Передумови та основні етапи англійської буржуазної революції.

На початку XVII ст. Англія була типовою аграрною країною. 4/5 від 5 000 000 осіб з їїнаселення проживало в селі. Та капіталістичні відносини в цій країні розвивалися значно інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах (окрім Нідерландів). Відбувалося накопичення капіталу в промисловості й торгівлі. Однак розвиток капіталу в Англії стримувався: свавіллям у процесі встановлення та збирання податків; свавіллям судової влади, що перебувала в повній залежності від короля; терором і позасудовими розправами "Зоряної палати" й "Високої комісії""; королівською монополією, що обмежувала свободу торгівлі й урядовими регламентаціями розвитку промисловості; релігійною політикою абсолютизму, що викликала загальне обурення. Отож в Англії складаються об'єктивні (економічні) та суб'єктивні (інтереси буржуазії) передумови до революції, яка розпочалася в середині XVII ст. Вона мала свої особливості:

• революція розпочалася та відбувалася під релігійним стягом. Роль бойової теорії повстанців відіграла ідеологія пуританізму (від англ. ригіїат, лат. ригіїаз - чистота), гаслами якої були реформи панівної англіканської церкви, очищення її від католицизму, створення своєї общини на чолі з пресвітерами, відновлення давніх вольностей. Під час революції пуритани розділилися на три прошарки (напрямки): пресвітеріани (від грецьк. ргехЬуІегох — старійшин, старійшина; відстоювали інтереси та погляди великої буржуазії: заводчиків, фабрикантів, купців, банкірів), які прагнули встановити в країні парламентську монархію; індепенденти (від англ. іпсіерепсіепіз - незалежні; представники середньої буржуазії, середнього й дрібного дворянства, заможного селянства, дрібних торговців, ремісників) - погоджувалися з ідеєю конституційної монархії (але припускали можливість встановлення республіки) та вимагали, щоби за вільною людиною були визначені права на свободу слова, совісті, друку та ін.; певеллери (від англ. — урівнювачі; представники від ремісників і вільних селян) — вимагали ліквідації монархічної влади та встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом і загальним виборчим правом;

• проти абсолютизму англійська буржуазія виступила в союзі з новим дворянством (джентрі), а не з народом;

"Довгий" Парламент, спираючись на підтримку народних мас, зруйнував (з вимушеної згоди короля) основне знаряддя абсолютизму та вжив заходів для унеможливленая безпарламентського режиму надалі: були ліквідовані (липень 1641 р.) "Зоряна палата", "Висока комісія", Ради у справах Півночі та Уельсу; скасовано всі монопольні патенти й привілеї, а їхні володарі виведені з Парламенту (літо 1641 р.), ухвалено біль "Про нерозпуск" чинного Парламенту без його згоди (травень 1641 р.); узаконено, що жоден податок не можна стягувати без згоди парламенту; встановлено незалежність суддів від корони та їх незмінність.

Наступ Парламенту означав початок революції-у королівської влади відбиралися основні знаряддя самодержавства. Англія перетворювалася на конституційну монархію. Та, затвердивши всі запропоновані Парламентом акти, Карл І лише очікував моменту, щоб одним ударом покінчити з революцією. Великі надії в цьому сенсі він покладав на розбіжності в Парламенті, що особливо сильно загострилися восени 1641 р. при обговоренні так званої "Великої ремонстраці'Г (204 статті з перерахуванням зловживань корони). Боротьба навколо цієї буржуазно-дворянської програми революції була настільки жорстокою, що вона була прийнята Палатою общин більшістю з перевагою лише в 11 голосів. Основна причина перемог Парламенту, до якого в серпні 1641 р., фактично, перейшла вся влада в країні, полягала в тому, що на його боці стояв повсталий народ. Саме народні маси захистили Парламент, коли в січні 1642 р. Карл 1 вирішив арештувати лідерів опозиції. Король, який втратив владу над повсталою столицею, разом зі своїми прихильниками та частиною армії виїздить до Оксфорда, що стає центром контрреволюції. "Конституційний період" революції закінчується, обидві сторони розпочинають підготовку до збройної боротьби.

51. Протекторат Кромвеля. "Знаряддя управління" 1653 року.

З моменту проголошення республіки верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких «чисток» залишилися виключно індепенденти. Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Вона й забезпечила проведення всіх тогочасних реформ.

Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Розуміючи неминучість переобрання, депутати прагнули закріпити за собою місця з новому парламенті. Відтак Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), в якому були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали «парламентом святих» (через побожність депутатів). «Святі» прийняли низку важливих реформ:

• оголосили свободу совісті (віросповідань);

• запровадили цивільний шлюб;

• ввели вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину;

• вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому статуті (кодексі), прийнятому 1653 р.

Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив «парламент святих». За згодою армії було прийнято нову конституцію («Знаряддя управління»), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках всю виконавчу владу, отримував право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в його руках було більше влади, ніж у короля напередодні революції. Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою.

Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, розділив країну на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва.

Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою, яка трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах диктатора у зовнішній політиці.

Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерк у Бельгії, що знаходилося під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайка і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. «Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі».

52. Формування англійської конституційної монархії. "Хабес корпус акт" 1679 року, Білль про права 1688 р.

(Habeas Corpus Act of 1679) — одна з важливих складових неписаної конституції Великобританії. Повна назва — «Акт про краще забезпечення свободи підданого та про запобігання ув'язненням за морями». Ухвалений парламентом 6.V 1679 як певний наслідок англ. революції 17 ст. у зв'язку з тим, що застосовуване англ. судами з 12 ст. право видання наказу про доставку заарештованого (перші слова наказу «Habeas corpus ad subjiciendum») часто зумовлювало порушення особистої недоторканності: накази видавалися на власний розсуд судці, їх виконання не було обумовлене строками, невиконання не мало наслідком відповідальності. Змістовий стрижень X. к. а. 1679 — визначення процедури і строків перевірки судом законності та обгрунтованості арешту (затримання) і дальшого перебування особи під вартою. Сам заарештований, його довірена особа або будь-хто з гр-н могли вимагати від суду наказ X. к. а. 1679. Суддя вносив до тексту наказу доручення «шерифам чи тюремникам» разом з доставкою до суду заарештованого докладно викласти причини арешту. Встановлювався строк виконання наказу (від 3 до 20 днів), який залежав від відстані до Лондона. Після доставки заарештованого суд мав ретельно розібратися з причинами арешту і/або звільнити заарештованого, або віддати його на поруки чи під заставу, або повернути до тюрми. Рішення суду про звільнення з-під арешту не можна було порушувати повтор, арештом за той самий вчинок. Заборонялося переводити заарештованих з однієї в'язниці до іншої чи тримати їх без суду і слідства у замор, володіннях. Дія X. к. а. 1679 не поширювалася на арешт у зв'язку з учиненням держ. зради і тяжких крим. злочинів. Щодо цього існували особливі правила.

В січні 1689 р. в Лондоні зібрався парламент, названий «Конвентом», з надзвичайними повноваженнями. Було оголошено, що Яків II добровільно зрікся престолу, а королівську владу буде передано Вільгельму Оранському, штатгальтеру Голландії. Передача влади Вільгельму 13 лютого 1689 р. була гучно названа «Славною революцією». Того ж року Вільгельм III видав «Декларацію про права», яка лягла в основу пізнішого «Білля про права». Саме цей документ заклав основи конституційної монархії в країні. В ньому зазначалося, що:

а) усякий закон приймається лише за згодою парламенту, рівно як усякий податок накладається виключно рішенням парламенту. Королівські намагання призупинити дію законів - завідомо незаконні;

б) ніхто, крім парламенту, не може звільнити з-під дії законів, скасувати закон чи призупинити його дію;

в) узаконюється свобода дискусій у парламенті: «свобода слова, дискусій і усього того, що відбувається в парламенті, не може дати привід для переслідування чи бути предметом розгляду в будь-якому суді, крім суду парламенту»;

г) гарантувалося часте і регулярне скликання палат, а «вибори членів парламенту повинні бути вільними»;

д) саме парламент визначає склад і чисельність армії на кожний рік та виділяє для цього необхідні кошти;

є) підданим надається свобода петицій, вони мають право носити зброю.

Як уже вказувалося, запрошення на трон Вільгельма Оранського було справою як торі, так і вігів. Такий союз між феодальним дворянством і буржуазією не був випадковим чи тимчасовим. Компроміс двох класів зберігався й у XVII-XIX ст., він простежується і надалі.

Війна за незалежність США. Декларація незалежності 1776 року. Статті конфедерації 1781 року (США).

Рух за незалежність північноамериканських колоній від Британської імперії почав набирати чинності з середини XVIII століття. В 1775 р. почалася Війна за незалежність США, після чого стало очевидно, що досягти незалежності колонії зможуть, тільки об'єднавшись. Другий Континентальний конгрес, що відбувся в тому ж році, включав представників від дванадцяти з тринадцяти штатів (за винятком Джорджії) і був головним органом влади колоній протягом всієї війни (до створення Конгресу Конфедерації у 1781 році). Саме Другий Континентальний Конгрес прийняв Статті Конфедерації і виніс їх на ратифікацію.

Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки — виданий Другим Континентальним конгресом північноамериканських колоній Великої Британії документ, прийнятий 4 липня 1776 року, яким було проголошено, що тринадцять колоній у Північній Америці стають вільними та незалежними державами і що всі політичні зв'язки між ними та Великою Британією анулюються.

У вступній частині Декларації оповідається про природність людського прагнення до політичної незалежності; визнається, що підстави для досягнення такої незалежності мають бути достатньо вагомими та недвозначними. У преамбулі окреслюється загальна філософія такого явища, як уряд взагалі та пояснюється правомочність революції у випадку, якщо уряд порушує базові права підданих. У Декларації надається довгий перелік «неодноразових утисків та узурпацій», чинених британським урядом проти прав та свобод американських колоністів. Потому згадується про спроби колоністів привернути увагу британської влади до викладених проблем та про прикру відсутність реакції на ці спроби. Як висновок, Декларація містить твердження, що існують умови, за яких люди мають право змінити їхній уряд, що умови були створені внаслідок діяльності Великої Британії і що у зв'язку з цим колонії змушені відкинути свої політичні зв'язки з британською короною і перетворитись на незалежні держави. Декларацію підписано Президентом Другого Континентального Конгресу Джоном Хенкоком та п'ятдесятьма п'ятьма депутатами конгресу.

Статті Конфедерації і вічного союзу (англ. Articles of Confederation and Perpetual Union) — перший конституційний документ США. Статті Конфедерації були прийняті на Другому Континентальному конгресі 15 листопада 1777 року в Йорку (Пенсильванія) і ратифіковано усіма тринадцятьма штатами (останнім це зробив Меріленд 1 березня 1781 р.). У Статтях Конфедерації встановлювалися повноваження і органи влади Конфедерації. Згідно з статтями, Конфедерація вирішувала питання війни і миру, дипломатії, західних територій, грошового обігу та державних позик, в той час як інші питання залишалися за штатами.

Дуже скоро стало очевидно, що повноваження уряду Конфедерації були дуже обмеженими (зокрема, воно не мало повноважень по оподаткуванню) і це послаблювало єдність нової держави. Іншим великим недоліком стало рівне представництво від штатів в Конгресі Конфедерації, що викликало невдоволення великих і густонаселених штатів. Критика Статей Конфедерації і необхідність «створення досконалішого Союзу [1]» призвели до прийняття в 1787 році Конституції США, яка замінила Статті Конфедерації.

Важнейшие события правления Александра I (первая четверть XIX в.)
Не забудь то, чего я хочу сегодняшним вечером. Поужинай. Тебе некогда будет думать о еде. 2 часть
Понятие операционного рычага и измерение силы его действия.
Тема 2.2 Исполнение договорных обязательств
КОНТРОЛЬ. РЕВИЗИОННАЯ КОМИССИЯ
ЦВЕТЫ, ЧТО Я ОСТАВИЛ ГНИТЬ В ЗЕМЛЕ
ЧЕГО МОЖНО ОЖИДАТЬ ОТ РЕБЕНКА
Классы глаголов II главного спряжения.
Охолодні рідини
АЛГОРИТМИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТЕКСТОВИХ ДОКУМЕНТІВ
Методики из «практикума по исследованию и диагностики толерантности личности»
Инженерная классификация болот
Old English phonetic system.
Стартовими умовами перетворень в Україні.
Сочинение.Как исполнить цель своей жизни?
Тема. 6. УПРАВЛІННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА
Закономерности и феномены памяти.
ИСТИНА И ЗАБЛУЖДЕНИЕ. ПРАВДА И ЛОЖЬ. КРИТЕРИИ ИСТИНЫ.
Русская культура XVIII века: основные характеристики и тенденции развития.
Раздел I. Теория организации
Некоторые отличительные особенности
Тема 10. Авторське право і суміжні права
Курс «Блочная модель документа»
Главная Страница