Періодизація кризи в психології

Перший період кризи - період виникнення кризової ситуації - третя чверть 70-х рр. XIX ст. - перше десятиліття XX ст.. Теоретичні ідеї, на яких базувалася психологія Вундта, найбільш розповсюджений напрямок у європейській психології в другій половині XIX ст., з моменту свого обґрунтування відрізнялися подвійністю. Ввівши в психологію експеримент (що було, безсумнівно, позитивним фактом), Вундт, разом з тим, обмежив можливості його застосування областю тільки елементарних процесів. Чим успішнішою була у психології емпірична робота, яка розширяла поле психологічних явищ, що вивчалися, тим очевиднішою ставала невідповідність її версії про свідомість як замкнутий світ суб’єкта, що бачиться йому одному завдяки натренованості інтроспекції. З широким впровадженням експерименту в психологію ставало очевидним, що не свідомість є предметом психологічної науки, і не інтроспекція - її основним методом. Таким чином, криза центрувалася навколо проблеми свідомості і була підсумком розвитку психології як науки про свідомість.

На початку 10-х рр. XX ст. психологія вступила в другий період кризи - період “відкритої кризи”, що продовжувалася до середини 30-х рр. XX ст. і була пов'язана з виникненням нових теоретичних напрямків психології, які прийшли на зміну асоціаністичній вундтівській психології і, що заявили про себе як про нові загальпсихологічні теорії. Розвиток експерименту супроводжувався швидким нагромадженням нових фактів, які вимагали і нових теоретичних узагальнень. У Європі, поряд із психологією Вундта й у полеміці з нею, народжується психологія актів Ф.Брентано, формується психологія функцій К.Штумпфа, оформляється вюрцбургська школа психології мислення. В Америці, поряд із психологією Е.Тітченера, великий вплив одержала система В.Джемса і на її основі сформувався функціоналізм, а також об'єктивні напрямки в дослідженнях на тваринах (Е.Торндайк). Тим самим на зміну пануючому асоціанізму Вундта і його американському варіанту - структуралізму, приходять функціоналізм, біхевіоризм і гештальтпсихология,які у перші десятиліття XX сторіччя оформляються як провідні світові психологічні системи. Основним змістом періоду відкритої кризи було виникнення нових психологічних напрямків, які зробили великий вплив на сучасну психологію. Це такі напрямки психологічної думки: біхеверіоризм, психоаналіз, гештальт-психологія, французька соціологічна школа, описова психологія. Кожен з цих напрямків виступив проти основних положень традиційної психології, основи якої були закладені ще в XVII ст. Декартом і Локком і які зберегли свої найбільш істотні риси протягом XVIII-XIX ст.

Третій період кризи характеризується занепадом напрямків періоду відкритої кризи, змішанням одних напрямків з іншими, розмиванням чітких кордонів між ними, появою нових психологічних концепцій, таких як, наприклад, екзистенціальна, чи “гуманістична” психологія (К.Роджерс, А.Маслоу Г.Олпорт), когнітивна психологія (У.Найсер, Н.Ліндсей, Д.Норман) і ін. Цей період починається із середини 30-х рр. ХХ століття і продовжується на даний момент. Його характерною ознакою є відсутність загальної психологічної теорії і сумнів у можливості коли-небудь її створити.

Змінити розуміння свідомості, а не відмовитися від нього як конструктивної категорії в психології, пояснити умови її виникнення і функціонування – ось у чому складалася задача, рішення якої дозволяло перебороти кризу теоретичної психології. Її рішення вимагало нових методологічних орієнтирів. Саме цим шляхом пішло вирішення кризових проблем у радянській психології. Радянські психологи висунули задачу перебудови науки на основі принципів марксизму. Починаючи від загальних указівок про те, що “наукова психологія орієнтується на марксизм” (П.П.Блонський), переходячи потім до свідомої задачі побудови марксистської психології (К.Н.Корнілов) і від неї - до конкретної психологічної програми “історичної людської психології” на основі принципів марксизму (Л.С.Виготський) радянська психологія відкрила Маркса для світової психологічної науки. Марксистська психологія - це не особливий напрямок серед інших, а зовсім новий етап у розвитку світової психології. Опора радянської психології на методологію марксизму-ленінізму означала перебудову фундаменту психології, що забезпечило справді наукове, послідовно матеріалістичне рішення основних проблем і стало причиною її досягнень.

ucg.deutsch-service.ru referatrlp.nugaspb.ru referatxsv.nugaspb.ru referatwxb.nugaspb.ru Главная Страница