У чому полягає сутність імунізації портфеля банку?

У найширшому сенсі портфельною імунізацією називають підбір та включення до портфеля таких фінансових інструментів, які мінімізують його чутливість до зміни відсоткових ставок на ринку. Отже, імунізацію можна трактувати як нечутливість портфеля до коливань відсоткових ставок на ринку. Стосовно банківської діяльності зміст цього методу знижен­ня відсоткового ризику полягає в підборі та включенні до скла­ду банківських портфелів таких фінансових інструментів, які дозволяють мінімізувати чутливість різниці між вартістю акти­вів та зобов'язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, тобто захищають банківський капітал від впливу відсоткового ризику.

Це означає, що переоцінка активів і зобов'язань, які змінюють свою вартість за зміни відсоткових ставок, відбувається у встанов­леному порядку. Проте відповідно підібрана структура балансу дозволяє досягти того, щоб результати переоцінки однаково відобразилися на вартості обох сторін балансу і не мали негатив­ного впливу на капітал банку. Таким чином, у процесі переоцінки підсумок (валюта) балансу може збільшитись або зменшитись, але за умови створення імунізації вартість капіталу банку зали­шиться стабільною.

Отже, метою імунізації є захист балансу банку від будь-яких змін ринкових відсоткових ставок протягом певного зафіксова­ного періоду (планового горизонту).

Теоретично фіксація відсоткових ставок за всіма операціями банку впродовж планового горизонту може вважатися ідеальною моделлю імунізації балансу, адже в такому разі зміна ринкових ставок не потягне за собою зміни вартості ні активних, ані пасив­них статей балансу. Проте очевидно, що така ситуація недосяжна в практичній діяльності банків. Це пояснюється тим, що зафіксу­вати всі ставки протягом більш-менш тривалого періоду не має змоги жоден банк, хоча б внаслідок існування так званих корот­ких грошей, тобто проведення короткострокових операцій, здій­снюваних кожного разу під ставку, яка склалася на ринку на мо­мент операції.

Головне завдання в процесі імунізації банківського балансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка робить баланс нечутливим до змін ринкових ставок. При цьому окремі статті балансу залишаються чутливими до зміни параметрів рин­ку, але результати переоцінки активів та зобов'язань взаємно по­гашаються. Дібравши склад та структуру балансових статей так, аби середній строк погашення активів приблизно збігався із се­реднім строком погашення зобов'язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни відсоткових ставок.

Оскільки методика портфельної імунізації передбачає зни­ження чутливості фінансових інструментів до впливу відсотково­го ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої характеристи­ки як чутливість. Показником, який найчастіше застосовується для цього, є середньозважений строк погашення фінансового ін­струмента — дюрація.

У чому полягає сутність моделі управління гепом?

У процесі управління активами та зобов'язаннями з метою встановлення контролю над рівнем ризику процентної ставки всі активи і пасиви банку поділяються на дві групи — чутливі до змін процентної ставки та нечутливі до таких змін.

Активи чи пасиви є чутливими до змін процентної ставки, як­що мають такі характеристики:

1. Дата перегляду плаваючої процентної ставки міститься в зафіксованому інтервалі часу.

2. Строк погашення настає в цьому інтервалі.

3. Термін проміжної або часткової виплати основної суми міс­титься в розглядуваному інтервалі.

4. Зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, мож­лива або очікується впродовж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів та зобов'язань відносять такі, доходи та видатки за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни процентних ставок на ринку.

Геп (GАР-розрив, дисбаланс) визначається як різниця між ве­личиною чутливих активів (ЧА) у грошовому вираженні та вели­чиною чутливих зобов'язань (ЧЗ) у грошовому вираженні:

GАР == ЧА - ЧЗ.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до зміни ставки перевищують чутливі зобов'язання (ЧА>ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Коли чутливі активи та зобов'язання рівні — геп нульовий. При нульо­вому гепі маржа банку буде стабільною, незалежно від коливань процентних ставок, процентний ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни процентних ставок стає неможливим.

Ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни процентних ставок згідно з таким правилом:

1) якщо геп додатний, то зі зростанням процентних ставок ма­ржа зростатиме і, навпаки, у разі їхнього зниження маржа змен­шуватиметься;

2) якщо геп від'ємний, то зі зростанням процентних ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

Які ризики супроводжують кредитну діяльність банку?

Кредитування саме по собі є особливо ризикованим видом фінансової діяльності, і ризики супроводжують виданий кредит із часу зародження ідеї про кредитування до часу повного пове­рнення банкові кредиту і навіть після цього.

При видачі кредиту керівництво банку стикається з ризика­ми: прийняття помилкового рішення, одержання неправдивої або недостовірної інформації, зловживання позичальника, не­вдалої господарської діяльності позичальника, банкрутства або смерті позичальника, втрати або руйнації застави, невиконан­ня поручництва, часткового чи повного неповернення кредиту, вибору валюти кредитування, судових витрат, програшу судо­вого процесу, збитків при стягненні, нанесення збитку при стя­гненні боржникові або третім особам, а також з іншими ризи­ками, що властиві конкретним кредитним справам.

Боротьба за зниження кредитних ризиків — основне за­вдання кредитних служб банку. Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене.

Кредитний ризик треба поділяти не лише на індивідуальний і портфельний, а проводити глибинну сегментацію на:

Ø Ризик застави

Ø Ризик трати платоспроможності позичальником

Ø Банкрутство позичальника

Ø Ризик подання недостовірної інформації

Ø Ризик за окремим кредитом

Ø Ризик кредитного портфеля

Главная Страница