Реабілітаційні процеси в період розгортання дестабілізації (1953-1964рр), їх периодізація та характер.

Реабілітація – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

З весни 1956 року в регіоні розпочався новий етап реабілітаційного процесу, ознакою якого стало звільнення репресованих „за націоналізм". Складовою цього процесу була і реабілітація колишніх членів КПЗУ, значну частину яких згодом було поновлено в партії.

1953 – 1964 рр. – «відлига» - період перебування М.Хрущова при владі в СРСР, що характеризувався політикою десталінізації, політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

14 – 25 лютого 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки». 30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного життя.

Водночас завдяки окремим заходам держави стали помітними певні зрушення в соціально-побутовій сфері. Так, було скасовано фактичне закріплення селян до місць проживання й праці; колгоспники одержали паспорти; було введено пенсійне забезпечення колгоспників. З 1958 р. було припинено випуск державних позик для розміщення серед населення. У 1960-1965 pp. удвічі підвищилась оплата праці колгоспників; для них запроваджувалася гарантована грошова оплата, різко знижувався сільськогосподарський податок. У 1956-1965 pp. було здано в експлуатацію понад 182 млн м2 житлової площі, тобто житлові умови поліпшили близько 18 млн людей. Разом з тим недостатньо продумана грошова реформа 1961 р. призвела до збідніння населення. Внаслідок неї ціни на колгоспних ринках підвищились, а вони забезпечували близько 15 % товарообороту. У 1962 р. ціни на окремі продукти харчування підвищила й державна торгівля. Ситуація на споживчому ринку загострилася. Створювалися й штучні труднощі. Наприклад, було заборонено тримати худобу в передмістях, обмежено площі присадибних ділянок колгоспників, збільшувалася кількість ерозованих земель, штучних водосховищ тощо.
Влада ігнорувала також загрозу природних катастроф. Наслідком цього стало, наприклад, виверження сельових потоків з Бабиного Яру 13 березня 1961 р. Через безвідповідальність керівництва Києва і республіки загинули сотні людей. Соціально-економічні процеси того періоду потребували вдосконалення народної освіти. У другій половині 50-х років почалась організація шкіл нового типу - шкіл-інтернатів. На середину 60-х років у республіці було 533 школи-ін-тернати, де навчалися понад 200 тис. учнів. З 1956 р. було скасовано оплату за навчання у старших класах. У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про народну освіту. За основу було взято прин-цип поєднання загальноосвітнього і політичного навчання. Проте реформа на засадах політехнізації йшла повільно, на недостатньому рівні був індивідуальний підхід у вихованні учнів, який обстоював відомий педагог, директор Павлиської школи Кіровоградської області В. Сухомлинський.
Певні позитивні зміни стались і в розвитку української науки. У 1958-1965 pp. кількість учених збільшилась з 37 до 94 тис. осіб. Як і раніше, головним науковим закладом України була Академія наук УРСР. До її складу на кінець 50-х років входило 36 науково-дослід-них інститутів і 19 інших наукових установ. Основна увага вчених зосереджувалась на фундаментальних проблемах, які визначали перспективи науки. Багато було зроблено для запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р. і тріумфального польоту в космос першої людини - громадянина СРСР Ю. Гагаріна.
Із середини 50-х років розширилися межі міжнародної діяльності України. У 1957 р. було відкрито постійне представництво УРСР при ООН. Але слід зважати на те, що на міжнародній арені Україна знач-ною мірою змушена була йти в руслі зовнішньої політики Москви. Завдяки М. Хрущову почався процес десталінізації. З таборів і заслання поверталися реабілітовані жертви репресій. Істотно послабився притаманний сталінському режимові всеохопний страх. За 1953-1956 pp. в Україні було реабілітовано 7679 осіб. Серед них - письменники В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко, окремі військові та державні діячі.

Главная Страница