Місцеве самоврядування Польщі

Конституція Республіки Польща виокремлює спеціальну главу “Місцеве самоврядування”. Місцеве самоврядування виконує суспільні завдання, не закріплені Конституцією чи законом за іншими органами державної влади. Стаття 16 Конституції приписує, що всі жителі одиниць основного територіального поділу (воєводства, міста та гміни) складають у силу закону самоврядувальну спільність. Місцеве самоврядування бере участь у виконанні державної влади. Належну йому в межах законів більшу частину суспільних завдань самоврядування виконує від свого імені та несе за це особисту відповідальність. Конституція визначає, що основною одиницею самоврядування є гміна (ст. 164). Інші одиниці регіонального та місцевого самоврядування визначаються законом. Гмінний рівень складає основу і практично на його долю місцевого самоврядування припадає найбільше завдань із питань, що не закріплені за іншими одиницями місцевого самоврядування. Кожна одиниця місцевого самоврядування володіє правоздатністю; їм належать право власності та інші майнові права; самостійність цих одиниць підлягає правовому захисту (ст. 165). Суспільні завдання, пов'язані з задоволенням потреб самовря-дованої спільності, виконує одиниця місцевого самоврядування як свої власні задачі. Закон може доручити виконання інших завдань, якщо це випливає з обгрунтованих потреб держави. Суперечки про компетенцію між органами місцевого самоврядування і урядовою адміністрацією вирішуються адміністративним судом. Усім одиницям місцевого самоврядування Конституцією забезпечується участь у державних доходах, виходячи з обсягу покладених на них завдань. Доходи одиниць місцевого самоврядування, а також спільні та цільові дотації за рахунок коштів державного бюджету, є їх власними доходами. Одиниці місцевого самоврядування мають право встановлювати розмір місцевого оподаткування і місцевих зборів у межах, визначених законом. До структури самоврядування входять розпорядчі і виконавчі органи, що формуються шляхом виборів. Вибори є загальними, рівними, прямими і проводяться голосуванням. Члени гмінних та інших спільностей можуть вирішувати шляхом референдуму питання, які стосуються цієї спільності, в тому числі питання щодо відкликання обраного на прямих виборах органу місцевого самоврядування. Діяльність органів місцевого самоврядування підлягає нагляду з точки зору її законності. Органами, що наглядають за діяльністю одиниць місцевого самоврядування, є Голова Ради Міністрів і воєводи, а з фінансових питань - регіональні рахункові палати. Сейм за пропозицією Голови Ради Міністрів може розпустити розпорядчий орган місцевого самоврядування, якщо той порушує Конституцію або закони (ст. 170). Одиниці місцевого самоврядування співпрацюють між собою та навіть створюють різного роду спілки. Крім того, мають право вступати в міжнародні об'єднання місцевих та регіональних спілок, а також співпрацювати з місцевими та регіональними спілками інших держав.

Основи конституційного права РФ

Конституція РФ 1993 р.

в результаті прийняття Конституції 1993 р. колишня Конституція 1978 р. з наступними змінами 1 доповненнями припинила дію.

Конституція Російської Федерації 1993 р. має преамбулу і два розділи. Перший розділ складається з 9 глав, до яких увійшло 137 статей. Другий розділ - прикінцеві та перехідні положення. У пре­амбулі, зокрема, говориться, що багатонаціональний народ Російської Федерації, об'єднаний спільною долею на своїй землі, утверджуючи права і свободи людини, громадський мир і злагоду, зберігаючи державну єдність, виходячи із загальновизнаних принципів рівноправності та самовизначення народів, відроджуючи суверенну державність Росії,... приймає цю Конституцію.

Глава 1 «Основи конституційного ладу» охоплює широке коло суспільних відносин, які складають основи конституційного ладу. Ці основи докладно закріплюються в наступних главах Конституції. Згідно з Конституцією Російська Федерація є демократичною фе­деративною правовою державою з республіканською формою правління. Російська Федерація - суверенна незалежна держава. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є багатонаціональний на­род. Демократичний характер держави виражається, насамперед, у тому, що народ здійснює свою владу безпосередньо, а також че­рез державні органи влади та органи місцевого самоврядування. Ніхто не може присвоїти владу. Захоплення влади або присвоєння владних повноважень переслідується законом.

Конституція РФ та федеральні закони мають верховенство на всій території федерації. Конституція має вишу юридичну силу і стоїть над іншими законами і нормативними актами. Вона зумовлює діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади. Зако­ни та інші правові акти, що приймаються в Російській Федерації, не повинні суперечити Конституції РФ.

До основ конституційного ладу відносять федералізм, здійснення державної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Державну владу у федерації здійснює Президент РФ, Федеральні збори, уряд РФ, суди РФ.

Конституція закріплює положення, щодо економічної, соціаль­ної і політичної систем федерації. Земля та інші природні ресурси можуть бути у державній, приватній, муніципальній та інших формах власності. Усі форми власності визнаються і захищаються однаково.

Конституція закріплює політичну систему життя країни: визнає політичну різноманітність, багатопартійність, рівність об'єднань перед законом; визнає ідеологічну різноманітність; забороняє створення і діяльність громадських об'єднань, спрямованих на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Глава 2 Конституції закріплює права і свободи людини та гро­мадянина. Вона містить 48 статей. Глава починається ст. 17, яка проголошує, що в РФ визначаються і гарантуються права і сво­боди людини і громадянина згідно із загальними принципами та нормами міжнародного права та відповідно до цієї Конституції. Основні права і свободи людини нерозривні й належать кожному від народження. Здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати прав і свобод інших осіб. Права і свободи людини й гро­мадянина діють безпосередньо.

У Конституції РФ 1993 р. є поділ основних прав і свобод на: особисті права та свободи; політичні права; соціально-економічні, культурні права тощо.

Категорії особистих прав і свобод людини та громадянина присвячена найбільша кількість статей Конституції. Це основа стату­су людини та громадянина. До цієї групи належать: право на жит­тя, право на свободу і особисту недоторканність приватного життя та сімейну таємницю; таємницю листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; недоторканність житла; право визначення своєї національної незалежності, користування рідною мовою.

Федеративний устрій РФ

стаття 1 Конституції РФ встановлює, що Російська Федерація - Росія - є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління. Конституція (ст. 11, п. 3) встановлює розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади Російської Федерації та органами влади суб'єктів федерації. Виключні предмети відання і повноваження Російської Федерації (ст. 71 Конституції), спільні предмети відання та повноваження Російської Федерації та її суб'єктів (ст. 72 Конституції). Поза межами відання і повноважень Російської Федерації за предметами спільного відання Російської Федерації та суб'єктів федерації суб'єкти федерації мають усю повноту влади (ст. 73 Конституції), тобто у цьому разі йдеться про виключні повноваження суб'єктів федерації. До відання Російської Федерації належать: прийняття та зміна Конституції федерації і федеральних законів, контроль за їх виконанням; федеративний устрій і територія; регулювання і захист прав національних меншин; встановлення системи федеральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, порядку їх організації і діяльності; формування федеральних органів державної влади; федеральна державна власність та управління нею тощо. Російська федерація складається з республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів - рівноправних суб'єктів федерацій (ст. 5, п. 1 Конституції). У наш час до складу федерації входить 21 республіка -суб'єкт федерації. Республіка у складі Російської Федерації - це унітарна демократична держава, що має всю повноту державної влади на своїй території, крім тих повноважень, які входять до виключної компетенції Російської Федерації. Республіки у складі федерації різноманітні за розміром території, за кількістю населення. Але вони юридично рівноправні. Статус республіки визначається статтями 5 п. 2 і 66 Конституції РФ. Республіка - це держава, яка має свою Конституцію і законодавство, свою територію, яка не може бути змінена без її згоди. Так, Степове уложення (Основний закон) Республіки Калмикія (ст. 6) закріпило, що територія і статус Республіки Калмикія не можуть бути змінені без її згоди. Територія Республіки Калмикія використовується і охороняється як основа життя та діяльності народу Калмикії. Кордони між республіками можуть бути змінені за їх взаємною згодою. Республіки - суб'єкти федерації мають законодавчі, виконавчі та судові органи. Законодавчі (представницькі) органи, які були утворені замість Верховних Рад, називаються по-різному: Народними зборами, Державними зборами, Конституційними зборами, Законодавчими зборами - Верховним Хуралом, Народним Хуралом, Парламентом тощо. Більшість парламентів є однопалатними, за винятком Державних зборів Башкортостана, Законодавчих зборів Карелії, парламенту Кабардино-Балкарії, а також Державних зборів Республіки Якутія (Саха), які мають двопалатну структуру. Так, Державні збори Якутії мають у своєму складі Палату республіки, яка працює на непостійній основі, і Палату представників, яка працює постійно, на професійній основі.

Громадяни республік обирають Президента строком на 4-5 років. У більшості з них Президент є главою держави, вищою посадовою особою, головою виконавчої влади. Одна й та сама особа може бути обраною на третій строк повноваження. Виконавчі органи державної влади у виконавчих органах очолює Президент, в інших - глава уряду. До спільного відання федерації та республік належать: забезпечення відповідності Конституцій і законів республік Конституції Російської Федерації та федеральним законам; захист прав і свобод людини і громадянина; захист прав національних меншин, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон; питання володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими ресурсами тощо. Крім спільної компетенції федеральних і республіканських органів, республіка вирішує низку питань, які складають виключні повноваження республіки. Це питання прийняття Конституції, внесення до неї змін і доповнень, контроль за її додержанням; законодавство республіки, установлення системи державних органів влади тощо. Правове положення країв, областей, міст федерального значення. До складу федерації входять шість країв, 40 областей і два міста федеральною значення - Москва і Санкт-Петербург. Ці суб'єкти є державно-територіальними утвореннями, їх конституційно-правничий статус закріплюється Конституцією федерації та статутом, який приймається законодавчим (представницьким) органом суб'єкта Російської Федерації. Це - нові суб'єкти федерації, які не були відомі дотеперішній федерації. Утворення таких суб'єктів обумовлено тією роллю, яку вони відіграють у політичному та економічному житті федерації. Як суб'єкти федерації краї, області, міста федерального значення приймають не тільки Статут, а й закони та інші нормативні акти. Вони утворюють органи законодавчої (представницької), виконавчої та судової влади. Конституційно-правовий статус автономної області, автономного округу. Згідно зі ст. 5 Конституції РФ рівноправними суб'єктами федерації є автономна область і десять автономних округів, які склалися історично.

Автономні округи - це національно-територіальні утворення, які входять до складу федерації через область чи край (за винятком Чукотського автономного краю, який входить у федерацію безпосередньо) і відрізняються особливим національним складом та побутом населення. Правовий статус автономної області, автономного округу визначається Конституцією РФ і статутом, який приймається законодавчим (представницьким) органом відповідного суб'єкта федерації, а також федеральним договором 1992 р. про розмежування предмета відання і повноважень між федеральними органами державної влади і органами державної влади автономної області і автономного округу та іншими федеральними актами. Повноваження автономної області і автономних округів розділяються на дві групи: предмети спільного відання федерації і суб'єктів (ст.72 Конституції РФ) та виключні повноваження суб'єктів федерації (ст. 73 Конституції РФ). До спільного відання федеральних органів державної влади і органів державної влади автономної області, автономного округу належать, зокрема, забезпечення відповідності нормативних правничих актів автономної області, автономного округу Конституції і законам Російської Федерації, захист прав і свобод людини та громадянина; забезпечення законності, правопорядку тощо. Поза межами відання федерації і повноважень федерації за предметами спільного відання федерації та суб'єктів федерації автономна область і автономні округи мають усю повноту державної влади (ст. 73 Конституції), тобто органи державної влади автономної області і автономних округів самостійно вирішують усі питання своєї компетенції. У травні 2000 р. Указом Президента В. В. Путіна були утворені сім федеральних округів і призначені в них представники президента. Федеральний округ охоплює від 5 до 17 суб'єктів федерації. Мета реформи - укріплення федерації і вертикалі державної влади. Уповноважені представники президента координуватимуть діяльність органів державної влади.

referatxxw.nugaspb.ru referaturc.nugaspb.ru referatvak.nugaspb.ru referatsid.nugaspb.ru Главная Страница