Проблеми економіки у спеціалізованих та універсальних виданнях

На сучасному етапі ЗМІ не лише інформують про події, але й впливають на розвиток кризових процесів та регулюють суспільну думку про них. Тему світової фінансової кризи висвітлює як громадсько-політична, так і ділова преса. Щоденно виходять десятки, а іноді, й сотні публікацій у вітчизняних та іноземних джерелах, на шпальтах яких економісти-науковці, політичні діячі, журналісти та навіть пересічні громадяни висловлюють своє бачення витоків та ймовірних наслідків поточної кризи. Громадсько-політична преса, як правило, виконує лише інформативні функції, проте, аналітичних матеріалів, коментарів фахівців, яким довіряють, практично немає. Ділова преса подає глибше розуміння і висвітлення проблеми. Журналісти, які висвітлюють економічну проблематику, намагаються проаналізувати глобальні тенденції й оцінити рівень загрози, залучаючи до цього відомих фахівців і експертів. Спеціалізовані видання подають інформацію з професійної точки зору, допомагаючи орієнтуватися в сьогоднішній ситуації.

Очевидно, що медіа є частиною економіки країни, тому теж страждають від кризи, але не можна залишити поза увагою той факт, що аудиторія ділових видань значно зросла порівняно з докризовим періодом. Те, що є суспільний інтерес до фінансових новин, підтверджує інформація Print Media Index (PMI) Regions 2009/1, згідно з якою піврічна аудиторія одного номера «Бизнеса» становила 468 осіб з 10 тисяч опитаних респондентів. Це підтверджують і дані соціологічної служби медіа-групи «Прес-ЦЕНТР», яка посилається на дослідження TNS Ukraine. Якщо порівняти кількість аудиторії громадсько-політичних видань з кількістю аудиторії щоденної ділової преси, то остання значно збільшилася.

Здобуття Україною статусу незалежної держави та перехід до ринкових відносин стали причиною розширення інформаційного простору й збільшення попиту на економічну та комерційну інформацію, що, у свою чергу, призвело до збільшення ринку періодичних ділових видань. На сучасному етапі можна спостерігати зміну типологічної структури преси. Як зазначає Д. Мурзін, старі типи видань змінюють своє місце й з’являються зовсім нові. Усе частіше виникають «гібридні» інформаційні продукти, що поєднують у собі раніше непоєднувані типи видань. Так, преса, яка позиціонує себе як якісна, вводить до своєї структури елементи бульварності [24, с. 64]. Дослідники відзначають мінливість, рухливість типологічних характеристик навіть у межах одного видання.

Неоднозначність та нестабільність цих тенденцій свідчить про принципову незавершеність процесу трансформації, а, отже, і про необхідність детального вивчення ділової преси як найменш освоєного журналістикознавством наукового сегмента преси в Україні.

Р. Уолсі, відомий дослідник журнальної періодики США, поділяє журнали на «загальні» і «спеціалізовані», зазначаючи, що загальні журнали мають бути зорієнтовані на широке коло споживачів, тоді як найбільші й найвидатніші зі спеціалізованих створюються для людей, чиї інтереси відрізняються від інтересів більшості [18, с.53].

Існує й інша типологія ділових видань, що розроблена Р. Бердом та А. Тернбеллом, ці дослідники виділили п’ять типів цих видань: промислові, або технічні; видання, які належать установам; торговельні; професійні; «загальноділові» [18, с. 21]. Ця класифікація суперечить українським реаліям, адже промислові, технічні, торговельні та професійні видання в нашій країні відносяться до спеціалізованих, а торговельні та видання, які належать установам, набувають ознак рекламних.

Ще одну типологію запропонував А. Греко, який поділив ділові журнали на кілька видів: торговельні; власне ділові; професійні; наукові; корпоративні [21, с. 6]. Така типологія, як і попередня, не підходить до класифікації української преси.

Інше бачення проблеми зустрічаємо у російського журналістикознавця Б. Місонжникова. Він зауважує, що «ділова преса – це преса людей справи – бізнесменів, політиків, чиновників найвищого рангу, діячів науки, літератури, мистецтва. Хоча в групі ділових видань якісна преса буде посідати все ж таки зовсім особливе місце, вінчаючи собою весь комплекс великої серйозної аналітичної преси» [20, 96]. Така класифікація ближче до нас, але не зовсім точна.

Л. Рогожина, виходячи з конкретного цільового й читацького призначення ділових видань, пропонує таке визначення: ділове видання – «це видання, призначене для ділових людей і яке містить актуальну інформацію, необхідну для розвитку бізнесу й формування позитивного образу ділової сфери» [27, 45]. Ділове видання – це також видання, що містить інформацію, яка сприяє просуванню товарів і послуг на ринках збуту, а також становленню й розвитку ринкової економіки в країні. Таке визначення вважається найбільш вдалим саме для української преси.

У процесі розвитку суспільно-виробничих відносин саме економічний фактор відіграв найважливішу роль у виникненні й розвитку ділової журналістики як своєрідної форми бізнес-комунікації й інформаційної діяльності. У журналістикознавчій науковій літературі, присвяченій проблемам засобів масової інформації, іде процес формування категоріального апарату, що розкриває сутнісні характеристики цілого комплексу феноменів, які пов’язані з діловою журналістикою або становлять її зміст: ділова інформація, інформаційні потреби підприємництва, ділові ЗМІ, ділова преса, якісна ділова преса, ділові видання, ділова газета, економічна публіцистика тощо.

На сьогодні дослідники ділових періодичних видань розходяться в думках щодо градації ділової преси залежно від виду інформації. Так, В. Кулєв, залежно від цілей і характеру використання, називає такі види ділової інформації: фіксуючу, аналітичну, оперативно-довідкову й рекламно-комерційну. О. Грабельников вважає, що ділову інформацію можна поділити на довідкову та рекламно-комерційну, пропонує виділяти в окрему групу інформаційно-комерційні газети й журнали. Ділову пресу він поділяє на якісні видання для елітних груп: корпоративні й відомчі видання; популярні видання для широкого читача; галузеві аналітичні видання [9, 79].

Більшість дослідників преси поділяють весь сектор ділової інформації на п’ять частин: економічна інформація; біржова й фінансова інформація; ділові новини; статистична інформація; комерційна інформація.

О. Мордовська подає власну класифікацію, відзначаючи, що ділову пресу за читацькою аудиторією можна поділити на два види: видання, що мають високий рівень доступності, зрозумілості, не потребують спеціальних попередніх знань (масові); видання, призначені для фахівців і професіоналів (спеціалізовані). Останні, у свою чергу, поділяються на типи загального й галузевого напрямів [21, с. 3].

Д. Мурзін відзначає, що, спираючись на зміст ділової преси, можна оперувати терміном «вид». Якщо взяти до уваги характер цієї преси, то доцільнішим є термін «тип». Дослідник вважає, що ділові ЗМІ – це «рід преси, соціальна функція якого полягає в забезпеченні бізнес-комунікацій. Тобто в тому, щоб задовольняти інформаційні потреби ділового співтовариства» [22, с. 32].

Відштовхуючись від основної функції ділової преси, Д. Мурзін виділяє два типи: рекламну та якісну. Взявши за основу видоутворюючі ознаки періодичного видання обсяг його тематики, автор виділяє п’ять видів ділової преси: універсальну, спеціалізовану, вузькоспеціалізовану, професійну й «точкову» (видання, спрямовані на дуже вузьку читацьку аудиторію) [23, С. 72-73].

Ю. Чемякін пропонує своє визначення поняття «ділова пресса» - це «преса, цільовою аудиторією якої є представники бізнесу, ділового співтовариства, найважливіша функція якої полягає в забезпеченні своєї аудиторії інформацією, необхідною для успішного розвитку бізнесу (звідси – і відповідна тематика, вимога надійності, вірогідності інформації, необхідність серйозної, зваженої аналітики й особливий, економічний ракурс розгляду подій, проблем і явищ)» [29, с. 12].

Розглядаючи типологічні аспекти ділової журналістики, Б. Місонжников пропонує свою класифікацію, яка, на нашу думку, є найбільш доречною й вдалою. Ділова журналістика – це особлива частина аналітичної спеціалізованої періодики, оскільки орієнтована на певний сегмент соціуму, а саме соціально активних людей, тих, які залучені у сферу політико-економічної галузі.

Ділова журналістика є заключним елементом усієї побудови типологічної моделі завдяки своїм високим професійно-якісним ознакам і може бути представлена відповідними групами видань.

Умовно ділові ЗМІ можна поділити на (за Б. Місонжниковим):

– ділові видання загального профілю – ті, які, зберігаючи безумовні ознаки цієї типологічної моделі, відрізняються достатньою тематичною універсальністю;

– ділові видання політико-економічної спрямованості, у яких посилений, насамперед, теоретичний політико-економічний компонент і крізь його призму розглядаються важливі соціально-політичні події;

– ділові видання фінансової орієнтації – ті, у яких висвітлюється динаміка банківського капіталу, дії фінансових установ, тенденції й рівні кредитування, курси валют тощо;

– біржові ділові видання – ті, у яких відображені сторони біржового життя: купівля-продаж цінних паперів, котирування акцій тощо;

– якісні видання – зовсім особливий тип щоденної періодики, що вінчає всю типологічну модель і утворений унаслідок тривалого еволюціонування кращих ділових видань світу [20, с. 68].

Проте, така класифікація не єдина. Деякі дослідники говорять, що ділова преса представлена таким чином:

- ділові консультативні періодичні видання;

- газети (періодика) оголошень;

- спеціалізовані ділові оглядово-аналітичні періодичні видання;

- універсальні оглядово-аналітичні ділові тижневики;

- щоденні ділові газети [7, 60].

Отже, резюмуючи все вищевикладене й поділяючи думку А. Вирковського, можна сказати, що «ділова преса – це унікальний тип мас-медіа, який поєднує в собі як вузькоспеціалізовані видання, призначені виключно для експертів, так і ЗМІ з відносно широким колом тем, які можуть бути цікавими і для людей, що не мають бізнес-стосунків (такі ЗМІ близькі до універсальних)» [3, с. 64].

Ділові видання не є новим типом преси для України. Вони почали з’являтися ще наприкінці минулого століття, але популярності набули саме під час фінансової кризи.

Ділові друковані видання стають потужним інструментом впливу на саму владу, і, відповідно, органи державної влади, місцевого самоврядування вважають украй важливими пояснення стратегічної лінії своєї діяльності в економіці, аргументацію прийняття тих чи інших рішень, доведення до політично активної частини населення конкретних законодавчих і нормативних актів за допомогою ЗМІ.

За роки незалежності в Україні склалася система ділових ЗМІ. У її складі виділяють ділові видання й видання для ділових людей. Одні подають лише ділову інформацію, тобто новини й коментарі зі сфери економіки. Інші забезпечують ділових людей як економічною, так і іншою необхідною інформацією. На сьогодні можна виділити такі основні суб’єкти видавничої діяльності, які безпосередньо займаються підготовкою та випуском ділових видань: медіа-групи; бізнесмени, для яких видавнича діяльність не є профільною; органи влади; організації й фонди, що працюють у сфері економіки.

Простежується й динаміка розвитку тематики та проблематики ділових видань. Галузеве охоплення об’єктів господарської діяльності в них досить широке: банківська справа, бізнес, підприємництво, бухгалтерський облік і аудит, торгівля, логістика, менеджмент, управління підприємством, оподатковування, страхова справа, нерухомість, управління якістю, електронна комерція, економіка в цілому, будівництво, транспорт, торгівля, комерційні банки, страхування, фінанси, цінні папери, фондовий ринок, туризм, автотранспорт, право, нерухомість тощо.

Сьогодні економічна журналістика знаходиться у стані бурхливого розвитку. Аудиторію економічних видань складають пересічні громадяни, котрі мають потребу в економічній інформації. Основна їх потреба, котру повинна задовольнити економічна журналістика – можливість приймати економічні рішення за тими чи іншими напрямкам. Ці потреби можна об’єднати в три групи:

- макроекономічні: прогнозування рівня інфляції, у зв’язку з цим накопичувати, або витрачати, яким чином зберегти накопичення, знаходиться економічний цикл на фазі підйому або спаду, рівень безробіття, його загрози, рівень заробітної плати у різних сферах економіки у регіонах та інших країнах, гарантія й рівень соціальної забезпеченості, економічна політика держав, соціальна справедливість і т. п.;

- мезо- і мікроекономічні: у якій сфері працювати, які спеціальності й професії затребувані сьогодні і які будуть затребувані завтра, залишатися або стати найманим робітником або підприємцем, перспективи розвитку галузі, у якій працюєш, перспектива регіону, у якому проживаєш, соціальна політика регіональних органів влади й керівництва галузі і компанії и т. і.;

- споживацькі: що, де й скільки купували, місця розташування, цінова політика й система знижок в оптовій і роздрібній торгівлі, якість споживацьких товарів і т.д.

Деякі дослідники виділяють дещо інші задачі економічних ЗМК:

- забезпечення економічної і політичної стабільності країни;

- зменшення показників безробіття та злочинності;

- приділення більшої уваги захисту прав людини;

- покращення інвестиційного клімату;

- гармонізація чинного українського законодавства до стандартів ЄС;

- позбавлення українців від залишків радянської ідеології, яка наклала, руйнівний відбиток на наш менталітет, та формування європейської свідомості громадян;

- відродження духовності, української культури і мови.

Економічна інформація, яка допомагає приймати рішення по цим та іншим питання, повинна міститися як у діловій, так і в універсальній, чи спеціалізованій, масовій пресі, тільки структура проблем різних сегментів аудиторії й рівень компетенції аудиторії й журналістів різняться.

Мадіасистема повинна виконувати функції розповсюдження об’єктивної економічної інформації, незалежної експертизи і допомагати аудиторії приймати рішення. В умовах ускладнення й швидкого розвитку економічної системи, появи глобальних проблем, застарілого фінансового механізму, загальної інформатизації суспільства вартість прийнятих індивідами рішень буде зростати, отже, буде зростати й ціна інформації, необхідної для прийняття рішень. У цьому випадку повинна підвищуватися ціна на засоби масової інформації, але лише тих, що подають своєчасну, об’єктивну, релевантну інформацію. Ринкова ціна тих чи інших мас-медіа, та їх капіталізація, таким чином, залежить від ступеню довіри до них аудиторії.

Відомо, що мас-медіа здійснює два різні типи впливу: соціальний (не повинен бути предметом продажу) та комерційний (який продається через рекламу).

Сьогодні наше суспільство демонструє тотальний скепсис до всього, а до інформації в пресі ― зокрема. Варто зазначити, що в Україні надто мало масових часописів, які дозволяють собі бути об’єктивними. Сучасний медіа ринок демонструє значний попит на пропагандистів, на PR-менеджерів, і його відсутність на об’єктивних аналітиків, статистів, хронікерів. Дуже часто професійне оформлення тексту відходить на другий план, поступаючись проблемі примусової заангажованості, фальсифікації подій на догоду тим чи іншим фінансово-регіональним кланам. Через це більшість видань не може виконувати свою головну функцію – захист економічних інтересів своєї аудиторії.

Для досягнення мети діяльності економічних видань необхідно, аби видання враховувало в рамках здійснення своєї редакційної політики сучасний характер відносин держави й громадян, розуміло основну проблематику, могло розкрити зміст глобальних процесів, що відбуваються у цій області. З точки зору змістової концепції вітчизняні ЗМІ більше зорієнтовані на «стрічку пригод», ніж на системне осмислення економічних процесів, що відбуваються у країні.

Економічна журналістика навряд чи в сьогоднішніх умовах може називатися журналістикою як такою, адже на тематичному рівні вона практично повністю формується прес-службами підприємств і відомств, що нерідко є рекламодавцями видання. В таких умовах основна маса представників економічної преси виступає у якості рерайт-інститутів прес-релізної журналістики, де замість чітко вираженої позиції ЗМІ в області економічної політики, спостерігається комерціалізація економічного контенту. У редакціях, за деяким винятком, відсутні власні матеріали на економічну тематику. Вже не рідкість таке явище, як контекстна реклама у друкованих ЗМІ, коли видання беруть гроші за згадку персон і фірм.

Сучасна економічна журналістика характеризується практично повною відсутністю тематичної конкуренції, часто з точки зору тематики навіть конкуруючі видання містять однакові інформацію. Нерідко основою для центральної статті номеру у провідних виданнях є один і той самий факт, який добре проплачений піар-службою якоїсь компанії.

Пишучи на економічні теми, журналіст як спеціалізованого, так і універсального видання повинен пам’ятати про специфічну аудиторію, обізнану з основами економічних учень, бізнесменів, підприємців, та про пересічного громадянина, який просто зацікавлений тією чи іншою проблемою з економічної сфери. Тому матеріал не повинен бути перенасичений термінологією, але й не можна спрощувати висвітлення тих чи інших проблем. Важливо також враховувати специфіку економічної системи держави. Адже загалом розвиток економічних процесів відбувається у межах суспільного вибору як економічної, так і політичної систем суспільства.

Також є проблема недостатньої кваліфікованості журналістів, які висвітлюють економічну тематику. Часто журналіст пише матеріал не маючи адекватного уявлення про економічні процеси, що відбуваються у країні, як влаштована політика держави у цій галузі, як це позначається на житті населення. Українські журналісти дозволяють собі писати про те, що вони вважають за потрібне сказати, а редактори не завжди розуміють, яку саме інформацію вони мають видавати споживачу, через це справді серйозних економічних видань на українському ринку не вистачає.

Не варто забувати, що економічна тематика присутня не лише у спеціалізованих виданнях, а й в універсальних виданнях. Найчастіше економічні теми такі видання висвітлюють у спеціально відведених для цього рубриках. Наприклад, у газеті «Дзеркало тижня» економічна тематика висвітлюється у рубриках «Фінанси», «Бізнес» та «Макрорівень»

Вочевидь, розвиток ділової преси полягає в освоєнні нових інформаційних сфер. Будь-яке видання буде успішним, якщо правильно знайде свою цільову аудиторію і дасть їй те, що дійсно її цікавить.

Економічні видання охоплюють широке коло тем, що здебільшого стосуються життя держави. Один з головних напрямків, що висвітлюють економічні ЗМІ – бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. В Україні бюджетний процес регулюється Конституцією України, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами. Темі бюджетного процесу приділено багато уваги, як у спеціалізованих, так і в універсальних виданнях. У виданні «Дзеркало тижня» тема представлена великою кількістю аналітичних статей та проблемними інтерв’ю, натомість у газеті «Бизнес» ця тема розкривається лише у аналітичних статтях.

Наступний не менш важливий напрям – «національні проекти» – це економічні масштабні задуми, які мають стратегічне значення для певних галузей української економіки. Вони спрямовані або на розв’язання окремих соціальних проблем, або радикальне економічне оновлення окремих регіонів. Тому від їхньої реалізації ми передусім очікуємо започаткування точок росту вітчизняної економіки, залучення значного обсягу інвестицій та напрацювання таких моделей стосунків між бізнесом та політикою, які стануть практичною основою економічних реформ в Україні. Проекти мають обмежений термін реалізації (не більше 4 років), обсяг та не залежать від форм власності.

Всі проекти є інвестиційними і мають 3 спільні ознаки:

- масштабність та/або мультиплікаційність: проекти розгортаються у національних масштабах (звідки назва «національні»).

- рушії розвитку (конкретної галузі чи сектору економіки): ці стратегічні проекти виводять сектор на новий рівень ефективності, вирішуючи при цьому завдання державної ваги.

- конкретність, спрямованість на результати: проекти мають конкретні цілі по термінам реалізації, а також потужну підтримку та інвестиційні гарантії з боку Держави.Тема національних проектів часто висвітлюється на сторінках спеціалізованих та ділових видань.

Ще один напрям – державна цільова програма – комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Державні цільові програми поділяються на:

- загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля – це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади;

- інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.Тема державних цільових програм більше розкрита у діловому виданні «Бизнес», ніж в універсальному «Дзеркало тижня».

Наступна тема, що висвітлюється у економічних ЗМІ – природна монополія – це стан товарного ринку, при якому
задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови
відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей
виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на
одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари
(послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не
можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у
зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від
зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари
(послуги).Продукція природних монополій задовольняє життєво необхідні потреби населення й підприємців і, як правило, не може бути замінена товарами інших галузей економіки. Природна монополія існує там, де ефект масштабу виробництва настільки великий, що одне підприємство може забезпечувати ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво, ніж якби тут працювало декілька конкуруючих підприємств. Це відбувається, зокрема, в галузях електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах транспорту і зв’язку. Темі природних монополій приділено багато аналітичних статей та проблемних інтерв’ю у виданні «Дзеркало тижня» і їх майже немає у виданні «Бізнес».

Наступна тема – державно-приватне партнерство (ДПП) за своєю економічною природою є розвитком традиційних механізмів взаємодії господарських взаємин між державною владою і приватним сектором в цілях розробки, планування, фінансування, будівництва і експлуатації об'єктів інфраструктури. Таким чином, партнерство держави і приватного сектора можна охарактеризувати як довгострокове партнерство з метою залучення додаткових джерел фінансування. Як правило, ДПП припускає, що не держава підключається до проектів бізнесу, а, навпаки, держава запрошує бізнес взяти участь в реалізації суспільно значущих проектів. Ключовими найбільш значущими параметрами державно-приватного партнерства є: розподіл ризиків, розподіл зобов'язань державного і приватного секторів; тривалість у часі; право власності на активи, розподіл прибутків.

Приватно-державне партнерство – укладення комерційних угод між органами влади (державної чи місцевої) та приватними компаніями у сфері розробки, будівництва і управління об’єктами громадської інфраструктури, а також у сфері надання послуг, що традиційно надавались державними установами. Така модель співпраці застосовується у різних галузях: транспорт, охорона здоров’я, водопостачання, освіта тощо. Тема приватно-державного партнерства мало висвітлюється. Видання «Бизнес» розкриває дану тему частіше, аніж «Дзеркало тижня».

Тема «бідних та багатих» висвітлюється дуже часто в економічних виданнях. Прибутки та купівельна спроможність населення мають не тільки соціальне значення – як складові рівня життя, але і як чинники, що визначають тривалість самого життя. Вони досить важливі, як елемент економічного підйому, який визначає місткість внутрішнього ринку. Великий внутрішній ринок, забезпечений платоспроможним попитом є щонайпотужнішим стимулом підтримки вітчизняного виробника.

Низький рівень прибутків, і, як наслідок, низька купівельна спроможність основної маси населення, грошовий потенціал якого частково відволікається на покупку імпортних товарів, є однією з основних причин стагнації економіки України.

Очевидно, що для пожвавлення економіки необхідне формування платоспроможного попиту через збільшення частини доходів населення в загальній сумі прибутків суспільства – ВВП. Переважно, для реанімації внутрішнього ринку і підтримки вітчизняного виробника стратегічно важливо підвищувати доходи найбіднішої і середньої частини населення. Збільшення і, звичайно, своєчасна виплата зарплати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, є необхідним для підйому економіки. Більш широко тема «бідних та багатих» висвітлена в універсальних виданнях.

Ще одна не менш важлива тема – «середній клас». Поняттям «середній клас» визначають переважно статус громадянина в суспільстві, а не чітко сформовану соціальну групу і, тим більше, не клас. Існують певні параметри цього статусу. При цьому враховуються рівень освіти, умови праці, професія, споживчі звички громадянина тощо. Так, А. Шанкін ознаками середнього класу» називає економічну незалежність, професіоналізм та високу самооцінку громадянина, яка ґрунтується на його усвідомленні своєї значимості в громадському житті. Західний представник цього «класу» вирізняється не тільки (і не стільки) певним рівнем прибутків, скільки особливим менталітетом.Тему середнього класу підіймають на сторінках універсальних та ділових видань, але більше матеріалів можна зустріти в «Дзеркалі тижня», ніж у «Бизнес».

Наступній напрямок, який чи не найчастіше висвітлюється журналістами на сторінках ділових видань, – корупція. Корупційна угода влади і бізнесу, становить підвищену суспільну небезпеку, так як вона спонукає чиновника використовувати належні йому службові повноваження в меркантильних цілях, найчастіше приносить прямий матеріальний збиток державі, вкрай негативно впливає на суспільну свідомість, в черговий раз зміцнюючи віру людей у ​​те, що гроші все вирішують. Тема, що завжди викликає резонанс, а тому представлена дуже широко в обох типах видань.

Наступна тема – взаємозв’язки України з країна-сусідами з метою утворення єдиної зони торгівлі. Митний союз і зони вільної торгівлі ґрунтуються на міжнародних угодах, спрямованих на створення умов вільної торгівлі між країнами-учасницями. Подібні угоди не повинні створювати перешкод для торгівлі третіх країн із будь-яким із членів митної спілки або вільної торгової зони. Після створення Митного союзу або зони вільної торгівлі митні бар'єри для всіх учасників пільгової зони стосовно третіх країн не повинні бути вищими, ніж до її створення. Ця тема часто висвітлюється в обох типах видань.

Одна з тем, яка довго обговорювалася в пресі – газовій конфлікт між Росією та Україною. Газові конфлікти між Росією і Україною – серія економічних конфліктів між російською компанією «Газпром» і українською компанією «Нафтогаз», що почалася в 2005 році з приводу умов постачань природного газу на Україну, а також транзиту газу європейським споживачам.

Газовий конфлікт між Росією і Україною 2008–2009 років – комерційна суперечка про борги, ціни і постачання природного газу з Росії на Україну, а також транзиті газу через територію України в 2009 році. В результаті конфлікту з 1 січня припинилася подача газу для України, з 5 січня зменшилася подача для європейських споживачів. З 7 січня транзит російського газу через територію України був припинений повністю. Після досягнення домовленостей про ціни і підписання 19 січня в Москві відповідних контрактів, 20 січня постачання газу для України і транзит до Європи поновилися. Даному конфлікту передував газовий конфлікт між Росією і Україною 2005–2006 років. Підсумком конфлікту можна вважати по-перше різке підвищення ціни на газ для України, а по-друге перехід Росії і України на прозорі принципи в торгівлі газом і усунення посередників. Тема газового конфлікту більше представлена у видання «Дзеркало тижня», ніж у виданні «Бизнес».

Наступний напрям взаємозв’язок України з Європейськими державами. Європейська інтеграція – це процес взаємодії між соціальними і політичними інститутами держав Європи, що стимулює створення нової політичної системи (Європейський союз). Процес європейської інтеграції розглядається як ефективний спосіб уникнути війни між державами Європи і став відповіддю на військові потрясіння XX століття.

У політичній науці існує кілька підходів до визначення поняття європейська інтеграція: міжурядовий, інституційний і комунікативний підходи.

Прихильники міжурядового підходу відводять пріоритетну роль в процесі інтеграції національним державам. Результатом їх взаємодії на міжурядовому рівні є особливе навколишнє середовище, яка впливає на появу спільних інститутів. В рамках інституційного підходу (Ернст Хаас) європейська інтеграція розглядається як процес трансформації національних практик взаємодії інститутів, яка веде до створення особливої ​​багаторівневої системи управління з безліччю центрів прийняття рішень. Комунікативний підхід трактує європейську інтеграцію як процес створення соціальних спільнот за допомогою ефективної взаємодії між їх членами в різних областях. В результаті чого формується співтовариство безпеки, в якому політичні чинники орієнтовані на створення нового політичного центру. Цей політичний центр і повинен буде координувати роботу учасників. Тема широко представлена і в універсальних, і у ділових виданнях.

Наступна тема образ економіки України в очах зарубіжних ЗМІ. На формування позитивного іміджу України впливає низка факторів як ендогенного так і екзогенного характеру. Серед них слід назвати внутрішні політичні, економічні та соціальні процеси, зовнішню політику, політичну боротьбу всередині країни та пов’язані з цим різноманітні скандали, а також культурні та спортивні події, діяльність окремих громадян України. Слід також підкреслити, що спричинена глобалізаційними процесами жорстока політична та економічна конкуренція між країнами змушує їх використовувати ЗМІ та сучасні інформаційні технології з метою послаблення конкурента. Все це доповнюється слабкими позиціями України у світовому інформаційному просторі, відсутністю узгоджених на рівні держави дій з метою захисту українського інформаційного простору та забезпечення сталого позитивного іміджу України на міжнародній арені.

Іноземна преса створює загалом негативний образ України, сприймаючи її як країну з високим рівнем корупції, тіньової економіки та свавіллям чиновників. Серед негативних рис іміджу України відзначаються схильність до політичних декларацій, не підкріплених практичними справами, і невиконанням взятих на себе зобов’язань. В цілому закордонні ЗМІ розповсюджують упереджену інформацію, що дискредитує нашу державу та завдає шкоди її інтересам. Значною мірою таке розповсюдження має цілеспрямований характер і є наслідком регулярних спроб представників тих чи інших закордонних політичних та бізнесових кіл забезпечити просування власних інтересів коштом України за допомогою формування негативного її сприйняття громадськістю своїх країн та світовою спільнотою. Достатньо поширеними в суспільній свідомості зарубіжних країн є різного роду хибні міфи та уявлення про Україну, згідно з якими вона ідентифікується як «частина Російської Федерації», «політично нестабільна держава, інвестиції в економіку якої є ризикованими», «країна з високим рівнем корупції, що унеможливлює сучасний економічний розвиток» тощо. Тема дуже мало висвітлена у виданнях.

Отже, економічні видання – це рід преси, що покликаний забезпечити аудиторію необхідною інформацією про економічне становище країни в усіх можливих аспектах. Економічна проблематика висвітлюється і в ділових, і в універсальних виданнях. Спектр тем, що висвітлюють економічні ЗМІ дуже широкий, адже видання такого спрямування існують для того, аби аудиторія краще та глибше розуміла суспільні та економічна процеси, що відбуваються у країні та світі. Серед них можна виділити: бюджетний процес в Україні, його організацію, механізми які формують прийняття та подальше виконання бюджету, висвітлення національних проектів, їх хід та проблематика що з цим пов’язана, основні економічні програми уряду України, які будуються на засадах прийнятого бюджету, тему природних монополій та портретів їхніх лідерів, тему приватно-державного партнерства, тему «бідних та багатих», тему середнього класу, тему взаємозв’язку криміналітету та української економіки, тему корупційної складової у процесах сучасного економічного будівництва в Україні, тему взаємозв’язку України з Росією та Білорусією з метою створення єдиної зони торгівлі, «газові конфлікти», взаємозв’язок України з європейськими державами, особливості процесу євроінтеграції країни, тему створення образу економічної України у зарубіжних ЗМІ, тему взаємодії України та іншого світу в світлі глобальних світових економічних процесів, висвітлення першої та другої хвилі світової економічної кризи, наслідків, які вона має для економіки України.

1.2 Світова фінансова криза як об`єкт відображення у пресі

Для нормального функціонування будь-якої соціальної системи необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Тож при перших ознаках кризи інформація про перебіг кризових явищ стала все частіше з’являтися на шпальтах друкованих видань. Світова фінансова криза стала чи не найголовнішою темою публікацій 2007-2009 років.

В залежності від орієнтації видання журналісти подавали різну за спрямуванням інформацію. Наприклад, «Комментарии» одними лише заголовками може ввести в курс справи: «Кожен п’ятий втратив роботу» (№5 від 13.01.2009), «Москва купує дружбу в кредит. Роздавання Росією антикризових бонусів не забезпечить їй лояльності пострадянських партнерів» (№ 17 від 20.12.2008), «Офіційних безробітних стане менше» (№10 від 22.07.2009), «Севастополь може стати депресивним містом» (№ 2 від 11.10.2007). Після кожного з заголовків журналіст наводить статистику та аргументований, зрозумілий кожному коментар.

refapmj.ostref.ru refaltt.ostref.ru referatxff.nugaspb.ru referattco.nugaspb.ru Главная Страница