ОПОВІДКА ДЕСЯТА

На прохання своїх підданців маркіз Салуцький

одружується, узявши по своїй уподобі просту селянку.

Як вона народила йому двох дітей,

він удає, ніби велів погубити їх, а потім,

говорячи, що вона йому обридла і він хоче

одружитися з іншою, приводить у свій дім

дочку, нібито се - молода, а жінку проганяє

в самій сорочці. Побачивши, як терпливо

вона все те зносить, він вертає її до себе,

показує їй уже дорослих дітей і, полюбивши

її по-справжньому, шанує сам і всім велить

шанувати її яко маркізу

Коли скінчилась довга королева оповідка, яка, здається, дуже всім припала до вподоби, Діоней промовив сміючися:

- Той, благуватий чоловік, що заклинав уночі мару, щоб зашкодити сторчовому ребру, не дав би й ламаного шеляга за ті похвали, якими ви так щедро осипаєте мессера Торелла!

А потім, знаючи, що, крім нього, нема вже кому оповідати, почав так:

- Добротливі мої пані, якщо я не помиляюсь, сьогоднішній день був цілком присвячений королям та султанам і подібним до них особам; не бажаючи збочити з сього спасенного шляху, я надумав розказати вам про одного маркіза - та не про великодушний його подвиг, лиш про безрозумне шаленство, хоч скінчилося воно й щасливо. Нікому [605] не раджу брати з нього приклад, бо то була велика несправедливість, що та його дурниця на добре вийшла.

Давно те діялося, що в роду маркізів Салуцьких старшим був один молодик на ймення Гвальтьєрі; не мавши ані жінки, ні дітей, він одно знай робив - птахів ловив та на звіра полював, а про одруження та про дітей і гадки не мав, - за се його інакше як мудрим не назвеш. Але його васалам се не подобалось, і вони не раз просили його одружитись, щоб він не лишився без спадкоємця, а вони без сеньйора; казали, що знайдуть йому молоду з такого хорошого роду, на яку він може покладати певну надію і якою буде цілком задоволений. На те Гвальтьєрі одказав:

- Друзі мої, ви примушуєте мене зробити те, чого я зроду не думав робити, знаючи, як важко знайти собі таку жінку, щоб до натури припала, скільки їх єсть невдалих і як гірко» живеться тому чоловікові, що взяв собі дружину не до мислі. От ви кажете, що можете нараяти мені добру жінку, бо певно знаєте, що така й така - чесного батька-матері дитина; то все дурниці. Звідки вам відомо, хто в них батько і які були тайнощі в матері? А хоч би ви все те і справді знали, то чи ж мало є дочок, що не схожі на батьків та матірок? Та вже як ви так дуже хочете опутати мене сими путами, то нехай і так; тільки щоб не було мені на кого нарікати, як оженюся невдало, то виберу собі жінку сам, та глядіть мені, коли не будете шанувати яко володарку свою ту, що я візьму, то щоб не довелось вам пожалкувати, що змусили мене одружитись проти моєї волі.



Його підлеглі одповіли, що на все будуть згодні, аби тільки він оженився. Гвальтьєрі давно вже був накинув оком на одну вродливу й скромну дівчину-селянку, що мешкала на підзамчі, і здалося йому, що з нею він міг би жити щасливо; тож, не шукаючи собі пари деінде, надумав посватати її. От покликав він перед себе батька її, убогого чоловіка, та й погодився з ним, що візьме його дочку, а тоді поскликав своїх васалів з усього краю і так їм сказав:

- Друзі мої, ви бажали єсте і бажаєте, щоб я оженився; ну що ж, я так і зроблю вам на догоду, хоч самому не дуже й хочеться. Нагадаю вам, що ви колись обіцяли дати мені волю на вибір і шанувати яко вашу володарку ту, кого я візьму, хто б вона не була; нині настав час і вам, і мені дотримати своєї обіцянки. Я знайшов дівчину собі під мислі, вона живе звідціля недалеко; я вирішив з нею одружитись і ввести Я через кілька день до свого дому. Подбайте ж про те, щоб [606] справити весілля якнайкраще, так, щоб і ви, і я були задоволені з того, що всі ми чесно справдили своє слово.

Статечні люди зраділи тому й сказали, що гаразд, - кого б він не взяв собі за жінку, вони будуть її поважати й шанувати яко свою володарку. Тоді почали всі лаштуватись до весілля, щоб було воно пишне да розкішне, так само робив і Гвальтьєрі. Він велів спорядити велику, пребагату учту і запросити на неї силу-силенну друзів, кревних і значних та й простіших людей з околиці; тоді наказав понашивати чимало гарних і дорогих убрань, примірявши до одної служебки своєї, яка, як йому здавалось, була такої самої постаті, як і та дівчина; крім того, наготував усе, що треба для молодої - персні, пояси, коштовно оздоблений вінець тощо. Коли настав день, призначений для весілля, Гвальтьєрі сів перед дев'ятою годиною на коня, а з ним і запрошені весільні гості і, давши в замку належний розпорядок, сказав:

- Панове, час їхати по молоду.

Рушивши в дорогу, він скоро прибув із супутниками своїми в підзамчанську слободу; під'їхавши до хати того бідняка, він зустрів його дочку, що поспішала од криниці з водою, щоб устигнути потім подивитись разом з іншими селянками, як їхатиме маркізова наречена. Побачивши дівчину, Гвальтьєрі окликнув її на ім'я (звали її Грізельда) і спитав, де батько, на що вона засоромлено одповіла:

- Удома, ясний пане.

Тоді Гвальтьєрі зліз із коня і, велівши всім почекати його тут, зайшов у бідну хатчину до батька її старого на ймення Джаннуколо і сказав йому:

- Я прийшов сватати Грізельду, та наперед хочу при тобі спитати в неї дещо.

Та й спитав її, чи буде вона, як він її за себе візьме, завжди йому годити, чи буде терпіти, як він щось таке скаже чи зробить, чи буде його у всьому слухатись і ще багато такого; на все те вона одказала, що буде. Тоді Гвальтьєрі взяв її за руку, вивів із хати, казав їй роздягтись догола при всіх гостях, що з ним були, і, велівши принести пишні вбори, що справив для того, наказав зодягти її мерщій і взути, а на волосся її розпущене вінець дорогий положити.

- Панове, - сказав він гостям, що зачудовано на все те дивились, - ось та, що я думаю взяти собі за дружину, як вона того хоче.

Тоді звернувся до вкрай збентеженої і засоромленої дівчини:

- Грізельдо, - питає, - чи хочеш, щоб я був тобі мужем? [607]

- Так, ясний пане, - одповіла дівчина.

- А я хочу, щоб ти була мені дружиною, - сказав Гвальтьєрі та й заручився з нею отак привселюдно.

Тоді посадив Грізельду на доброго румака і повіз її з пишним почтом до свого замку. Там уже був наготований розкішний бенкет, і весілля було таке врочисте, ніби він одружився з дочкою французького короля.

Молода, здавалось, перемінила разом з одежею і звичаї свої, і всю душу. Вона була, як ми вже сказали, вродлива з лиця і хороша станом, а тепер до тої краси приєдналась іще люб'язність, привітність і благородні манери, начеб вона була не простою сільською дівчиною, що вівці пасла, а зроду шляхтянкою; всі, хто знав її раніше, дивом дивували такій переміні. До того ж вона була вельми слухняною і догідливою дружиною, і маркіз уважав себе за найщасливішого мужа на світі, а до підданців маркізових ставилась вона так мило й чемно, що всі любили й поважали її з щирого серця та молили Бога, щоб послав їй у всьому щастя й долю. То було говорили люди, що необачно вчинив Гвальтьєрі, взявши собі таку жінку, а тепер визнали його за розважливого й мудрого чоловіка, бо ніхто інший, крім нього, не міг би ніколи розпізнати тої великої чесноти під убогою і грубою селянською одежею. Одно слово, пройшло небагато часу і про Грізель-дину добрість і честивість почали говорити не лише в її маркізстві, а й по сусідніх землях, а ті, що казали, ніби маркіз помилився у виборі дружини, мусили замовкнути.

Доживши деякий час із маркізом, Грізельда зайшла в тяж і спородила в належну пору дочку на превелику втіху мужеві. Та раптом маркіза пройняла дивовижна думка: намислив він випробувати жінчину довготерпеливість нескінченними образами і зневагами. З удаваним гнівом почав він їй говорити, що люди його незадоволені тим, що вона простого роду, особливо тепер, коли діти пішли, а найдужче, мовляв, на те ремствують і нарікають, що вона йому не сина, а дочку вродила. Почувши сії речі, жінка не змінилась анітрохи в лиці і не виявила найменшого незадоволення.

- Пане мій, - сказала вона, - чини зі мною так, як тобі здасться кращим для честі твоєї і спокою; я буду всім задоволена, бо знаю, що я їх не варта і не гідна тої шани, до якої ти підніс мене своєю лицарськістю.

Ся відповідь дуже сподобалась маркізові, бо він побачив, що вона анітрохи не запишнилась тою честію, що оддавав їй він чи його васали. Проте через деякий час він ізнову натякнув їй, що його підданці не можуть стерпіти, що вона породила [608] дівчину, а потім прислав до неї одного слугу, навчивши його, що має робити й казати; той промовив до Грізельди з засмученим видом:

- Мадонно, як я не хочу марно пропасти, то мушу виконати наказ мого пана. - Він велів мені взяти вашу дочку і...

Та й не сказав більше ні слова. Грізельда, почувши сії слова і побачивши, який засмучений той слуга, пригадала, що казав їй раніше Гвальтьєрі, і вирішила, що він велів згладити дівчинку з світу; взяла її швиденько з коляски, поцілувала й перехрестила і, згнітивши жаль на серці, з спокійним лицем передала дитину слузі.

- На, - каже, - зроби все так, як велів тобі твій пан і мій, лиш прошу тебе, не давай її на поталу хижому звіру і птаству, як не було од нього такого наказу.

Слуга взяв дівчинку й переказав маркізові все, що говорила жінка, а він, дивуючись її твердості, послав його з дитиною в Болонью до одної своєї родички, просячи її, щоб вона, не одкриваючи нікому, чия се дочка, виховала дбайливо дитину і навчила її доброго звичаю.

Через який там час Грізельда знову завагітніла і повила вже сина; Гвальтьєрі невимовно тому зрадів, але, не задовольнившись тими муками, що він уже завдав жінці, вирішив нового їй жалю наробити. От одного дня він прийшов до неї і сказав гнівливо:

- Жінко, відколи ти породила сього хлопчика, я не маю спокою од своїх васалів - так гірко вони нарікають на те, що Джаннуколів онук буде після мене панувати над ними; боюсь я, щоб і мене самого не скинули, тож краще, мабуть, буде зробити з ним те саме, що з дівчинкою, а тоді з тобою розлучитись і другу собі жінку взяти.

Грізельда вислухала його незворушно і коротко одповіла:

- Мій пане, аби тільки ти був задоволений, чини собі, що хочеш, а про мене не думай: мені в тому щастя, щоб тобі добре було.

Через деякий час Гвальтьєрі прислав чоловіка по сина, так як перше по дочку, і, вдавши, ніби велів згубити його, послав хлопця на виховання до Болоньї, куди й дівчинку, а жінка прийняла те так само сумирно й покірно, як перший раз. Гвальтьєрі дуже дивувався і гадав собі, що, певне, жодна інша жінка того б не попустила; якби він не бачив, як ревне любила вона дітей, то подумав би, що вона чинить так із байдужності, але тепер він пересвідчився, що з мудрості. Його підданці, гадаючи, що він справді звів дітей із світу, ремствували на нього, що він такий жорстокий, а дружину його хто-

зна-як жаліли; вона ж нічого іншого не сказала тим жалібницям, котрі вбитих діток оплакували, як лише те, що воля їхнього батька - їй закон.

Минуло чимало років по тому, як народилась дівчинка, і Гвальтьєрі вирішив востаннє поставити на пробу жінчину терпливість. Він почав говорити своїм васалам, що не воля його жити далі з Грізельдою, що легковажно вчинив він, коли з молодого розуму з нею оженився, тим докладе тепер усіх зусиль, щоб добитись од папи дозволу взяти собі другу, а Грізельду покинути. Статечні люди непомалу його за такі речі картали, та він водно казав - так мусить бути. Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут. Через деякий час Гвальтьєрі дістав десь фальшовані листи, нібито з Рима, і показав своїм підданцям, що от, мовляв, папа дозволяє йому розлучитися з Грізельдою і оженитися вдруге. Тоді покликав її до себе та й сказав так при людях:

- Слухай, жінко, я одержав од папи дозвіл покинути тебе і взяти собі іншу дружину, бо мої предки були великі можновладці і пани сього краю, а твої - з діда-прадіда селяни, тим я не хочу більше жити з тобою: вертайся собі до батька в хату з тим віном, що ти мені принесла, а я знайду собі якусь пристойнішу пару.

Почувши сії слова, Грізельда, всупереч жіночій своїй натурі, стримала, хоч і не без великого зусилля, сльози і промовила:

- Пане мій, я завше була того свідома, що мій низький рід аж ніяк не відповідає вашій високій вельможності, і визнавала, що шлюб мій із вами залежав цілком од вас та од Бога; я ніколи не вважала за свій власний сей великий дар, лиш за позичений. Коли ви завволите взяти його назад, мені любо буде вам його повернути; ось обручка, якою ви зо мною заручились, - візьміте її. Ви кажете, щоб я забрала з собою віно, яке вам принесла, та для сього вам не треба турбувати свого скарбівничого, а мені дбати про мішки та в'ючаки, бо я добре тямлю, що ви взяли мене голою. Якщо годиться мені, на вашу думку, світити тим тілом, що носило в собі зачатих вами дітей, то я піду од вас гольцем, та прошу вас у нагороду за цноту мою дівочу, що я вам сюди принесла і не можу взяти назад, щоб ви дозволили мені з ласки вашої узяти хоч одним одну сорочку в додаток до мого віна. [610]

Маркізові аж плачно стало на душі, проте він сказав їй із суворим видом:

- Гаразд, можеш узяти одну сорочку.

Всі люди, що були при тому, благали маркіза, щоб він дав їй сукню: то ж буде ганьба велика й сором, як вона, пробувши тринадцять літ йому дружиною, вийде з його дому на посміховище людське в самій сорочці. Та шкода було тих їхніх прохань і благань - мусила Грізельда, попрощавшись з усіма по-божому, вертатись од мужа до батька в самій сорочці на хребті, боса й простоволоса: хто її бачив, усі плакали й голосили. Старий же Джаннуколо ніколи собі того в голові не покладав, що маркіз держатиме його дочку за жінку, і ждав, що таке рано чи пізно станеться; він приберіг ту вбогу одежину, що з неї зняли, як Гвальтьєрі її зашлюбив, а тепер дістав її зі сховку; вона одяглась і заходилась, як і раніше, поратись у батька по хазяйству, мужньо переносячи лихі напасті своєї зловорожої долі.

Коли Гвальтьєрі спровадив її отак, він заявив своїм підданцям, що засватав за себе дочку графа Паназького, і наказав розпочати готування до весілля. Тоді велів викликати Грізельду і, як вона прийшла, сказав їй:

- Грізельдо, скоро в мій дім має прибути нова дружина, що я собі обрав, і я хочу як слід привітати її з приїздом. Ти сама знаєш, що в моїй господі немає жінок, які зуміли б поприбирати гаразд у замку і влаштувати все, що треба для такої урочистості. Тобі усі ці справи добре відомі, тож дай усьому лад, запроси паній, яких, по-твоєму, буде краще, і прийми їх, ніби ти тут сама господиня, а як одбудемо весілля, можеш ізнов вернутись додому.

Од сих маркізових слів серце в Грізельди кипіло, мов на ножі, бо хоч вона зреклася свого щастя, та не зреклася любові до нього, проте вона сказала:

- Гаразд, пане мій, я готова.

Увійшовши в своїй грубій сільській одежі в той дім, звідки вийшла нещодавно в самій сорочці, вона заходилась підмітати і прибирати в покоях, веліла порозвішувати по залах килими і порозстилати доріжки, а потім почала давати лад у пекарні і до всього щиро докладала рук, неначе була в сьому домі послідньою наймичкою, - тоді тільки спочила, коли все було зроблено й налаштовано, як годиться. Потім, велівши од імені Гвальтьєрі запросити на учту всіх навколишніх паній, вона стала чекати того свята. Як настав день весілля, Грізельда, як була, в своїй убогій одежині, ґречно й привітно посміхаючись, прийняла в домі всіх запрошених дам. [611] Маркіз, діти якого тим часом дбайливо виховувалися в Болоньї в одної родички, що була замужем за графом Па-назьким (дівчині вже було дванадцять років - там такою красунею виросла, що ну, а хлопчику - шість), маркіз, кажу, послав свого вірника до того болонського родича, просячи, щоб він приїхав з дочкою його та сином до Салуццо в супроводі численного почту і казав усім, буцім везе ту панянку до нього в заміжжя, не одкриваючи нікому, хто вона справді така. Вельможний родич зробив усе так, як просив його маркіз, вирушив із Болоньї і за кілька день прибув разом із дівчиною, її братиком та багатим супроводом якраз під обіди в Салуццо, де вже всі мешканці і чимало людей з сусідніх околиць виглядали нової маркізової нареченої. Коли та нібито графівна, зустрінута дамами, ввійшла до бенкетної зали, Грізельда, в чому була, привітно вийшла їй назустріч і промовила:

- Милості прошу, ласкава пані!

Дами ще до того просили Гвальтьєрі, та так і не могли впрохати, щоб він дозволив Грізельді перебути сей час у якійсь іншій кімнаті або принаймні одягти якесь пристойніше плаття, щоб не соромитись так перед чужими людьми; тепер їх усіх посадили за столи, й служебники почали подавати на-питки й наїдки. Всі гості дивились на дівчинку й казали, що Гвальтьєрі добру знайшов переміну, та найдужче, либонь, хвалила ту панянку і брата її малого сама Грізельда.

Аж тепер цілком пересвідчився Гвальтьєрі, яка в нього многотерпелива жінка, що жодні образи й приниження неспроможні захитати її міцної вдачі (знав-бо, що не з нетяму, а з мудрості великої так вона себе поводить), і вирішив нарешті, що настав час вивести її з сієї гіркої муки, котру вона, як він здогадувався, приховувала під своїм аж надто спокійним видом. От прикликав він її до себе та й питає при всіх гостях, усміхаючись:

- А що, Грізельдо, чи гарна в мене молода?

- Пане, - одказала Грізельда, - мені вона дуже до вподоби, і, якщо її мудрість дорівнює її красі, в чому я не сумніваюсь, то я гадаю, що ви будете з нею щасливим, як ніхто, лише прошу вас, коли се можливо, не завдавайте їй таких ураз, як тій, що була колись вашою дружиною, бо навряд чи вона їх перенесе: вона ж бо ще молоденька і, видно, пещена росла, а та була змалку до всяких труднощів звикла.

Бачивши Гвальтьєрі, що вона тільки добре про ту дівчину говорить, будучи певною, що се його наречена, посадив її поруч себе та й каже: [612]

- Грізельдо, настав нарешті для тебе час скуштувати плода твого довготерпіння, а тим, хто ганив мене за жорстокість, суворість і несправедливість, дізнатися, до якої спасенної мети змагали всі мої вчинки: я хотів лише навчити тебе бути доброю жінкою, їх - вибирати й шанувати подругу життя, а собі самому забезпечити спокій на весь час, поки житиму з тобою, бо коли я женився, то боявся дуже, що його не матиму; тим-то, щоб вивірити тебе, я завдавав тобі, ти сама се знаєш, усякої зневаги і наруги. Та ніколи не бачив я, щоб ти словом або ділом ішла всупереч моїй волі, і мені здається, що я матиму од тебе ту втіху, якої я собі жадав; тому я маю намір повернути тобі в одну мить те, що я однімав у тебе протягом багатьох років, і загоїти небувалою ніжністю ті рани, що я тобі завдав. Прийми ж тепер із щирим серцем ту, кого ти мала за мою нову дружину, і брата її, яко твоїх і моїх рідних дітей: се ж вони і єсть, наші дітки, що ти і багато інших людей довго вважали за страчених через мою жорстокість, а я - твій вірний муж, що любить тебе понад усе на світі і може, я гадаю, похвалитись, що задоволений своєю дружиною, як ніхто інший.

По сій мові він обняв її й поцілував, а вона аж заплакала з радості; тоді встали обоє й пішли до дівчини, що з зачудуванням прислухалася до його слів: ніжно обійнявши її і хлопчика, вони виявили їм і всім гостям довго приховану правду. Врадувані дами повставали з-за столу, пішли з Грізельдою до її кімнати і, щиро здоровлячи її з таким щастям, скинули з неї те вбоге риззя й одягли її в найпишніші шати, а потім знову привели до зали вже яко володарку свою і господиню, хоч вона здавалась такою і в своєму нужденному вбранні. Грізельда не могла навтішатися дітьми своїми, а що всі гості незвичайно раділи такій несподіваній пригоді, то весела й урочиста учта тяглася в замку ще не один день. Усі в один голос виславляли мудрість маркізову, хоч і вважали, що ті його випроби були для жінки занадто суворі й нестерпучі, а Грізельду всі мали за наймудрішу в світі жінку.

Граф Паназький повернувся через кілька днів до Болоньї, а Гвальтьєрі звільнив Джаннукола од панщизняної роботи і шанував його, як свого тестя; старий довікував свого віку в спокою та гаразді. Трохи згодом маркіз видав свою доньку за вельможного чоловіка, а сам іще довго жив із Грізельдою в щасті і згоді, велико шануючи свою доблесну дружину.

Що ж можна нам іще про се сказати? Хіба тільки те, що і в убогі хати сходять часом із небес божисті духи, як і в царських палатах проявляються іноді такі, що їм би свині [613] пасти, а не над людьми владарювати. Хто ще, окрім Грізель-ди, міг би перенести з ясним, не зрошеним слізьми лицем ті суворі нелюдські випробування, через які провів її Гвальтьєрі? Шкода, що не напав він на іншу жінку, нехай би, як прогнав він її з дому голу й босу, знайшла собі когось, що добре вміє вовну чухрати, та й заробила якось на добру одежу.

Діонеєва оповідка добігла кінця, і панії на всі боки її обміркували: та щось гудила, та хвалила дещо; тоді король споглянув на небо і, побачивши, що сонце вже на захід схилилось, таку річ ізняв, не встаючи з місця:

- Хороші мої пані, я гадаю, вам відомо, що розум людський не в тому тільки полягає, щоб минувшину в пам'яті держати чи теперішність добре знати, а і в тому, щоб уміти з поміччю того й сього в будущину зазирнути: ось що мудрі люди вважають ознакою справдешнього розуму. Завтра, як ви знаєте, мине два тижні з того часу, як ми вибралися з Флоренції, щоб зберегти здоров'я і життя наше та й розважитися трохи од жалю, смутку і тривоги, що запанували в нашому місті, відколи в нім та чумна моровиця проявилася; поводили ми себе, як мені здається, цілком пристойно, бо хоч тут, правду кажучи, оповідалось багато веселого, а подекуди й солоного та скоромного, хоч ми завжди добре пили й їли, охоче грали й співали, що загалом спонукає слабкодухих до вчинків не геть-то чесних, - я не помітив ні з вашого боку, ані з вашого жодного слова, жодного поруху, що заслуговували б огуди, а весь час був свідком честивої обопільної згоди, справжньої братерської дружби, що дає і мені, і вам, я думаю, законне право пишатися і втішатися нашою поведінкою. Щоб же з нашого довшого тут пробутку не постало якої прикрості, щоб ніхто не міг осудити нас за те, що ми тут занадто забарились, я вважаю (якщо ви, звичайно, будете згодні), що тепер, коли кожне із вас має за собою день верховної влади, яку сьогодні справляю я, нам годилось би туди повернутися, звідкіля ми прийшли. Ще й те сказати слід, як подумаємо добре, що наше товариство, про яке вже багато хто в околиці дізнався, так може розростися, що пропаде всяка наша втіха. Тим-то, якщо ви схвалюєте мою раду, я збережу даний мені королівський вінець аж до нашого звідси одходу, себто до завтрього; коли ж ви розсудите інакше, то я вже маю на оці, кого мені ним на наступний день увінчати.

Молоді дами й кавалери довго про ту річ між собою розмовляли, та вкінці всі визнали, що королева рада добра й [614] пожиточна, і вирішили спільно зробити так, як він казав. Тоді король покликав каштеляна, дав йому розпорядок, що робити на завтра, і, розпустивши товариство до години вечері, устав. Повставали і всі дами та кавалери і, як заведено, почали розважатись, чим хто хотів. Як же настала година вечері, всі попоїли всмак, а тоді заходилися грати, співати й танцювати; Лауретта завела коло, а король велів Ф'ямметті заспівати канцону; вона почала своїм приємним голосом:

Якби любов без ревнощів бувала,

То жодна жінка в світі

Щасливістю мені б не дорівняла.

Коли красу, і силу,

І юність ми цінуєм в кавалері,

І ніжність, і ласкавість,

І душу горду й смілу,

І розум, і дотепність, і манери,

Й веселощі, і жвавість -

То можу я сказати всім на зависть:

Сі цноти розмаїті

В тому злились, кого я покохала.

Але як подивлюся,

То всі жінки такі ж, як я, розумні

І теж того шукають;

І я уже боюся,

І душу точить вічний страх і сумнів,

Що всі його бажають,

На скарб мій любий очі поривають...

Нема такої миті,

Щоб я із того горя не зітхала.

Якби я мала певність,

Що він так само вірний, як і гарний,

То зроду б мою душу

Так не терзала ревність...

Та бачу я, що острах мій не марний,

І я його не зрушу:

Щодень, щомить я стерегтися мушу,

Щоб милого у сіті

Суперниця лукава не впіймала.

Я всіх прошу - на бога,

Хороші ви мої жінки й дівчата,

О, будьте милостиві,

Не надьтеся на нього, [615]

Не важтеся його перелюбляти,

Спокусниці звабливі,

Бо буду я страшна в своєму гніві;

За любощі розбиті

Гірким плачем поплатиться зухвала!

Як Ф'ямметта доспівала свою канцону, Діоней, що сидів поруч неї, промовив сміючися:

- Ви вчинили б нам велику ласку, якби всім ознаймили, хто ваш коханий, а то, може, котра не знатиме і не хотячи одніме в вас той скарб, а ви ж за те такий гнів покладаєте!

Після сього співано ще багато всяких пісень, та як ізвер-нуло вже на північ, король велів усім іти спочивати. На другий день ізранку всі повставали і, як каштелян одіслав наперед усі їхні речі, рушили під проводом обачного короля до Флоренції. Троє кавалерів, привівши сімох дам до Новопре-чистенської церкви, звідки вони з ними вийшли, попрощалися і пішли шукати собі нових розваг, а дами, як настав слушний час, розійшлися по своїх домівках.

Кінець десятому дню

Роль і сутність механізму у функціонування сучасного РП.
Измерение активного сопротивления обмоток трансформатора
Ситуаційній підхід до ефективності лідерства.
Дипломатическое представительство: понятие, функции, состав
Положение объекта для внешней тратаки
Вплив Визвольної війни (Національної революції ) середини XVII ст. на формування національної самосвідомості українців
Приклад
ПЕРЕДМОВА ........................................................................................................................ 8
VI. Возможные дистанции соревнований
Давньоруські літописи.
Лёд пошёл. Романок чуть не превратился в Магеллана
Пребывание среди соучастников преступления по специальному заданию.
Характеристика основных направлений работы с товаром и продуктовой программой организации.
Терміни
Воздействие на микроорганизм
Незаконное предпринимательство. Лжепредпринимательство.
Типи і поширеність спадкової патології у дітей
Основні положення теорії поетапного формування розумових дій і їхня реалізація підчас розробки технологій навчання
Види інформації
Рекомендуемое количество часов на освоение программы производственной летней практики.
Основные обязанности работников ж/д транспорта. Ответственность за нарушения ПТЭ и должностных инструкций.
Розділ 1.5. Статистична ймовірність
СДЕЛЬНАЯ ОПЛАТА ТРУДА ВОДИТЕЛЕЙ
Главная Страница