І. Загальні положення

Стаття 1. Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Кон­ституцією України та іншими законодавчими актами.

Республіканські і місцеві органи влади та управління, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) залучають представників громадських організацій інвалідів до підготов­ки рішень, що стосуються інтересів інвалідів. Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.

Стаття 2. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефек­тами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Стаття 3. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Мініс­терства охорони здоров'я України.

Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Ка­бінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організа­цій інвалідів в особі їх республіканських органів.

Стаття 4. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-пси­хологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, мате­ріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошо­вої допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громад­ського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інва­лідів.

Стаття 5. Порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з враху­ванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обся­ги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуаль­ної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.



Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання дер­жавними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організа­ціями.

Стаття 6. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпе­чується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Громадянин має право в судовому порядку оспорювати рішення ор­ганів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його ін­валідом.

Службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріаль­ну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Стаття 7. Законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що ви­даються відповідно до нього.

Місцеві Ради народних депутатів зобов'язані інформувати інвалідів про зміни і доповнення законодавства про соціальну захищеність інва­лідів.

taz.deutsch-service.ru street.radioritual.ru referatrdc.nugaspb.ru referatwnn.nugaspb.ru Главная Страница