Політика щодо конкуренції

Політика щодо конкуренції

Спільна політика щодо конкуренції є суттєвою для досягнення та підтримання єдиного ринку. Вона забезпечує конкурентну поведінку підприємств (фірм, компаній, комерційних підприємств) і захищає інтереси споживачів, уможливлюючи вироблення товарів і послуг на кращих умовах. Вона сприяє економічній ефективності через створення клімату, придатного для інновацій і технічного прогресу. Вона запобігає антиконкурентним діям з боку компаній, які могли б знищити динаміку конкуренції, сформовану зі створенням єдиного ринку. Фактично умовою для економічних результатів єдиного ринку є спроможність підприємств конкурувати нарівні на ринках усіх держав-членів.

Запобігаючи тому, щоб ізольованість ринку відновлювалася за допомогою міжнародних угод і щоб розширення ринку призводило до отримання надприбутків панівними підприємствами, європейська політика щодо конкуренції має встановити правові рамки й економічні умови для європейської промисловості, що стимулюватимуть її розвиток і модернізацію, необхідні, щоб вистояти в міжнародній конкуренції. Ось чому, коли впроваджуються постійні заходи проти неналежних угод або поведінки з боку частини (переважно значної) підприємств, які намагаються монополізувати підрозділ спільного ринку та відповідні прибутки, водночас дозволяються угоди й дії, що дають можливість МСП співпрацювати одне з одним і створювати стратегічні союзи, не зашкоджуючи інтересам споживачів або торгівлі між державами-членами, навіть без попереднього повідомлення Комісії.

Таке ж значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають правила Спільноти, які регулюють державну допомогу, державні підприємства та національні монополії. Ці правила намагаються запобігти використанню державами-членами таких засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і, зрештою, єдиному ринкові. Проте ці правила необхідно виконувати, а це зумовлює потребу в нейтральному та поважному судді, який стоятиме вище зіткнення національних інтересів. Договір про ЄС відводить цю роль Європейській Комісії. Це насправді одна з небагатьох сфер, де Комісія має автономну, наднаціональну владу і може вийти за межі своєї ролі ініціатора, взявши на себе повноваження щодо прийняття прямих рішень. Під контролем Суду вона впроваджує право Спільноти стосовно конкуренції, які скеровують і орієнтують національні законодавства. Насправді держави-члени примусили свої національні органи влади з питань конкуренції впровадити свої власні відповідні національні закони, які в багатьох аспектах керуються правом Спільноти щодо конкуренції. Це означає, що в багатьох сферах імплементацію правил Спільноти можна передати властям і судам держав-членів, таким чином звільнюючи Комісію від рутинної роботи.



Спільна політика щодо конкуренції впливає на решту спільних політик, які повинні відповідати її правилам. Зокрема, це стосується промислової політики (в питаннях структурних і галузевих заходів), регіональної політики (в питаннях державної допомоги бідним регіонам), енергетичної і транспортної політики (в питаннях головних державних і багатонаціональних підприємств в цих секторах), і сільськогосподарської політики та політики щодо рибальства (в питаннях організації спільного ринку).

Політика щодо конкуренції традиційно вважалася прерогативою держави. Європейський Союз – це перша група держав, що провадять єдину політику, яка намагається протидіяти тому впливові, що його спотворення конкуренції чинять на торгівлю. Головна мета спільної політики щодо конкуренції – запобігти тому, щоб через заходи, в результаті яких певним економічним операторам (комерційним підприємствам, компаніям) надаються преференції та відновлюється розподіл внутрішніх ринків, єдність спільного ринку ставала дедалі сумнівною. Фактично, незалежно від того, які засоби використовуються для підправлення суворих умов конкуренції, їх звичайний ефект полягає в підвищені цін, яке відновило б рентабельність бізнесу, за раху­нок споживача чи платника податків.

Від початку заснування Спільноти адміністративна практика, яку поступово розвивала Комісія і підтверджувалася прецедентним правом Суду, надала можливість інтерпретувати й удосконалити правила Договору, аби впровадити низку принципів справедливої поведінки. Ці принципи, не перешкоджаючи вільному підприємництву, встановлюють правила для економічних операторів, які мають забезпечити гарантії вільній торгівлі та рівним можливостям у межах спільного ринку. Відповідно, активно порушуються судові справи проти діяльності комерційних підприємств, спрямованої на перешкоджання імпорту або експорту, фіксування квот на виробництво або продаж і загалом на роз­поділення ринку. Крім того, заборонені угоди, результатом яких є. концентрація попиту на окремих виробниках, а також угоди на винятковий розподіл, які пе­решкоджають торгівцям і споживачам купувати продукцію в будь-якій державі-члені за прийнятими там умовами. Компанії, що застосовують заборонені об­межувальні заходи щодо конкуренції і, отже, загрожують єдності спільного ринку, повинні бути готовими до великих штрафів.

Судові справи також порушуються проти підприємств, які зловживають панівною позицією, відмовляючи в постачаннях давнім клієнтам через застосування дискримінаційних цін, незаконних дій, які шкодять або можуть зашкодити клієнтам чи споживачам, або, зрештою, через концентрації, результатом яких є усунення конкуренції на ринку. Було б абсурдно розпочинати судовий процес проти горизонтальних угод між підприємствами, водночас дозволяючи моно­полізацію певних ринків через неконтрольовану вертикальну інтеграцію підприємств, які мають панівну позицію. Ось чому Регламент про контроль за значними операціями з концентрації заповнив правовий вакуум, який спричиняв проблеми протягом довгого часу. Контроль за концентраціями не означає їх за­борони. Крім того, що концентрації є небезпечними, коли посилюють панівну позицію великих підприємств, вони також бажані, коли укріплюють конкурентну позицію дрібних і середніх підприємств. Утримуючись від суто юридичного підходу до проблем конкуренції, Комісія фактично впроваджує дві паралельні політики: політику ліквідації зловживань великих компаній і політику заохочення співпраці та концентрації для МСП. Навіть стосовно великих ком­паній Комісія провадить подвійну політику. З одного боку, вона рішуче переслідує всі форми корпоративного управління, які спричинюють серйозні обмеження конкуренції та позбавляють інші фірми й споживачів переваг відкритої ринкової економіки. З іншого боку, вона дозволяє деякі форми співпраці (стратегічні аль­янси) між фірмами, вважаючи, що за наявності певних гарантій щодо неспотворення конкуренції така співпраця між підприємствами може допомогти їм при­стосуватися до нового економічного середовища.

Що стосується державної допомоги, роль політики щодо конкуренції полягає не тільки в тому, щоб попереджати державні ініціативи, які є шкідливими для торгівлі всередині Спільноти або для економічної діяльності інших держав-членів, але й у тому, щоб обмежувати державне втручання допомогою, що робить внесок у перспективу пристосування структур виробничого механізму Спільноти до змін у попиті та міжнародному розподілі праці. Отже, спільна політика щодо конкуренції є не тільки основою для нормального функціонування єдиного ринку, але й доповнен­ням до галузевої політики Спільноти – зокрема в промисловій, енергетичній галузях, сільському господарстві й транспорті – спрямованим на поліпшення виробничих структур. Через вплив на структуру ринків політика щодо конкуренції впливає на конкурентність європейської економіки і, отже, допомагає зорієнтувати макроекономічну структуру Союзу щодо кращих умов зайнятості.

Загалом Комісія обирає дедалі стриманіше ставлення до державної допомоги. Побоюючись, що допомога промисловості може спотворити конкуренцію в єдиному ринку, Комісія намагається зробити так, аби допомога підприємствам не перетворю­валася на відновлення протекціоністських заходів у новій формі. Фактично активна стратегія проникнення на ринок, навіть у період економічного зростання, може серйозно зашкодити конкурентам, які не отримують ніякої допомоги. Комісія особливо піклується про забезпечення того, щоб державні фонди не використовувалися для надання надмірних переваг окремим підприємствам за рахунок конкурентних підприємств. Дійсно, продовження зниження рівня державної допомоги в ЄС показує, що прогрес відбувається. Отже, з 1997 до 1999 року загальна допомога зменшилася до середньорічних 90 000 мільйонів євро на противагу 102 000 мільйонам євро від 1995 до 1997 роки. Мало того, розрив між державами-членами щодо національних ресурсів, які асигнуються на державну допомогу, дедалі зменшується.

Не буде перебільшенням заявити, що політика Комісії стосовно конкуренції впливає на "промислову етику" у Спільноті. Переважна більшість комерційних підприємств повідомляють про свої горизонтальні або вертикальні проекти співпраці — тісно співпрацюють з Комісією і, за потреби, вносять по­правки до своїх угод або конкурентних дій відразу ж, коли Комісія інформує їх про несумісність таких дій ідеї спільного ринку. Інші змінюють свої угоди самостійно, після того як у подібних випадках Комісія накладає високі штрафи. Існує лише кілька компаній, які поступаються тільки після тривалих дискусій чи навіть вико­нуючи розпорядження Суду, який щодо проблем, пов'язаних з конкуренцією, завжди має останнє слово. Зі свого боку, в результаті ряду чинників, серед яких швидкі технологічні зміни, формування єдиного ринку, глобалізація ринків та економічні труднощі в кількох секторах, Комісія обирає прагматичний підхід до проблем зміцнення конкуренції. Вона модернізує свої правила та методи щодо узгоджених дій, зловживань панівною позицією, операцій зі злиття компаній і державної допомоги, зосереджуючись на відкритті ринків там, де конкурентне середовище ще не повністю сформувалося, водночас гарантуючи рівне поле для діяльності всім і зберігаючи надання послуг загального значення.

Проте політика щодо конкуренції стоїть перед новими проблемами. Євро веде до більшої цінової прозорості, оскільки сприяє порівнянню цін у різних державах-членах. Така нова прозорість у єврозоні стимулюватиме торгівлю всередині Спільноти, зокрема й паралельну торгівлю між мережами дистрибуції, і таким чи­ном приведе до падіння цін. Ця прозорість також допоможе зменшити повну вартість торгівлі всередині Спільноти завдяки зменшенню операційних витрат, які входять до комісійних витрат. Останнім, але не менш важливим є те, що єдина валюта ліквідує ризики та витрати, пов'язані з коливанням валютних курсів, які роблять внесок у розподіл національних ринків, оскільки вони впливають на інвестиційні рішення комерційних підприємств або їхні рішення стосовно виходу на зовнішні ринки. Цей курс на тісніше інтегровані ринки значно стимулюватиме кон­куренцію в межах Союзу. Таке зростання конкуренції, вигідне для європейських споживачів, може призвести до захисних реакцій деяких комерційних підприємств, які намагаються зберегти свої ринкові позиції за допомогою протизаконних угод або протизаконної діяльності. Цілком імовірно, що зростання конкуренції також спонукатиме вкрай необхідне реструктурування в деяких економічних секторах, яке при­веде до активізації діяльності щодо злиття компаній і заходів державної допомоги, що супроводжуватиме процес реструктуризації. Комісія матиме складне завдання контролювати дотримання правил договору з боку комерційних підприємств і держав-членів у нових обставинах економічного й валютного союзу. Щоб приготувати­ся до цього випробування, політика щодо конкуренції має адаптуватися до нових реалій єдиного ринку та єдиної валюти.

Діяльність Комісії в антитрестівській сфері та сфері злиття компаній проводиться на тлі глобалізації економіки, яка вимагає посилення міжнародної співпраці національних органів влади з питань конкуренції, а також ефективної міжнародної конкурентної системи в рамках СОТ, особливо стосовно операцій щодо злиття компаній і картелів.

clear.unoreferat.ru referatqfs.nugaspb.ru referatqyf.nugaspb.ru now.radioritual.ru Главная Страница