Питання 4.

Вітчизняний літературний процес др. пол. ХІХ ст.

Українська культура др. пол. ХІХ ст.: загальна характеристика.

Вітчизняна архітектура пер. пол. ХІХ ст.

Специфіка розвитку вітчиз. архітектури пер. пол. XIX ст. на східноукр. землях, в осн-ому представленої розробленими петербурзькою школою зодчества державними типовими проектами комплексів споруд адмін., культового й інш. призначення, полягала в пріоритетному розгортанні широкомасштабного містобудівництва на засадах утвердження позначеного впливом традицій укр. бароко XVII - XVIII ст. класицистичного стилю. Провідну роль у підготовці професійних кадрів вітчиз. будівельної справи відіграли стаціонарне навчання в архітектурних класах Петербурзької Академії мистецтв під керівництвом рос. і офіційно запрошених до Росії зарубіж. спеціалістів та стажування академістів у авторитетних закладах худож. освіти Італії і Франції. Вагомим чинником зростання фахової майстерності вітчиз. архітекторів було їх знайомство з першими російськомов. перекладами низки капітальних, узагальнюючих досвід європейс. зодчества від античності, наук. досліджень, зокр. “Чотирьох книг про архітектуру” (ХУІ ст.) італ. митця, будівничого епохи пізнього Відродження Андреа ді П’єтро (Палладіо). З його прізвищем зазвичай пов’язують зародження відомого під назвою палладіанства, вельми популярного і впливового, передусім в західноєвроп. класицистичній архітектурі XVII - XVIII ст., і, зокрема, в рос. класицистичній архітектурі кін. XVIII - пер. пол. XIX ст., витонченого стильового напряму. В контексті палладіанства, нерозривно пов’язаного зі здобутками античної та ренесанс. архітектур, сформовано взірцеві для згаданих архітект. національних шкіл, зокрема укр., типи міських і позаміських будівель: палацу як елемента міського ансамблю; об’єднуючої житлові й господар. споруди заміської вілли-ротонди та церкви.

Сучасні науковці виокремлюють три основні етапи розвитку російс. і укр. класицизму, причому перший умовно поділяють на: 1. ранній (1760 - 1780 рр.), 2. строгий (1780 - 1800 рр.) та 3. високий (1800 - 1840 рр.), - а другий - на: 1. ранній (1760 - 1780 рр.), 2. зрілий (1790 - 1830 рр.) і 3. пізній (1840 - 1850 рр.). Якщо ранній етап рос. класицизму примітний значною залежністю від архіт. традицій бароко і становленням централізованого міського планування з переходом від давньоруської ландшафтної системи забудови до європейської лінійно-вісєвої, прямокутної системи вулиць, то пов’язаний з перемогами рос. абсолютистської монархії у низці війн строгий класицизм уже характеризувався послідовним використанням позбавлених надмірної декоративності форм європ. модифікацій стилю передусім при формуванні адмін. міських центрів обов’язковими будівлями: присутственних місць, дворянського зібрання, пошти, театру, гімназій. Високий класицизм характеризувався синтезом монументальних мистецтв в рамках загальнодержавн. системи регламентації всіх видів будівництва. Видатні представники строгого класицизму: 1. шотланд. Чарльз Камерон (1730-ті - 1812 рр.) - автор проекту палладіанського, згідно з його “кубічною” центричною композицією, палацу укр. гетьмана К. Розумовського в м. Батурині (1799 - 1803 рр.); 2. італієць Джакомо Кваренгі (1744 -1817 рр.) - автор тріумфальної брами (1786 - 1787 рр.) і Собору Спасо-Преображенського монастиря (1791 - 1806 рр.) у м. Новгород-Сіверському та споруд провінційних поміщицьких садиб. Вихованець Д. Кваренгі, київський губернський архітектор поч. XIX ст. Андрій Меленський (1766 - 1833) - автор програми розбудови передусім історичних Подільського та Печерського районів Києва (перший Контрактовій дім, будинки київс. генерал-губернатора і Присутственних місць, перший київ. двоповерховий дерев’яний театр - 1806 р., церкви Миколи Доброго, Воскресенська і т.д.).



Специфіка розвитку вітчиз. архітектури пер. пол. XIX ст. на західноукр. землях - у цілеспрямованому переході, в першу чергу і головним чином, офіційних розробників державних проектів містобудівничої діяльності, від традиційних ідейно-художніх принципів європейського барокко до канонів класичного стилю. Його утвердження в тогочасному вітчиз. культурно-мистецькому житті зазвичай умовно поділяється на етапи зрілого (1790 - 1830 рр.) і пізнього (1840 - 1850 рр.) класицизму, які в містобудівному та архітект-му процесі на західноукр. землях, передусім у Східній Галичині, представлені широкомасштабною державною забудовою громадського і адміністративного призначення в річищі національних французької, італійської, німецької та австрійської модифікацій архітектури ампір. Показовим прикладом реалізації австрійським урядом програми з розвитку житлового будівництва та подолання середньовічної планувальної замкненості імперських, в тому числі і українських, міст є Львів, численні пам’ятки якого дають вичерпне уявлення щодо ідейно-естетичних настанов представників так званого німецько-австрійського або віденського напряму трансформації засад і художньої практики класицизму до української архітектури першої половини XIX ст. У Східній Галичині працював видатний італ. архітектор, директор Віденської академії мистецтв, виразник художніх принципів стилю ампір П’єтро Нобілє (1774–1854 рр.) - звів у співпраці з Ю. Бемом споруду львівського Оссолінеуму - тепер Наукова бібліотека НАН України ім. В. Стефаника. У переліку визначних західноукр. архітект. пам’яток пер. пол. XIX ст., що засвідчують провідну роль ідейно-естетич. настанов згаданого віденського напрямку в засвоєнні вітчизняними місцями канонів стилю ампір, відзначимо: будівлю Земського кредитного товариства у Львові (1809 - 1822 рр.), Львівську міську ратушу (1827 - 1835 рр., архітектори Ф. Трешер, Ю. Меркель, А. Вондрашек під керівництвом Ю. Глоговського), Палац львівського губернатора - тепер львівський державний природничий музей НАН України (1830 р., архітектор В. Равський) та Львівський міський театр - тепер Львівський академічний драматичний театр ім. М.Заньковецької (1837 - 1842 рр., архітектори Л. Піхль, Й. Зальцман).

refalrd.ostref.ru referatvlc.nugaspb.ru refapix.ostref.ru referatufc.nugaspb.ru Главная Страница