На норми впливає й фактор території, навіть у межах однієї мови.

Приклад. У наш час різні політичні та юридичні норми діють на Корейському півострові, який поділено на дві держави. Так само різні норми діють у Китайській Народній Республіці й на невизнаній острівній державі Тайвань. Різні норми вживали в українській діаспорі (за кордоном) і в радянській Україні.

Вплив фактора часу на норми ще очевидніший.

Приклад. Для читачів XXI ст. важливіше мати змогу прочитати твори Г. Сковороди, ніж знати, за якими нормами та якою мовою (зокрема, латинською) вони були написані у XVIII ст. (це фіксують факсимільні видання). Тексти Т. Шевченка публікують за нинішніми правилами орфографії, а не тими, що діяли в середині XIX ст.

Проте динамічно змінюються не лише нормативні бази суспільства. Ще помітніший цей процес, коли йдеться про ЗМІ: модифікація напряму їх діяльності (жанрової палітри видань, тематики, читацької адреси тощо) змінює їх нормативні бази.

Іноді динамічним змінам піддають і нормативні бази конкретних видань. Проте такі зміни вкрай небажані й свідчать про низьку кваліфікацію редактора, який не зумів правильно спрогнозувати особливості опрацювання повідомлення.

Приклад. Редактори мають можливість доповнювати нормативні бази безпосередньо в процесі самого редагування (коли під час опрацювання рукопису виявляють, припустімо, що вибраний спосіб оформлення переліків не придатний для решти тексту).

Отже, бази є не статичними, а динамічними. Проте це не заперечує того, що під час опрацювання конкретного повідомлення його нормативна база повинна мати макси-мально фіксований і незмінний перелік норм. Кількаразова зміна норм редагування упродовж одного робочого дня різко знизить продуктивність роботи редактора.

  • Норми художнього редагування: внутрішнє оформлення видання.
  • Художній редактор розробляє проект оформлення, слідкує за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає на мову, зрозумілу робітникам поліграфічного підприємства. Процес оформлення друкованого видання складається з трьох послідовних етапів:

    –Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення;

    –Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: формується зміст та графічні характеристики обкладинок, палітурок, форзаців, внутрішнього оформлення, зображень;

    –Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу.

    1. Формат видання (у частці аркуша та обрізний), при виборі якого передбачається площа сторінки таким чином, щоб було зручно розташовувати тексти і зображення, таблиці та формули. Просторові пропорції враховують співвідношення товщини та формату, а також обсяг.

    2. Формат набору відповідно до стандарту. Шпальта (формат набору) повинна бути достатньою для розміщення в її межах будь-якого текстового й ілюстраційного елементу видання. Це означає, що формат набору і поля залежать від способу верстки. У виданнях за індивідуальними макетами нерідко збільшують розміри шпальт відносно рекомендованих параметрів. При цьому необхідно зважати на те, що конструкції друкарських машин обмежують розміри друкарських форм, тому всяке збільшення формату набору щодо рекомендованих стандартом необхідно узгоджувати з технологами друкарні.

    3. Вид і спосіб друку, який залежить від характеру ілюстрування та накладу видання.

    4. Спускні сторінки, розмір спуску, вид заставки, ініціала. Розставлення сторінок за схемою таким чином, щоб після друку аркуша з обох боків, розрізування та фальцювання зошит мав правильну послідовність сторінок.

    5. Оформлення кінцевих сторінок, характер й вигляд кінцівки.

    6. Гарнітура, кегль, накреслення шрифтів для основного та кожного із додаткових текстів, заголовків. Також визначається абзацний відступ, вирівнювання рядків, інтерліньяж.

    7. Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.

    8. Оформлення колонтитулів та колонцифр: склад, гарнітура, кегль, накреслення, розташування, відстань до тексту, елементи оформлення. Колонтитули для парних або непарних сторінок. Довжина колонтитулу дорівнює формату набору, тому важливо визначити кількість знаків у рядку колонтитулу.

    9. Склад титульних елементів і оформлення фронтиспіса, авантитулу, контртитулу, титулу).

    10. Оформлення зображень (вид, розташування відносно тексту, розмір шпальти при розташуванні зображень поза текстом, композиційні варіанти тексту та зображення). При цьому випуск в обріз обумовлюється в проекті видання. Також визначається наявність вкладок і вклейок.

    11. Оформлення текстівок: гарнітура, кегль, накреслення шрифту, формат, вирівнювання, розташування відносно зображення.

    12. Характер та спосіб друку зовнішнього оформлення (тип обкладинки або палітурки, кольоровість, наявність суперобкладинки, футляра, ляссе тощо).

    13. Оформлення форзаца: білий, кольоровий, приклеєний, пришитий, з фальцем, задрукований фоном, орнаментом, із тематичним зображенням.

    14. Брошурувально-палітурні операції: фальцювання (перпендикулярне, паралельне, комбі-новане, кількість згинів, послідовність), комплектування зошитів у блок (вкладання, підбирання), шиття (внакидку, втачку, брошурне, палітурне, безшвейне), обріз блоку, спосіб кріплення обкладинки до блоку (вкладання, підбирання, вставка у палітурку).

    15. Матеріали: папір (вид та марка, формат, маса), картон (вид, товщина), тканина (вид, колір, фактура), каптал (колір), ляссе або закладка (колір).

    4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

    ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 8

  • Етапи процесу публікування й оприлюднення. Проходження авторського оригіналу.
  • Оскільки нині Україна належить до числа демократичних суспільств, на її території використовують плюралістичні теорії редагування. Розглядаючи межі втручання редактора в авторський оригінал, зазначимо, що аналогічними чи дуже близькими до застосовуваних в Україні вони є і в інших демократичних державах. Отож, редактор не може вносити в тексти повідомлень жодних виправлень, оскільки чинне законодавство (наприклад, в Україні ст. 13 Закону "Про авторське право та суміжні права") забороняє це робити. Однак відхилення знижують якість повідомлень, а це веде до зниження прибутку ЗМІ, з чим вони погодитися не можуть. Тому ЗМІ, виходячи зі своїх прав та цілей, просто відмовляються від опублікування повідомлень низької якості . Звичайно, це суперечить інтересам авторів, метою яких є максимальне розповсюдження своїх повідомлень. Враховуючи сказане, слід визнати, що в плюралістичних теоріях редагування межею втручання редактора в текст є "мовчазний" компроміс, який виникає під час редагування між автором і редактором: редактор не може внести в текст жодного виправлення без згоди автора, проте може відмовити авторові в опублікуванні повідомлення. Іншими словами, межі втручання редактора в авторський текст — це результат компромісу між тим, чи виправляти, і тим, чи публікувати. Укладання "мовчазного" компромісу між редактором та автором проходить у два етапи. На першому етапі умови компромісу визначає редактор: "Або Ви [автор] погоджуєтеся на виправлення і тоді я [редактор] публікуватиму Ваше повідомлення, або, коли Ви не згодні на виправлення, я повідомлення не публікуватиму". На другому етапі умови компромісу визначає вже автор: "Гаразд, я [автор] згоден на Ваші [редактора] виправлення, але тільки в тих межах, які я дозволю".

    Звичайно, редактор повинен узгоджувати з автором будь-яке виправлення, навіть найдрібніше. Це створить в уяві автора позитивний образ редактора і дасть змогу редакторові в майбутньому робити вже інші потрібні й значно істотніші виправлення. Межі втручання редактора в текст повинні бути диференційовані також залежно від того, яким є виправлення: однозначним, неоднозначним чи багатозначним.

    Так, однозначні й неоднозначні виправлення редакторові доцільно робити відразу, образно кажучи, "ручкою", а от творчі — краще "олівцем.

    Однозначні виправлення в екстремальних ситуаціях (наприклад, якщо неможливо узгодити їх із автором під час верстання газети) редактор може виконувати навіть самостійно, беручи на себе всю юридичну відповідальність за внесені зміни, а щодо творчих — цього робити не можна ніколи. У тому випадку, коли автор необгрунтовано суперечить внесенню виправлень, редактор завжди може повернутися до укладання компромісу першого етапу, тобто до відмови авторові в опублікуванні повідомлення. Говорячи про межі втручання редактора в текст, слід також згадати й про те, що існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти. До їх числа належать офіційні документи (наприклад, законодавчі акти), твори класиків тощо. Виправляти в таких текстах слід лише дуже грубі помилки, вказавши в примітці, як було написано в оригіналі і хто вніс виправлення.

  • Методи контролю та їх послідовність.
  • 1. Параметричні методи. Суть параметричних методів полягає в тому, що компонент повідомлення порівнюють з відповідною нормою, сформованою в нормативній базі у вигляді параметра, і на підставі критерію відповідності вирішують, чи є в компоненті помилки, чи ні. 2. Спискові методи. Для контролю повідомлень списковим методом редактор у своїй нормативній базі повинен мати всі необхідні списки (книги чи адреси Інтернет-серверів із такими списками). До їх числа належать: — орфографічні словники й словники чужомовних слів; — фразеологічні словники; —термінологічні словники; — словники географічних та адміністративних назв; — словники персоналій (списки власних імен людей та найпоширеніших і частовживаних прізвищ); — номенклатурні списки (списки назв промислових виробів та їх марок); — списки скорочень, прийнятих у повідомленнях і бібліографічних описах; — списки постійних елементів бібліографічних описів (наприклад, список назв міст, де є видавництва; списки назв видавництв; списки назв періодичних видань тощо); — списки одиниць вимірювання.

    Контроль повідомлень на основі цього методу полягає в тому, що компонент повідомлення шукають у перелічених списках. Якщо компонент повідомлення в списку є, то вважають, що помилка в компоненті відсутня; якщо ж такого компонента в списку нема, то вважають, що в ньому є помилка. Правда, можлива ситуація, коли виявиться, що це зовсім новий компонент (наприклад, неологізм), якого просто бракує в списку. В цьому випадку новий компонент вводять до списку нормативної бази. Для ефективного користування списковим методом редактор повинен досконало знати всі словники та списки, які використовують у час його роботи редактором в цій державі в певній галузі знань. Приклад. У повідомленні вжите слово вохзал, а редактор не знає, як його правильно писати згідно з нормами 4-го правопису. У такому випадку редактор повинен розшукати потрібне слово в орфографічному словнику, що відповідає 4-му правопису. Оскільке слово вотзал у словнику відсутнє, то, безсумнівно, в його написанні є орфографічна помилка (помилковою є літера Г, замість якої повинна стояти к). Трапляються випадки, коли допущена помилка перетворює один компонент тексту в інший правильний компонент, що також є в списку (наприклад, замість слова пиляти випадково набрали слово виляти). Такі помилки належать до числа семантичних, а тому не можуть бути виявлені списковими методами. Для їх виявлення слід використовувати неформалізовані методи контролю, зокрема когнітивні. Такі помилки становлять незначний відсоток загальної кількості. 3. Шаблонні методи. Шаблонний метод контролю полягає в тому, що на компонент повідомлення накладають шаблон, який є в нормативній базі, й на підставі прийнятого критерію відповідності виявляють, чи тотожний компонент повідомлення цьому шаблону, чи ні. У наш час діють два типи шаблонів: прийняті державою у вигляді стандартів і рекомендовані науковою та довідковою літературою. Приклад. У виданні є рубрика: 7 Телевізійні антена.. Порівнявши цю рубрику з наявними в довідковій літературі нормами, редактор повинен виявити два відхилення від шаблону: 1) між нумераційною і текстовою частиною рубрики відсутня крапка; 2) у кінці рубрики стоїть крапка (вона потрібна лише в літературі для дітей до 10 років). 4. Структурні методи. Такі методи контролю полягають у тому, що структуру компонента повідомлення порівнюють із масивом структур, які є в нормативній базі, й на основі прийнятого критерію відповідності виявляють, чи тотожна щ. структура якійсь структурі нормативної бази, чи ні. Вважають, що компонент повідомлення правильний, коли структура компонента тотожна котрійсь із структур нормативної бази. Для використання цього методу основним є вміння виділити структуру компонента повідомлення. Таке вміння полягає в тому, щоб: а) тимчасово усунути з компонента його семантичне наповнення; б) встановити зв'язки цього компонента з іншими; в) виявити функції цього компонента (за наявності такої потреби). Контроль такими методами вимагає від редактора вміння користуватися деякими формальними апаратами, до яких належать, наприклад, породжуючі та аналітичні граматики1. Вони передбачають вміння проводити нескладні підстановки та прості підрахунки. Контролю структурними методами підлягають усі структури, описані в розділі 5 (видавнича, лінгвістична, композиційна, інформаційна та логічна). Як видно з переліку, структурні методи є одними з найуживаніших у редагуванні. Приклад. На редагування потрапив рукопис, у якому є фрагмент такого речення: Ця, вийшовши на вулицю, висока, струнка, кароока, темноволоса, смаглява дівчина весело посміхалася... У нормативній базі є такі первинні синтаксичні структури для контролю словосполучень: \ . Перше правило означає, що перед будь-яким іменником можна ставити прикметник; друге, — що замість одного можна послідовно підставити один, два, три1, але не більше прикметників; третє, — що перед будь-яким прикметником можна поставити вказівний займенник. Таких правил, як :::= \\- у нормативній базі нема. Контролюючи на основі такої нормативної бази запропонований фрагмент речення, можна виявити, що: а) така синтаксична структура речення в українській мові не передбачена, а, отже, є помилковою; б) кількість однорідних прикметників перевищує задане нормою число "три", а, отже, також є помилковою (використано п'ять прикметників підряд). До речі, контролювати кількість прикметників можна не лише структурними, а й параметричними методами. 5. Аналітичні методи. Аналітичні методи контролю полягають у тому, що над математичними та логічними компонентами повідомлення (цифровими даними, поняттями, умовисновками, доведеннями) виконують обчислення (відповідно математичні або логічні) й порівнюють їх із даними, прямо чи опосередковано зафіксованими в цьому повідомленні або опублікованими в довідниках. Якщо результат аналітичного опрацювання компонентів повідомлення не тотожний цим даним, то в компонентах є помилка. Під час проведення контролю аналітичними методами редактор повинен уміти виділити з повідомлення математичні й логічні компоненти, а також користуватися різними методами математичних і логічних обчислень. Математичні методи. Перелічимо та проілюструємо основні математичні методи контролю повідомлень. Метод арифметичних підрахунків. Передбачає, що над цифровими даними в повідомленні виконують арифметичні дії, а отриманий результат перевіряють на тотожність даним повідомлення чи довідників. Вибрати спосіб — алгоритм — підрахунку (на основі самого повідомлення або власного запасу знань) редактор повинен самостійно. Метод функціональних залежностей. Полягає в тому, що на основі відомої редакторові функції та області її визначення підраховують значення цієї функції, а далі порівнюють його з тим, яке є в повідомленні. Методранжування даних. Полягає в тому, що наведені дані (ряди) упорядковують (ранжують) за іншим принципом, ніж це зроблено в повідомленні, а далі контролюють правильність заповнення упорядкованого ряду. Логічні методи. Тепер покажемо можливість застосування аналітичних методів щодо одиниць логіки, зокрема полісилогізмів. 6. Когнітивні методи. Когнітивні методи належать до числа тих, які передбачають контроль значення компонентів повідомлення (слів, словосполучень, речень тощо). Опрацюванню цими методами підлягають усі без винятку компоненти повідомлення. Поки що в практичній діяльності ЗМІ формалізація таких методів контролю є неможливою. Когнітивні методи класифікують на методи контролю за уявою, за тезаурусом і методом екстрагування. Метод контролю за уявою. Полягає в тому, що на основі інформації, викладеної в повідомленні, редактор уявляє описану в уривку повідомлення ситуацію, оцінює ступінь її ймовірності в реальному, псевдореальному чи ірреальному світі й, коли ймовірність низька, вважає цей уривок помилковим. Метод контролю за тезаурусом. Полягає в тому, що ознаку, приписану в повідомленні якомусь об'єктові, редактор зіставляє з такою ж ознакою у власному тезаурусі чи з ознакою, поданою в різних довідниках (наприклад, енциклопедіях). Такі помилки, як вказано вище, називають "фактичними". Виявлення більшості з них не завдає особливих труднощів, проте вимагає багато праці. Контроль методом екстрагування. Значення компонента повідомлення екстрагують ("виймають") із контексту, отримують значення цього ж компонента з іншого достовірного джерела, порівнюють два отримані значення і, якщо наявні суттєві відхилення, компонент повідомлення вважають помилковим. Так, можуть зіставляти значення слова у повідомленні та в тлумачному словнику; значення цитати в повідомленні й першоджерелі; значення терміна в повідомленні й в термінологічному словнику. Цей метод базується, зокрема, на вмінні враховувати контекст контрольованого компонента повідомлення.

    7. Положеннєві методи. Суть положеннєвих методів полягає в тому, що компоненти повідомлення контролюють на відповідність положенням, зафіксованим у нормативній базі, й на підставі прийнятого критерію відповідності встановлюють, чи відповідають ці компоненти якомусь положенню нормативної бази, чи ні. Вважають, що компонент повідомлення правильний, коли відповідає котромусь із положень нормативної бази. Положеннєві методи поки що належать до числа неформалізованих. 8. Компаративні методи. Суть компаративних методів контролю полягає в тому, що з різних місць (точок) повідомлення вибирають ті компоненти, які описують один і той самий об'єкт чи в якомусь іншому плані є однотипними, а далі, порівнявши їх, з'ясовують, чи тотожні ці компоненти, чи ні. Вважають, що компоненти повідомлення правильні, коли вони є тотожними й несуперечливими. Основою для проведення такого контролю є логічні закони тотожності та суперечності. 9. Спеціальні методи. Спеціальні методи контролю базуються на спеціальних нормах редагування. Достатньо велику їх кількість використовують лише для окремих видів літератури (наприклад, енциклопедичних та словникових видань, поезії тощо).

  • Норми художнього редагування: зовнішнє оформлення видання.
  • Державні стандарти вимагають застосування на обкладинці (палітурці) таких обов’язкових елементів, як прізвище автора та назва видання, які виділяються збільшеним кеглем, мальованою гарнітурою, особливим накреслення або вирівнюванням, кольором, декоративними елементами. Крім цього стандарти обумовлюють необхідність деяких відомостей у конкретних випадках:

    • у разі відсутності титульного аркуша всі вихідні відомості розміщують на передній боковині палітурки чи на першій сторінці обкладинки;

    • видавнича марка, назва серії, номер періодичного та продовжуваного видання має міститися на обкладинці (суперобкладинці) чи палітурці;

    • у комплектному виданні вихідні відомості наводять не лише на кожному виданні комплекту, а й на футлярі, папці, обкладинці;

    • у малоформатних виданнях і виданнях малого обсягу для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку всі вихідні відомості, крім імені автора й назви, можна розміщувати на останній сторінці видання, чи на третій, четвертій сторінці обкладинки;

    • у мініатюрних виданнях обов’язкові відомості допускається розміщувати на третій чи четвертій сторінці обкладинки;

    • у продовжених, періодичних і серіальних виданнях на першій сторінці обкладинки (палітурки) у верхньому правому куті проставляється міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN);

    • штрихкодова позначка розміщується на четвертій сторінці обкладинки (суперобкладинки) чи на задній боковині палітурки у нижньому лівому або правому куті;

    • надвипускні та випускні дані допускається переносити з останньої сторінки на другу, третю чи четверту сторінку обкладинки;

    • друга сторінка обкладинки, один з клапанів чи задня боковина суперобкладинки можуть бути заповнені анотацією і макетом анотованої каталожної картки;

    • індекс УДК у наукових періодичних виданнях на все видання в цілому наводять на другій сторінці обкладинки, якщо відсутній титульний аркуш;

    • випускні дані наводять на останній сторінці видання, чи на звороті титульного аркуша, чи на другій, чи на третій, чи на четвертій сторінці обкладинки;

    • бібліографічну смужку у періодичних виданнях розміщають вертикально вздовж корінця видання на четвертій сторінці обкладинки в постійно відведеному для неї місці, у виданнях у палітурці її наводять у нижній частині останньої сторінки; у виданнях без обкладинки – на останній сторінці;

    • на корінці суперобкладинки можуть бути розміщені ті ж відомості, що і на корінці самого видання, але деякі дані можуть скорочуватися, оскільки корінець має лише інформаційне призначення і не є підставою для бібліографічного опису. Хоча у багатотомних виданнях на корінці обов’язково потрібно вказувати номер тому;

    • можливі скорочення дуже довгих заголовків творів 17-18 ст., зміни імен на палітурці чи суперобкладинці.

    • Перша сторінка обкладинки (палітурки) продовжуваних видань, крім назви і номеру випуску, за стандартом може містити також приватну назву випуску; при відсутності титульного аркуша – підзаголовні дані, назву організації, від імені якої випускається видання, або організації-видавця. На другій, третій і четвертій сторінках обкладинки (палітурки) продовжуваних видань розміщають такі вихідні відомості:

    • у виданнях не українською мовою вихідні відомості в перекладі на цю мову або транслітерації, якщо немає місця для цих відомостей усередині видання;

    • підзаголовні дані – на другій сторінці, якщо відсутній титульний аркуш або сполучений титульний аркуш і немає місця для них на першій сторінці;

    • дані про головного (відповідального) редактора при відсутності титульного аркуша або сполученого титульного аркуша – на другій чи третій сторінці обкладинки;

    • надвипускні і випускні дані.

    4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

    ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9

  • Видавнича діяльність: її складові та їх визначення.
  • Закон України „Про видавничу справу” від 5 червня 1997 року визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.

    Відповідно до Закону ( т.. 2) складовими частинами видавничої справи є:

    • видавнича діяльність – сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

    • виготовлення видавничої продукції – виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

    • розповсюдження видавничої продукції – доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

  • Методи виправлення й послідовність їх застосування.
  • Переставлення

    Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в іншу позицію.Приклад. Переставлення літер у словах, слів у реченні, речень в абзаці, НФЄ у блоці, блоків у дискурсі.

    Часто цей метод використовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення.

    Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязі зберегти всі складові частини авторського тексту, а, отже, обсяг повідомлення не змінюється. Таким чином, авторський оригінал залишається майже незміненим, як цього й вимагають норми авторського права.

    Проте і такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов'язково повинен узгоджувати з автором, інакше можна порушити хронологічну послідовність подій, логічних зв’язків тощо.Видалення

    Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку.

    Приклад. Видалення використовують для усунення зі слова зайвої літери, двічі набраного одного й того ж слова, речення чи навіть НФЄ. Видаляють також ті речення чи НФЄ, які повторюють інформацію, що відома реципієнтам із попереднього тексту чи вже є в їх тезаурусі. Видаленню підлягають також компоненти, незрозумілі для тієї чи іншої читацької групи.

    Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається ком пресування інформації в повідомленні.

    Виправлення методом видалення є елементарно простим на мікрорівнях, проте може вимагати досить складного попереднього аналізу на макрорівнях (наприклад, під час видалення непрямих повторів). Загалом же, це виправлення нетрудомістке.

    Поряд із тим, інколи можна ненавмисно видалити компонент тексту, в якому, крім відхилення, є ще й цінна інформація. Таким чином, видалення вносить в авторський оригінал зміни, що суперечать нормам авторського права. Тому їх обов'язково слід погоджувати з автором.Заміна

    Заміною називають такий метод формалізованого виправлення, коли в повідомленні на місце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють інший, без помилки. Метод заміни використовують тоді, коли відхилення неможливо позбутися ні методом протиставлення, ні методом видалення.Порівняно з іншими методами заміна складніша, оскільки вимагає одночасно видалення вставлення тексту. Іноді спрощує виконання заміни тексту із помилкою (текст-прототип), який полегшує пристосування до авторського стилю.

    Внаслідок заміни обсяг повідомлення змінюється несуттєво (стає більшим чи меншим).

    До негативних наслідків виправлення методом заміни, особливо на макрорівнях, належить те, що редактор вносить у текст зміни, проти яких автор може запропонувати авторові виконати заміну самостійно. Негативною характеристикою заміни є також можливість ненавмисного видалення з повідомленні цінної інформації, а також можливість внесення редакторам недостовірної інформації. Крім того, трудомісткість заміни значно вища, ніж у переставленні і видаленні.ВставленняВставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення з повідомлення помилки в позицію, де вона є, додають потрібний компонент.

    На практиці вставлення дуже широко використовують на мікрорівнях, оскільки під час набирання текстів видалення літер є найчастішим видом помилки (спотворення). Значно рідше вставлення використовують на макрорівнях (наприклад, вставлення речення в НФЄ чи НФЄ у блок). Практично редактори ніколи не виконують вставлення на рівні блоків (у випадку відхилень на рівні блоків роблять самі автори).

    Вставлення на макрорівнях збільшує обсяг авторського оригіналу, що, у принципі, належить до негативних характеристик цього методу. Проте, з іншого боку вставлення можуть зробити повідомлення зрозумілішим.

    Найістотнішою негативною характеристикою є те, що редактор, не маючи тексту-прототипу, повинен пристосувати текст вставлення до авторського стилю. Таке пристосування є, звичайно, важким. Під час його виконання редактор також може внести в повідомлення недостовірну інформацію. Тому такі виправлення слід обов’язково погоджувати з автором.Вставлення виправлення великого обсягу часто вимагає від редактора, щоб він замінив автора, сягнувши його кваліфікованого рівня. Отже, серед інших формалізованих виправлень цей метод є найтрудомісткішим.Спеціальні методи

    Спеціальні формалізовані методи використовують здебільшого для виправлення компонентів нетекстової частини оригіналу. До числа спеціальних методів належать:

    • виправлення таблиць (наприклад, треба переставити назви стовпців на місце назв рядків, а назви рядків - на місце назв стовпців);

    • виправлення ілюстрацій (наприклад, треба змінити насиченість кольору);

    • виправлення проекту видання (наприклад, необхідно втягнути абзац на задану величину вліво).

    Спеціальні методи, як правило, несуттєво змінюють повідомлення, але при цьому вимагають від редактора детальних знань щодо технології такого виправлення.СкороченняСкороченням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення, коли методом видалення окремих компонентів з повідомлення скорочують його обсяг. При цьому зовсім не обов'язково, щоби компоненти, які видаляють, містили помилки.Типовими прикладами необхідності є газетні повідомлення, що повинні займати площу не більшу, ніж визначено на сторінці, або радіо - чи телеповідомлення, які мусять чітко вкладатися у час передачі.Скорочення допомагає скомпресувати інформацію в повідомленні, не вимагаючи великої кількості процедур і пристосування до авторського стилю.Недолік же полягає в тому, що частину інформації при цьому втрачають. Скорочення повідомлення вимагає обов’язкового погодження з автором.

    Скорочення найефективніше виконувати в такий спосіб:

    • визначити рівень, на якому слід провести скорочення;

    • вибрати шкалу для експертних оцінок;

    • біля всіх компонентів визначеного рівня поставити експертні оцінки, що вказують на ступінь відповідності компонента основній темі повідомлення;

    • видалити з повідомлення компоненти, оцінки яких свідчать про те, що вони найменше стосуються основної теми повідомлення.ОпрацюванняОпрацюванням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, коли в повідомленні роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому загалом ступінь редагованості повідомлення не перевищує 25 - 30%.

    • Опрацювання, як правила, використовують стосовно тих повідомлень, які мають порівняно велику кількість помилок.

    Опрацювання дає змогу значно вдосконалити повідомлення, однак водночас веде до появи змін у тексті, необхідності пристосування до авторського стилю, а також можливості ненавмисною спотворення інформації. Опрацювання є трудомісткою процедурою. Перероблення Переробленням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує 30 - 50%. Цей метод, як правило, застосовують до таких повідомлень, автори яких подають цінну для реципієнтів інформацію, проте мають низький кваліфікаційний рівень. Завдяки використанню цього методу вдасться суттєво піднести науковий та мистецький рівень повідомлень. Серед негативних характеристик методу слід назвати:

    • наявність у тексті максимальних за обсягом змін (автори сприймають такий метод виправлення негативно, якщо його використовують без їх згоди);

    • необхідність пристосування до авторського стилю, що пов'язане зі значними труднощами;

    • найвища серед усіх методів виправлення (формалізованих і неформалізованих) трудомісткість виконання.

    Застосувати перероблення слід у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора.

    Неформалізовані (творчі) виправлення, наслідком яких є ступінь редагованості повідомлення понад 50%, не можна вважати редагуванням, їх слід розглядати як літературний запис авторського повідомлення іншою людиною.

  • Сучасні настільні поліграфічні системи (номенклатура, види, комплектація, особливості використання, порівняльна характеристика).
  • В останні роки принтери, плоттери, або інші друкувальні пристрої настільки щільно увійшли в наш побут, що зустріти їх можна повсюдно - не тільки в малому офісі, а і на столах будинку, причому, досить часто на столах навіть у домашніх користувачів одночасно "трудяться" принтери декількох різних класів - наприклад, лазерний і струменевий. Фізика формування зображення різна для кожного пристрою. Монітор формує зображення за одним фізичним законам, і, використовуючи монітор, ми маємо справу з так званим аддитивним RGB - синтезом, де кожен конкретний колір виходить оптичним змішуванням трьох колірних складових - червоного (Red), зеленого (Green) і синього (Blue) каналів. Монітор з електронно-променевою трубкою, або Кінескопні (Cathode Ray Tube, CRT) при побудові зображення використовує одну або три електронні гармати. Пристрої, що наносять зображення на папір, виробляють синтез кольору, використовуючи зовсім інші фізичні і оптичні закони. Зображення на папері не випромінює світло і, кольори, які ми бачимо, розглядаючи отриманий відбиток, - це фактично оптичний синтез відбитих променів світла, що надійшли від деякого джерела освітлення. Промені світла, відбиваючись від розглянутого ділянки зображення, частково поглинаються, а частково відбиваються від нього. Відбиті промені світла і визначають той колір або відтінок кольору, який ми бачимо в певній точці зображення. Безпосередньо, нанесення зображення на запечатуваний матеріал здійснюється з використанням базового набору з декількох стандартних фарб. Звичайно, це блакитна (Cyan), Пурпурова (Magenta), Жовта (Yellow) і чорна фарби (blacK). За назвами використаних фарб була відповідним чином названа і сама субтрактивна кольорова модель - CMYK. Остання, чорна фарба позначається однобуквенним індексом K, а не B, як можна було припустити спочатку, тому що в абревіатурі CMYK для чорної фарби не використовували першу літеру її назви, щоб не створювати додаткової плутанини з синім кольором (Blue). За суті, процес переходу з аддитивной RGB - колірної моделі (або будь-який інший) в субтрактівним модель CMYK і називається кольороподілом. Растрування (Screening) - це метод передачі півтонів зображення на неполутонових пристроях, за допомогою спеціальних, простих геометричних фігур - растрових точок. Полягає він у наступному. Початкове напівтонове зображення для друку, що нам необхідно передати на неполутоновом пристрої, аналізується, і виводиться на друк набором спеціальних, геометрично правильних фігур, -- растрових точок, характеристики яких визначають колір нашого зображення і його візуальну (оптичну) щільність. А растрова точка (screen dot, або raster dot) - це елементарна проста геометрична фігура, яка формує растровий малюнок. Існують дві методики растрування і відповідно два способи передачі півтонів на неполутонових пристроях: – друк растровими точками однакового розміру (але різним їх кількістю);

    – друк растровими точками різного розміру (при їх незмінному кількості).

    4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

    ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10

  • Формування “портфеля” повідомлень, планування видань і передач, добір повідомлень для збірників.
  • Портфель ЗМІ формують із чотирьох джерел:

    – з авторських заявок на готування повідомлень;

    – з ініціативних (авторських) повідомлень, створених авторами з власної волі;

    Exercise 8. Point out the predicative and say by what it is expressed.
    ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
    Сложные формы поведения, связанные с питанием
    Тема 5. Международно-правовой режим промысла и контроля за сохранением морских биологических ресурсов.
    Тема 14. Форми суспільного продукту в процесі відтворення
    ОБЕСПЕЧЕНИЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ЗАЩИТЫ
    Did you know?
    Анализ состояния внешней среды
    Диагностические категории Эго-психологии: симптоматический невроз, невротический характер, психоз
    Особливості ділового спілкування
    Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині у ХІІ – ХІІІ ст.
    Определение чувствительности бактерии к антибиотикам методом серийных разведении антибиотика в питательной среде
    Методы простой экстраполяции
    Понятие науки: наука как деятельность, социальный институт и система знаний.
    Прямозубі зубчасті передачі
    Геометрія
    Основной источник инвестиции
    Форма правления: понятие, виды.
    Загальна характеристика Особливої частини кримінального права України
    Принятие подданства Малороссии царем Алексеем. Первая Польская война
    Зміст правочину, єдність волі та волевиявлення.
    На рынке действует достаточно большое количество продавцов.
    Заведующий (начальник) научно-исследовательским отделом (отделением, лабораторией) института
    Главная Страница