ГЛОСАРІЙ

Аграрна політика держави — курс та система заходів, спря­мованих на інтенсивний розвиток продуктивних сил села, на вдосконалення або докорінну зміну існуючих там форм власності, на поліпшення умов життя та побуту жителів села, на забезпе­чення сировиною промисловості та ін.

Аграрна реформа — якісне перетворення аграрних відносин або відносин власності у сільському господарстві. З погляду юридичної власності, аграрна реформа означає якісні перетворення системи землеволодіння і землекористування.

Агробізнес — вид підприємницької діяльності у галузях вироб­ництва сільськогосподарської продукції, засобів виробництва для сільського господарства, зберігання сільськогосподарської про­дукції, її транспортування, переробки і доведення до споживача.

Агропромисловий комплекс — сукупність галузей народно­го господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, збережен­ням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять три основні сфери: а) виробництво засобів виробництва для сільського господар­ства та його виробничого обслуговування; б) власне сільське господарство; в) заготівля, переробка, збереження, транспортування і збут сільськогосподарської продукції.

Акціонерне товариство (АТ) — основна форма організації великих та частини середніх підприємств, капітал яких формується шляхом продажу акцій та інших цінних паперів. Покупці акцій стають пайовиками АТ, а покупці облігацій — його кредитора­ми. Кошти, отримані в результаті випуску і продажу акцій, фор­мують власний капітал АТ. Він може збільшуватись шляхом наступних випусків акцій та вкладення частини прибутку в роз­ширення виробництва. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Перед тим певна частина прибутку АТ витрачається на оплату податків державі, зарплату персоналові, поповнення резервного фонду тощо. Кошти, отримані АТ від ви­пуску і продажу облігацій, становлять його позичковий капітал, а власникам облігацій щорічно виплачується твердий процент. АТ поділяються на два основних типи: відкриті (публічні) та закриті.



Акціонерний капітал — кошти акціонерного товариства, утво­рені шляхом об’єднання багатьох індивідуальних капіталів, роз­ширення масштабів акціонерної компанії завдяки капіталізації частини прибутку, а також залучення частини коштів вкладників через механізм продажу акцій та облігацій.

Акція (від фр. асііоп — цінний папір, від лат. асііо — розпо­рядження, дозвіл, претензія) — вид цінного папера без встанов­леного строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутно­му фонді акціонерного товариства.

Базисна величина — величина показника, з яким порівню­ється будь-яка інша (поточна, звітна) величина. Вона є знамен­ником відношення, базою порівняння чи базовим рівнем.

Базисна ціна — попередньо погоджена покупцем і продавцем ціна. Вона є основою для визначення реальної ціни, яка допов­нюється скидками і націнками залежно від кон’юнктури ринку, сорту, якості товару та ін.

Баланс попиту і пропозиції — сукупність економічних показ­ників, що характеризують співвідношення між товарними ресур­сами та платоспроможним попитом на окремі товари.

Банк — кредитно-фінансова установа, яка здійснює фінансове посередництво. Залучаючи і нагромаджуючи вільні грошові кош­ти підприємств, організацій, населення, банки перерозподіляють їх, надаючи кредити. В Україні сформувалася дворівнена бан­ківська система, яка включає в себе Національний банк і комер­ційні банки.

Банківський кредит — тимчасове надання у борг грошових коштів фізичним і юридичним особам. Перед наданням креди­ту банки перевіряють кредитоспроможність клієнта. Залежно від певних ознак Б.к. поділяють на внутрішній і міжнародний, ви­робничий і споживчий. В Україні в умовах дворівненої бан­ківської системи існують кредити НБУ і кредити комерційних банків.

Бартер — обмін товарами на безгрошовій основі (натураль­ний обмін).

Бартерна торгівля — товарообмінна операція, в основі якої лежить натуральний товарообмін. Право власності на товар пе­редається без платежу грішми, тобто здійснюється обмін одного або декількох товарів на еквівалентну кількість іншого товару. Бартерні операції в Україні зумовлені, насамперед, інфляцією, нестачею валютних коштів. Бартерні торгові операції підривають стійкість грошової одиниці, тому вони небажані.

Бізнес — справа, заняття, підприємництво, економічна діяльність, спрямовані на отримання прибутку.

Біржа (від лат. — гаманець) — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюють торгівлю цін­ними паперами, нерухомістю й оптову торгівлю товарами.

Валова продукція — статистичний показник у грошах, що характеризує загальний обсяг виробництва продукції окремими підприємствами, галузями, сферами, регіонами, народним госпо­дарством у цілому за певний період часу.

Валова продукція підприємства — показник, що характери­зує у вартісній формі обсяг виробленої підприємством продукції за певний період часу; частина валового суспільного продукту, створена на підприємстві.

Валова продукція сільського господарства — частина вало­вого суспільного продукту, створена у сільському господарстві; обсяг продукції землеробства і тваринництва, виробленої за пев­ний період і вираженої у вартісній, грошовій формах. Включає вартість засобів виробництва, спожитих у процесі сільськогосподар­ського виробництва, і чисту продукцію сільського господарства.

Валовий доход — частина вартості валової продукції підприєм­ства, яка залишається після покриття всіх матеріальних витрат, або новостворена на підприємстві вартість як результат живої праці колективу підприємства.

Валовий збір сільськогосподарських культур — показник, що характеризує загальний обсяг продукції землеробства з усієї посів­ної площі у межах об’єкта обліку (країни, регіону, господарства).

Валовий оборот — сумарна вартість усіх видів виробленої продукції незалежно від того, продана вона підприємством чи використана на внутрішні потреби. В.о. характеризує обсяг ви­робничої діяльності підприємства, а валова продукція відображає у вартісній формі обсяг виробленої продукції.

Валовий прибуток — уся сума прибутку підприємства до здійснення платежів і відрахувань; вартісне вираження загаль­ного фінансового результату діяльності підприємства.

Вертикальна інтеграція — процес органічного поєднання сільськогосподарських галузей (підгалузей) з галузями перероб­ної промисловості, в ході якого забезпечується єдність і безпе­рервність взаємопов’язаних етапів виробництва, транспортуван­ня, зберігання і переробки сільськогосподарської продукції. Вер­тикальна інтеграція розвивається у формі агропромислових під­приємств і їхніх об’єднань.

Виробничі фонди — сукупність засобів і предметів праці, необ­хідних для ведення виробництва, виражена у грошовій формі.

Виручка від реалізації — грошові кошти, що надійшли до підприємства за реалізовану продукцію, надані послуги, продане майно, цінні папери та ін.

Відтворення природних ресурсів — відновлення ресурсів природи в процесі господарського використання їх. Розрізняють невідтворювані, частково відтворювані й невичерпні ресурси.

Гнучкість доходу — чутливість продовольчого споживання до підвищення доходів. Чим більш чутливе споживання до зміни доходів, тим вища гнучкість доходу.

Демаркетинг — заходи, спрямовані на зниження попиту на­селення на товари і послуги шляхом підвищення цін, скорочен­ня або припинення рекламування їх.

Депресія (від лат. сіергеззо — придушення) — фаза промис­лового циклу, що настає безпосередньо за фазою кризи. Характери­зується припиненням спаду промислового виробництва, перебу­ванням його переважно в стані застою, уповільненням зростання цін, наростанням банкрутств і обсягів безробіття, відносним над­лишком позичкового капіталу і низьким рівнем процента тощо.

Державна власність — привласнення державою (як суб’єк­том власності) засобів виробництва, робочої сили, частки націо­нального доходу та інших об’єктів власності у різних сферах суспільного відтворення. Д.в. відноситься до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в умовах тих чи інших економічних систем виступає різний за чисельністю апарат дер­жавних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.

Дивіденд (від лат. — те, що слід поділити) — до­ход, одержаний власником акції за рахунок прибутку акціо­нерного товариства.

Дилер (маклер, джоббер) — особа або фірма, яка виступає на біржі від свого імені і здійснює посередницькі торгові операції за власні кошти, на відміну від брокера, який здійснює купівлю і продаж для клієнтів за їхній рахунок.

Дослідження товарного ринку — якісний і кількісний аналіз політичних, економічних, науково-технічних, соціальних та інших факторів, які безпосередньо впливають на обсяг і ефективність продажу товару на конкретному ринку, з метою одержання досто­вірної інформації для прийняття оптимальних рішень щодо роз­робки програм маркетингу та організації виробничо-комерційної діяльності підприємства-виробника і експортера.

Екологічний ефект — зміни умов природного, життєвого се­редовища (довкілля), кількості та якості природних ресурсів. Такі зміни можуть мати як позитивний, так і негативний характер: поліпшення або погіршення природних життєвих умов, збіль­шення або зменшення кількості природних ресурсів.

Екологічні витрати — сукупність витрат і збитків у сфері природокористування. Е.в. — одне з функціональних понять еко­номічної екології, яке науково реалізує загальноприйнятий у світо­вій практиці принцип сталого розвитку економічної та еколо­гічної систем. Е.в. складаються з власне витрат і збитків у галузі природокористування.

Еколого-економічна ефективність — відношення сумарних економічних витрат до інтегрального еколого-економічного ефекту.

Еколого-економічний ефект — алгебраїчна сума традиційного економічного (як правило, позитивного) та екологічного (як по­зитивного, так і негативного) ефектів у матеріальному виробництві і невиробничій сфері, які досягаються, як правило, в різні проміжки часу, лише в окремих випадках одночасно.

Економіка ринкова — економічна система, що базується на індивідуальних формах приватної власності, вільній грі ринко­вих сил (вільній конкуренції, вільному ціноутворенню, стихійному переливу капіталу тощо).

Життєвий рівень населення — економічна категорія, яка ха­рактеризує забезпеченість населення матеріальними, духовними благами, ступінь задоволення особистих потреб людей, що вини­кають на певному етапі розвитку суспільства.

Закон Енгеля — закон, який, на думку німецького економіста Ернста Енгеля, виражає залежність частки споживання продуктів харчування від рівня доходів сім’ї: чим бідніша сім’я, тим більша частка витрат повинна бути виділена нею для придбання про­дуктів харчування. У міру зростання доходів сім’ї питома вага витрат на харчування зменшується, частка витрат на квартиру, світло, одяг, паливо майже не змінюється, а питома вага всіх інших витрат збільшується. Дія цього закону спостерігається в останні роки в Україні. Так, у 1985—1990 рр. сім’ї робітників і службовців витрачали на продукти харчування 30,2—30,9°/. коштів, а у 1991 — 1992 рр. — 68—70%. У розвинутих країнах світу, зокрема у США, витрати середньої сім’ї на харчування становлять близько 20% бюджету.

Земелька власність — сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення землі як предмета природи, а також створеного сільськогосподарськими працівниками необ­хідного і додаткового продукту. Земельна власність є одним із найголовніших видів національного багатства.

Земельний кадастр — сукупність даних про природний, гос­подарський і правовий стан, якісну характеристику земель (місце- розташування господарства, конфігурація полів, забезпеченість теплом, вологою). До нього входять відомості щодо реєстрації землекористуваня, бонітування, економічна оцінка земель.

Земля — головний засіб виробництва в сільському й лісовому господарстві, матеріальна передумова процесу праці, один із його важливих факторів.

Інвестиційна політика — комплекс урядових рішень, які ви­значають основні напрямки використання капітальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі. І.п. визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у вироб­ництві, науково-технічному і соціальному розвитку країни. Для України найближчими цілями І.п. є збільшення обсягу капітало­вкладень з метою прискореного виходу з економічної кризи.

Інфраструктура (від лат. іпіта — нижче, під, зігисіига — бу­дова, взаєморозташування) — комплекс галузей народного госпо­дарства, які обслуговують промисловість, сільське господарство. До такого комплексу входять виробнича та невиробнича (або соціальна) інфраструктура. До виробничої інфраструктури нале­жать шосейні дороги, канали, мости, порти, аеродроми, залізничний транспорт, зв’язок, енергопостачання та ін. До соціальної інфра­структури входить житлове та комунальне господарство, під­приємства побутового обслуговування, водосховища і водопоста­чання, енергетичне господарство об’єктів соціального призначення, підприємства торгівлі, заклади освіти, охорони здоров’я, курорт­но-туристичні зони.

Інфраструктура ринкова — система підприємств, організацій та закладів, що обслуговують ринок і допомагають йому функ­ціонувати. Це товарні, фондові й валютні біржі, біржі праці, бан­ки та інші комерційні організації, окремі складові ринку (наприк­лад, ринок товарів, ринок цінних паперів, ринок праці).

Конкурентоспроможність товарів — відповідність товару вимогам ринку, можливість збуту його на конкретному ринку. Її можна визначити, порівнюючи конкурентні товари між собою. Конкурентоспроможність — поняття відносне, тісно пов’язане з ринком та часом продажу (для товару сезонного попиту).

Конкуренція (від лат.— зіштовхуватися) — боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків; механізм стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Кон’юнктура економічна — сукупність умов, ознак, які ха­рактеризують становище в економіці країни, у ділових відносинах, в окремих галузях, регіонах, на окремих ринках товарів або у світовому господарстві в цілому за певний період. Може бути стабільною і нестабільною.

Кон’юнктура ринку — сукупність умов, ознак, які характе­ризують співвідношення попиту й пропозиції на товари та по­слуги. Об’єктами вивчення КР є: динаміка виробництва потужнос­тей у галузі та фірмі; рух замовлень; зміна товарних запасів; спів­відношення експортних та імпортних позицій товару; оптові ціни.

Кооперативна власність — різновид колективної власності, яка утворюється за рахунок грошових і матеріальних внесків його членів, виробленої ними продукції, доходів, отриманих від її реалі­зації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу.

Кооперація (від лат.— співробітництво) — органі­заційно оформлене добровільне колективне об’єднання власності і (або) праці для досягнення спільних цілей в різних галузях економічної діяльності. Існує в таких формах: об’єднання взає­модопомоги, товариства, артілі. Кооперативні об’єднання розріз­няються за сферами діяльності (виробничі, споживчі, постачаль­ницькі, збутові, кредитні, торгові), а також за територіальною озна­кою. Кошти кооперації формуються, головним чином, із пайових і членських внесків. Вищий орган кооперативної організації — збори членів, великих кооперативів — збори уповноважених.

Кооперування виробництва — форма виробничих зв’язків підприємств, що спільно виготовляють певну продукцію. КВ зумов­люється розвитком спеціалізації підприємств.

Лізинг — особливий вид оренди рухомого і нерухомого майна виробничого призначення на підставі відповід­ного договору між орендодавцем і орендарем. Об’єктами лізингу найчастіше є машини, обладнання, транспортні засоби, споруди виробничого призначення. При лізингу орендодавець зобов’я­зується надати на певний строк рухоме і нерухоме майно за узго­джену орендну плату разом із ризиком, пов’язаним із правом володіння. Розрізняють фінансовий і оперативний вид лізингу.

Лізингова компанія — спеціальна установа, яка здійснює по­середницьку діяльність із надання в оренду майна на умовах лізингу.

Лізинговий контракт — угода між орендодавцем і оренда­рем, за якою в тимчасове користування надаються об’єкти рухо­мого і нерухомого майна.

Ліцензія (від лат.— дозвіл, право) — документ, який видають відповідні державні органи окремим особам або органі­заціям на використання продукції, технології або здійснення певних операцій і видів діяльності.

Ліцензування експорту та імпорту — форма державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і контролю за її суб’єктами.

Маркетинг (від англ. — ринок) — управління комер­ційною діяльністю підприємства на основі інформації про потреби споживачів і відповідності цим потребам товарів та послуг з метою забезпечення їхньої конкурентоспроможності на ринку й отримання максимального прибутку.

Маркетингова тактика — формування та реалізація завдань підприємства на ринку щодо кожного товару в конкретний період (короткостроковий) на основі стратегії маркетингу й оцінка по­точної ринкової ситуації.

Маркетингу стратегія — формування та реалізація довго­строкових цілей щодо кожного сегмента ринку і кожного товару для здійснення виробничо-комерційної діяльності відповідно до ринкових умов та можливостей підприємства.

Менеджер (від англ. — управитель) — специфічна професія, яка вимагає схильності до підприємницької діяльності, знань у сфері фінансів, ринку, кредиту та грошового обігу, валют­них операцій та податкового законодавства.

Монополія (від гр. шопо — один і полео — продаю) — великі підприємства, об’єднання підприємств (картелі, синдикати, трес­ти, концерни, конгломерати), які виробляють певну кількість продукції певного виду, завдяки чому обмежують конкуренцію, посідають домінуюче становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують високі (монопольні) прибутки.

Податки — обов’язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи.

Приватна власність (від лат. — приватний) — фор­ма власності, суб’єктом якої є окрема людина або сім’я. Існує у двох основних формах: одна базується на власній праці, тобто на праці господаря і членів його сім’ї, друга — на використанні найманої праці. Проміжною між ними є форма власності, за якої працюють господар і члени його сім’ї, а також використовується праця небагатьох найманих працівників.

Приватне підприємство — форма підприємницької діяль­ності, де суб’єктом виступає одна фізична особа, яка несе повну відповідальність перед кредиторами і самостійно керує всіма стадіями виробничої та комерційної діяльності.

Прогнозування товарного ринку — перспективна оцінка роз­витку ринкової кон’юнктури, можливої зміни ринкових умов з метою врахування їх у діяльності підприємств.

Продуктивність праці — ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг. Вимі­рюється кількістю продукції або послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кіль­кістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці про­дукції чи надання послуги. У виробництві будь-якого товару беруть участь жива теперішня та минула праця.

Рента (від нім. — віддання назад) — особливий вид відносно стійкого доходу від певних видів власності (землі, неру­хомого майна, облігацій). Особливе значення має земельна рента як економічна форма реалізації земельної власності. Причиною існування земельної ренти є монополія на землю як об’єкт гос­подарювання, що зумовлює формування суспільної власності й цін на продукцію, вироблену на гірших землях. Умовами утворення ренти є відмінності у природній родючості грунтів, неоднакова віддаленість їх від ринку збуту сільськогосподарської продукції, баз постачання. Джерело ренти — надлишок додаткового про­дукту, що утворюється продуктивнішою землеробською працею на кращих земельних ділянках.

Ринок — система товарно-грошових відносин, що виникають між продавцем і покупцем, яка включає механізм вільного ціно­утворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єк­тів господарювання у боротьбі за споживача. Функціонування ринку підпорядковується законам товарного виробництва — закону вартості, попиту і пропозиції та закону конкуренції.

Сегментація ринку — розподіл ринку на окремі частини (сег­менти) — група підприємств, товарів, споживачів, яким властиві певні спільні ознаки. Сегментація ринку може здійснюватись різними шляхами, за багатьма ознаками з урахуванням різних факторів. Об’єктами сегментації є споживачі, продукти (вироби та послуги), підприємства (фірми).

Сімейний підряд — форма колективного підряду, за якою адміністрація підприємства, господарства укладає договір з колек­тивом, що складається з членів однієї сім’ї. Основна мета, прин­ципи, організаційні й технічні умови сімейного підряду такі ж, як і при нормативному підряді. Поширений переважно у сіль­ському господарстві, будівництві й первинній переробці продукції.

Спеціалізація — форма суспільного поділу праці, виражена у поділі старих та формуванні нових галузей суспільного вироб­ництва, а також у поділі праці всередині галузей. Розвиток рин­кових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-тех­нічний прогрес — найважливіші фактори спеціалізації, характерні для всіх галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Спілка — товариство з необмеженою кількістю учасників, мета якого — сприяти їхньому промислу чи господарській діяльності засобами колективного виробництва; учасники не несуть особис­тої відповідальності за її зобов’язання.

Товар — продукт праці, виготовлений з метою обміну або про­дажу. Обмін, а потім і продаж є одним із засобів задоволення тих чи інших потреб суспільства і виникає разом із суспільним поді­лом праці та економічним відокремленням окремих виробників, які спеціалізуються на виробництві різних продуктів. Обмін продуктами мав певне місце в умовах первіснообщинного спосо­бу виробництва, більш поширеним став в умовах рабовласниць­кого та феодального способів, хоча переважаючим у них було натуральне господарство.

Товариство відкрите — товариство, засноване на договорі кількох учасників (компаньйонів) з метою підприємницької діяль­ності, отримання прибутків і використання для цієї мети майна кожного з учасників договору.

Товарне виробництво — специфічний тип організації суспіль­ного вироби її цтин, при якому окремі продукти виробляються економічно відокремленими товаровиробниками і для задоволен­ня суспільних потреб необхідні купівля, продаж на ринку цих продукті», що стають товарами.

Транснаціональна корпорація — гігантські компанії, які діють у міжнародному масштабі і контролюють значну частку світового виробництва товарів, послуг, процес ціноутворення і привласнен­ня монопольних надприбутків.

Управління просуванням товару — методи роботи з диле­рами та торгівельними посередниками, способи представлення но­вих виробів торгівельним організаціям та споживачам. При спілкуванні з дилером та будь-яким іншим торгівельним посе­редником найбільшу роль відіграє ціна на товари та послуги, визначення частки прибутку, який припадає на їхню долю.

Фермер — підприємець у сільському господарстві, власник сільськогосподарського підприємства. Найпоширенішим видом сільськогосподарських підприємств у розвинутих країнах Захо­ду є сімейна ферма, де виробництво ведеться на власній землі силами членів сім’ї, а під час сезонних робіт використовують і найманих працівників.

Фірма— організація, яка веде господарську діяльність. Більшість фірм має у своєму складі одне підприємство, але значна частина фірм володіє і керує кількома підприємства­ми. Фірми створюються у всіх галузях економіки і з будь-якою формою власності.

Форми власності — якісно визначені види економічної влас­ності, які виступають суспільними формами розвитку окремих елементів системи продуктивних сил (засобів праці, предметів праці, людини або робочої сили як її окремого елемента, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації та ін.) на тих чи інших ступенях еволюції людства, неоднакових рівнів усуспіль­нення виробництва і праці та різних економічних умов функ­ціонування певних сфер і галузей виробництва в конкретних історичних умовах.

Цільова функція агробізнесу — досягається внаслідок реалі­зації готової продукції агропромислового виробництва з при­бутком.

Ціна виробництва — перетворена форма вартості товару, що включає витрати виробництва та середній прибуток, категорія розвинутої ринкової економіки.

Ціна землі — капіталізована земельна рента. Земля не ство­рюється людською працею, а тому ціни як такої не має. Проте у ринковій економіці, як й інші рідкісні блага, земля виступає об’єк­том купівлі-продажу. Власник землі, продаючи її, по суті, продає право на отримання з неї доходу (ренти). Тому продаж ділянки відбувається лише тоді, коли вилучені за неї кошти при наданні їх у кредит принесуть процент, не нижчий від ренти.

Ціна рівноваги — ціна на конкурентному ринку, за якої ве­личини попиту та пропозицій однакові; ціна, за якої ринок “очи­щається” (відсутність дефіциту чи надлишку товарів та послуг); ціна, яка виявляє тенденції до підвищення чи зниження; ціна, яка означає збіг “ціни продавця” та “ціни покупця”, інтересів вироб­ника та споживача. Графічно ціна рівноваги відповідає точці перетину кривої попиту та кривої пропозиції (точці еквіліуму).

Цінні папери — належним чином оформлені документи, що виражають майнові відносини у суспільстві та підтверджують право (“титул”) на певне майно або грошову суму.

Ціноутворення — процес обгрунтування, затвердження та пе­регляду цін і тарифів, визначення їхнього рівня, співвідношення та структури. До ціноутворення відносять також аналіз та про­гноз динаміки цін, контроль за дотриманням законодавчих норм у цій галузі.

Главная Страница