Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пере­шкоджає виконанню вироку і досягненню цілей покарання, порушує нор­мальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечу­ють виконання покарання.

2. Склад злочину, передбаченого ст. 390 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 390 КК характеризується ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК), що може бути вчи­нене як шляхом дії, так і бездіяльності і являє собою: а) самовільне зали­шення засудженим місця обмеження волі; б) злісне ухилення від робіт, до яких в обов'язковому порядку залучається засуджений (ст. 1073 ВТК); в) си­стематичне порушення засудженим громадського порядку; г) систематичне порушення встановлених для засуджених правил проживання (ст. 1072 ВТК). Злочин визнається закінченим з моменту вчинення засудже­ним до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.

3. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають його в кримінально-виконавчих установах відкритого типу — виправних центрах. Вони постійно перебувають у межах цього центру під наглядом і мають право залишати йо­го лише за спеціальним дозволом адміністрації (ст. 1072 ВТК). Про межі ви­правного центру, заборону самовільного залишення його території та про відповідальність за ці порушення засудженим оголошується під розписку (див. пункти 2.3, 9.4 «Інструкції про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи» від 4 ве­ресня 2001 р.). Тому самовільним є таке залишення виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального на те дозволу адміністрації; б) особами, які по­переджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення.

4. Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатись у відкритій, демонстра­тивній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шля­хом симуляції хвороби; у прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни; у з'явленні на роботу в нетверезому стані тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість по­рушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені пору­шення заходів стягнення.

5. Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні за­судженим не менше трьох адміністративних (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановлених правил проживання — не менше трьох дисциплінарних проступків (збереження в житлових при­міщеннях заборонених для засуджених предметів, виробів та речовин, неодноразова відсутність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентаря, вживання спиртних напоїв тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи адміністративного чи дисциплінарного стягнення.

6. За частинами 2 та 3 ст. 390 КК настає відповідальність за неповернен­ня до місця відбування покарання після закінчення строку короткочасного виїзду, наданого особі, яка засуджена до обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі.

Відповідно до ст. 39' ВТК засудженим до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) може бути дозволений короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи на строк не більше семи діб у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близьких, стихійне лихо, заподіяння значного матеріального збитку). За тих самих об­ставин може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправного цент­ру і засудженим до обмеження волі (ст. 61 КК). Останні можуть одержати дозвіл на такий виїзд і з інших поважних причин: за необхідністю зверну­тися до медичного закладу з приводу захворювання або лікування; для скла­дання іспитів у навчальному закладі; за викликом судово-слідчих органів;

для попереднього вирішення питання про працевлаштування і побутове вла­штування після звільнення; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, що вимагають присутності засудженого (ст. 1072 ВТК). Засуджені до обмеження волі можуть отримати дозвіл на виїзд до близьких родичів у святкові, неробочі, вихідні дні або у відпустку строком до дванадцяти діб як захід заохочення (ст. 10710 ВТК).

В усіх зазначених випадках неповернення особи до місця обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення засуд­женого від подальшого відбування покарання, що тягне за собою відпо­відальність за ст. 390 КК, Якщо причини неповернення в строк були поваж­ними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у статтях 39 та 40 КК), відповідальність особи за частинами 2 чи 3 ст. 390 КК виключається.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю тільки пря­мого умислу і спеціальної мети — ухилитися від відбування покарання.

8. Суб'єкт злочину — спеціальний: за ч. 1 ст. 390 КК особа, яка засудже­на та відбуває покарання у виді обмеження волі, а за частинами 2 та З ст. 390 КК — яка відбуває обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі на певний строк і отримала дозвіл на короткочасний виїзд за межі криміналь­но-виконавчої установи.

per.upsref.ru referatuig.nugaspb.ru referatuzh.nugaspb.ru cultural.unoreferat.ru Главная Страница