Поняття, особливості та види фінансових правовідносин

Держава, здійснюючи фінансову діяльність, регулює процеси, пов’язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспільного продукту і національного доходу, впливає на процеси нагромадження капіталу. Такі відносини для держави мають першорядне значення, оскільки з матеріальної точки зору забезпечують можливість виконання її завдань і функцій. Тому за допомогою норм права вона прагне належно організувати і врегулювати такі суспільні зв’язки, надає їм відповідних форм і змісту, в результаті чого такі відносини стають фінансово-правовими. Фінансові правовідносини є юридичною формою вираження й закріплення фінансових (економічних) відносин, що можуть існувати лише в правовій формі. Поза правовідносинами фінансова діяльність нездійсненна, оскільки тільки за умови закріплення і взаємозалежності юридичних прав і обов’язків суб’єктів, що реалізуються за можливості державного примусу, можливі створення відповідних фондів фінансових ресурсів, розподіл і належне використання фінансових ресурсів відповідно до намічених цілей, планів і програм.[Воронова]

Фінансові правовідносини, як і будь-які, мають такі загальні ознаки:

¾ виникають на основі норм фінансового права, якими закріплюється та модель поведінки для сторін правовідносин, яка згодом буде реалізована у фінансових правовідносинах;

¾ характеризуються наявністю у сторін суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Фінансово-правові норми точно окреслюють коло суб’єктивних юридичних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин. При цьому правові норми визначають позитивну поведінку суб’єктів, якої вони можуть і повинні дотримуватися, реалізуючи свої права та обов’язки;

¾ виражають суспільний зв’язок конкретних осіб, конкретно установлюють учасників фінансових правовідносин. Це дає змогу чітко окреслити межу між фінансово-правовою нормою, у якій зазначені всі особи, здатні бути учасниками фінансових правовідносин, і фінансовими правовідносинами, у яких беруть участь конкретні суб’єкти;

¾ реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу. Це положення відповідає насамперед державним інтересам та інтересам громадянського суспільства, що реалізуються у фінансових правовідносинах.



Крім того, фінансові правовідносини мають особливості, зумовлені специфікою предмета і методу фінансового права.

¾ фінансові правовідносини є юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, які, в свою чергу, є формою відповідних економічних відносин. Тому визначення сутності таких суспільних зв’язків слід поєднувати з обов’язковим розглядом фінансових (економічних) відносин.

¾ причиною, першоосновою виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин є фінансова діяльність держави, що є планомірним процесом мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання державних завдань і функцій.

¾ фінансові правовідносини мають майновий, або грошовий, характер. Усі фінансові правовідносини виникають і розвиваються саме під час формування, розподілу і витрачання коштів, потрібних для реалізації завдань як соціально-економічного розвитку, так і безпеки й обороноздатності країни та ін. При цьому характеристика таких відносин як організаційних не виключає їх майнового характеру, оскільки держава за допомогою фінансово-правових норм організовує і координує фінансову діяльність саме з метою належного її грошового забезпечення. Тому майновий характер фінансових правовідносин означає реальний, відповідно організований рух грошових коштів, результатом якого стає створення й використання фондів коштів.

¾ однією зі сторін фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі уповноваженого державного органу (органу місцевого самоврядування). Здійснюючи фінансову діяльність, держава зацікавлена в ефективності й раціональності процесів мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів, тому для задоволення потреб публічного характеру вона наділяє свої органи владними повноваженнями, у результаті чого фінансові правовідносини реалізуються за принципом «команда-виконання»: державні органи видають розпорядження, обов’язкові для виконання іншими учасниками цих правовідносин. Крім того, держава визначає коло, права та обов’язки (правовий статус) суб’єктів фінансових правовідносин. Тому, фінансові правовідносини мають державно-владний характер і в них не буває рівності сторін. Наявність уповноваженого державою органу як обов’язкового учасника таких відносин зумовлена самою сутністю фінансової діяльності держави та імперативним методом правового регулювання, що притаманний фінансовому праву .[Воронова]Визначення фінансових правовідносин як таких, що мають майновий і державно-владний характер, дає підстави характеризувати їх як владно-майнові й відокремлювати ці суспільні зв’язки від цивільних правовідносин, які є грошовими, та адміністративних правовідносин, які теж бувають владно-майновими.

¾ фінансові правовідносини виникають, змінюються і припиняються завжди на підставі закону (фінансово-правового акта), а не за волевиявленням сторін. Держава, з огляду на важливість цих відносин, регулює їх, видаючи закон - акт, що має вищу юридичну чинність. Відповідно і зміна або припинення таких відносин можливі тільки згідно з таким актом. Так, згідно ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Тому виникнення і розвиток фінансових правовідносин прямо і безпосередньо визначаються фінансово-правовими нормами (законами), вони не можуть виникати і розвиватися на власний розсуд сторін, на підставі договорів.

Усі перелічені особливості фінансових правовідносин визначають їх специфіку. Жодна з них окремо не може характеризувати їх повною мірою.

Виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин також можливі за наявності юридичних фактів - життєвих обставин, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин і які існують у реальному житті і не створюються нормою фінансового права, а тільки визнаються нею.

Отже, фінансові правовідносини – це урегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для виконання завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування , учасники яких виступають як конкретні носії юридичних прав і обов’язків, встановлених фінансово-правовими нормами і забезпечених примусовою силою держави, та реалізують приписи, що містяться в цих нормах.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на публічні фінанси виконують три основні функції:

1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми;

2) закріплюють конкретну поведінку учасників фінансових правовідносин у галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування;

3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин.

Своєрідністю предмета фінансового права, різноманітністю видів його норм обумовлена наявність різних видів фінансових правовідносин, які можна класифікувати за такими критеріями:

1) за матеріальним змістом:

¾ бюджетні правовідносини;

¾ податкові правовідносини;

¾ кредитні правовідносини;

¾ розрахункові правовідносини;

¾ валютні правовідносини тощо;

2) за характером фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових правовідносин:

¾ матеріальні — врегульовані матеріальними фінансово-правовими нормами й виражають правовий статус суб’єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності;

¾ процесуальні — врегульовані процесуальними фінансово-правовими нормами.

3) за часом дії:

¾ постійні — не обмежені у часі, проте можуть припинятися при певних умовах (більшість фінансових правовідносин мають постійний характер);

¾ періодичні — діють протягом визначеного часу (наприклад, фінансові правовідносини, що мають місце при прийнятті державного бюджету);

¾ разові — мають короткотерміновий характер (наприклад, сплата державного мита при поданні позову до суду);

4) за об’єктом:

¾ майнові (об’єктом є кошти (фінансові ресурси);

¾ немайнові (зі складання проекту бюджету, фінансового контролю);

5) за методами фінансової діяльності:

¾ фінансові правовідносини з формування фінансових ресурсів;

¾ фінансові правовідносини з розподілу фінансових ресурсів;

¾ фінансові правовідносини з використання фінансових ресурсів;

6) за функціями у правовому регулюванні:

¾ регулятивні — спрямовані на закріплення кола суб’єктів фінансових правовідносин, їх юридичного статусу;

¾ охоронні — виникають при порушенні прав та невиконанні обов’язків, у випадках необхідності захисту учасників фінансових правовідносин з боку держави.

7) за кількістю суб’єктів:

¾ прості (виникають, змінюються, припиняються між двома суб’єктами);

¾ складні(між трьома і більше суб’єктами);

8) за розподілом прав і обов’язків між суб’єктами:

¾ односторонні (кожна сторона має або лише права, або обов’язки);

¾ двосторонні (кожна із сторін має як права, так і обов’язки);

9) за характером дій зобов’язаного суб’єкта:

¾ активні (зобов’язаний суб’єкт має вчиняти певні дії);

¾ пасивні (зобов’язаний суб’єкт має утримуватися від певних дій).

refaohk.ostref.ru refanui.ostref.ru refalzi.ostref.ru referatwkv.nugaspb.ru Главная Страница