Що залучені до роботи з неповнолітніми

Таблиця 2.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх • Збір інформації щодо кри­мінальної поведінки непо­внолітнього, його участі в асоці ал ьних угрупованнях; • Збір інформації щодо кри­міногенного впливу сім'ї на неповнолітнього; • Реєстрація порушень непо­внолітніми норм правопо­рядку; • Проведення індивідуаль­но-профілактичної роботи з неповнолітнім; • Попередження негативно­го впливу сім'ї та асоціа­льних угруповань на непо­внолітнього; • Правова просвіта. Кримінально-виконавча інспекція • Облік неповнолітніх; • Встановлення контакту з неповнолітнім та його батьками; • Первинне дослідження поведінки, проблем та особистості неповнолітнього, його сім'ї; • Надання інформації щодо неповнолітнього до соціальних служб і КМСН; • Координація співпраці соціальних служб, КМСН, освітніх закладів, ін­ших установ та організацій щодо ре­соціалізації неповнолітнього; • Проведення індивідуальної профілак­тичної роботи з неповнолітнім; • Контроль за відбуванням покарання, за поведінкою неповнолітнього; • Збір і системат изація інформації щодо процесу та результатів робо­ти з неповнолітнім. Служби в справах неповнолітніх • Оцінка соціальної ситуації та соціа­льно-психологічного клімату в сім'ї неповнолітнього; • Попередження негативно­го впливу сім'ї на непов­нолітнього; • Захист прав неповноліт­нього; • Сприяння оздоровленню неповнолітнього, отри­мання ним освіти, праце­влаштуванню.
Центри соціальних служб для молоді • Психологічне обстеження неповнолі­тнього; • Оцінка соціальної ситуації та соціально-психологічного клімату в сім'ї неповнолітнього; • Психологічна реабілітація неповнолі­тнього; • Психологічна допомога його батькам; • Соціальний супровід неповнолітньо­го (сприяння його зайнятості, отри­манню освіти, медичної допомоги, оздоровленню, відпочинку, подолан­ню особистісних проблем); • Профілактика адиктивної поведінки та формування здорового способу життя неповнолітнього; • Залучення неповнолітнього до соціа­льно-позитивних груп однолітків (ди­тячих організацій, волонтерських за­гонів, спортивних секцій, творчих студій тощо). Установи освіти • Оцінка поведінки і взаємовідносин неповнолітнього в навчальному за­кладі; • Організація індивідуального педаго­гічного підходу до неповнолітнього; Забезпечення належного рівня освіти неповнолітнього; • Забезпечення належного рівня осіти неповнолітнього; • Педагогічна допомога батькам непо­внолітнього; Профорієнтація; • Профілактика девіантної поведінки неповнолітнього, формування у ньо­го здорового способу життя; • Залучення неповнолітнього до твор-чих гуртків, спортивних секцій тощо. Громадські організації • Надання неповнолітньому та його сім'ї соціальних послуг; • Залучення неповнолітньо­го до соціальпо-корисної, творчої діяльності; • Залучення неповнолітньо­го до соціально-позитивних груп одноліт­ків; • Організація змістовного відпочинку, оздоровлення, зайнятості неповнолітньо­го.

Адміністративний рівень. Вирішення соціальних проблем, пов'язаних із правопорушеннями неповнолітніх, на адміністративному рівні відбувається в рамках чинного законодавства відповідними міністерствами, відомствами, закладами та організаціями на національному, обласних, міських та районних рівнях і регулюється Указами Президента, Постановами Кабінету Міністрів України, наказами відповідних міністерств та відомств, рішеннями органів місцевого самоврядування.



“Комплексним заходам щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей і їх соціальної реабілітації у суспільстві”, затвердженим Указом Президента України від 18 березня 1998 р., Указу Президента України від 28 січня 2000 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності”,

“Комплексній цільовій програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр.” затвердженої рішенням Національної координаційної ради боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, “Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2003-2010 рр.”, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р., рішенню Київської міської ради “Про затвердження Концепції дій щодо алкоголю та наркотиків у місті Києві” від 15 липня 2004 р., Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті.

• Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки (Постанова КМ України № 523 від 11 травня 2006 року);

• Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (Постанова КМ України № 1767 від 29 грудня 2006 року);

• Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008 роки (Затверджено Законом України від 18 листопада 2003 року № 1281-IV);

• Національна програма «Діти України» (Затверджено Указом Президента № 63/96 від 18 січня 1996 року);

• Державна національна програма «Освіта» (Постанова КМ України № 896 від 3 листопада 1993 року);

• Національна програма планування сім'ї (Постанова КМ України № 736 від 13 вересня 1995 року);

• Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства (Постанова КМ України № 431 від 28 липня 1992 року).

• Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки (Постанова КМ України № 877 від 4 червня 2003 року);

• Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (Постанова КМ України № 410 від 7 березня 2007 року) [99];

Координування дій і заходів в рамках вищевказаних програм здійснюється на національному, обласному, місцевому та районному рівнях відповідними Координаційним радами та Міжвідомчими комісіями з відповідних питань, які включають в себе широкий спектр державних і недержавних закладів і організацій.

Соціальна робота з групами девіантної поведінки- це особлива галузь соціальної роботи, сутність якої полягає у профілактиці девіацій, створенні умов для успішної соціалізації або ресоціалізації девіантів, створенні умов для подолання їх особистісних проблем і конфліктів з оточуючими. Напрямки соціальної роботи з групами девіантної поведінки, які реалізуються державними закладами та організаціями, зокрема центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, управліннями та відділами у справах неповнолітніх, освітніми та медичними закладами, на сьогоднішній день полягають у:

• профілактиці девіантної поведінки;

• соціальному контролі негативного впливу на дітей та молодь;

• соціальній підтримці та реабілітації дітей та молоді з девіантною

поведінкою.

•розробка спільних програм та спільного плану дій щодо реалізації конкретних етапів роботи з неповнолітніми.

Загальна соцiально-педагогiчна робота з дiтьми, схильними девiантної поведiнки, здiйснюється в установах народної освiти, позашкiльних навчально-виховних установах. У неспецiалiзованих закладах народної освiти й позашкiльних нанчально-виховних закладах (центрах позашкiльної роботи, клубах за мiсцем проживания тощо).

Соцiально-педагогiчну роботу з дiтьми та пiдлiтками з девiантною поведiнкою координують i здiйснюють психологiчнi служби, соцiальнi педагоги, педагоги-органiзатори. Вiдповiдно до Положення «Про психологiчну службу в системi освiти України психологiчнi служби здiйснюють психологiчi обстеження дiтей та пiдлiткiв, психолого-педагогiчнi заходиусунення вiдхилень в iндивiдуальному розвитку та поведiнцi, схильностi до правопорушень, профiлактику вiдхилень у становленнi особистостi та мiжособистiсних стосункiв. Соцiальнi педагоги за Законом «Про освiту» здiйснюють соцiально-педагогiчний патронаж, який сприяє взаємодiї закладiв освiти, сiм’ї та суспiльства у вихованнi дiтей, їхнiй адаптації до умов соцiального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам i особам, якi їх замiнюють; виявляють особистiснi, мiжособистiснi та внутрiшньосiмейнi конфлiкти, факти поведiнки, що вiдхиляються вiд норми, займаються профiлактикою правопорушень, виявляють дiтей, якi потребують опiки та опiкунства, допомагають їм; захищають iнтереси дiтей, пiдлiткiв i молодi, сприяють запобiганню негативним явищам у їхньому середовищi; забезпечують спiвпрацю вихователiв, учителiв шкiл, працiвникiв позашкiльних закладiв, сiм’ї, громалдськості у вихованнi дiтей.

До системи соцiального захисту й профiлактики правопорушень серед неповнолітніх належать органи i служби в справах неповнолiтнiх, загальноосвітнi школи і професiйно-технiчнi училища соцiальної реаблiтацiї, виховно-трудовi колонії Мiнiстерства внутрiшнiх справ.

Згідно iз Законом України Про органи i служби в справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх, служби в справах неповнолітніх розробляють i здiйснюють заходи по забезпеченню прав, свобод i законних iнтересiв неповнолiтнiх, запобiганню вчиненню ними правопорушень; здiйснюють контроль за умовами утримання, виховання поведінці неповнолiтнiх. Кримiнальна мiлiцiя в справах неповнолiтнiх проводить роботу, пов’язану iз запобiганням правопорушеням непвнолітніх; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень, неповнолiтнiми, і вживає заходiв щодо їх усунення; бере участь у правовому вихованнi неповнолiтнiх; виявляє, припиняє злочини, скоєнi неповнолiтнiми; виявляс осiб, якi втягують їх у злочинну дiяльність.

Загальноосвiтні щколи і професiйні училища соціальної реабілітаціїєнавчално-виховними закладами для неповнолiтнiх, які вчинили злочин у віці до 18 рокiв або правопорушення до досягнення вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, вони потребують особливих умов виховання.Увиховно-трудових колонiях неповнолiтнi вiком до 18 рокiв, що засуджевiпозбавлення волi, вiдбувають свое покарання.

Проблемами молодi займаються також Державний комiтет у справах
та молодi, Український державний центр соцiальних служб для молодi, якi дiють, вiдповiдно, на обласному, мiському та районному рiвнях, певнi структури Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Державний iнститут проблем сiм’ї та молодi.

Спецiалiзованi соцiальнi служби для молодi та центри соцiальних служб для молодi, що уповноваженi державою брати участь у реалiзацiї державної молодiжної полiтики та надавати соцiальнi послуги й соцiальну допомогу молодим громадянам. Особливу увагу тут придiляють таким завданням, як надання різноманітних соцiальних послуг, соцiально-медичної, психолого-педагогiчної, правової, iнформацiйнїi та iнших видiв соцiальноi допомоги, консультування дiтей та молодi.

Сьогодні в Україні діє Український державний центр соціальних служб для молоді, який має напрямками діяльності центрів соціальних служб для молоді попередження та подолання негативної девіантної поведінки молоді через створення спеціалізованих служб для дітей, молоді, окремих категорії! жінок; проведення науково-практичних конференцій та семінарів, нарад з питань соціальної допомоги й надання соціальних послуг, соціальної профілактикиі реабілітації дітей, молоді, жінок; участь у реалізації програм (проектів) соціального становлення та розвитку дітей, молоді (Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу, Національна програма профілактики СНІДу, комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Ук­раїні («Молодь У країни», програма «Діти України»), комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, їх соціальної реабілітації в суспільстві) [80, c. 47].

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей - злочинців означає поміщення до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, статус яких визначений Законом « Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх » від 24 січня 1995 [80, c.76].

Ці заклади мають напівзакритий характер, направлення до них є найсуворішим примусовим заходом виховного характеру. Застосування цього заходу обумовлюється ступенем соціально -- моральної запущеності особи неповнолітнього (про це може свідчити, зокрема, неефективність застосовуваних до нього раніше примусових заходів виховного характеру), вихід його з - під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють , доцільністю ізоляції його від негативного впливу соціального середовища, а також характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину чи правопорушення , передбаченого статтею Особливої частини КК.

В постанові Верховного Суду від 22 грудня 1995 р. № 21 роз'яснено, що до спеціальних навчально-виховних установ неповнолітні направляються тоді, коли вони вийшли з - під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших видів виховного характеру. Разом з тим не можуть направлятися в ці установи особи, визнані інвалідами, а також ті, які за висновком відповідних спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане за станом здоров'я (абз. 1 п .8 постанови) [80, c.77].

Основним завданням загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є : створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги; забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму (ст.8 Закону від 24 січня 1995) [80, c.77].

Особливості педагогічного режиму в школі соціальної реабілітації та професійному училищі соціальної реабілітації визначаються: спеціальним режимом дня і системою навчальної і виховної роботи; постійним наглядом і педагогічним контролем за учнями; виключенням можливості вільного виходу за межі території школи без дозволу адміністрації.

Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення на визначений судом строк, який не може перевищувати трьох років. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійного училища соціальної реабілітації - від 14 до 18 років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації(ЗОШСР) неповнолітні тримаються до досягнення ними 14 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації(ПУСР) - 18 років а у виняткових випадках (якщо це необхідно для закінчення навчального року або професійної підготовки) у школах до досягнення ними 15 років, а в училищах - за рішенням суду - до досягнення 19 років. Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. В таких випадках загальний строк перебування учня в цих спеціальних навчально-виховних установах теж не може перевищувати трьох років [80, c.78].

У школі соціальної реабілітації можуть застосовуватися заходи заохочення учнів. За порушення режиму на учнів можуть накладатися такі стягнення: попередження, оголошення догани, обговорення на загальних зборах учнів групи, загону, педагогічній раді, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб.

Звільнення учнів із навчально-виховних установ соціальної реабілітації проводиться після закінчення терміну перебування або достроково (ч. 7 ст.8 Закону від 24 січня 1995 р.), в останньому випадку - рішенням директора школи чи училища. "Учень, який довів своє виправлення, підлягає достроковому звільненню з навчально-виховного закладу соціальної реабілітації. Воно провадиться за клопотанням ради школи чи професійного училища соціальної реабілітації на підставі постанови судді районного (міського) суду за місцем знаходження цього закладу. До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують його ста-влення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування в школі або професійному училищі соціальної реабілітації" [81, c.281].

Підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок про те, що незважаючи на тяжкість скоєного правопорушення або злочину, законом враховується те, на скільки неповнолітній розуміє всю міру відповідальності за скоєне і міру сприйняття покарання, а по тому і визначається саме мінімальна межа кримінальної відповідальності. Також згідно з Міжнародними законами, а також законами і постановами України навчально-виховні установи (школи і училища соціальної реабілітації) для неповнолітніх служать для утримання неповнолітніх, але мають досить м'якші умови перебування в них, ніж подібні заклади для дорослих засуджених. Неповнолітні навчаючись в даних установах і отримуючи середню та спеціальну освіту, також мають право на забезпечення змістовного дозвілля, розвитку трудових навичок і умінь, мають право на оплачувану працю, а також, для них повинні створюватись усі необхідні умови для повноцінного задоволення їх потреб. З тим же, створюючи умови для того, щоб підліток зміг вибрати для себе кращий шлях у цьому житті.


РЕЗЮМЕ до теоретичного мотеріалу модуля І:

Відколи існують закони, які регулюють співжиття членів певної людської спільноти, завжди знаходяться порушники цих законів. Тож таке соціальне явище, як злочинність є незмінно актуальним для всіх людських суспільств усіх епох. Коли ж рівень злочинності зростає, це свідчить про наявність у суспільстві серйозних негараздів. Зокрема, можливими причинами зростання злочинності є втрата цінностей у суспільстві, слабкість влади, складна економічна ситуація, бідність та інші соціальні чинники. Жити в суспільстві, де панує беззаконня і засилля злочинності, страшно і небезпечно. Тому громадяни більшості країн світу зменшення рівня злочинності, зокрема серед дітей і молоді, відносять до п’ятірки найважливіших проблем сучасності.

Для українського суспільства проблема зростання рівня агресії та злочинності серед дітей є актуальною як ніколи. Справді, частка правопорушень, вчинених підлітками, нині становить 10% від загальної кількості злочинів. До того ж, серйозну занепокоєність викликають такі факти, як зниження віку неповнолітніх правопорушників, зростання кількості тяжких злочинів, груповий характер злочинності серед цієї вікової категорії тощо.

Теорії Дюркгейма та Мертона виступають методологічним базисом для соціологічних теорій девiацiї, розкриваючи основні принципи формування девіантної поведінки.

Згідно з теорією соціальної дезорганізації, яскравими представниками якої були Шоу та Маккей, девiацiя є наслідком такого стану суспільства, коли культурні цінності, норми, соціальні зв’язки послаблюються, зникають, або вступають у протиріччя. Вказаний стан суспільства спостерігається в перехідні моменти розвитку.

Культурологічний напрямок теорії девiацiї, представлений у роботах Селліна, Міллєра, Сатерленда, Коена та інших, дозволяє стверджувати наступне: а) “традиції” злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі; б) злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків; в) обмеження, що стають на шляху вертикальної мобільності - впливовий фактор девiацiї; г) значним чинником злочинності стає соціальна структура міста, зокрема такі її елементи, як плинність етнічного, вікового, соціального складу населення і відповідно притаманних їм культурних традицій, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.

Теорія “таврування”, представлена в роботах Беккера та Лемерта, має значну кримінологічну цінність у зв’язку з положеннями про вторинну девіацію. Ці положення вимагають особливого ставлення суб’єктів соціалізації до процесу оцінки девіантних дій неповнолітніх. Положення про вторинну девіацію повинні бути враховані також при організації процесу ресоціалізації в закладах пенітенціарної системи.

Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девіацій є необхідними, але недостатніми умовами відхильної поведінки. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантої поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девіацій.

Правопорушення є суспільним феноменом й має певні соціальні корені і причини. До найвагоміших із них слід віднести: несприятливі соціальні умови, а особливо сімейні: зростання у неповній сім'ї; проблеми взаємовідношень із батьками і насилля у сім'ї; педагогічна занедба­ність і соціальне сирітство; негативні со­ціально-економічні процеси у державі та низька соціонормативна культура сус­пільства; індивідуальні особливості особистості підлітка: дефіцит емоційного контакту з батьками, висока особистісна тривожність, невпевненість у собі та низька самооцінка, нездатність індивіда встановити адекватний контакт з ото­чуючим середовищем, вживання психоактивних речовин; безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референтних груп; соціальна не контрольованість. тощо.

Таким чином, можна сказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень — як соціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і політичні та інші причини і умови.


referatsrl.nugaspb.ru vgz.deutsch-service.ru referatxgs.nugaspb.ru referatxjf.nugaspb.ru Главная Страница