Охарактеризуйте колоніальну політику метрополій у

к. XIX – на п. XX ст.

Промислова революція останньої третини XVIII — середини XIX ст. в європейських країнах змінює роль колоній. Вони перетворюються на ринок промислової сировини для розвинених країн, а також позбавляють метрополії необхідності конкуренції на зовнішньому ринку. Разом з тим обмін товарами втягує колоніальні країни у світовій товарний обіг, сприяє їх соціально-економічному розвиткові (розвитку місцевої промисловості з переробки сировини, транспорту, зв'язку і т. ін.). У колоніальній економічній політиці індустріальних країн центральне місце займав вивіз капіталу, який значно перевищував вивіз товарів.

До початку XX ст. на етапі монополістичного капіталізму колоніальні володіння були зосереджені в руках трьох європейських держав: Великої Британії — 33,5 млн кв. км із населенням 400 млн осіб, Франція — 10,6 млн і 55 млн і Німеччина — 3 і 13,3 млн відповідно. Світ виявився поділеним на метрополії, колонії і залежні країни.

Зміна колоніальної політики метрополій. У XIX ст. торговельно-грабіжницькі методи, які провадили в колоніях Ост-Індські компанії (англійська — в 1600—1858 pp., голландська — в 1602—1798 pp., французька — в 1664—1770 і 1785—1793 pp. і т. ін.), заміняються економічними. Головна роль тепер відводиться великим промисловцям, а не торговим компаніям. Відповідно змінюється становище й у світовій торгівлі. Значення колоніальних товарів упало, але зросла необхідність у продовольстві, сировині, фарбниках, будівельному лісі, вовні, бавовні — тобто в товарах, особливо потрібних для розвитку європейської промисловості. Це привело до зміни характеру відносин колоній і метрополій. Зросла потреба в експорті товарів у колонії.

У цей період колонії стають аграрно-сировинним придатком метрополій, постачальниками сировини і допоміжних матеріалів для промисловості, продовольства для зростаючого населення міст. У країни-колонії з метрополій ввозилися готові тканини, металовироби, напівфабрикати та інші товари. Наприклад, у 1870 р. структура індійського експорту складалася на 36 % із бавовни-сирцю, на 21 % — з опіуму, на 12 % — із зернових, на 4 % — із джуту і т. ін. Бавовняні тканини становили всього 2 %, вироби із джуту — 0,5 % експорту Індії. Водночас імпорт країни на 45 % складався із бавовняних тканин, на 8 % — із пряжі, на 13 % — із металовиробів (вісьмогайкові рейки для залізниць) і лише на 2 % — із машин, переважно для обробки сировини. Зрозуміло, що 85 % товарів завозилось в Індію з метрополії.

Таким чином, монополії справляли неоднозначний вплив на колоніальні країни. З одного боку, колонії та залежні країни проривали коло ізольованості й приєднувались до світового розвитку капіталізму. Ввіз капіталу до відсталих країн створював основу для розвитку ринку, включення цих країн до механізму єдиного світового господарства. Цей процес мав об'єктивний характер і згладжував різницю в розвитку між індустріальними країнами Заходу і відсталими африканськими та азіатськими країнами. З іншого боку, зросла їх залежність від промислово розвинених країн. У світовому господарстві утвердився поділ праці між метрополіями і колоніями. Капітали вкладалися насамперед у галузі, необхідні країнам-метрополіям: добувну промисловість і залізничне будівництво, сільське господарство. Колонізатори орієнтували економіку залежних країн на виробництво відповідних товарів. Аграрному сектору економіки нав'язувалася система монокультури, тобто переважне вирощування одного виду сільськогосподарської продукції.

106. Як вплинула І світова війна на господарство Німеччини?

План Ч. Дауеса.

Господарство Німеччини після першої світової війни опинилося у скрутному становищі. Версальський договір довів його до банкрутства. Лише за 2 роки країна повинна була виплатити державам Антанти 20 млрд золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуцію союзники стягували натурою, їм було передано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 140 тис. корів, сільськогосподарські машини, автомобілі, верстати, оптику тощо. Німеччина зобов'язана була забезпечувати країни Антанти хімікатами, будівельними матеріалами, великою рогатою худобою та іншими товарами. Політична дестабілізація, різке падіння життєвого рівня народу, економічний крах — такою була Німеччина в перші післявоєнні роки.

Німеччина втратила зовнішні ринки, звузилися внутрішні ринки через розвал економіки. Занепало сільське господарство у зв'язку з відсутністю достатньої кількості хімічних добрив. Скорочувалося промислове виробництво. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня. Частка німецького експорту скоротилась у 1923 p. до 6% (порівняно з 1913 p. — 13%). Катастрофічне становище в основних галузях економіки було причиною краху кредитно-фінансової системи Німеччини. Інфляція, повне знецінення національної валюти (паперових грошей) зумовили зниження, з одного боку, рівня зарплати робітників і службовців, а з іншого — неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

Стурбовані критичним станом німецького господарства, США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини. 16 серпня 1924 p. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародіНйм комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925—1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів, їйереважно американських, на відбудову господарства та І оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що підЦЙвесення економіки допоможе Німеччині справно сплачува|їїї репарації Великобританії та Франції, які, у свою чергу, |яа цей рахунок покриють воєнні борги США в період перістої світової війни. Причому наголошувалося, що основна рмаса промислової продукції з Німеччини повинна спрямовуватися торговими каналами в СРСР, щоб, як було рапіше, не витіснити англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом Дауеса СРСР повинен був за промислові товари здійснювати сировинні поставки в Німеччину. План Дауеса діяв до 1929 p. Вклавши в економіку Німеччини 27 млрд золотих марок, він сприяв стабілізації господарського життя країни. З інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції на 13% порівняно з 1913 p. Найбільше інвестицій надходило з США (70%), які вкладали їх, як правило, в оновлення основного капіталу важкої промисловості. Це дало змогу Німеччині випередити Великобританію, збільшивши експорт машин та індустріального устаткування на світовий ринок. За період дії плану Дауеса Німеччина виплатила репарацій менше 10 млрд золотих марок, причому за рахунок спеціальних облігацій німецьких залізниць та промисловості, підвищення непрямих податків. Зросла роль Німеччини не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були введені нанівець внаслідок світової економічної депресії 1929—1933 pp.

107. Чи позначилася участь царської Росії у І світовій війні на господарстві України.

Перша світова війна, яка розпочалася 19 липня 1914 р. між двома угрупованнями держав - Антантою (Росія, Велика Британія, Франція) і Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) - за переділ світу, стала періодом тяжких випробувань і втрат для українського народу. З першого до останнього дня війни на українських землях, зокрема західних, відбувалися безперервні воєнні дії. Інші території опинилися в прифронтовій смузі, постачали фронтам живу силу, спорядження, продовольство. Економіка України на шкоду цивільному населенню була зорієнтована на воєнні потреби, занепадала і нищилась. До царської армії було мобілізовано близька 3,5 млн селян і робітників з України та 2,5 тис. січових стрільців, загони яких сформувалися 1913 р. у Львові заходами молодіжних військово-спортивних організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" та ін. Ще до початку війни в Галичині було 96 таких загонів.

Війна негативно вплинула на стан промисловості і сільського господарства України. Вже в перші місяці війни було закрито майже 400 промислових підприємств, а в 1915-1917 роках - понад 1400. На десятках і сотнях заводів і фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на 30 і навіть 75%. Розвалювався транспорт, що викликало загострення продовольчої кризи. Зросли ціни. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39%, у 1915 р. — на 74%, у 1916 р. — на 76%.

У сільскому господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої худоби. Посівна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн. 900 тис. Десятин, валовий збір зерна у порівнянні з 1913 р. впав на 200 млн. пудів. Борги Росії збільшилися в два рази. Все це викликало невдоволення мас. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. У 1916 р. на підприємствах України відбулося 218 страйків, в яких брало участь понад 193 тис. робітників .

Війна розколола український національно-визвольний рух. Міжпартійний блок Головна українська рада (ГУР), заснований націонал-демократами, радикалами й соціалістами 1914 р. у Львові, вбачаючи в Російській імперії основного ворога українського народу, закликав українців виступити на захист Австро-Угорської держави.

Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося 3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній національний рух

108. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у США.

Якщо Великобританія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924 p., то США зуміли подолати потрясіння наслідків першої світової війни уже в 1920 p. З того часу і до 1929 p. в США продовжувалося невпинне економічне піднесення. Чисті прибутки монополій США досягли 55,5 млрд дол., або в 1,5 раза більше, ніж у роки першої світової війни. Будувалися нові фабрики і заводи. Виплавлення сталі зросло з 49 до 61,7 млн т, видобуток нафти — з 723 до 1007 млн барелів, виробництво електроенергії — 371,4 до 116,7 млрд кВт/год. На фоні розорених війною Великобританії, Франції, особливо Німеччини, США були процвітаючою країною, яка виробляла промислової продукції на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом. На початку 1929 p. Америка давала 48% світового промислового виробництва. У тому самому році у США випущено 5337 тис. автомашин, що вії разів більше, ніж до війни. Найбільше їх продукували на заводах "Форд", "Крайслер" та "Дженерал Моторе" (82%). Прискореними темпами розвивалися й інші галузі промисловості США, зокрема радіотехнічна, побутової техніки (пилососи, холодильники, пральні машини тощо). В країні зростали міські конгломерації з великою кількістю населення. Якщо в 1920 p. обширних урбанізованих районів налічувалося 58, у яких проживало 36 млн жителів, то в 1930 p.— 97 районів з чисельністю населення 55 млн чол. В індустріальних районах США зосередилося 45% усього населення країни.

Сільське господарство США в 1920—1929 pp. відставало від бурхливого розвитку промисловості. Проте в аграрному секторі країни також відбувалися структурні перетворення. З одного боку, йшов швидкий процес витіснення дрібних виробників з землеробства, а з іншого — продовжувалася індустріалізація американських ферм. 547 тис. господарств було продано за несплату податків і боргів. Мільйони фермерів переселялися в міста. В цілому сільське господарство США в 20-х роках не мало собі рівних у світі щодо кількості випущеної продукції, технічного устаткування та продуктивності праці. Саме США направляли безплатно із своїх запасів великі партії продуктів розореній війною Європі, іншим країнам світу. Економічна криза 1929—1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

Сільське господарство США в 1929—1933 pp. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнюі вали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази. Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його "новий курс" на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

109. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Англії.

Великобританія, хоч і виграла війну, вийшла з неї знесиленою, значно відстаючи від США. Вона втратила 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд дол. Вдвічі зменшився експорт товарів, адекватно цьому зріс імпорт. Світова фінансова столиця з Лондона перемістилася в Нью-Йорк. Великобританія втратила третину національного багатства. Фабричне устаткування помітно відставало від США, зокрема у таких галузях, як гірничодобувна, сталеплавильна, текстильна, суднобудівна. Державний борг порівняно з 1913 p. зріс у 13 разів. Однак Великобританія збільшила свої колонії за рахунок Німеччини та Туреччини. Економічні втрати Великобританія намагалася повернути за рахунок німецької воєнної контрибуції. У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок — на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавлення чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську (продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об'єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 p. в країні діяли монопольні об'єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них "Англо-голландський нафтовий трест", "Англоіранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на 10, 331100%. Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 p. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 p. у Великобританії виплавляли сталі у 2, 1 раза менше, ніж у Німеччині, і в 2, 8 раза менше, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56 % рівня Німеччини і 20 % рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків економічної кризи, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії "Віккерс", "Імперський хімічний трест" поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й на всіх континентах земної кулі.

Сільське господарство Великобританії у 30-х роках відставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише на 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Однак навіть такі високорозвинені ферми суттєво відставали від своїх американських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20 % валового врожаю. Вартість їх продукції була значно вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями на своїй землі.

110. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Німеччині. План О. Юнга.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % — будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирі» шили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з великою депресією 1929—1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

111. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Франції.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження "лінії Мажіно". Інтенсивні роботи провадилися в 1929—1934 pp. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер. Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з флангів, захопили її без бою.) Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 млн безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

3 великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском "голодних походів" страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p. У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 p. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промисловість. До початку другої світової війни успішно діяли десятки франко-німецьких картелів. Під час першої світової війни та в роки економічної кризи зовнішні економічні зв'язки Франції із зарубіжними країнами були значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище змінилося. Французький капітал експортували в Центральну і Південно-Східну Європу, значну частину направляли в колонії. З 4, 2 млрд франків іноземних інвестицій 500 млн надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції скорочувалася. До першої світової війни вона становила 7 %, у 1937 p. знизилась до 4%. Це пов'язано з повільним оновленням обладнання, технічною відсталістю економіки. Похитнулася національна валюта — франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936—1938 pp. з Франції вивезли 100 млрд франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 p. зріс на 10 %, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.

112. У чому полягають причини та особливості світової економічної кризи п. 30-х рр. ХХ ст.?

Однією з головних причин економічної кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують виробництво, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли виробництво товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була не звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання.

Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотен тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави.Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності.Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація.

113. Охарактеризуйте етапи здійснення “Новго курсу” президента Ф. Рузвельта. В чому їх соціальна спрямованість.

Нова адміністрація та конгрес перш за все були змушені розібратися з банківсько-фінінсними проблемами . На початку березня 1933 року банки припинили функціонувати . Президент був змушений оголосити надзвичайне положення і зачинити усі банки . 16.06.1933 року було прийнято ще один “банківський” закон - закон “Гласса-Стігала” . Він поділяв депозитні та інвестиціонні операції , тим самим перекриваючи можливість займатися спекулятивними операціями . Ще одним важливим введенням було страхування депозитних вкладів які , не перевищують 2500 долларів . Згідно до банківського закону 1935 року , рада керівників отримала контроль над резервом , який повинен залишатися в банках – членах ФРС . Це означає , що рада зниженням чи підвищенням рівня резерву , мала змогу впливати на ділову активність . Це дуже важливо тому , що діяльність банків опинилась під контролем державної влади . Але банківська реформа - це не єдине що треба було робити . Була ще проблема соціального захисту , яка теж хвилювала владу . Одже 12.03.1933 року адміністрація Рузвельта дала добро на асигнування у розмірі 500 млн. долларів , на здійснення допомоги безробітним . Керівником Федеральної адміністрації по здійсненню надзвичайної допомоги (ФЕРА) призначили Г.Гопкінса . Усього було витрачено на допомогу безробітним більш ніж 4 млрд. долларів . Однак безробітні віддавали перевагу не грошовій допомозі , а громадським роботам Першою отримала таку допомогу молодь . З квітня 1933 року , почалось відправлення молоді до лісних таборів , де вони мешкали на повному державному забезпечені терміном 6 місяців . Одночасно з цим , вони отримували платню у розмірі 30 долларів , 25 з яких вони повинні були відіслати до своєї родини . Але безробітні це не єдині кому була потрібна допомога . Так у серпні 1935 року був прийнятий закон який передбачував два види страхування – по старості та безробіттю . Фонди для виплат утворювались за рахунок налога на підприємців , робітників та службовців у розмірі 1% від заробленної суми . Також цим законом був створений пенсійний ліміт у розмірі 85 долл. на місяць .З безробіттям все виглядало інакше . Фонди для допомоги утворювались з налогу у розмірі 1% , яким було обкладено підприємців приймавших на роботу вісім та більш робітників . У тісному зв’язку з цими заходами впроваджувалось законодавство націлене на регулювання операцій на фондових біржах . Так у 1933-1934 роках були прийняті два закони для регулювання біржевої діяльності . На базі цих законів було створенно “Комісію по торгівлі акціями” . До 1937 року в цю комісію звернулись 3500 компаній для реєстрації їх акцій на загальну суму 13 млрд. долларів . Іноді комісія зверталась до суду з проханням не дозволяти тим чи іншим організаціям випуск акцій .

Одже як можна побачити основним методом боротьби із кризою було державне втручання у всі сфери суспільного життя . Якщо порівняти методи Г.Гувера та Ф.Д.Рузвельта , то можна побачити що спільного в них нічого нема . Адже Рузвельт не зважав уваги не те що держава втручається у справи підприємців та громадян . Він бачив виход із економічної кризи тільки завдяки державному втручанню , та регулюванню урядом економічних відносин між підприємцями . Одже як ми можемо побачити його программа державного втручання спрацювала . Почав працювати соціальний захист , контроль за виробництвом та збутом продукції , почалось відродження виробництва , і таке інше… Хоча деякі його методи були трішечкі такими не гуманними (знищення сільскогосподарської продукції) , но саме завдяки цим методам держава подолала кризу і почала розвиватися . А основний метод на мою думку це всеж таки державне втручання , контроль та регулювання суспільних відносин , чого раніше не було .

114. Що передбачав німецький шлях виходу з економічної кризи в 30-х рр. ХХ ст.?

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в ЗО—40-х роках — мілітаристський. ЗО січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс на мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія "була готова до дій". Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і службовці мали працювати по 10—14 годин на день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися "солдатами праці" на чолі з керівниками (фюрерами), що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому. числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7, 5 га, найбільший — 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам'яновугільній. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 p. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд марок. Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Heкоронованим королем німецького фінансово-промислового комплексу став Герінг — перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий "дранг нах обтен", завоювання світу, Німеччина в 1939 p. стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938—1941 pp. вона окупувала майже всю Європу. Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином, фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

115. Економічна теорія монополістичної конкуренції - Е. Чемберлін.

У 1933 р. вчений публікує працю «Теорія монополістичної конкуренції», яка стала, згодом, класичним твором. Ця теорія Чемберліна була викликом традиційній економічній науці, згідно з якою монополія і конкуренція існували як взаємовиключні поняття. Е.Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією:• створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців;• ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.

Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:• число продавців досить велике;• кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;• товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців;• вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений. У результаті кожний продавець має криву попиту за заданих цін.Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікроринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається в трьох напрямках:• маніпулювання ціною — через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшення обсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей, зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна);• внесення якісних змін у виготовлюваний продукт;• впровадження реклами.

Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції.

Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлін відніс технічне удосконалення й обслуговування покупців.

Главная Страница