Види законів, що регулюють конституційно-правові відносини в зарубіжних країнах.

Осн.дж-лом(основним законом) К.П.є Конституція. К-ція як осн.з-н д-ви має вищу юр.силу, особл.порядок прийняття, форму та зміст. В різ.кр-нах к-ції приймаються різними шляхами. Конст. з-ни вносять поправки і доповнення до к-цій і мають таку ж юр.силу як і к-ції. Прийняття таких з-нів є можливим, але не обов’язковим. Також конст.з-ни можуть бути складовою частиною писаних к-цій, напр., К-ція Швеції складається із трьох конст.з-нів. А також до конст.з-нів можуть віносити ті, які регул.важл.держ.питання. Напр., в Італії конст.з-ни регламентують статус адм/тер.абластей, орг-цію і повноваження КС. До конст.з-нів відносять групу з-нів, які сладають т.зв.неписану К., тобто формально звичайні закони, які в силу своєї важливості виконують ф-ції к-ції. Напр..з-ни про Парламент, які в якості статутного права входять в неписану британську к-цію. Для прийняття таких з-нів потрібна не проста, а кваліфікована б-сть.

Органічні з-ни доповнюють к-цію не змінюючи її основних принципів (на відміну від конст.з-нів). Прийняття таких з-нів прямо передбач.в к-ції, які містять банкетні норми, що прямо визначають пит., що врегульовуються органіч.з-ном. Таким чином органічні з-ни як пр-ло регулюють цілий прав.інс-тут (напр..з-ни про вибори, про гр-во) Органіч.з-ни прийм.простою б-стю членів парламенту, тому що вони не змінюють к-цію. Але в силу своєї важливості вони часто потребують додаткових процедур для їх вступу в силу.

Звичайні з-ни регул.окремі питання держ.чи сусп.ж-тя. Як пр-ло таких з-нів приймається багато, але не всі вони є дж-лами К.П. Напр..з-н Фр.Р-ки про надання виб.п-а гр.-нам, які досяг.18 років (1974 року).

Надзвичайне з-во детально регламентує орг-цію держ.вл. в період оголошення надзвичайного стану в д-ві. Напр..З-н про надзвичайні обставини в Нім. (1968).

Акти глави держави, уряду, урядових та інших державних органів – це різноманітні укази, декрети, постанови, нормативні акти урядів, а іноді й відомств (ордонанси, декрети й постанови) тощо, причому часто ці акти докорінно змінюють порядок застосування конституції. Такими є укази і декрети про введення надзвичайного стану, які, як правило, супроводжуються припиненням дії конституційних прав і свобод, конституційних і процесуальних гарантій недоторканності особи та ін.Зазначені акти слугують джерелами конституційного (державного) права лише в тій частині, в якій містять його норми. Між ними є певна субординація: нормативні акти нижчих державних органів не повинні суперечити актам вищих. Нормативні акти глави держави й уряду мають найбільш широку сферу дії.

Акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін.) дають офіційні тлумачення конституції, визнають ті або інші закони такими, що відповідають або не відповідають конституції.

Декларації в загальній, принциповій формі задають основні властивості державно-правового регулювання, виражають наміри и зобов'язання учасників правових відносин. Наприклад, французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. багато в чому визначила конституційну модель державно-правового регулювання.

Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути) є джерелами державного права, коли регулюють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням публічної влади.

Міжнародні договори є джерелами державного права у випадках, коли регулюють конституційні проблеми і передбачають їхнє безпосереднє застосування. Наприклад, Європейська конвенція про права людини.

5. Конституції зарубіжних держав:поняття, класифікація, структура. Конституція (лат. constitutio — устрій, установлення) є стрижнем правової системи будь-якої демократичної держави. Появу перших конституцій спричинили буржуазні революції і повалення феодалізму(17-18 ст.). Термін «конституція» у різні часи використовувався в різних значеннях: розпорядчі акти римських імператорів, у середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів. У сучасному значенні нормативно-правовий термін «конституція» вперше вжитий Шарлем-Луї де Секонд Монтеск'є (1689—1755), який, серед іншого, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії. Отже, в сучасному розумінні Конституція – основний закон держави, що приймається, змінюється і скасовується в особливому порядку,має найвищу юридичну силу, який визначає суспільний І державний устрій, порядок і принципи утворення представників органів влади, виборчу систему, права й обов'язки громадян.

Аналізуючи конституції і характеристики конституційності держави, слід розрізняти конституцію в матеріальному та формальному значеннях слова. Конституція у так званому матеріальномузначенні є писаним актом, сукупністю актів або конституційних звичаїв, які насамперед проголошують і гарантують права і свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління та територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їхню компетенцію та відносини, державну символіку і столицю. Однак у матеріальному значенні термін "конституція" вживається рідко. Набагато частіше ми говоримо про конституції у формальномузначенні, тобто про закон або групу законів, наділених вищою юридичною силою стосовно всіх інших законів. За формою (структурою):писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений), неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції. За терміном дії конституції:постійні,тимчасові. За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:жорсткі (змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичайною законодавчою) процедури),гнучкі (змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони). За способом прийняття: одкрайовані (даровані «згори»),народні(прийняті представницьким органом або шляхом референдуму). За формою правління, яка закріплюється в конституції:монархічні(наприклад, Конституція Японії 1947 р.),республіканські(наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.). Залежно від державно-політичного режиму:демократичні,авторитарні (такі, що обмежують певні права людини, насамперед громадянські й політичні),тоталітарні(затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему). За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:федеративні (Конституція ФРН 1949 р.),унітарні(конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.). За рівнем деталізації конституційних положень (за обсягом): прості(конституції, які просто перераховують ті чи інші явища, права, повноваження), звичайні і розгорнуті (які подають детальну характеристику статусу конституційних органів, прав, свобод, явищ і т.д.). Досить часто можна зустріти поділ конституцій на “юридичні” і “фактичні”. Конституція фактична - це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Юридична конституція – це офіційне визнання фактичного стану речей у суспільстві. Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положения. Преамбула (лат. praeambulus - той, що передує) - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 р.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 p.). Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави. У заключних, перехідних і додаткових положениях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо. Перші конституції: конституцію гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 року в Бендерах. Першою офіційною конституцією вважається Конституція США, прийнята 1787 року. З незначними поправками вона чинна і сьогодні. У Європі першою офіційною конституцією вважається Конституція Польщі 1791 року, в Азії — конституція Ірану 1906 року. Перша конституція Росії була прийнята 1918 році.

Відмінність К від інших законів: Закріплює державний устрій, основні права і свободи, визначає форму держави і систему вищих органів державної влади, має найвищу юридичну силу, відрізняється відносною стабільністю, є базою для поточного законодавства, відрізняється особливим порядком прийняття та зміни.

6. Інститут конституційного контролю в зарубіжних державах:поняття, види, моделі організації. Загальновизнаним у всіх країнах є те, що К мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який будь-яка нормоустановча діяльність має здійснюватися згідно з К та при неухильному її дотриманні(НПА не суперечать К). У разі прийняття будь-яким державним органом закону чи іншого нормативного акта, що суперечить К нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначним. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду). Нагляд– система відносин, за якої наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і принаймні призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти повинен сам піднаглядний орган. КК- Спеціалізована діяльність органів держ. влади, пов'язана з перевіркою відповідності правових актів конституції. КК класифікується за різними підставами. Так, за часом здійснення розрізняють попередній(акт перевіряється щодо відповідності до К до набрання ним сили (Швеція, Фінляндія, Франція)) і подальший( стосується офіційно опублікованих діючих актів (США, Італія, Німеччина)). Конституційні ради, наприклад, здійснюють попередній контроль за конституційністю законів до їх промульгування та видання, а загальні суди у країнах, де вони мають відповідні повноваження (США, Канада, Австралія, Індія, більшість країн Латинської Америки та ін.), — подальший. За характером правових наслідків КК може бути консультативним(Рішення органу КК, прийняте у порядку консультативного контролю, не набирає юридичної сили й має рекомендаційний характер, його виконання грунтується на авторитеті органу КК)або ухвальним(рішення є загальнообов'язковими як у разі визнання акта відповідним до конституції, так і в разі оголошення акта неконституційним, тобто таким, що не має юридичної сили). За обов'язковістю проведення обов'язковий контроль проводиться у тих випадках, коли це передбачено законом. Наприклад, у РФ для залучення Президента до відповідальності обов'язково повинен бути висновок Конституційного Суду про дотримання установленого порядку висування обвинувачення Президента Російської Федерації у державній зраді або вчиненні іншого тяжкого злочину. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі виявлення ініціативи уповноваженого суб'єкта КК

. За формою КК може абстрактний контроль здійснюється при перевірці конституційного акта чи його частини поза зв'язком з будь-якою конкретною справою. Попередній контроль завжди є абстрактним. Конкретний контроль, навпаки, здійснюється тільки у зв'язку з якоюсь, найчастіше судовою, справою, при вирішенні якої підлягає застосуванню конкретний акт чи норма, оспорювані з точки зору їх конституцій-ності. Тому конкретний контроль завжди є подальшим. За змістом КК: при формальному контролі перевірці підлягає дотримання конституційних умов і вимог, які належать до видання акта. При цьому визначається, чи входить видання акта до компетенції даного органу, чи дотримуються процесуальні норми та форма акта. Матеріальний контроль означає перевірку відповідності змісту акта до приписів конституції. Існує дві основні моделі організації КК. За американською системою, поширеною в основному в країнах англосаксонського права, конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції(децентралізованою або «дифузивною»). Особливістю цього конституційного контролю є те, що при розгляді судом справи будь-яка із сторін може заявити про неконституційність застосовуваного закону. У цьому разі справа направляється до Верховного Суду, рішення якого стає обов'язковим для всіх судів. У деяких зарубіжних країнах (США, Аргентині, Японії, Норвегії) конституційність законів має право перевіряти будь-який суд, а в інших це може здійснювати тільки Верховний Суд після розгляду конкретної справи нижчими судами (наприклад, в Австралії, Індії, на Мальті). Американська система КК зумовлена особливостями існування у США та інших країнах так званого загального, прецедентного права, коли рішення судів є джерелом права. Європейська системаконституційного контролю передбачає заснування спеціальних судових або квазісудових органів КК. Такими органами є Конституційні Суди Російської Федерації, Республіки Білорусь, Болгарії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Румунії, Німеччини, Італії, Іспанії, Єгипту та ін., Конституційний трибунал у Польщі, Конституційна рада у Франції. Конституційний контроль за управлінськими рішеннями у Франції здійснює Державна рада, що очолює систему адміністративної юстиції. Останнім часом деякі латиноамериканські держави пішли шляхом континентальної Європи і створили для здійснення КК конституційні суди або конституційні ради (Бразилія, Колумбія, Коста-Рика). У деяких країнах при здійсненні КК нарівні зі спеціальними органами використовуються також окремі елементи системи загальних судів. Так, в Італії, поряд з КС, зберігається можливість здійснення КК загальними судами. У федеративних державах поряд з федеральними органами КК аналогічні органи створюються і суб'єктами федерації (ФРНімеччина). Способи формування органів конституційного контролю різні, але в основному розрізняються три їх види: парламентський(ФРН, Угорщина), позапарламентський(Японія, де 15 членів Верховного Суду призначає Кабінет Міністрів, а Головного суддю — імператор за поданням Кабінету Міністрів) У більшості зарубіжних країн застосовується змішаний спосіб, за якого у формуванні органів конституційного контролю беруть участь представники різних гілок влади або самостійно, або сумісно(Україна, Італія, Франція).

Спільним для всіх органів конституційного контролю є розгляд справ про відповідність (несуперечність) законів та інших актів парламенту, актів президента, уряду, міністрів і деяких інших керівників центральних органів виконавчої влади, місцевих державних органів і місцевого самоврядування до конституції та конституційних законів.

Распределение функций стратегического управления в различных типах МНК
Другие работы
Большинство из нас ищет сильного ощущения своего Я.
Висновки
Тема 3 МЕРОПРИЯТИЯ ПО СНИЖЕНИЮ ВЫБРОСОВ
Статья 687. Расторжение договора найма жилого помещения
Областного отдела ГПУ о размерах голода в области
Изменения сетчатой оболочки при гипертонической болезни и атеросклерозе.
В вищих навчальних закладах
Відображення рядків
Цели и задачи государственного управление охраной труда, направления государственной политики в области охраны труда
Поняття облікової політики суб’єкта господарювання та її документальне оформлення
Конструкція і принцип дії свердла ЕРП – 18Д-2М.
Статья 66. Основные задачи управляющего
Субъективная сторона преступления (ст. 24-28)
Филогенез и эмбриогенез нервной систем
ALOHA с настойчивой стратегией
Основні теорії походження держави
Задание 3. Прочитайте и переведите текст
Деятельность как психологическая категория и система.
Влияние условий среды и онтогенетических факторов на накопление эфирных масел в растениях
Основные ошибки при выполнении стоек нападающего.
Каковы же современные тенденции в разделении труда и обмена?
Главная Страница