Місце мотивації у свідомому виборі професії

Мотивація свідомого вибору професії – це система мотивів, спрямованих на реалізацію потреби в оволодінні певним видом професійної діяльності.

Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини. Мотивація формується в людини в міру усвідомлення нею суспільної значимості обраної діяльності і правильної оцінки своїх індивідуальних нахилів і здібностей. Тому мотивацію вибору професії, як і будь-яке психічне явище, дуже важливо розглядати в розвитку, із врахуванням вікових змін. При цьому важливо не лише краще зрозуміти характер зміни мотивації, але й побачити, які її сторони на певному етапі розвитку потребують виховного впливу.

Мотиви вибору професії можна звести до трьох основних комплексів:

1) Інтерес.

Професійні інтереси школярів можна поділити на дві основні групи:

– безпосередні інтереси, які виникають на основі привабливості змісту та процесів конкретної діяльності;

– опосередковані інтереси, зумовлені деякими організаційними, соціальними та іншими характеристиками професії.

Безпосередні професійні інтереси включають:

• професійно-специфічний інтерес – інтерес до предметів, до процесів праці, що характеризують її основні функції, а також до результатів, виражених у створених продуктах, наданих послугах і т. п.

• загальнопрофесійний інтерес виникає на основі привабливості найбільш загальних властивостей професії, з якими школяр має можливість ознайомитись у повсякденному житті.

• романтичний інтерес базується на уявленні про незвичайність даної професії.

• ситуативний інтерес формується на основі випадкових , нетипових для даної професії ознак і пояснюється вузькістю професійного кругозору учня.

Опосередковані професійні інтереси включають:

• професійно-пізнавальний інтерес базується на прагненні до пізнання певних природних, технічних, гуманітарних та інших процесів і явищ.

• інтерес до самовиховання проявляється в прагненні до духовного збагачення і формування суб’єктивно цінних якостей особистості.

• престижний інтерес – вибір професії зумовлений перспективами професійного росту, які ця професія забезпечує, престижністю професії в суспільстві.



• інтерес супутніх можливостей відображає прагнення молодої людини задовольнити з допомогою вибраної професії певні духовні та життєво-побутові запити й потреби (прагнення до спілкування з людьми, потреба в матеріальному забезпеченні тощо).

• невизначений інтерес – в його основі лежать невизначений емоційний потяг до певної професії.

2) Обов’язок

Мотивом суспільного обов’язку у виборі професії є усвідомлення учнем реальної суспільної користі від своєї участі в даній сфері діяльності, переживання особистої відповідальності за успішну працю, готовність до подолання можливих моральних та фізичних труднощів.

Можна виділити 5 основних груп мотивів обов’язку:

– відповідальність по відношенню до повсякденних професійних обов’язків і вимог;

– прагнення до вдосконалення майстерності у вибраній справі;

– новаторство у праці та її організації;

– загальноальтруїстичні прагнення;

– загальногромадянські прагнення.

3) Самооцінка професійної придатності

Процес формування самооцінки професійної придатності протікає нерівномірно і це може виражатись у наступному протиріччі: або учневі не вдається співвіднести відомі йому властивості професії зі своїми особистими якостями (дефіцит самопізнання), або він затрудняється визначити професію, яка відповідає його даним (дефіцит професійної інформації). З віком зміст самооцінки поступово збагачується, але ці зміни не являють собою процесу, який розвивається послідовно та інтенсивно.

Типи мотивації вибору професії:

• І тип мотивації – опорний тип – інтерес до професії гармонійно поєднується з морально зрілою установкою на працю, з об’єктивною оцінкою і практичною перевіркою особистих якостей, готовністю до самовиховання.

• ІІ тип мотивації – учні неясно представляють специфіку обраної професії, обмеження її вибору, зумовлені вимогами до стану здоров’я, фізичних, розумових та інших якостей людини.

• ІІІ тип мотивації характеризується неузгодженістю між інтересом до професії та мотивами суспільного обов’язку.

• ІV тип мотивації найменш ефективний: при виборі професії молоді люди керуються лише своїми бажаннями, без адекватного усвідомлення як суб’єктивних, так і об’єктивних можливостей та умов їх реалізації.

В профорієнтації традиційно виділяють наступні напрямки: профінформація, профагітація, профпросвіта, профдіагностика ( ключаючи профвідбір і профвідбір) і профконсультація. Профорієнтація – досить об’ємне поняття, вона передбачає широкий комплекс мір та заходів по наданню допомоги в виборі професії, куди входить і профконсультація як індивідуально орієнтована допомога в професійному самовизначенні.

І профорієнтація і профконсультація – це орієнтування школяра (оптанта), тоді як професійне самовизначення більше співвідноситься з самоорієнтуванням учня, виступаючого в ролі суб’єкта самовизначення.

Професійне та особистісне самовизначення мають багато спільного, а в найвищих своїх проявах вони майже зливаються. Якщо ж намагатися розвести їх, то можна виділити наступні дві принципових відмінності:

1) Професійне самовизначення – поняття більш конкретне, його простіше оформити офіційно (отримати диплом ); особистісне самовизначення – це більш складне поняття (диплом на «особистість», по крайній мірі, психічно здоровим поки ще не видяють);

2) Професійне самовизначення більше залежить від зовнішніх (сприятливих) умов, а особистісне самовизначення від самої людини, більше того, часто саме погані умови дозволяють комусь проявити себе по-справжньому (герої проявляються в переломні епохи).

Поняття «кар’єра» широко розповсюджено на Заході (наприклад, в США профорієнтація часто взагалі називається «психологією кар’єри»). В Росії існує своя традиція вживання слова «кар’єра» - це успіх в якійсь діяльності. В американській традиції «кар’єра» (по Дж. Сьюперу) – це певна послідовність і комбінація ролей, які людина виконує протягом свого життя (дитина, учень, відпочиваючий, працівник, громадянин, ….).

Та щодо кар’єри, зрозуміло, що верх , вершина в професійному розвитку це зовсім не обов’язково займання вищих, керівних посад. Професійний життєвий шлях це перш за все шлях не по посадам і постам. Це шлях по сходам майстерності і видам діяльності, що відрізняються не по параметрам верх-низ, а по предметній області застосування сил і по характеру створюваних результатів, корисних для суспільства.

Професійний вибір, на відміну від проф.. самовизначення – це рішення, що стосується найближчої життєвої перспективи школяра, яке може бути здійснено як з врахуванням, так і без врахування віддалених наслідків прийнятого рішення.

Дж. Сьюпер рахує, що протягом життя (кар’єри) людина змушена здійснювати безліч виборів (сама кар’єра розглядається як постійні вибори що чергуються між собою).

Поняття «самовизначення» сповна співвідноситься з такими модними в наш час поняттями, як самоактуалізація, самореалізація, самоздійснення самотранценденція і т.п…. При цьому багато хто з відомих мислителів пов’язує самореалізацію, само актуалізацію з трудовою діяльністю, з роботою. Наприклад, А.Маслоу рахує, що самоактуалізація проявляє себе «через захопленість значимою роботою»; К.Ясперс пов’язує самореалізацію зі «справою» яку робить людина І.С. Кон говорить, що самореалізація проявляється через працю, роботу і спілкування.

Е.А. Клімов виділяє рівні професійного самовизначення:

1) гностичний (перебудова свідомості і самосвідомості);

2) практичний (реальні зміни соціального статусу людини).

Самовизначення передбачає не тільки «самореалізацію», але й розширення своїх першопочаткових можливостей – самотрансценденцію. Н.А. Бердяев в роботі «Сапознание» відмічає, що ще на порозі отрочества і юності був збентежений одного разу думкою: «Нехай я не знаю сенсу життя, але пошук сенсу вже дає сенс життю, і я присвячу життя цьому пошуку сенсу.

Все дозволяє визначити сутність професійного самовизначення як пошук і знаходження особистісного сенсу у вибраній, освоюваній та в уже виконуваній трудовій діяльності, а також знаходження сенсу в самому процесі самовизначення.

При цьому відразу виявляється парадокс самовизначення (як і парадокс щастя) знайдений сенс тут же знецінює життя (утворюється як би пустота) Тому важливий саме процес пошуку сенсу.

Е.А. Клімов виділяє основи професійного вибору і називає 3 головні складові – «три кита» профорієнтації:

1) врахування бажання працювати по даній професії («хочу»);

2) врахування здібностей, можливостей освоїти дану професію і здібності продуктивно працювати в подальшому («можу»);

3) врахування потреб народного господарства у вибраній професії («треба»).

Правда, останнім часом доречніше говорити не про потреби народного господарства а про «потреби ринку» .

Виділяють також більш конкретні фактори вибору професії (по Е.А. Клімову):

1) Врахування своїх інтересів і нахилів

2) Врахування здібностей

3) Врахування престижності професії

4) Врахування інформованості про неї

5) Врахування позицій батьків

6) Врахування позицій однокласників, друзів, однолітків

7) Врахування потреб ринку

8) Наявність певної програми дій по вибору і досягненню професійних цілей з особистої професійної перспективи (ОПП).

ОПП рахується вдалою в тому випадку, якщо вона будується з врахуванням всіх перерахованих факторів. В роботі по профорієнтації фактори вибору професії позначаються у вигляді восьмикутника, а при оцінці (при самооцінці) ситуації професійного вибору лініями позначаються зв’язки ОПП з тими чи іншими факторами (наприклад, якщо ОПП будується без врахування даного фактору, то лінія не проводиться). В такому випадку восьмикутник основних факторів вибору наглядно відображає консультує мого і дозволяє самому врахувати свої профорієнтаційні проблеми.

А.І. Зеліченко і А.Г. Шмельов (сучасні рос. психологи) виділили систему зовнішніх і внутрішніх мотиваційних факторів праці, що дозволяють не тільки аналізувати конкретну трудову діяльність а і виділяти основні мотиви вибору тих чи інших професій:

referatpyv.nugaspb.ru refappa.ostref.ru vrs.deutsch-service.ru usr.deutsch-service.ru Главная Страница