Розкрити перебіг соціальної боротьби на Лівобережжі, Слобожанщині, Півдні в останній чверті XVIII ст.: з'ясувати мотиви, характер, особливості.

Соціальна боротьба в останній чверті 18 стол. була наслідком подій 1760-1770-их рр. на території України.

Повстання 1768 р. було задавлене, але причин народного незадоволення — тяжкого становища селян і переслідування православної віри не було усунуто, і серед народу залишилося глухе озлоблення й ненависть до шляхетського режиму. З другого боку, серед місцевої польської адміністрації й серед шляхти панувало глибоке недовір’я до селянської української маси, яку ввесь час підозрювано в замислах нового гайдамацького повстання. Раз-у-раз на підставі різних чуток виникала серед шляхти й місцевої адміністрації паніка, й тоді розпочиналися жорстокі репресії проти православного духовенства та селян. Особливо великих розмірів набрала тривога в 1789 році на Волині, коли на підставі якихсь неясних чуток місцева адміністрація заарештувала сотні людей, з яких багато приплатило життям, як можна думати, зовсім неповинно. Серед цієї тривожної атмосфери закінчилося польське панування на правобережній Україні: на основі другого розділу Польщі 1793 року воєводства Київське, Брацлавське, Подільське і східну частину Волині забрала Росія. По третьому розділу 1795 року забрала Росія й решту Волині та ще східну частину Холмщини; головну частину Холмщини забрала Австрія. Росія сформувала з приєднаних областей три губернії: Київську, Подільську й Волинську. Правобережна Україна ввійшла в нову фазу свого життя.

Гайдамацький рух був боротьбою за національне визволення. Тому що люди боролися за свою свободу, незалежність та гідні умови життя. Прикладом цього можуть бути наведені факти, такі як героїчні вчинки Гонти і Залізняка. Звичайно, були і псевдо гайдамаки, метою котрих було власне збагачення шляхом розкрадання майна інших людей. Але на світі є різні люди. І коли 100 чоловік буде думати про народ, знайдеться 1, який буде намагатися отримати власну вигоду.

Розкрити перебіг соціальної боротьби на Лівобережжі, Слобожанщині, Півдні в останній чверті XVIII ст.: з'ясувати мотиви, характер, особливості.

Соціальна боротьба в останній чверті 18 стол. була наслідком подій 1760-1770-их рр. на території України.

Повстання 1768 р. було задавлене, але причин народного незадоволення — тяжкого становища селян і переслідування православної віри не було усунуто, і серед народу залишилося глухе озлоблення й ненависть до шляхетського режиму. З другого боку, серед місцевої польської адміністрації й серед шляхти панувало глибоке недовір’я до селянської української маси, яку ввесь час підозрювано в замислах нового гайдамацького повстання. Раз-у-раз на підставі різних чуток виникала серед шляхти й місцевої адміністрації паніка, й тоді розпочиналися жорстокі репресії проти православного духовенства та селян. Особливо великих розмірів набрала тривога в 1789 році на Волині, коли на підставі якихсь неясних чуток місцева адміністрація заарештувала сотні людей, з яких багато приплатило життям, як можна думати, зовсім неповинно. Серед цієї тривожної атмосфери закінчилося польське панування на правобережній Україні: на основі другого розділу Польщі 1793 року воєводства Київське, Брацлавське, Подільське і східну частину Волині забрала Росія. По третьому розділу 1795 року забрала Росія й решту Волині та ще східну частину Холмщини; головну частину Холмщини забрала Австрія. Росія сформувала з приєднаних областей три губернії: Київську, Подільську й Волинську. Правобережна Україна ввійшла в нову фазу свого життя.

Гайдамацький рух був боротьбою за національне визволення. Тому що люди боролися за свою свободу, незалежність та гідні умови життя. Прикладом цього можуть бути наведені факти, такі як героїчні вчинки Гонти і Залізняка. Звичайно, були і псевдо гайдамаки, метою котрих було власне збагачення шляхом розкрадання майна інших людей. Але на світі є різні люди. І коли 100 чоловік буде думати про народ, знайдеться 1, який буде намагатися отримати власну вигоду.

Освіта і наука.

Початкову освіту, як і колись, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах і монастирях, вищу — у Київській академії. У першій половині XVIII ст. почали діяти також нові навчальні заклади — колегіуми в Чернігові, Переяславі і Харкові.

Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку і західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я, логіку, риторику. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких широтою наукових інтересів виділявся Феофан Прокопович. У своїх лекційних курсах він виступав проти марновірства і релігійних чудес. Учений різко засуджував діяльність папи римського. Особливо гострій критиці й осудові з боку Ф. Прокоповича піддавалися єзуїти й антинародні дії уніатів. Згодом він став одним із найближчих сподвижників Петра І. У своїх працях учений прагнув обґрунтувати необхідність проведення реформ у сфері освіти, побуту і звичаїв. Йому належить певний внесок у реорганізацію армії і флоту.

Академія мала велику бібліотеку, у якій нараховувалося близько 12 тис. книг. Наприкінці XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи. До них, зокрема, належала шпитальна школа в Єлисаветграді, артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.

На Правобережжі і західноукраїнських землях освіта знаходилася в занедбаному стані. Переслідувані католицьким духівництвом і королівськими властями українські школи ледве животіли. У той же час польсько-шляхетський уряд підтримував навчальні заклади, яким протегувала католицька церква і єзуїти. Тут здобували освіту тільки діти магнатів, шляхти, духівництва.

Досягнення країни в господарському розвитку сприяли поширенню знань. Особливе значення для вітчизняної науки мало відкриття Академії наук у Петербурзі. (1725 р.) і університету в Москві (1755 р.), де навчалися сотні вихідців з України.

Швидко розвивалася медицина. З'явилися перші підручники, де викладалися основи медичних знань, описувалися різні хвороби. Певні успіхи були досягнуті в боротьбі з епідемічними захворюваннями. У 1707 р. у Лубнах відкрилася перша в Україні аптека.

Математична наука також стала здобувати практичний напрямок. Наприклад, у підручник І. Фальківського були включені елементи практичної математики, матеріали з тригонометрії, цивільної і військової архітектури.

Провідне місце в розвитку української культури належить філософові і письменникові Григорію Савовичу Сковороді (1722-1794 рр.), синові бідного козака з Полтавщини. Після навчання в Київській академії він подорожував по європейських країнах. Потім Сковорода викладав у Переяславському і Харківському колегіумах, але через переслідування церковного начальства і царської адміністрації незабаром залишив стіни цих навчальних закладів. У своїх творах мислитель засуджував феодальну дійсність, виступав проти тиранії і соціальної несправедливості.

Фольклор. Література.

Високий рівень освіти і книгодрукування сприяв розвиткові літератури. Книжна література кінця ХVІ-ХVIII ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому переважали твори українською мовою. Зростала кількість творів, особливо в поезії, що писалися мовою, наближеною до розмовної. Чимало книжних за походженням віршів ставали народними піснями. Щоправда, поширювалися такі твори здебільшого в рукописах.

Із поетів, які вживали тільки книжну українську мову, найвидатнішим був Климентій Зиновіїв. Цьому мандрівному поетові належить велика збірка віршів і народних приказок.

Перевагу книжній українській мові надавав Іван Величковський — ви-хованець Києво-Могилянської академії, чернігівський друкар. Він створив дві книги віршів — «Зегар з полузегарком» та «Млеко», у яких подав напрочуд вигадливі за формою поезії — курйозні вірші. Протягом ХVII-ХVIII ст. упевнено розвивався театр. Він існував у двох різновидах — шкільний і мандрівний. Шкільний театр творився професорами й студентами Києво-Могилянської академії, а мандрівний — учителями нижчих шкіл і мандрівними школярами.

У другій половині XVII ст. не вщухала літературна полеміка. Публіци-стично-богословські твори на захист православ'я писали провідні діячі Церкви. Зокрема, 1676 р. вийшов друком трактат Лазаря Барановича «Нова міра старої віри» — відповідь на єзуїтську книгу «Стара віра». Надзвичайну шану освіченої громадськості мав збірник проповідей Йоаникія Галятовського «Ключ розуміння». Цю книжку, надруковану 1655 р. в Києві та згодом перевидану у Львові, не лише читали, а й переписували по всій Україні.

Визначним ученим та оригінальним тогочасним письменником, який складав церковні морально-повчальні твори, вірші, драми, проповіді, був св. Дмитрій Ростовський (Туптало) (1651-1709) — син козацького сотника, вихованець Києво-Могилянської академії, ігумен різних монастирю. Із 1702 р., за наказом Петра І, жив у Росії, де обіймав посаду ростовського митрополита. Згодом був канонізований Православною Церквою. До найвизначніших дослідницьких праць Дмитра Туптала належить упорядкування фундаментальних житій святих (видані в Києві впродовж 1689-1705 рр. у чотирьох томах під назвою Четьї-Мінеї). Ця книга стала, власне, першою енциклопедією для православного світу. Інша його книга «Руно зрошене» — збірка переказів про дива ікони Богородиці Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря — витримала вісім видань.

На другу половину ХVII-ХVIII ст. припав розквіт української літописної та історичної прози. Розвивалася вона за несприятливих умов, адже царат цензурними утисками обмежував українське книгодрукування. Заборони стосувалися насамперед світських творів. Отож не дивно, що історична й літописна література — це здебільшого рукописні пам'ятки.

Протягом 1672-1673 рр. було завершено «Хроніку з літописів стародавніх». Автор її Феодосій Софонович, вихованець, а згодом ректор Києво-Могилянської академії, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1655-1677 рр., у передмові до твору наголошував на своєму бажанні простежити від витоків історію «панства руського», тобто Русько-Української держави. За Софоновичем державні традиції Київського князівства були продовжені Галицько-Волинським королівством, пізніше удільними українськими князівствами часів Великого князівства Литовського, врешті — Гетьманщиною. Ця блискуча ідея і нині домінує в українській історіографії. «Хроніку...», написану українською мовою, надруковано тоді, на жаль, не було (Вона побачила світло тільки у 1992 році). Тим не менш, її активно використовували тогочасні українські літописні.

Єдиним розгорнутим історичним твором, що вийшов друком за тих часів, був «Синопсис», виданий 1674 р. в друкарні Києво-Печерського монастиря, їй судилася слава першого підручника з історії. Про популярність твору свідчить той факт, що друге видання вийшло друком 1678 р., а ще за два роки книгу перевидали втретє. Загалом «Синопсис» витримав близько 30 видань. Однак на відміну від Софоновича, автор виклав таку схему історії, яку насаджував царський уряд тобто що Московська держава була спадкоємицею Київської Русі.

Складалися за тих часів й численні невеличкі літописи: хронічки, хронографи, діарії (щоденники), мемуарні записки, більшість яких з плином часу загинули. Найвидатнішим явищем історичної літератури XVIII ст. стали козацькі літописи. Козацькими такі літописи називаються через те, що творилися в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історії. Найдавнішим з-поміж великих козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної, ймовірно 1702 р. Поширювався в списках. Ті, хто переписував «Літопис Самовидця», довели виклад подій у ньому до 1734 р. Глибоке вивчення пам'ятки дало змогу вченим встановити ім'я автора: ним уважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Другим знаменитим козацьким літописом, що грунтувався на-самперед на літописі Самовидця, але мав відмінну структуру і концепцію, був твір Григорія Грабянки (гадяцький полковник у 1729-1738 рр.).

Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Написано його було 1720 р. канцеляристом генеральної канцелярії. Мова літопису — книжна українська. Твір складався з двох частин: опису подій від 1648 по 1660 та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, у нього введено безліч документів, поетичних текстів. Читач натрапляє в літописі на невеличкі оповідання, виписки з різних книг тощо.

Театр. Музика.

Новою формою мистецтва став балаган. Як правило, він улаштовувався в тимчасових дерев'яних приміщеннях, на ярмарках, базарах і збирав багато людей. Сюжети п'єс були співзвучні настроям народних низів, актори висміювали і засуджували сваволю поміщиків.

У XVIII ст. виник також кріпосний театр. У панських маєтках улаштовувалися видовища, у яких були зайняті кріпаки. Пізніше театри діяли переважно в містах. У 1789 р. у Харкові виник перший постійний театр в Україні. У ньому, крім місцевих акторів, виступали артисти з Москви і Петербурга.

Невід'ємною складовою частиною духовного життя народу залишалася музика. Багато бандуристів, кобзарів, лірників виконували пісні про тяжке життя трудящих, їхню героїчну боротьбу проти феодалів та іноземних загарбників. У містах з'явилися нові музичні цехи, що обслуговували переважно панів і магнатів.

У XVIII ст. зросла професійна майстерність композиторів і виконавців. Далеко за межами України були відомі імена композиторів Максима Березовського й Артема Веделя. Справжньою школою для багатьох поколінь російських і українських композиторів стала творчість Дмитра Бортнянського. Він написав 45 хорових концертів, багато творів для фортепіано, симфоній. Музичну творчість композитора високо оцінювали сучасники на батьківщині і за рубежем.

Києво-Могилянська академія була провідним осередком музичної культури, де навчання музиці й співу вважалося обов'язковим предметом. Ректор академії Лазар Баранович організував ще в 50-х рр. XVII ст. спеціальну музично-хорову школу. Хор студентів налічував близько 300 осіб та був найкращим київським хором.

Музичні класи відкривалися і в колегіумах. Перший спеціалізований заклад музичного профілю зорганізували в Глухові. У 1729 р. вийшов указ про створення співацької школи, наступного року вона почала діяти. За часів гетьманування Кирила Розумовського Глухів став музичною столицею України. Тут, при дворі гетьмана, діяли професійний оркестр та оперний театр, основу репертуару яких становили найкращі зразки західноєвропейської музики. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.

Музичну культуру України неможливо уявити без імен Артема Веделя, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.

Чай из стевии и листьев малины
I. Предмет экологии, методы и задачи экологии
Глава 18. Производство в суде первой инстанции
Розвиток інституціональної структури
ПОНЯТИЕ И ФЕНОМЕН КОНФЛИКТА. СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ИССЛЕДОВАНИЙ ПРОБЛЕМЫ КОНФЛИКТА (МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ)
Статистичні методи.
Педагогические идеи В. Ратке
Дослідження історичних пісень
Работа модели на выставках и презентациях
Экономика как сложная система с присущим внутренним риском
Да не за что. Еще два накопителя, в которых была заключена искусственная смерть приказали долго жить и выбравшись из воды на другом берегу, я поторопилась к остальным группам.
Економічна думка епохи промислового капіталізму
Теми рефератів
Бюджетне обмеження споживача
Творчество Ф.Джонсона и Л. Кана с 1934-1964 гг
ІІ Түсінгендерін тексеру
Визначення базисних подій. Ідентифікація ризику.
Питання для обговорення
Теория столкновений. Закон действия масс
В. Смехотворность защиты официальной версии Освенцима
Формы, виды и способы статистического наблюдения
Матеріали для самопідготовки.
Классификация противогрибковых препаратов
Главная Страница