Регіон як об'єкт дослідження

Передувати визначенню змісту і характеру соціально-економіч­них відносин в регіоні, обґрунтуванню та впровадженню оптималь­них напрямів розвитку соціально-економічних процесів має вивчення об'єкту управління, тобто того, що собою являє регіон, які його загаль­ні характеристики.

Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об'єктом науки «регіональ­на економіка» є регіон як частина території країни, де проживає певна кількість населення, розташовані підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Ха­рактерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.

Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісної державної території, поєднання централізації і децентралізації



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічно­го розвитку окремих територій з врахуванням їх історичних та культур­них традицій, демографічних та екологічних особливостей.

Відповідно Конституції України []) адміністративно-територіаль­ний устрій України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Він­ницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, За­карпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чер­каська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.



Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визна­чається законами України.

Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних про­цесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробниц­тва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:

• мікрорегіони;

• мезорегіони;

• макрорегіони.

Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою су­купність певної кількості адміністративних районів.

До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно з якими виділяють склад областей, які входять до складу того чи іншого мезорегіону.

Макрорегіони — значна територія країни, на якій розташовано 10 і більше областей. На території України увійшло в практику виділення двох макрорегіонів: лівобережна Україна; правобережна Україна.

Для визначення загально-географічного розташування регіону ко­ристуються такими узагальнюючими показниками: загальна територія регіону (км2), протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він ме­жує, загальна кількість населення, щільність населення (кількість лю­дей на 1 км2), крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході); показники, що характеризують наявність природних ресурсів,




Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського гос­подарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо). Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

Враховуючи використання тої чи іншої сукупності показників, що являють собою провідну основу для районування, існують різні підхо­ди до відокремлення певної території у вигляді умовно окресленого ре­гіону. Це природно-економічний (або природничий) підхід, економіко-географічний, історико-етнографічний, соціально-економічний тощо. У всіх випадках формування регіонального поділу необхідно здійсню­вати за такими основними принципами: наукової об'єктивності, акту­альності (практичної дійсності), врахування досвіду історичного роз­витку території тощо.

Усі пропозиції щодо регіонального поділу території України по­будовані на використанні принципу, згідно з яким до складу регіону включають певну кількість споріднених областей, які характеризують­ся приблизно однаковим рівнем природно-географічних, кліматичних умов та певним рівнем показників, що відображають стан економічно­го, соціального розвитку, рівнем зайнятості та життя людей.

Використання виключно природничого підходу дає можливість виділити найбільш характерні регіони країни з врахуванням природни­чих та кліматичних показників. Такий підхід не відображає стан еконо­мічного потенціалу регіонів.

Економіко-географічне районування — науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які формуються в умовах конк­ретного природного середовища в процесі розвитку продуктивних сил на основі раціонального використання природних ресурсів з врахуван­ням суспільного розподілу праці. Економіко-географічний підхід дає можливість більш грунтовно оцінити окремі територіальні угрупуван-ня, всебічно висвітлити особливості соціально-економічного стану ок­ремих регіонів, оцінити стан та розвиток продуктивних сил, від яких залежать умови життя людей, які визначають місце та роль окремих регіонів в загальному розвитку економіки країни.


Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

Економіко-географічне районування пов'язане із загальним ста­ном окремих галузей народного господарства країни, з наявністю та використанням природного та ресурсного потенціалу. При економі-ко-географічному районуванні використовують об'єктивні показники соціального та економічного змісту за тривалий період часу, що дає змогу всебічно оцінити фактори, що впливають на виділення окремої території в певний регіон.

Проблеми районування території України висвітлювались в пра­цях таких вчених, як А. М. Ващенко, К. Г. Воблий, І. А. Горленко, О. Т. Дібров, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, Л. М. Карецький, С. С. Мох-ночук, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, В. А. Поповкін, О. О. Шаблий. Використовуючи різні підходи авторами були висловлені особисті про­позиції стосовно районування території України. Ці пропозиції відріз­няються характерними відмінностями, що пояснюються індивідуаль­ною оцінкою факторів, які прийняті за основу при виділенні певної території в регіон.

За пропозицією М. М. Паламарчука, наприклад, територія України поділяється на три економіко-географічні райони: Донецько-ГГридніп-ровський (включає 8 областей), Південно-Західний (13 областей), Пів­денний (3 області й Автономна Республіка Крим).

М. Д. Пісгуном враховані такі фактори, що впливають на адміністративно-територіальний поділ території України: рівень соціально-економічного розвитку території, просторова диференціа­ція природи, національно-історичні та культурно-етнографічні особ­ливості, політичні фактори. Відповідно до такого підходу виділено 9 економіко-географічних регіонів України: Столичний або Київсь­кий, Центральний, Придністровський, Донецький, Подільський, Північно-Східний, Карпатський, Північно-Західний (Волинський), Причорноморський.

В. А. Поповкін на території України виділяє 9 природно-економіч­них районів, які в майбутньому могли б стати основою для утворення нових значно більших за площею адміністративних областей: Карпат­ський, Поліський, Київський, Подільський, Північний, Харківський, Придніпровський, Південний, Донецький.

ІЗ



Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


В роботі М. І. Долішного запропоновано виділити 6 регіонів: Централь­ний, Західний, Донеччина, Придніпров'я, Причорномор'я та Харківщина.

Незважаючи на наявність значної кількості пропозицій стосовно районування України, це питання вимагає додаткового розгляду, ви­ходячи з конкретного етапу розвитку України, враховуючи економіко-географічні, економічні, історичні та інші фактори, та їх вплив на фор­мування регіональної обособленості.

Узагальнення існуючих підходів до регіонального поділу тери­торії України, враховуючи реальний стан економіки окремих областей, доцільно застосувати таку послідовність до процесу районування.

Процес регіональних досліджень вимагає виділення у вигляді відокремленого об'єкта дослідження певної території — регіону, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій, од­ночасно характеризується повною цілісністю, єдністю, однозначністю. Виходячи з таких позицій, кожний регіон характеризується чітко виз­наченою природною (природничою), матеріальною, економічною та соціальною єдністю.

Формування регіонів необхідно здійснити в два етапи. На першо­му етапі відбувається природно-економічне (природниче) районування, що дає можливість об'єктивно оцінити географічне розташування, клі­матичні особливості території, наявність, можливість та напрями вико­ристання природних ресурсів (землі, води, лісів, копалин). Необхідно врахувати наявність на території України таких природничих зон, як мішаних лісів, лісостепу, степу, Українських Карпат, Кримських гір.

На другому етапі здійснюється економіко-географічне районуван­ня з необхідною соціально-економічною оцінкою розвитку продуктив­них сил та оцінкою їх впливу на соціальний стан населення. В даному випадку необхідно розглянути такі питання:

1. Наявність особливостей територіального розселення населення, його характеристика, наявність та використання трудових ре­сурсів, рівень забезпечення регіону трудовими ресурсами, стан ринку праці.

2. Існування територіальної самостійності стосовно використання природних ресурсів. Від складу, кількісного та якісного змісту



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


природних ресурсів залежить виробнича, економічна направ­леність діяльності людей, структура продуктивних сил, спеціалі­зація виробництва.

3. Які існують характерні ознаки території регіону з точки зору об­сягів виробництва та темпів їх зміни на підприємствах окремих галузей, головним чином між виробництвами засобів виробниц­тва та предметів споживання, між промисловим та сільськогоспо­дарським виробництвом.

4. Які характерні особливості існування та формування транспорт­ної системи, розташування та використання транспортних шляхів та транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів; використання транспортної системи для розвитку міжрегіональних та міждержавних транспортних зв'язків.

5. Існування особливостей соціального стану, умов життя населен­ня, рівня матеріального забезпечення людей, наявності безробіт­тя, забезпеченості освітніми, медичними, культурними, закладами тощо.

Враховуючи стан природно-економічних, економіко-географічних, історичних, політичних та інших факторів пропонується така схема ре­гіонального розподілу території України, за якою доцільно виділити 7 найбільш характерних регіонів: Поліський (Північний), Подільський (Центральний), Степовий (Південний), Карпатський (Західний), Дон­баський (Східний), Крим. В окрему обособлену територію — регіон виділено м. Київ (рис. 1.1).

До складу окремих регіонів входять такі області. До Поліського (Північного) регіону входять Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Київська (без м. Києва) області; до Подільського (Центрального) — Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська області; до Степового (Південного) регіону — Кіровоград­ська, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Херсонсь­ка області; до Карпатського (Західного) регіону входять Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області; до Донбаського регіону (Східного) входять Харківська, Донецька, Луганська області. В окремі регіони виділено Крим та м. Київ.


Рис. 1.1

Регіональний розподіл території України

Формування запропонованого регіонального розподілу території України почалось з врахуванням наявних природничих зон.

Природничі зони мають переважно широтну витягнуту спрямо­ваність і відрізняються подібними природними умовами впродовж ши­ротного розташування певної поверхні землі. В той же час природничі зони не мають різко визначених меж (границь), характеризуються пос­туповим переходом з однієї зони до іншої. Широтне розташування при­родничих зон визначає широтний розподіл таких явищ як формування клімату, основних типів фунтів, рослинного, тваринного світу, водного режиму тощо, що принципово впливає на розташування та використання природних ресурсів, розвиток продуктивних сил, умови життя людей.

Відповідно до запропонованої схеми регіонального розвитку Поліський (Північний) регіон знаходиться в зоні мішаних лісів, що займає північну частину України, називається Українським Поліс-



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


сям, охоплює майже 20% території України. Це переважно рівнинна територія з добре розвинутою гідрографічною сіткою і поширенням низинних боліт. Характерною ознакою зони мішаних лісів є наявність розвинутого сільського та лісового господарства. Вказані обставини визначили формування Поліської (Північної) зони території України, до складу якої увійшло 6 областей.

Подільський (Центральний) регіон знаходиться в лісостеповій зоні, що охоплює центральну територію України. Характерною озна­кою зони є поєднання лісових участків території з участками території із степовою рослинністю. Лісостеп охоплює майже 34% території України і дає підставу для виділення в окреме регіональне об'єднання Подільський (Центральний) регіон, куди увійшли 5 областей.

Степовий (Південний) регіон розташований в степовій зоні, яка охоплює південну територію України. Степова зона відрізняється сухим континентальним кліматом (жарке літо, відносно холодна зима із силь­ними вітрами), безлісовими участками території, яка покрита, головним чином, трав'янистою рослинністю. Степова зона характерна малими опадами переважно в першій половині літа, наявністю частими засуха­ми. Кліматичні умови визначають тип рослинного та тваринного світу.

Українські Карпати — гірська частина території України, яка яв­ляє собою східну частину Карпат. Відрізняється наявністю округлих вершин та схилів, помірно континентальним кліматом, значними запа­сами водних ресурсів, природних копалин (нафта, газ, кольорові мета­ли тощо), характерними гірською рослинністю та тваринним світом. Ці обставини визначили за необхідне утворення Карпатського (Західного) регіону, куди увійшли 4 області.

Донбаський (Східний) регіон, до складу якого увійшли 3 області, у природничому відношенні характеризується переважно рівнинною те­риторією, помірно континентальним кліматом, значними запасами вугіл­ля. Донбаський регіон характеризується високим індустріальним роз­витком (електроенергетика, металургія, машинобудування, хімічна про­мисловість), багатогалузевим сільськогосподарським виробництвом.

В окремий регіон виділено Автономну Республіку Крим, територія якої відрізняється особливими природно-кліматичними показниками.

■ ■





Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


Незважаючи на наявність певних напрацювань в цій науковій га­лузі в сучасних умовах переходу економіки України до нових економіч­них відносин у суспільстві, формування ринкового середовища вини­кає необхідність в уточненні поглядів на склад, зміст науки, її зв'язків з іншими галузями знань, використання положень науки для приско­рення ринкових перетворень, піднесення ролі регіонів у стабілізації економіки України.

Об'єктом вивчення регіональної економіки як науки є регіон як частина території країни, де проживає певна кількість населення, роз­ташовані підприємства різних галузей господарства та різних форм власності, функціональні установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей. їх праці, освіти, культури, спілкування.

Предмет економічних наук — висвітлення складу та змісту ви­робничих відносин людей. Предметом регіональної економіки є вив­чення відносин людей у різних сферах їх діяльності на території пев­ного регіону з врахуванням конкретного соціально-економічного та політичного устрою країни. Ця наука розкриває зміст, шляхи, напрями формування регіональних відносин у виробничій та соціальних сфе­рах, досліджує розвиток продуктивних сил — матеріальної основи розвитку суспільства. Регіональна економіка як наука має визначити шляхи становлення економіки окремих територіальних формувань та обгрунтування принципових підходів до покрашення умов житія та праці людей.

Соціально-економічні відносини на території певного регіону ха­рактеризуються надзвичайною складністю, формуються з врахуванням особливостей того чи іншого регіону, його географічного розташуван­ня, природних багатств, економічного потенціалу, розвитку продуктив­них сил тощо.

Таке висвітлення предмету регіональної економіки дещо ширше, порівняно із існуючим в науковій літературі, де регіональна економіка розглядається як наукове направлення в економічній науці, яке ставить за мету розробку теоретичних основ раціонального розміщення під­приємств та галузей, формування території збуту продукції, створення належних умов для розвитку урбанізованих територій.


Складовими частинами регіональної економіки як науки потрібно вважати:

• визначення складу та змісту окремих складових частин соціаль­но-економічних характеристик регіону;

» обгрунтування напрямів використання трудових, матеріальних, енергетичних, земельних, водних, лісових ресурсів та природних копалин;

обгрунтування розвитку окремих галузей економіки: промисло­вості, сільського господарства, будівництва, транспорту та зв 'язку;

обгрунтування шляхів покращення соціального стану населення регіону, працевлаштування людей, забезпечення людей товарами та послугами, охорони їх здоров'я, надання можливостей для на­буття освіти, розвитку культури;

обгрунтування заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовиша;

формування систем регіонального управління, визначення складу і функцій органів управління;

• використання методів прямого та непрямого впливу на розвиток
регіональних соціально-економічних процесів;

• формування бюджету регіону — фінансової основи органів регіо­
нального управління, оцінка ефективності діяльності цих органів.
В процесі трансформації виробничої сфери в суспільстві, розвитку

ринкових відносин змінюються погляди на територіальну організацію виробництва, на процеси концентрації, спеціалізації та кооперування у виробничій сфері. Визначення цих форм територіальної організації виробництва тривалим часом базувалося на планово-директивних прин­ципах планування виробництва на регіональному рівні, не враховува­лась реальна наявність ринку збуту продукції, відсутність ринкових важелів впливу на виробництво. Визначення ефективності концентра­ції базувалося на твердженні, що з концентрацією виробництва змен­шується собівартість продукції, збільшується продуктивність праці.

В нових умовах господарювання ці підходи та показники оцін­ки ефективності концентрації виробництва принципово змінюються. 20



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


Необхідно враховувати при цьому сукупні витрати, пов'язані не тіль­ки із виробництвом продукції, але з її реалізацією, що в свою чергу пов'язано з наявністю ринку збуту продукції.

Аналогічно змінюються погляди на спеціалізацію та кооперуван­ня. З врахуванням наявності природних ресурсів на регіональному рів­ні, значних трудових резервів, розвинутого ринку реалізації продукції стає економічно обгрунтованим подальший розвиток багатопрофіль-ного підприємництва, взаємодія між собою багатопрофільних вироб­ничих структур, мобільних за характером виробництва та реалізації продукції. У зв'язку із цим необхідні нові підходи до обгрунтування раціональних міжрегіональних зв'язків.

Без зміни поглядів на концентрацію, спеціалізацію та кооперуван­ня неможливо активно вплинути на розвиток підприємництва, на залу­чення усього працездатного населення до практичної діяльності.

Змінюються підходи до формування регіональної соціальної полі­тики. Регіональна політика в галузі соціального захисту людей має бути більш активною, спрямовуватися на максимальне використання внутрішніх резервів, на раціональне використання трудового потенціа­лу, на створення належних житлових, побутових умов для життя лю­дей, забезпечення прав громадян на працю, особливо молоді, на освіту, охорону здоров'я, культуру, соціальний захист людей. На перший план виходить вирішення проблем молоді та літніх людей.

Виходячи із регіональних інтересів важливе значення має обгрун­тування складу і змісту економічних (непрямих) методів впливу на розвиток регіональної економіки: формування державної цінової, фінансової, кредитної, банківської, податкової політики з врахуванням інтересів регіонів, нових підходів до організації та оплати праці, вико­ристання трудового потенціалу.

В сучасних умовах відбуваються радикальні зміни щодо відно­шення до регіональної економіки як науки, збагачення її новими ма­теріалами, результатами практичних досягнень у розвитку економіки та покращення умов життя та праці людей. Одночасно наукові досяг­нення впроваджуються в навчальний процес, на нових засадах фор­мується економічна свідомість майбутніх фахівців.



Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


1.3. Методологічні основи і методи науки

Під методологією наукового дослідження розуміють систему під­ходів, принципів, показників, методів дослідження соціально-еконо­мічних процесів, обгрунтування оптимальних рішень.

До основних принципів регіональних досліджень належать:

• принцип еволюційного розвитку;

• принцип науковості, оптимальності;

• принцип соціальної спрямованості;

• принцип підвищення ефективності регіональних рішень;

• принцип пропорційності та збалансованості;

• принцип пріоритетності.

Принцип еволюційного розвитку передбачає врахування того, що соціально-економічні процеси розвитку на регіональному рівні не здій­снюється раптово, негайно. Для усвідомлення нових спрямувань, вті­лення їх у життя необхідна зміна психології людей, людських відносин, які склалися, а для цього потрібний певний період часу.

Принцип науковості, оптимальності передбачає використання еко­номічних законів розвитку суспільства в обгрунтуваннях регіональних соціально-економічних рішень. Застосування наукових методів дозво­ляє об'єктивно оцінити тенденції у певних сферах регіонального роз­витку, врахувати їх в прогнозних обгрунтуваннях. Принцип науковості передбачає також впровадження оптимальних рішень, тобто досягнен­ня максимальних результатів при мінімальних затратах.

Принцип соціальної спрямованості означає, що у забезпеченні со­ціально-економічного розвитку необхідно враховувати інтереси людей, різних верств населення, забезпечувати соціальні потреби.

Принцип підвищення ефективності виробництва на регіональ­ному рівні передбачає впровадження на підприємствах усіх галузей регіональної економіки заходів, спрямованих на економію усіх видів витрат, пов'язаних із виготовленням продукції.

Принцип реалізується через різноманітні форми раціонально­го використання та збереження трудових, матеріальних, природних ресурсів.



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


Принцип пропорційності та збалансованості реалізується в рин­кових умовах в результаті досягнення рівноваги між попитом та пропо­зицією на певний вид продукції, послуг, виконання робіт, забезпечення раціональних співвідношень між мінімально необхідними потребами і наявними ресурсами.

Принцип пріоритетності визначає необхідність вибору пріоритет­них напрямів діяльності в реалізації завдань соціально-економічного розвитку регіону, невідкладність виконання першочергових завдань.

В регіональних соціально-економічних дослідженнях для оцінки стану та обґрунтувань перспектив економічного розвитку, покращення соціальних умов життя людей використовують систему показників.

Показник — конкретне значення кількісних або якісних парамет­рів явища чи процесу, що відбувається в умовах конкретного місця протягом визначеного часу. У загальному вигляді всі показники поді­ляються на три категорії в залежності від того, які функціональні особ­ливості регіональних процесів вони відображають. Це:

• економічні, що відображають продуктивність та економічну ефек­тивність діяльності;

• соціальні — рівень соціального розвитку та демографічну си­туацію;

• екологічні — стан та використання навколишнього природного середовища.

Існує значна кількість показників, які використовуються для ха­рактеристики регіонального розвитку.

На рівні макрорегіонального дослідження рекомендується засто­совувати обмежену їх кількість, але таких, які у достатній мірі відобра­жають хід процесу соціально-економічного розвитку в динаміці.

За своїм призначенням, змістом і формою усі показники поділя­ють на натуральні та вартісні, кількісні та якісні, абсолютні та віднос­ні, затверджені та розрахункові, норми і нормативи.

Натуральні показники (виробництво продукції, виконані роботи, надані послуги) характеризують використання ресурсів, матеріальне виробництво, обсяги соціальної роботи, вимірюються в натуральних одиницях.


Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

До вартісних показників належать такі, що відображають еконо­мічну (грошову) оцінку результатів діяльності підприємств, організа­цій, виготовленої ними продукції, виконаних робіт, наданих послуг. За їх допомогою визначають обсяг товарної, валової, реалізованої про­дукції, обсяг капітальних вкладень, результати економічної та соціаль­ної діяльності.

Кількісні показники використовують для виміру кількісної сукуп­ності певних об'єктів, визначають обсяг, розміри, масштаби виробниц­тва, руху товарів, виконання робіт.

Якісні показники характеризують рівень розвитку явищ, процесів, їх якісні особливості, закономірності. Використовують для планування та оцінки ефективності функціонування окремих складових частин ре­гіональної економічної та соціальної діяльності.

Кількісні та якісні показники розробляють в натуральному і вар­тісному виразі.

Абсолютні показники характеризують число одиниць сукупності, її частин, груп. В управлінні з використанням абсолютних показників визначають планові завдання та їх виконання, які обчислюються як в натуральному, так і вартісному вимірі.

Відносні показники характеризують міру співвідношення двох показників і визначаються як результат від ділення одного показника на інший, який використовується як базовий, основний. Відносні по­казники показують динаміку, структуру відповідних величин, вимірю­ються у відсотках, питомій вазі.

Затверджені показники відрізняються своїм адресним характером і являють собою форму доведення планів розвитку регіону до конк­ретних підприємств, організацій, виконавців із зазначенням термінів їх виконання та необхідних для цього трудових, матеріальних та фінансо­вих ресурсів.

Розрахункові показники носять інформаційний або аналітичний характер. В більшості випадків вони використовуються для характе­ристики, обгрунтування та аналізу показників при їх затвердженні.

Для дослідження соціально-економічних проблем на регіональ­ному рівні використовують такі методи: системний, діалектичний,



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


нормативний, балансовий, програмно-цільовий, метод комплексного соціально-економічного аналізу, економіко-математичні методи.

Системний метод. Поняття «система» визначається як впоряд­кована сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих підсистем та елементів, що утворюють єдине ціле. Система являє собою одне із основних понять кібернетики — науки про управління складни­ми динамічними системами. До системи належить будь-яке ціле, що складається із пов'язаних між собою окремих елементів. Влас­тивістю динамічної системи є те, що окремі елементи утворюють єдине ціле з якісно новими властивостями. Розподіл системи на ок­ремі підсистеми та елементи здійснюється таким чином, що збері­гається загальна цілеспрямованість у функціонуванні системи. Елементи в системі об'єднані нричинно-наслідковими зв'язками. Зміна стану окремих елементів або зв'язків протягом певного часу приводить до зміни стану самої системи. Це означає, що система функціонує.

Системний метод дозволяє розглядати регіон у вигляді надзви­чайно складної соціально-економічної системи, умовно окреслити цю систему, визначити склад системи з великої кількості елементів, вия­вити та спрямувати функціонування системи. Саме через системний підхід створюється можливість всебічно оцінити стан регіону, його ре­сурсний та інтелектуальний потенціал, можливості для становлення та розвитку.

Диалектичний метод дослідження регіону як системи передбачає використання діалектичної теорії та методу вивчення явищ у суспіль­стві в їх розвитку, базується на загальних законах розвитку. Цей метод дозволяє дослідити динаміку соціально-економічних процесів, оціни­ти їх перспективу.

Нормативний метод оснований на використанні в управлінні ре­гіональними економічними та соціальними процесами прогресивних норм і нормативів, які відображають досягнення науково-технічно­го прогресу, завдання стосовно розвитку окремих галузей економіки на регіональному рівні, що мають важливе значення для людей, що проживають на певній території, та для держави в цілому.



5. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА


Сутність балансового методу у регіональному дослідженні по­лягає в тому, що при плануванні соціально-економічної діяльності потреби в матеріально-технічних, природних, паливно-енергетичних, трудових, фінансових ресурсах співставляються з можливими джере­лами забезпечення цих потреб в результаті розробки балансів. Оскіль­ки сукупні потреби, як правило, більше можливих обсягів ресурсів, необхідних для забезпечення цих потреб, то в процесі розробки конк­ретних балансів проводять ранжування потреб, здійснюють розподіл потреб на першочергові та менш важливі. Відповідно визначають об­сяги ресурсів для задоволення спочатку першочергових потреб, а зго­дом — інших потреб.

Програмно-цільовий метод передбачає розробку цільових комп­лексних програм регіонального економічного та соціального розвит­ку, передбачає обгрунтування та вирішення крупних народногоспо­дарських проблем, визначає шляхи розвитку усіх галузей економіки. що мають загальнодержавне значення.

Метод комплексного соціально-економічного аналізу базується на використанні економічної, статистичної інформації за попередні пе­ріоди для вивчення стану зміни показників, виявлення закономірнос­тей в процесах розвитку окремих явищ та процесів у суспільстві, для аналізу впливу окремих факторів на ці процеси.

Економіко-математичне моделювання використовується для мо­делювання регіональних соціально-економічних процесів на основі використання економіко-математичних методів, є необхідною умовою для прийняття обгрунтованих рішень в управлінні. Сфера застосування економіко-математичного моделювання надзвичайно широка. Базуєть­ся на використанні методів статистичного, динамічного, ймовірного змісту. До типових моделей належать:

• моделі розподілу та використання ресурсів (трудових, матеріаль­них, енергетичних, природних, фінансових тощо);

• моделі розвитку існуючих підприємств, їх реконструкції та будів­ництва нових;

• моделі вивчення ринку товарів та послуг;

• моделі оптимізації транспортного обслуговування;



Розділ 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»


• моделі масового обслуговування (в сфері торгівлі, послуг тощо);

• моделі розвитку житлово-комунального, міського господарства;

• моделі для вивчення конфліктних ситуацій тощо.

avtoref.underref.ru referatrui.nugaspb.ru referatptb.nugaspb.ru uchitel.largereferat.info Главная Страница