Правовий режим земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Землі рекреаційного призначення є одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» статті 19 Земельного кодексу). Віднесення земель до цієї категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ст. 20 Земельного кодексу).

Загальний правовий режим рекреаційних зон не обов’язково передбачає безперервне використання їх для рекреаційних цілей, але має бути забезпечена можливість такого використання. Вона досягається або шляхом наявності у їх межах природних об’єктів і комплексів, що роблять їх придатними для відпочинку, або шляхом створення штучних об’єктів для відпочинку і розваг населення. Правовий режим рекреаційних зон передбачає можливість їх забудови згідно з вимогами Закону України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності». Але така забудова повинна мати цільовий характер: вона має бути спрямована на формування рекреаційної інфраструктури, тобто комплексу будівель і споруд, призначених для масового відпочинку населення, туризму, проведення спортивних заходів. Не допускається промислове чи житлове будівництво у межах рекреаційних зон.

Особливим видом природних рекреаційних комплексів є рекреаційний ландшафт. Природний ландшафт визначається законодавством як цілісний природно-територіальний комплекс з генетично однорідними, однаковими типовими природними умовами місцевостей, які сформувалися в результаті взаємодії компонентів геологічного середовища, рельєфу, гідрологічного режиму, ґрунтів і біоценозів. Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% території країни. Враховуючи, що лише 44% лісів виконують захисні і природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до природного, мають ландшафти на площі майже 12,7% території країни. Мальовничі природні комплекси мають природну рекреаційну якість, яка задовольняє рекреаційні й естетико-культурні потреби людей. Отже, рекреаційний ландшафт як мальовничий краєвид підлягає правовій охороні. Це передбачає заборону на здійснення діяльності, спрямованої на перекомпонування чи зміну природного рекреаційного ландшафту. Тому будівництво рекреаційної інфраструктури в межах природного рекреаційного ландшафту має здійснюватися таким чином, щоб не псувати мальовничість природного рекреаційного ландшафту.



Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється, як правило, організаторами рекреаційної зони. Спеціальне використання природних рекреаційних ресурсів здійснюється на праві власності, оренди, постійного природокористування, тимчасового безоплатного природокористування, господарського відання, оперативного управління та інших правових підставах. Суб’єкти права спеціального використання природних рекреаційних ресурсів користуються правами на ці ресурси, а також зобов’язані вносити збір за спеціальне їх використання відповідно до законодавства України, яке регулює використання кожного окремого виду природних рекреаційних ресурсів. Межі загального і спеціального використання природних рекреаційних ресурсів визначаються законодавством про кожний з видів таких ресурсів з урахуванням загальних обмежень, визначених законодавством про рекреаційні зони.

Специфічні правові режими рекреаційних зон встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, дачних ділянок, вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, рекреаційно-туристичних природних комплексів, рекреаційних зон, на яких розташовані об’єкти для проведення спортивних заходів, рекреаційних зон, на яких розташовані музеї, не віднесені до об’єктів культурної спадщини.

Рекреаційні зони населених пунктів утворюються відповідно до генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, рішень органів місцевого самоврядування. Це зони міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні і природні об’єкти тощо. Особливості правового режиму рекреаційних зон у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог до організації території рекреаційних зон, досить широкої компетенції органів місцевого самоврядування у галузі їх використання, поширенням на правовий режим облаштування цих зон містобудівного законодавства. Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р., передбачає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з визначенням його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, у тому числі сільського. Концепція також передбачає визначення правового режиму рекреаційних зон населених пунктів, забезпечення їхньої охорони під час планування і забудови територій.

Відповідальність за підтримання у належному стані зелених насаджень рекреаційних зон покладена на власників земельних ділянок, на яких вони розташовані. За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: а) загального користування – міські і районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо; б) обмеженого використання – насадження на територіях громадських і житлових будівель, спортивних споруд тощо; в) спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, охоронні насадження, пришляхові насадження у межах населених пунктів. У рекреаційних зонах, як правило, розташовуються насадження загального користування – озеленені упорядковані території, призначені для відпочинку населення, з вільним доступом. До них належать: парк, сквер, бульвар, набережна, лісопарк, лугопарк, гідропарк.

Спеціальний правовий режим дачних ділянок регулюється ЗК України, оскільки земельні ділянки для дачного будівництва належать до земель рекреаційного призначення, а отже, на них поширюється правовий режим рекреаційних зон. Щодо земельних ділянок, що виділяються для будівництва нових дач, то віднесення їх до земель рекреаційного призначення здійснюється на підставі відомостей про цільове призначення, наданих забудовником. Норма безоплатної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва становить згідно зі ст. 121 ЗК України 0,1 га. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Слід мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. №502, забороняє будівництво дач на землях водного фонду. Дачні ділянки є особливим видом рекреаційних зон, оскільки на відміну від інших видів рекреаційних зон, передбачають передачу користувачам природних рекреаційних ресурсів на праві спеціального використання. Природні ресурси дачних рекреаційних зон поділяються на дві категорії: належні на праві спеціального використання рекреаційним природо користувачам і природні рекреаційні ресурси, використовувані зазначеними користувачами на праві загального використання.

Спеціальний правовий режим використання рекреаційних зон, на яких здійснюється спортивна діяльність, встановлений законодавством України про фізичну культуру і спорт. В ст. 1 Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про фізичну культуру і спорт» фізична культура визначається як складова загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Стаття 11 зазначеного Закону покладає на органи місцевого самоврядування обов’язок сприяти розвитку спорту шляхом обладнання спортивних споруд на землях рекреаційного призначення. Стаття 40 вказаного Закону встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення, отже, на них поширюється правовий режим рекреаційних зон.

Згідно вказаного Закону будівництво в жилих районах фізкультурно-оздоровчих і спортивних об’єктів здійснюється відповідно до встановлених нормативів за рахунок коштів, що спрямовуються на житлове будівництво, та коштів організацій – населення) у спорудженні об’єктів фізичної культури і спорту, забезпечується відповідний рівень обслуговування засобами фізичної культури і спорту за науково обґрунтованими нормативами. Будівництво, реконструкція та утримання об’єктів фізичної культури і спорту в сільській місцевості здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів.

Спеціальний правовий режим рекреаційних зон музеїв передбачений законодавством про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону України від 29 червня 1995 р. «Про музеї і музейну справу» музеї – це культурно-освітні і науково-дослідні заклади, призначенні для вивчення, збереження і використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, залучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Музейна справа — це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури. Правовий режим рекреаційних зон музеїв може передбачати функціональне зонування з виділенням таких зон: заповідна – для збереження особливо цінних музейних експонатів та природних рекреаційних ресурсів; експозиційна – для сталого демонстрування музейних експонатів і природних рекреаційних ресурсів, які використовуються для культурно-пізнавальних цілей; наукова – для проведення науково-дослідних робіт, зокрема щодо раціонального використання природних рекреаційних ресурсів; рекреаційна – для відпочинку й обслуговування відвідувачів; господарська – для розміщення допоміжних господарських об’єктів. Згідно зі ст. 11 Закону «Про музеї та музейну справу» на територіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функціональному призначенню, а також така, що може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність, не сумісна з діяльністю музею.

Правове регулювання зеленого туризму. У науковій та публіцистичній літературі все частіше в обігу з’являються терміни: «зелений туризм», «екологічний туризм», сільський туризм» тощо. Чинне законодавство України поки що не містить визначення цих термінів, але щоразу частіше їх згадує. Поняття «екологічний туризм», «зелений туризм» і «природничий туризм» то ототожнюються, то здійснюються спроби їх розмежування. Зелений туризм визначається як форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природну цінність (об’єкти природно-заповідного фонду). Зелений туризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Зелений туризм здійснюється не просто для звичайного відвідання визначних природних місць, а й для отримання глибоких вражень від краси природи. Виділяються такі форми зеленого туризму – активний (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Зелений туризм – це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами упорядкування, де існують умови для короткочасного відпочинку (від 5-10 годин до 1-2 днів), збору ягід та грибів, відпочинку на пляжах тощо. Ці визначення, звісно, не мають правового значення, тому розгляньмо ознаки зеленого туризму, що наводяться у законодавстві України[117].

Правовий режим здійснення зеленого туризму визначається як Законом «Про туризм», так і природноресурсовим законодавством. Зелений туризм передбачає, як правило, тільки загальне використання природних рекреаційних ресурсів. При здійсненні зеленого туризму туристи виїжджають на природу, ознайомлюються з мальовничими краєвидами, фотографують природні об’єкти, можуть влаштовувати тимчасові туристичні стоянки для готування і споживання їжі на природі, насолоджуються безпосереднім спілкуванням з природою, отримують додаткову інформацію екологічного характеру тощо. Всі зазначені види діяльності належать до загального використання природних рекреаційних ресурсів, яке має здійснюватися суб’єктами зеленого туризму без погіршення якості природних рекреаційних ресурсів і з дотриманням обмежень природноресурсового права. В окремих випадках може допускатися здійснення зеленого туризму з використанням природних рекреаційних ресурсів на праві спеціального використання.

Правовий режим природних рекреаційних ресурсів вільних економічних зон (далі – ВЕЗ) визначається, крім природноресурсового законодавства, також спеціальним законодавством про ВЕЗ. Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Згідно із ст. 1 цього Закону ВЕЗ – це частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території ВЕЗ встановлюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток визначеного пріоритетного виду діяльності (наприклад, рекреаційної). На території спеціальної (вільної) економічної зони мають право функціонувати будь-які суб'єкти економічної діяльності згідно із законодавством України та законом про створення цієї зони. Суб'єкти економічної діяльності мають право самостійно обирати види, форми і методи своєї діяльності на території спеціальної (вільної) економічної зони, що не суперечать законодавству України. Також на території спеціальної (вільної) економічної зони не дозволяється діяльність, що суперечить міжнародним угодам, учасником яких є Україна.

Правовий режим кожної окремої ВЕЗ встановлюється спеціальним законом, прийнятим Верховною Радою України.

Серед видів ВЕЗ, що можуть створюватися в Україні, ст. 3 вказаного Закону визначає туристсько-рекреаційні. Туристсько-рекреаційні зони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

ulg.deutsch-service.ru referatprq.nugaspb.ru refaonw.ostref.ru success.okref.ru Главная Страница