Дані природничих наук

Писемні джерела

Лінгвістичні джерела

Мовні дані при дослідженні первісної історії поділяються на дві катего­рії – прямі і непрямі. Прямі лінгвістичні джерела – це інформація про пер­ві­сні мови. Непрямими лінгвістичними джерелами є відбиті у мовах особливо­сті мислення, культури та екології первісності; ними займається «лінгвісти­чна палеонтологія» або «історична лінгвістика».

У межах лінгвістики здійснюються історико-генетичні дослідження, що до­зволяють створити генеалогічне дерево мов. Цим займається порівняльно-історичне мовознавство (лінгвістична компаративістика). Важливу роль у ній відіграє глотохронологія – дослідницький метод, розроблений американсь­ким вченим М. Сводешем, який дозволяє вірогідно визначати час розділення споріднених мов. Генеалогічні дерева мовних сімей вказують на процеси дивергенції спо­ріднених етносів. Пласти чужорідної лексики та грамати­чні новоутворення свідчать про процеси асиміляції. Певні лексичні запозичення показують етнокультурні контакти.

Етимологія – лінгвістична дисципліна, що вивчає походження слів та тран­сформацію їхнього смислу. Для реконструкції первісної історії використову­ються пережиткові лексеми. Прикладом може слугувати діє­слово «стріляти», яке в добу вогнепальної зброї нагадує про зброю первісну (стрілу).

Ономастика є лінгвістичною дисципліною, що досліджує власні назви, зок­рема найменування етносів (етноніміка), людей (антропоніміка), географіч­них об’єктів (топоніміка). Ці розділи ономастики важливі для первісноі­сторичних реконструкцій, особливо щодо вивчення етноісторичних процесів (наприклад, наявність топонімів іранського, балтського тощо похо­дження на території України є свідченням змін в етнічній приналежності насе­лення певних регіонів).

Писемними джерелами первісної історії є повідомлення, які залишили пи­семні цивілізовані суспільства про своїх первісних безписемних сусідів. Вони, отже, стосуються лише первісних суспільств, які переважно мешкали на ближній периферії цивілізації. Щодо території сучасної України їхня дав­ність не перевищує І тис. до н. е.



Для комплексної реконструкції природного середовища, в якому меш­кало людство у добу первісності, використовуються дані низки суміжних наук – геології, палеогеографії, палеокліматології, палеонтології (власне її розділів – палеоекології, палеоботаніки та палеозоології).

Останнім часом значний прогрес відбувався у розвитку молекулярно-гене­тичних методів, які успішно застосовуються для розв’язання актуальних проблем еволюції людства та етнічної історії (вивчення давніх міграційних процесів в рамках проекту «Геногеографія» тощо).

Главная Страница