Екологічних прав громадян

Під гарантіями прав розуміють сукупність об'єктивних і суб'єктив­них факторів, спрямованих на фактичну реалізацію прав людини, на усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захист від порушень. Вони поділяються на загальні й спеціальні.

До загальних гарантій належать соціально-економічні, політичні, ідеологічні умови життя суспільства, до спеціальних — юридичні. Однак всі вони перебувають у нерозривному зв'язку, взаємодії.

У статті 10 Закону «Про охорону навколишнього природного се­редовища» встановлені еколого-правові гарантії екологічних прав громадян. Аналіз змісту зазначених гарантій свідчить про їх різну спрямованість. У ній закріплені гарантії забезпечення екологічних прав громадян: а) проведення широкомасштабних державних за­ходів щодо підтримки, відновлення, поліпшення стану навколиш­нього природного середовища; б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій є здійснення технічних та інших заходів для запобігання шкідливого впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконання еко­логічних вимог при плануванні, розміщенні продуктивних сил,


будівництві й експлуатації об'єктів; в) участь громадських об'єд­нань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природ­ного середовища; г) здійснення державного і громадського контро­лю за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ґ) компенсація у встановленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушен­ня законодавства про охорону навколишнього природного середо­вища; д) невідворотність відповідальності за порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища; є) ство­рення і функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації. Зазначені гарантії сприяють нор­мальному здійсненню громадянами своїх екологічних прав.

У цій статті також закріплене положення, що діяльність, яка пе­решкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище й інші екологічні права, підлягає припинен­ню в порядку, встановленому законодавством України1.



Крім гарантій, що мають загальне значення, у законодавстві також передбачені спеціальні гарантії екологічних прав. Наприклад, Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» встановлює такі гарантії: пріоритет захисту людини і навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання; на­дання громадянину повної інформації про дозу опромінення й мож­ливу шкоду для здоров'я, що може бути заподіяна використанням іонізуючого випромінювання при обстеженні чи лікуванні (ст. 16), та ін. Гарантії також закріплені і в поресурсовому законодавстві (напри­клад, розділ V Земельного кодексу України — Гарантії прав на землю, ст. 25 Кодексу України про надра, ст. 20 Лісового кодексу України, ст. 35 Закону України «Про тваринний світ» та ін.).

Правова охорона екологічних прав являє собою систему при­писів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволе­ної і належної поведінки суб'єктів. Охорона прав зводиться до пра-вотворчої діяльності у встановленні охоронних норм у статиці (в об'єктивному змісті), виявляється в період нормального (без пере­шкод) здійснення екологічних прав, а захист настає в разі порушен­ня прав із метою їх відновлення, де необхідно застосувати примус з боку компетентних органів.

1 Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року № 2751-ХП "Про Порядок обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 46. - Ст. 637.


Загальна частина


Розділ IV. Екологічні права та обов'язки громадян



Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 За­кону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», згідно з якою держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Зокрема, конкретні органи державного управління зобов'язуються надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні ними своїх екологічних прав. Порушені права громадян повинні бути відновлені, а їх захист мож­ливий як в адміністративному, так і в судовому порядку.

Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту — це адміністративний, судовий, громадський, са­мозахист, звертання до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо, а способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в уза­гальненому виді. Зокрема, до них можна віднести такі види: визнан­ня екологічних прав; відновлення порушеного права; припиненнями, що перешкоджає здійсненню права або порушує його; відшкодуван­ня збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди); зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконним рішень чи дій (бездій) органів державної влади, місцевого самоврядування, служ­бових і посадових осіб; та інші способи, встановлені в норматив­но-правових актах.

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Консти­туції України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовт­ня 1996 року1, відповідно до яких громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від фор­ми власності зі зверненнями, зокрема зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й із екологічних питань. Особи, яким на­правлені такі звернення, повинні їх розглянути і дати обґрунтова­ну відповідь у місячний термін. Проте місячний термін розгляду звернень громадян може бути продовжений керівником відповідно­го органу або його заступником, якщо вирішити порушене питан­ня в цей строк неможливо. Вони встановлюють необхідний термін для його розгляду. При цьому загальний строк вирішення звернення не може перевищувати 45 днів (ст. 20).

Однією з головних функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері екології є контроль за діяльністю ви­конавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 47. — Ст. 256.


громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що при­звели до порушення екологічних прав громадянина1.

До громадського порядку захисту можна віднести: референдум2; громадські (публічні) слухання3; загальні збори громадян за місцем проживання4; залучення експертів від громадськості в робочі гру­пи з екологічних питань, утворених органами влади, участь у про­веденні державної екологічної експертизи, а також проведення ек­спертизи громадської5; збори, мітинги, походи, демонстрації6; ро­бота з депутатами7.

Як самостійну форму захисту природних екологічних прав слід розглядати самозахист. Можливість заперечувати право не в ком­петентних органах є характерною рисою самозахисту, що відріз­няється від інших форм захисту. Вона належить до конституційних

1 Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні:
Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини. — К.: ВАТ "Книжкова друкарня Наукової книги", 2000. — 377 с.

2 Порядок підготовки та проведення референдумів регулюється Кон­
ституцією України, законами України "Про всеукраїнський та місцеві рефе­
рендуми" від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. —
№ 33. — Ст. 443; "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997
року// Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

3 Порядок проведення громадських (публічних) слухань не зовсім чітко
визначено українським законодавством. Деякі положення врегульовані зако­
нами України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року
// Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170; "Про екологічну
експертизу" // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 8. — Ст. 54; поста­
новою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року № 1122 "Про за­
твердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання
ядерної енергії та радіаційної безпеки" // Офіційний вісник України. — 1998. —
№ 29. — Ст. 1096. Найбільш детально їх проведення регламентується Орхуською
конвенцією.

4 Порядок проведення загальних зборів за місцем проживання визначається
в Законі України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування в
Україні" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170 та
Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року № 3748-ХП "Про
затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання
в Україні" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 6. - Ст. ЗО.

5 Регулюється відповідно до Конституції України, законів України "Про
охорону навколишнього природного середовища", "Про екологічну екс­
пертизу", "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.


Загальна частина


прав. Способи самозахисту можуть бути визначені в законі чи до­говорі. Характерно, що кількість способів самозахисту не обме­жується. Вони можуть застосовуватися як окремо, так і в комплексі, але лише з дотриманням умов правомірної реалізації. Особа може самостійно вибирати способи самозахисту з урахуванням змісту порушеного права, характеристики протиправної поведінки. Але обраний спосіб самозахисту не може суперечити вимогам закону.

Під самозахистом екологічних прав розуміють передбачені мо­ральними засадами суспільства та нормами законодавства, у пев­них випадках визначених у договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), які наділені зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків.

До форм правового захисту прав громадянина належить, зокре­ма, судовий захист, що є найефективнішим механізмом у цій сфері. Проведення і реалізація судово-правової реформи в Україні забез­печує пріоритет прав у всіх сферах життя суспільства. Право на су­довий захист є конституційним і не вимагає додаткового закріплен­ня в інших нормативно-правових актах. Стаття 55 Конституції Ук­раїни містить норму, що встановлює право кожного звертатися до суду, якщо: його права і свободи порушені чи порушуються; ство­рені чи створюються перешкоди для реалізації прав або свобод; мають місце інші обмеження прав і свобод. Зазначені положення трансформуються і на екологічні права, що порушені.

Належна реалізація екологічних прав повинна забезпечувати­ся не тільки гарантіями, але дією всієї системи екологічного зако­нодавства щодо їх забезпечення, зокрема: нормуванням якості на­вколишнього природного середовища, екологічним страхуванням, державним контролем за станом довкілля та дотриманням еко­логічного законодавства.


Главная Страница