Визначення проблемних питань функціонування ринку в Україні

Для вивчення даного питання, розглянемо Українські підприємства які надаюсь дані види послуг більш детально.

На території країни налічується близько 130 державних підприємств, всі вони підпорядковуються ДК «Укроборонпром», який, в свою чергу, забезпечує їх функціонування та розвиток.

Головним вповноваженим експортером від ДК «Укроборонпром» яквялється «Укрспецекспорт». Компанія налагоджує експортно-імпортні поставки озброєнь та продукції військового й спеціального призначення з майже сотнею країн. На даний час головним завданням ДК «Укрспецекспорт» є імпорт озброєння, боєприпасів, військової й спеціальної техніки, комплектуючих виробів до неї для виробництва озброєння, необхідних для забезпечення потреб частин і підрозділів Збройних сил, Національної гвардії та Прикордонної служби в зоні Антитерористичної операції (АТО).[23]

В українських ПС налічується 160 бойових і 25 транспортних літаків ще радянського виробництва. Всі вони − спадщина радянських часів, незначна частка модернізована. Серед бойових машин − фронтові винищувачі МіГ-29, багатоцільові винищувачі МіГ-29, Су-27, фронтові бомбардувальники Су-24М, розвідники Су-24МР, штурмовики Су-25 та військово-транспортні літаки (Ан-26, Ан-30, Ан-72; Ту-134А, Ту-154; Іл-62, Іл-76МД).

До 17 % бойових літаків ВПС і 25 % ЗРК України було втрачено під час російської окупації Криму.[23]

Ремонтують і модернізують авіаційну техніку на авіаційно-ремонтних заводах в Києві, Білій Церкві, Конотопі, Миколаєві, Львові, Луцьку, Чугуєві, Запоріжжі та Одесі.

Після анексії Криму Україна втратила авіаремонтні заводи в Севастополі та Євпаторії. (рис. 1.2.1)

Рисунок 1.2.1 – Географічне розташування авіаційно – ремонтних заводів України

ДП «Антонов» є гордістю українського літакобудування. За 60 років свого існування на цьому підприємстві побудовано понад 100 типів і модифікацій пасажирських, транспортних і спеціалізованих літаків у кількості понад 22 тис. одиниць.

На підприємстві побудовані найбільші у світі вантажні літаки Ан-124-100 «Руслан» і Ан-225 «Мрія», а також унікальний вантажний літак Ан-70 (спільно з РФ). За оцінками фахівців, літак Ан-70 випереджає свої зарубіжні аналоги C-130J «Геркулес-2» (США), Iл-76 (Росія), A-400 «FLA» (Західна Європа) на 8-10 років. На підприємстві розроблено понад 80 зразків літаків спеціального призначення, в тому числі і військового. Серед них морські патрульні літаки Ан-72П і Ан-74МП, що оснащені сучасним устаткуванням і озброєнням для несення служби в системі берегової охорони, а також медичний Ан-74ТК-100С. Незважаючи на те, що Україна вважається однією з небагатьох країн, де виробляються транспортні літаки, в українських ПС сучасних зразків такої техніки досі немає. Серійне виробництво нових військово-транспортних літаків Ан-140, Ан-148 і особливо − Ан-70 для ВПС ЗС України досі не передбачене. На озброєнні є старі транспортні літаки Ан-24Б, Ан-26, Ту-134, Іл-76МД, а також радянські багатоцільові гелікоптери Мі-8МТ.

Україна входить до елітної дев’ятки країн, що мають замкнутий технологічний цикл створення і виробництва авіатехніки. (рис.1.2.2)

Рисунок 1.2.2 – Елітна дев'ятка країн із замкнутим технологічним циклом створення і виробництва авіатехніки

Заснований у 1923 році Харківський авіаційний завод є найстарішим авіабудівним підприємством в Україні. За 90 років існування тут виготовлено понад 4 тис. літальних апаратів. Із середини 1980-х років основною продукцією заводу є літаки, розроблені в АНТК ім. О. Антонова, зокрема, легкі транспортні літаки АН-72, Ан-74 і Ан-140.

Гелікоптерами Мі-6, Мі-8, Мі-24 і Мі-26, що становлять близько 65 % усієї наявної їх кількості у ЗС України, укомплектовані Сухопутні війська. У більшості з них вже закінчується чи закінчився технічний ресурс експлуатації і вони підлягають заміні. В Україні на заводах АТ «Мотор-Січ» і ДП «ЗМКБ «Прогрес» налагоджене серійне виробництво і модернізація турбовентиляторних двигунів ТВ3-117 для військових літаків і гелікоптерів російського виробництва Мі-28 і Ка-50, які використовуються майже в 60-ти країнах.

ППО Збройних сил України має у своєму розпорядженні зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) дальньої дії С-200В, середньої дії С-300ПТ/ПС, С-300В1, С-75М3 та малої дії «Бук-М1», С-125М1, але значна частина з них потребує регламентне технічного обслуговування і ремонту, які не проводяться з причин відсутності потрібних ремкомплектів, запасних частин та відповідного інструменту. На озброєнні протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗСУ знаходяться ЗРК «Куб», «Оса-АК», «Тор», «Стріла-10», зенітні гарматно-ракетні комплекси «Тунгуска», ПЗРК «Ігла» та зенітні гармати КС-19, С-60, ЗСУ-23-4 «Шилка».[3]

Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс «Іскра» у Запоріжжі є провідним розробником і виробником наземної радіолокаційної техніки. Серед останніх розробок підприємства можна назвати РЛС 79К6 «Пелікан», мобільні РЛС 80К6М та 36Д6-М, рухомий автономний вторинний радіолокатор (РАВР) «Траса-1».

Київське ДП «Луч» розробило нову багатофункціональну ракету «Альта» класу «повітря-земля», в якій використовується дворежимний спосіб наведення, здатний вражати броньовані цілі по лазерному променю, а також за допомогою режиму самонаведення[3].

Постачання військової техніки за кордон у той час, коли в країні відбувається збройний конфлікт, виправдані, оскільки вони приносять оборонним підприємствам валютну виручку. Проте часто виникають проблеми як організаційного, так і політичного характеру.

Складна договірна процедура налагодження співпраці на міжнародному рівні зумовлена наявністю великої кількості законів, які мають на меті регулювати відносини, що виникають при співпраці між сторонами договору.

Основні акти законодавства України, у тому числі акти Міністерства оборони та накази (керівні документи) уповноважених ним органів управління, які визначають та у яких містяться організаційно-технічні вимоги до авіаційних ремонтних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України.

Закони:

· Повітряний кодекс України;

· Господарський кодекс України;

· Митний кодекс України;

· Закон України “Про оборону України”;

· Закон України “Про Збройні Сили України”;

· Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення справності і модернізації озброєння та військової техніки Збройних Сил України”;

· Закон України “Про метрологію та метрологічну діяльність”;

· Закон України “Про стандартизацію”;

· Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”;

· Закон України “Про підтвердження відповідності”.

· Закон України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”.

Акти Президента України:

· Указ Президента України від 06.04.11 № 406/2011 “Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України”.

Урядові акти:

· постанова Кабінету Міністрів України від 02.06.98 № 775 “Про затвердження Положення про організацію ремонту та модернізації озброєння і військової техніки іноземних замовників”;

· постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.02 № 288 “Про затвердження переліків центральних органів виконавчої влади, на які покладаються функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності та розроблення технічних регламентів”;

· постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.06 № 328 “Про затвердження Положення про особливості метрологічної діяльності у сфері оборони”;

· постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.06 № 682 “Деякі питання ліцензування певних видів господарської діяльності”;

· постанова Кабінету Міністрів України від 03.07.06 № 915 “Про забезпечення розвитку Повітряних Сил Збройних Сил”, якою затверджено “Порядок забезпечення справності та модернізації озброєння, військової та спеціальної техніки Повітряних Сил Збройних Сил, за якими не здійснюється авторський нагляд”;

· постанова Кабінету Міністрів України від 15.04.09 № 360 “Про внесення змін до переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил”.

Акти уповноважених Органів управління:

· наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 22.06.09 № 225 “Про затвердження національних стандартів України, змін до міждержавних стандартів та скасування нормативних документів”;

· наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 20.04.10 № 209 “Про затвердження Правил схвалення організацій з технічного обслуговування (Part-145) та затвердження змін до Правил сертифікації організацій з технічного обслуговування авіаційної техніки”.

Також слід виділити наявність великої кількості відомчих актів та видових наказів.

Серед основних проблем експорту та імпорту авіатехніки, а також надання послуг щодо її обслуговування можна визначити наступні:

1. Складність закупівлі необхідних комплектуючих;

2. Зменшення кількості співпрацюючих країн;

3. Великий відсоток дотацій до державного бюджету, а отже унеможливлення розвитку організації.

Розглянемо кожну із проблем більш детально.

Аналізуючи першу проблему необхідно навести уточнення, що основними деталями, наприклад, вертольота МИ-8Т, є:

- двигун;

- моторний редуктор;

- лопаті несучого гвинта.

Основні затрати, при наданні комплексного технічного обслуговування, є закупівля саме цих комплектуючих.

Слід сказати, що на даний момент, двигуни для авіаційної техніки необхідного типу виробляє лише один завод, це Мотор Січ, у місті Запоріжжя.

Інші ж два компоненти Україна закуповувала у підприємств російського виробника.

Зараз існує декілька способів отримання необхідних деталей, а саме:

-купівля через треті країни, а отже наявність націнки у розмірі (приблизно) 15%. Проте, такий спосіб викликає простій виробництва , так як даних деталей може не опинитися у необхідний момент часу на складі, або їх доставка буде дуже довгою, через найрізноманітніші причини.

Наприклад, для капітального ремонту вертольота підприємству необхідно закупити до нього лопаті несучого гвинта. Це є ресурсом, даний вид продукції не підлягає ремонту, його необхідно замінювати кожні 3000 льотних годин, або кожні 7 років.

Ціна таких лопастей = 140 тис.доларів. Додаємо націнку у розмірі 15%, отримуємо 140 + 140*0.15 = 161 тис.доларів.

-другим способом вирішення даної проблеми є розробка аналогів, для того щоб не залежати від економіко-політичної ситуації у країні, і мати свій власний продукт, який можна буде і застосовувати для своїх цілей(у виробництві та ремонті вітчизняної авіатехніки) так і продавати зарубіжним країнам, а отже розвивати власну економіку, отримувати дохід для підприємства, повищувати престиж України на міжнародному ринку авіації.

В даний момент, таким видом діяльності займається підприємство Мотор Січ, вони розробляють аналог російського моторного редуктора.

Роблячи висновок по даному сектору проблеми, можна сказати якщо раніше виконання ремонтних робіт нормативно займало 2-3 місяці, то зараз, роботи можуть бути подовжені на невизначений термін.

Розглядаючт другу проблему, а саме зменшення кількості співпрацюючих країн, можна сказати що дана проблема є нормальною для країн, економіка яких, на даному етапі, переживає не найкращі часи.

Проте, у вітчизняних підприємств у десятки разів відбулось збільшилось держзамовлення, що пов’язано з проведенням АТО на сході.

Тому, якщо співпраця з іноземними країнами наразі у замороженому стані, розвиток вітчизняних підприємств все ж таки відбуваеється за рахунок великих державних замовлень.

Третій пункт даного списку проблем є найбільш актуальним, і якби не він, Українські організації із виробництва та ремонту авіаобладнання, а втім, і усі інші державні установи, мали б велику фінансову підтримку, яка б забезпечила їм розвиток, модернізацію та, як результат, високу конкурентноспроможність на міжнародному ринку, а отже високий рівень доходів як самого піприємтсва, так і збагачення державного бюджету за рахунок податків та дотацій.

Проте, відповідно до постанови КМУ №1156 збільшено норму відрахування долі прибутку державними підпиємствами з 15% до 75%, що може призвести до дестабілізації та краху господарської діяльності підприємств державного сектору економіки.

Довідка – пояснення відсутності обігових коштів в результаті прийняття ПКМУ від 30.12.2015 р. №1156 «Про внесення змін до пнкту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями».

Таблиця 1.2.1 – Рух коштів при отриманні прибутку

Сума, грн Поясненя руху коштів при отриманні прибутку Примітка - рух коштів до прийняття ПКМУ (було до 01.01.2016р.)
для великих платників податків, грн. для інших платників податків, грн.
прибуток
податок на прибуток (18%)
залишок
внести до УОП (15%)
залишок
відрахування (75%)
залишок
податок на дивіденти (18%)
залишається підприємству
5% відсоток залишку коштів у підприємства від заробленого прибутку 36% 47%

Сплата податків у таких розмірах залишає підприємство без власних обігових коштів.

На рисунку 1.2.1 графічно представлено відношення відсотку залишку коштів у підприємства від заробленого прибутку .

Рисунок 1.2.3 – Співвідношення розподілених коштів

Підприємство поставлено перед дилемою: виконувати держзамовлення за рахунок несплачених податків з послідуючими наслідками, чи сплачувати податки (75%) на прибуток та штрафні санкції за невиконання ДОЗ.

Отже, підприємства ОПК змушені самостійно вирішевати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо – господаської діяльності.

З урахуванням наведеного, зниження розміру частки виплат до бюджету є найважливішим завданням забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та рентабельності підприємств оборонно – промислового комплексу України.

Висновки до розділу 1

Ринок авіаційної техніки в Україні представлений її оборонно-промисловим комплексом – сукупністю підприємств різних форм власності та підпорядкування, які виконують або можуть виконувати державне оборонне замовлення і беруть участь або виконують замовлення в рамках військово-технічного співробітництва з іноземними державами.

Потенційні можливості ОПК України у галузі авіатехніки дозволяють організувати виробництво ракетних комплексів, переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), керованих ракет класів «повітря-повітря» і «повітря-земля», реактивних комплексів залпового вогню, протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), бойових літаків і гелікоптерів, літаків військово-транспортної авіації, авіаційних засобів навігації, посадки, зв’язку та забезпечення безпеки польотів тощо.

Україна є одним зі світових лідерів у виробництві навігаційних приладів, станцій радіотехнічного контролю, складних систем управління, апаратури радіозв’язку, радіотехнічної і радіоелектронної боротьби, авіаційних і ракетних систем прицілювання.

Україна входить до елітної дев’яки країн із замкненим технологічним циклом виробництва.

Розвиток ринку авіаційної техніки ускладнюється декількома великими проблемами, такими як складність закупівлі необхідних комплектуючих; зменшення кількості співпрацюючих країн та великий відсоток дотацій до державного бюджету, а отже унеможливлення розвитку організації.


Главная Страница