеалів етичного, політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах він тісно пов'язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до миру. У цьому його специфіка.

У естетиці Гегеля ідеал стає центральною естетичною категорією, яку він визначає як ідею, в якій виражена дійсність, відповідна своєму поняттю, сферою вияву естетичного ідеалу Гегель вважав мистецтво, а відповідну естетичному ідеалу форму мистецтва бачив в античності. Мистецтво Древньої Греції він і характеризував як класичне мистецтво ідеалу.

Хоч у Гегеля зустрічаємо дуже цінні думки про зв'язок ідеалу з дійсністю, загалом же ідеалістичний підхід в трактуванні естетичного ідеалу страждав обмеженістю, однобічністю. Ідеалісти відривали поняття естетичного ідеалу від життя і розглядали його як недосяжний зразок, протилежний реальності. Ця обмеженість ідеалістичної концепції естетичного ідеалу була критично преодолена російськими революційними демократами. По визначенню В. Г. Белінського, ідеали «не довільна гра фантазії, не вигадка, не мрії; і в той же час ідеали не список з дійсності» а вгадана розумом і відтворена фантазією можливість того або іншого явища» 4.

Естетичний ідеал являє собою одну з форм відображення об'єктивної дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного, завжди пов'язаного з умінням відкидати випадкове, наносне, неістотне і проникати в саму суть предмета. Отже, естетичний ідеал є відображення суті предмета, причому суті самого глибокого порядку, що містить в собі вищу форму розвитку реальності. Такою вищою формою розвитку матерії є соціальна форма, а носієм її виступає суспільна людина як сукупність всіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом конкретного суспільства, т. е. «почуттєвим ідеалом» і буде вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин даного суспільства.

Таким чином, естетичний ідеал є діалектична єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Об'єктивна сторона означає, що ідеали зароджуються і реально існують насправді самій як тенденція суспільного розвитку, незалежно від того, чи усвідомлюють їх люди або не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою або меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. З суб'єктивної сторони ідеали являють собою сукупність цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Дійсно, естетичний ідеал повинен спочатку хоч би в зародку виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений в формі різних естетичних уявлень і отримає відображення в мистецтві.

Соціально-політичний і естетичний ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства і людини. А раз так, то дійсність не «підтягається» до ідеалу, як прийнято думати, а розвивається в ідеал. І передумови цього розвитку закладені в ній самій.

І не випадково дослідники називають естетичний ідеал «синтезом сьогодні і завтра» або «зримим» долженствующим. Але естетичний ідеал тісно пов'язаний і з суспільним і з етичним ідеалами. Так само, як і останні, естетичний ідеал історично міняв свій зміст, оскільки воно зумовлене розвитком матеріального і соціального життя суспільства, а також розвитком естетичної діяльності мистецтва. Наприклад, для античності естетичним ідеалом виступає образ довершеної, ідеальної людини, в якому гармонійно злиті воєдино прекрасне внутрішнє і прекрасне зовнішнє, гармонія душі і тіла.

У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв'язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагой, всемогутній, всепремудрый, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умерщвляете справи плотські, то живі будете».

У історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле.

Марксистсько-ленінська естетика розглядає ідеали як явища дійсності і науково обгрунтувала їх природу і суть. При всьому різноманітті тлумачень естетичного ідеалу як меті естетичної діяльності людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлює основні функції ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому, що ідеали здатні випереджати дійсність, вгадувати тенденцію майбутнього. Ідеал виступає як зразок, норма і як повинне, якому треба слідувати. Нормативность ідеалів зумовлена їх сущностным змістом.

Ідеал служить вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим людина стикається в навколишньому світі, усього, що попадає в сферу його інтересів. У своїй діяльності ми неусвідомлено, іноді свідомо, постійно співвідноситься реальне з ідеалом, з'ясовуючи, в якій мірі це реальне відповідає ідеалу. Естетичне і являє собою діалектику ідеального і реального. Тільки в співвіднесенні з ідеалом дійсність придбаває для людини естетичну цінність.

Отже, естетична діяльність і її суб'єктивна сторона естетична свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі - матеріальній суспільно-історичній практиці, в процесі якої людина перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «по законах краси».

Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім в тому, що воно відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у всьому різноманітті форм її вияву, в тому числі і в такій своєрідній формі творчості, як мистецтво.

Главная Страница