Особистість творчої людини і її життя.

7.1. Характеристика здібностей, обдарованості,
таланту та геніальності

Суттєвою характеристикою особистості людини є здібності. Здібностями називають індивідуально – психо­ло­гічні особливості людини, від яких залежить успішність набуття знань, умінь та навичок, але не тотожні ним. Здібності виявляються і розвиваються у діяльності. Вони виникли у процесі історичного розвитку людства як наслідок розподілу праці, виникнення нових видів діяльності. Разом із ними виникли і сформувалися нові людські здібності. Вони забезпечили вдосконалення процесу виробництва, засобів та методів виробництва.

Здібності людини є лише потенційною можливістю для набуття знань, умінь та навичок, а їх наявний рівень – це дійсність. Тому не можна говорити про здібності, спираючись на наявний рівень знань, умінь та навичок. Необхідно бути обережним і тактовним у визначенні здібностей, щоб не прийняти відсутність певних знань за відсутність здібностей. Типовим прикладом може служити геніальний учений, творець теорії відносності А. Ейнштейн, який був досить посереднім учнем. Єдність здібностей із знаннями, уміннями та навичками виявляється у динаміці набуття їх, тобто у тому, як за відповідних однакових умов швидко і легко людина оволодіває ними.

Здібності, як і інші індивідуально - психологічні особ­ливості людини, не даються у готовому вигляді. Вони є результатом розвитку. Цю точку зору необхідно брати до уваги, бо існує величезна кількість спроб пояснення здібностей спадковістю. Так, ще стародавній філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, що має людина, є її споминами про перебування у піднебесному, ідеальному світі «абсолютних знань». Французький філософ Р. Декарт (1596 – 1650 рр.) стверджував, що впливи зовнішніх об’єктів не дають істинного знання. Таке знання споконвічно закладене у душі у вигляді природжених ідей.

Своєрідна точка зору належить Ф. Галлю (1758 –
1828 рр.). Він пов’язав рівень розвитку психічних якостей з розмірами окремих частин головного мозку. Якщо кістки черепа повністю відповідають виступам та западинам у мозку, то за черепом людини можна визначити її здібності.
Ф. Галль склав так звану френологічну карту (від грецьк. phren – розум), на якій поверхня черепа була поділена на 27 зон. Кожній зоні приписувалися певні здібності.



Неправомірною виявилась і гіпотеза про залежність здіб­ностей від маси мозку. Середнє значення маси мозку люди­ни становить 1400 – 1500 г. Мозок І.С. Тургенєва важив 2012 г, а мозок іншого письменника А. Франса – 1017 г. Вони обидва були видатними письменниками з високим рівнем розвитку здібностей.

Заперечуючи генетичну обумовленість здібностей, психологи не заперечують їх зв’язок із особливостями будови та функціонування нервової системи та органів чуття. Найбільш достовірною є гіпотеза про зв’язок здібностей з мікроструктурою мозку та органів чуття. Розвитку здібностей сприяє успадкування соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 – видатних.

Диференційні особливості будови нервової системи та органів чуття складають підґрунтя для розвитку здібностей, оволодіння певними знаннями, уміннями, навичками чи певною діяльністю. Ці диференційні особливості є задатка-ми – природженими передумовами для розвитку здібностей. Матеріальним підґрунтям задатків є особливості будови мозку, кори півкуль головного мозку та їх функціональними властивостями. Ці особливості обумовлюються спадковою природою організму, утробним та позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки – це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Усі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі люди оволодівають однаковою кількістю мов, і не всі однаково володіють рідною мовою. Тварини не мають задатків до мовного спілкування і ніколи не навчаються говорити.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а соціальні умови життя, освіта, навчання та виховання. Між здібностями і задатками існує багатозначний зв’язок. Задатки теж є багатозначними. Які саме здібності будуть формуватися на підґрунті задатків – залежить від умов життя, навчання та виховання. На підґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Здібності як сукупність психічних якостей мають свою структуру. У структурі здібностей виділяють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності – це ті особливості, що виявляються у всіх видах діяльності і спираються на загальні уміння. Сюди можна віднести уміння сприймати і усвідомлювати завдання, планування і організацію виконання завдання, спроможність розкривати зв’язки і відношен­ня речей, оволодіння новими засобами праці, переборювання труднощів і т.ін.

Спеціальні здібності – це ті особливості психіки, що виявляються у спеціальних видах діяльності: мистецтві, малярстві, музиці, науці. Для музикантів це абсолютний слух, для художника – відчуття кольору, для артиста – уміння перевтілюватися і т.ін.

Слід пам’ятати, що здібності мають розвиватись у комплексі і всебічно. Однобічний розвиток однієї здібності не забезпечує успішну діяльність. Видатні особистості мали всебічно розвинені здібності. Так, М.В. Ломоносов,
Т.Г. Шевченко, Ю. Лібіх – приклад всебічного розвитку здібностей. Тому треба прагнути до розвитку у себе різноманітних здібностей: більше бачити, читати, працювати, не відмовлятися від різноманітних вражень та переживань, всього того, що складає сутність людини. Ще дві тисячі років тому говорили: Homo sum, humani nihil a me alienum puto. (Людина я і ніщо людське мені не чуже). Спираючись на це прислів’я, можна досягти своєю наполегливістю всебічного розвитку власних здібностей.

Якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності, називається обдарованістю. Обдарованість у дітей виявляється досить рано. У 3 - 4 роки вони можуть читати, писати успішно рахувати. Вони уважно можуть займатися значний проміжок часу певною справою, прагнуть до розумових занять. Ці якості можуть зберігатись і у більш старшому віці.

Для аналізу обдарованості виділяють три групи взаємопов’язаних показників:

- випереджальний розвиток пізнання;

- особистісний розвиток;

- фізичні дані.

У випереджальному розвитку пізнання виділяють такі особливості.

1. Особливі сензитивні (від лат. sensus – відчуття, почуття) періоди. Такі періоди характеризуються підвищеною чуттєвістю до певних впливів. У ці періоди обдаровані діти ніби «поглинають» все з навколишнього світу. До того ж обдаровані діти можуть одночасно займатися не однією справою.

2. Допитливість. Обдаровані діти активно досліджують навколишній світ. Вони не виносять жодних обмежень у своїх дослідженнях. Активність обдарованих дітей пояснюється підвищеною біохімічною та електричною активністю мозку.

3. Чудова пам'ять. Обдаровані діти добре запам’ято­вують події, предмети, явища, слова. Все це обумовлено раннім розвитком мови та абстрактного мислення. Обдарованим людям властива спроможність класифікувати і категоризувати інформацію і досвід. Вони уміють ефективно використовувати накопичені знання.

4. Великий словниковий запас. Обдаровані діти відчувають постійну потребу в інтелектуальній діяльності. Накопичений запас слів дає можливість супроводжувати мову складними синтаксичними конструкціями, ставити непрості запитання. Маленькі «вундеркінди» читають словники та енциклопедії, придумують слова, що відображають їх розуміння світу та уявні події. Такі діти віддають перевагу іграм, що активізують розумові здібності.

5. Нерівномірний розвиток психологічних особи­востей може викликати однобічну математичну чи гуманітарну обдарованість. Домінування математичних здібностей може створити перешкоди для мовного розвитку та пригнічувати читання. І навпаки, домінування гуманітарних здібностей створює перешкоди для оволодіння точними науками: математикою, фізикою, хімією.

6. Підвищена концентрація уваги. Для обдарованих дітей властива довільність психічних процесів та уваги. Вони наполегливі у досягненні результату в обраній галузі. Довільність психічних процесів забезпечує підвищений рівень занурення у задачу.

7. Обдарованим дітям властивий високий рівень розвитку уяви та різних видів мислення.

Особистісний розвиток обдарованої людини передбачає розгляд таких рис:

1. Почуття справедливості. Це почуття розповсюд­жується на себе та оточуючих. Так, відомий випадок, коли 3 -річна дитина після відвідування недільної школи заявила: «Бог несправедли­вий». На уроці у той день говорилося про Ноєв ковчег. Дитина пояснила: «Бог сказав людям, що необхідно робити, і що їх чекає, якщо вони будуть погано себе поводити. Так, що вони могли врятуватись і не потонути. А тваринам він нічого не сказав, він їх не попередив, то ж чому вони мали помирати? Бог несправедливий».

2. Широкі особистісні системи цінностей. Обдаровані діти гостро переживають соціальну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе та оточуючих, відкликаються на правду, справедливість, гармонійність, красу, природність.

3. Органічне поєднання реальності та фантазії. Діти 2 -5 років не можуть розвести реальність і фантазію. Вони мальовничо передають у словах власні фантазії і практично живуть у світі власної живої фантазії. Яскрава уява породжує фантастичне, багате і яскраве життя. У дорослих зберігаються елементи гри, винахідливості, творчого підходу – якості, що забезпечили матеріальний і естетичний розвиток людства.

4. Добре розвинене почуття гумору. Обдаровані і талановиті люди люблять нісенітниці, гру слів, підколки, жарти. Вони часто бачать гумор там, де інші його не бачать. Гумор для обдарованих людей є рятівною благодаттю і здоровим щитом захисту тонкої психіки від ударів, яких можуть наносити менш чутливі люди.

5. Намагання розв’язувати непосильні завдання. Обда­ро­­вані діти роблять успіхи, що недосяжні для більшості дітей.

6. Перебільшені страхи. Високий рівень розвитку фан­та­­зії забезпечує спроможність уявити багато небезпечних наслідків. Обдаровані люди чутливі до немовних проявів почуттів оточуючих. Вони відчувають мовчазне напруження навколо себе.

7. Екстрасенсорне сприймання. Високий рівень фан­­­та­зії, висока активність головного мозку та емоційна чутливість дозволяють обдарованим дітям сприймати те, що іншим не під силу: читати думки інших, передбачливість і
т. ін. Всі ці особливості психіки обдарованих дітей складають підґрунтя сприймання себе як «ненормальних». Такі особливості психіки притаманні для високообдарованих дітей, тому до цього необхідно ставитись і з розумінням, і з терпінням, і з повагою.

8. Егоцентризм у поясненні подій і явищ. Егоцен­тризм є проекцією власного сприймання та емоційної реакції на події, явища, розум і почуття оточуючих. Він не містить у собі негативного відтінку егоїзму.

У фізичній характеристиці обдарованості є два протилежні стереотипи. Перший – обдарованих дітей розглядають як худеньких, маленьких, блідих «книжкових черв’яків» в окулярах. Другий – обдаровані діти вищі за зростом, фізично міцніші, здоровіші, красивіші. Другий образ обдарованої дитини більш привабливий. Але і перший, і другий образи далекі від істини. Не можна робити узагальнених висновків про зріст, здоров’я чи зовнішність обдарованих людей. Істина завжди знаходиться між полярними думками.

Вищий рівень розвитку здібностей називається талантом. Він забезпечує можливість успішно і оригінально виконувати складну діяльність. Талант, як і здібності, є лише можливістю, а реальність залежить від конкретних суспільно-історичних умов. Розвиток талантів завжди залежить від потреб епохи. Так, у періоди війн розвиваються полководчі таланти, у мирний час – інженерні, конструкторські, мистецькі і т.ін. Талант, як і здібності, виявляється у активній діяльності людини.

Талант – це сукупність якостей, їх поєднання. Розвиток однієї психологічної якості, навіть надзвичайно високий, не забезпечує таланту. Про це свідчать володарі феноменальної пам’яті, які у своєму розвитку обмежилися лише демонстрацією її на сцені. У талановитих людей пам'ять може бути як дуже гарною, так і не дуже. Але поряд з пам’яттю мають бути дуже гарно розвинені гнучкість розуму, сильна воля та фантазія, високий власний характер мотивації, толерантність до невизначеності ситуації.

Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, називається геніальністю. Про геніальність свідчать результати, що мають історичне значення у житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва. Геніальних людей надзвичайно мало. Вважається, що за всю історію людства відомо не більше 400 осіб.
До геніїв відносять, наприклад, Арістотеля, Р. Декарта,

М.В. Ломоносова. Так, М.В. Ломоносов мав епохальні досяг­нення у багатьох галузях людської діяльності: хімії, астрономії, математиці, фізиці. У той самий час він був художником, поетом, мовознавцем.

Геніальність передбачає напружену працю. Генії в історії людства – це титани праці, завдяки якій вони і досягли вершин майстерності і всесвітнього визначення. На запитання про причини геніальності Едісон (який працював по 16 годин на добу) відповів, що вона складається на 99% з поту і тільки на 1% з таланту.

Главная Страница