Політичні партії та партійні системи

Політичні партії та партійні системи

Поняття політичної партії можна розкрити через виявлення її спільних та специфічних рис у порівнянні з політичними рухами, непартійними політичними організаціями, кланами, кліками тощо.

Політична партія - це громадсько-політична та ідеологічна організація певних суспільних верств та груп, яка має достатньо чіткі структури й веде боротьбу за завоювання, розподіл, утримання політичної влади або в інший спосіб безпосередньо здійснює вплив на неї. Відсутність будь-якої з наведених у даному визначенні ознак фактично перетворює партію на іншу за природою (тобто непартійну) інституцію.

Функціями політичних партій є:

1. Представництво інтересів певних соціальних верств і груп.

2. Соціальна інтеграція - розробка загальноприйнятої системи цінностей, "символу віри" (кредо), ідеології, а також мобілізація мас на підтримку цих цінностей.

3. Політична соціалізація - передавання традицій від одного покоління іншим, здійснення виховної діяльності.

4. Формування й добір кадрів.

5. Розробка та здійснення політичного курсу.

Виходячи із змісту, цілей діяльності, соціальної сутності та інших ознак політичних партій, можна дати ряд їх типологій.

В основі типологій політичних партій можуть бути різні критерії, вибір яких залежить від цілей дослідника (пізнавальних, інтерпретаційних, пропагандистських тощо) і того, що розглядається як суттєва ознака об'єкта дослідження, на базі якої будується класифікація. Для створення комплексної типології політичних партій доцільно згрупувати головні критерії їх класифікації у чотири блоки:

а) теоретико-ідеологічне підґрунтя та політична платформа партії;

b) соціальна база партії;

с) специфіка ґенези (процесу виникнення) та організаційних структур партії;

d) статус і роль партії у політичній системі та в суспільстві в цілому. (Див.: схема № 1).

Узагальнюючи та уточнюючи існуючі наукові підходи до класифікації політичних партій, можна запропонувати таку систематизацію типологій політичних партій.

1. Виходячи з особливостей теоретико-ідеологічного підґрунтя та політичної платформи партій, виділяється ціла низка їх типологій.

1). За наявністю у політичних партіях достатньо чіткої ідеології:

a) ідейно-політичні (з офіційною ідеологією);

b) прагматичні (згуртовані навколо певної тактичної, не стратегічної за своїм характером мети), якими є, зокрема, досить поширені у світі партії виборців, а також політичні угрупування, що формально інституціоналізувалися у вигляді партій, але об'єднують своїх членів лише навколо певних суто ситуативних, тимчасових цілей (наприклад, у пострадянських країнах – “партії ошуканих вкладників у трасти”);

c) партії харизматичних лідерів, що не пропонують будь-якої відносно стабільної та логічно побудованої ідеології.

2). За ставленням до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або неприйняття цього типу в цілому):

· ультраліві партії;

· ліві;

· лівоцентристські;

· центристські;

· правоцентристські;

· ультраправі (або при менш детальній класифікації – лише ліві, центристські та праві) політичні партії.

При цьому “найлівішими” вважаються ті партії, що виступають за застосування “радикальних” (і навіть одіозних) способів та методів боротьби з капіталізмом, а “найправішими” – ті, що готові вдаватися до жорстких (і жорстоких) способів та методів його захисту.

Однак треба зауважити, що у деяких конкретно-історичних обставинах (зокрема, у СРСР у період “пізнього Горбачова”) виникають, на перший погляд, такі парадоксальні ситуації, коли ця “універсалістська” схема поділу на лівих і правих “перевертається з ніг на голову”, і сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і навпаки. При усвідомленні факту зміни застосовуваного критерію класифікації усе стає на свої місця. Показником “лівізни” та “правизни” може бути ставлення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в своїй країні. Саме за такого теоретичного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціалістичні експерименти, праві (за традиційними мірками) ліберали та консерватори починають ситуативно оцінюватися як “ліві”, а ліві – як праві консерватори, що протистоять впровадженню ліберально-капіталістичних принципів.

3). Якщо керуватися класовим підходом до оцінки соціальної спрямованості партійних програм, то політичні партії можна класифікувати на:

¨ комуністичні та соціалістичні (революційно-соціалістичні та соціал-реформістські);

¨ буржуазні (національно-буржуазні, що відстоюють перспективу розвинутого капіталістичного суспільства в своїй країні, більш-менш рівноправного з іншими національними суспільствами, та компрадорсько-буржуазні, зорієнтовані на існування та захист держави й суспільства, повністю залежних від інтересів і політики закордонної буржуазії);

¨ феодальні (до речі, в деяких теоретичних підходах клас комуністичної державної номенклатури оцінюється як соціалістичне або комуністичне дворянство, тобто як своєрідний клас феодалів).

4). Залежно від специфіки офіційної та фактичної соціально-політичної ідеології:

Ø анархічні;

Ø комуністичні;

Ø соціалістичні;

Ø ліберальні;

Ø консервативні;

Ø традиціоналістські;

Ø фашистські тощо.

5). За ставленням до релігії та свободи совісті:

· релігійні партії, що будуються на релігійних цінностях;

· атеїстичні – відкрито й однозначно відкидають релігію;

· світські, які вважають, що ставлення до релігії – власна справа кожної людини і що це світоглядне питання не повинно стосуватися політичної платформи партії.

Деякі політичні партії, які у своїй назві мають посилання на певну релігію (наприклад, християнсько-демократичні), насправді можуть не бути суто релігійними, а дотримуватися принципів світської партії, або апелюють лише до тих загальнолюдських (на їх погляд) компонентів усієї системи вартостей тієї чи іншої релігії, які сприймаються не лише віруючими, але й атеїстами.

Отже, недоречно ототожнювати такі партії з ортодоксально релігійними, клерикальними партіями, які тісно ідейно та організаційно пов’язані з певними конфесіями та церквами.

6). За цивілізаційними ознаками:

- культурно-націоналістичні або державно-патріотичні (не етнічно орієнтовані);

- імперські орієнтовані (які виявляють імперський патріотизм або неетнічний імперський націоналізм);

- інтернаціоналістські;

- космополітичні.

Беручи до уваги конкретну ситуацію пострадянського суспільства в Україні, типологія, побудована за критерієм культурно-історичних цінностей та геополітичних програм, може бути конкретизована:

· українофільські партії;

· партії радянського патріотизму;

· партії, орієнтовані на історичні цінності Російської імперії;

· слов’янофільські;

· євразійського спрямування (тобто такі, що орієнтуються на постсоціалістичну реінтеграцію пострадянських країн);

· “європейської інтеграції” та “європейської трансатлантичної єдності” тощо.

7). За особливостями тлумачення оптимальних форм державного будівництва та інституційно-правового закріплення міжнародних інтеграційних процесів розрізняються партії, що виступають:

a) за збереження або утвердження національної незалежності своєї країни;

b) за поглинення своєї країни іншою державою;

c) за об’єднання кількох країн у федерацію чи конфедерацію або за інші схожі конституційні форми транснаціональної інтеграції,

d) відстоюють сепаратистські та іредентистські позиції тощо.

8). За ставленням до міжнаціональних (міжетнічних) стосунків:

¨ шовіністичні та расистські;

¨ партії агресивного (нетолерантного), але не шовіністичного націоналізму;

¨ партії “культурницької” національної спрямованості;

¨ “фольклорно забарвлені” націоналістичні партії;

¨ інтернаціоналістські;

¨ космополітичні партії.

9). За тлумаченням оптимального співвідношення між ідеологією правлячої партії та ідейними основами функціонування державного апарату:

а) такі, що стоять на позиціях ідеологічна нейтральної держави;

б) відстоюють концепцію партії як найвищої політичної влади у країни (в межах цього типу є такі різновиди: партії, що обґрунтовують необхідність майже повного злиття свого апарату з механізмом держави, та партії, які, перебуваючи при владі, вважають за необхідне дублювання партійними комітетами діяльності головних державних органів).

10). За політичною динамікою:

а) партії із стабільною ідеологією та політичною програмою;

б) досить швидко еволюціонуючи партії;

в) схильні до сильних політичних коливань.

ІІ. Особливості соціальної бази політичних партій є основою для такої класифікації.

1. За класовою приналежністю членів:

а) класові партії (тобто партії певних соціальних класів, наприклад, буржуазії, робітничого класу, селянства тощо);

б) партії тих чи інших прошарків конкретних класів (приміром, великої, середньої або дрібної буржуазії);

в) партії маргінальних верств суспільства (люмпенів);

г) міжкласові.

2. За історичною роллю та перспективами соціальних груп, на які спираються політичні партії, останні можуть оцінюватися як такі, що репрезентують:

а) основні соціальні класи;

б) неосновні (“проміжні”, а також поступово зникаючі) класи й соціальні групи.

3. За можливими обмеженнями членства, приналежністю до певної групи суспільства:

а) етнічної, расової;

б) регіональної, регіонально-культурної чи земляцької;

в) статевої групи (наприклад, існують жіночі партії);

г) вікової (зокрема, можуть існувати молодіжні партії або партії пенсіонерів);

д) професійної групи;

е) соціального класу або його верств тощо.

Схожою на цю може виглядати класифікація, в основі якої лежить критерій переваги серед членів партії представників тієї чи іншої соціальної страти чи групи. Але за своїм змістом це зовсім різні типології, тому що одна справа встановлювати для прийому в партію ті чи інші обмеження соціального характеру й зовсім інша - об’єктивно стикатися з фактом переваги у лавах партії представників певної страти чи групи суспільства.

4. За обмеженнями національно-етнічного характеру на членство в партії або за фактичною перевагою серед членів партії представників певних етнічних груп населення виділяються партії, що представляють:

1) національні меншини;

2) основні етнічні групи;

3) громадян безвідносно до їх етнічної приналежності.

5. За територіальними межами фактичної діяльності політичні партії можна Темаяти на:

а) діючі на всій території країни;

б) “столичні” (тобто такі, у яких практично відсутні осередки “у провінції”);

в) регіональні;

г) локальні.

При здійсненні комплексної класифікації політичних партій, виходячи з особливостей їх соціальної бази, необхідно враховувати такі аспекти:

ü а) хто входить до складу партії та на кого вона спирається у своїй діяльності;

ü б) з якими соціальними групами пов’язані керівники партії;

ü в) які соціальні кола мають найбільшу користь від її діяльності.

ІІІ. Залежно від специфіки ґенези та характеру організаційних структур можуть бути запропоновані такі типології політичних партій.

1. За своєю природою:

а) суто політичні;

б) політизовані та формально інституціоналізовані як політичні партії елементи зовнішнього середовища партійної системи, які, по суті, репрезентують інші види громадсько-політичних об’єднань (профспілкові, молодіжні, жіночі, аматорські та схожі з ними організації) або кланові, родові, племенні структури тощо.

2. За механізмами створення та роллю в цьому державних органів влади (що можуть належати до вищих, регіональних та місцевих як представницьких, так і виконавчих органів):

а) створені безпосередньо у суспільному середовищі;

б) створені “зверху” певними державними структурами або групами парламентарів чи державних службовців.

3. За періодами внутрішнього циклу розвитку політичних структур можна виділяти партії, що перебувають на стадії:

а) організаційного становлення;

б) успішного розвитку своєї діяльності;

в) застою;

г) поступового згасання.

4. За ступенем відкритості:

а) кадрові, де встановлені досить жорсткі вимоги щодо членства (деякі з таких організацій можуть мати характер олігархічних або аристократичних елітарних об’єднань);

б) масові – відкриті для всіх бажаючих приєднатися до партії (або до будь-кого з відповідної соціальної страти чи групи).

5. За загальною чисельністю:

а) малочисельні;

б) масові.

Належність партії до першої чи другої категорії в межах цієї класифікації не завжди прямо відповідає конкретному виду партії за класифікацією їх на впливові та невпливові.

Малочисельні партії іноді можуть бути дуже впливовими і навпаки.

6. За особливостями членства:

а) з індивідуальним членством;

б) з колективним членством (наприклад, у деяких партіях колективними членами є певні профспілки або об’єднання культурно-політичного спрямування);

в) із змішаним членством (поєднання індивідуального та колективного);

г) з відсутністю чіткого інституту членства.

7. За роллю апарату та первинних партійних осередків:

а) апаратні;

б) із значним впливом на партійне життя первинних осередків.

8. За структурованістю та активністю внутрішньопартійної діяльності:

а) аморфні (такими, зокрема, часто бувають партії типу народного фронту);

б) добре структуровані.

9. За ступенем демократичності принципів внутрішньопартійного життя:

а)демократичні;

б) недемократичні (автократичні, авторитарні).

10. За припустимістю (або фактичною наявністю)фракцій:

а) із жорстокою організаційною єдністю та недопущенням внутрішньої фракційності;

б) з існуванням організаційно оформлених внутрішніх фракцій.

11. За політикою щодо певних соціальних груп серед своїх прихильників:

а) з наявністю власних молодіжних, жіночих та інших організацій (що виступають або самостійно, або як відповідні філії партії);

б) з відсутністю таких безпосередньо зв’язаних з партією громадсько-політичних організацій.

12. За ставленням до проблеми власної безпеки та можливості самостійного застосування сили у політичній боротьбі:

а) з власними воєнізованими загонами;

б) без таких загонів.

ІV. Особливості статусу і ролі партій у політичній системі та в суспільстві в цілому дають підстави для таких класифікацій.

1. За правовим статусом:

а) легальні;

б) напівлегальні;

в)нелегальні.

2. За специфікою місця у партійній системі:

а) єдині (при забороні або відсутності “де-факто” інших партій);

б) з офіційним або фактичним статусом партії-гегемона;

в) партії-союзники (сателіти) партії-гегемона;

г) приналежні до традиційних партій, за якими офіційно або “де-факто” закріплено певні інституційно-правові переваги порівняно з будь-якими іншими партіями;

д) офіційно-заборонені;

е) ті, що мають формально рівний статус з усіма іншими партіями.

3. За політичним статусом щодо територіальної сфери діяльності:

а) наднаціональні, тобто такі, що у конкретній країні представлені “національним або регіональним підТемаом” міжнародної партії;

б) загальнонаціональні (тобто такі, що діють на всій території країни);

в) регіональні;

г) локальні.

4. За ставленням політичних сил до існуючої у країни суспільно-економічної та політичної системи:

а) прогресивні – ті, що сприяють оновленню;

б) консервативні – в цілому захищають усталений порядок, але в чомусь сприймають прогресивні перетворення;

в) реакційні – активно протидіють таким змінам.

Вибір критеріїв прогресивності та реакційності повністю залежить від позиції інтерпретаторів суспільних явищ, і тому те, що для одних є безумовно прогресивним, для інших може мати прямо протилежне значення.

5. За характером впливу на існуючий тип суспільних відносин:

а) революційні;

б) реформістські;

в) консервативно-стабілізаційні;

г) контрреволюційні.

6. За наслідками діяльності:

а) консервативно-традиціоналістські (стабілізаційні);

б) модернізаційні, які, в свою чергу, мають два різновиди – партії, що не лише руйнують основи старого соціального ладу, але й підривають культурно-історичне коріння данної цивілізації, і партії, які, руйнуючи ці основи, зберігають підгрунтя національної (чи регіональної) цивілізації.

7. За відстоюваною моделлю суспільства та впливом на політичний режим країни:

а) демократичні;

б) недемократичні (автократичні, авторитарні, диктаторські, охлократичні, анархічні).

8. За ступенем впливу в суспільстві:

а) впливові;

б) маловпливові;

в) майже зовсім непомітні.

referatszt.nugaspb.ru situation.okref.ru referatsxa.nugaspb.ru referatpsl.nugaspb.ru Главная Страница