РОЗГОРТАННЯ ДЕСТАЛІНІЗАЦҐІ ТА ЇЇ ПІДСУМКИ

XX з'їзд КПРС Частковий відхід від сталінізму, який відбувався протягом 1953-1955 рр., не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Критика на адресу И.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою, ім'я його, як і раніше, згадувалося поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна. Разом з тим найбільш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної демократизації суспільного життя абсолютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військової могутності.

Переломною подією в суспільно-політичному житті Радянського Союзу став XX з'їзд КПРСг який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М. Хрущова «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й. Сталіна», гостро виступивши проти масових репресій 30-40-х років.
Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтування законами.

У доповіді наводилася велика кількість прикладів, коли Й. Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різних рангів. Делегатів з'їзду вразила інформація про можливу причетність Й. Сталіна-де-вби-вст-ва С. Кірова в 1934 р., винищення командних кадрів в армії, еліти господарських керівників, про трагічний вплив культу особи на хід Великої Вітчизняної війни. М. Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.

Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозованим, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив Микита Хрущов «глибоко демократичного, дійсно народного характеру радянського ладу». Хоча цей лад вже на початку свого існування був тоталітарним, адже комуністична ідеологія не визнає справді демократичних принципів і цінностей.
В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій від повторення трагедії. Впродовж короткого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятників, ім'я Сталіна було викреслено з назв майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології не здійснювалася швидко. Частина ветеранів громадянської війни і революції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропагандою, ставилась до змін з певною обережністю.



Ці настрої знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справжній опір послідовному розвінчанню сталінізму.
Так, перший секретар Київського міськкому партії М. Сини-Дя, доповідаючи в ЦК КП України про підсумки обговорення доповіді М.Хрущова, категорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40-ві — на початку 50-х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, звинувачених в українському буржуазному націоналізмі. Інформація про холодну реакцію на рішення з'їзду надходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О. Кири-ченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на радянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у художній літературі, на сторінках періодики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозовано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.

Проявом цього стала фактична заборона для вітчизняного читача (аж до 1989 року) доповіді М. Хрущова на XX з'їзді. Громадянам СРСР було запропоновано її «полегшену» версію: у липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». За змістом і гостротою викладу цей документ був кроком назад порівняно з доповіддю. Та й сам М. Хрущов поступово став змінювати тональність виступів. У ряді промов він почав говорити, що Сталін - це «великий революціонер», «великий марксист-ленінець» і партія не дозволить «віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».

Непослідовність керівництва партії і держа ви негативно позначилась на такій надзвичайно важливій для суспільства справі, як реабілітація громадян, репресованих у попередні десятиліття, що широко розгорнулася після XX з'їзду КПРС. З цією метою в усіх областях активно діяли спеціальні комісії органів влади.

То вже був третій етап реабілітації (перший - 1953 р., другий - 1954-1955 рр.). Змінився й порядок проведення цієї акції. За пропозицією М. Хрущова було створено 90 спеціальних комісій, котрі мали право розглядати справи безпосередньо в таборах ув'язнення. До їхнього складу входили працівники прокуратури, представники апарату ЦК КПРС і вже реабілітовані члени партії. Комісіям тимчасово надавалися права Президії Верховної Ради в справі реабілітації, помилування, зменшення терміну ув'язнення, перегляду статей звинувачення.

З 1956 по 1959 р. було повністю реабілітовано 250 тис. чо.л., переважно посмертно. Додому повернулися десятки тисяч в'язнів ГУЛАГу, які ще залишилися живими. На березень 1957 р. було звільнено з таборів, спецпоселень тощо близько 65,6 тис. чол.
Проте вже в наступні роки процес реабілітації жертв сталінського терору пішов на спад: з 1963 по 1966 р. реабілітовано було трохи більше 80 тис. чол. М. Хрущов і його оточення це наважилися на рішучий перегляд справ жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20—30-ті роки. Не піддавалися сумніву необхідність депортації селян у роки колективізації, масових виселень людей із західних областей у повоєнні роки. Хоча депортація кримських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів України була визнана незаконною, повернутися на землю батьків їм заборонялося.

На політичних в'язнів, зокрема засуджених за 54 статтею Карного кодексу (інакодумство), реабілітація на той час не поширювалася.
Отже, XX з'їзд КПРС серйозно «розворушив» суспільство, став дійовим каталізатором нових політичних процесів. Проте ряд післяз'їздівських акцій, проведених партією, свідчив про обмеженість, консерватизм «верхів», їхнє прагнення загальмувати процес десталінізації суспільства.

Нерішучість і непослідовність М. Хрущова та його політичних прихильників і однодумців десталінізацї сприяли консолідації противників нового курсу. У «верхах» виникла змова, учасники якої планували будь-що усунути від влади М. Хрущова, який їх уже не влаштовував. Однак у найрішучіший момент більшість членів ЦК КПРС, зокрема і перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко, а також командування армії і КДБ рішуче виступили проти змовників. Через деякий час, у грудні 1957 р., О. Кириченка було призначено секретарем ЦК КІІРС.

Його місце в Україні зайняв М. Пщгоршій, що обіймав до Цього посаду другого секретаря ЦК КП України. Він належав До тієї групи керівників, які прийшли до влади внаслідок проведення у свій час кампанії із залучення до керівництва парт-апаратом «знаючих господарство інженерних кадрів».
Розпочавши свій життєвий шлях учнем слюсаря головних механічних майстерень у м.Карлівка Полтавської області, М. Підгорний пройшов практично всі ланки партійно-бюрократичної системи - від секретаря райкому комсомолу до вищих посад у партійній організації республіки. Новий перший секретар належав до категорії виконавців, що не звикли приймати самостійні рішення. Для них подвійна мораль була насправді мораллю життя, розходження між словом і ділом - неодмінною Умовою існування. Послідовними прихильниками десталінізації вони бути не могли.
,1959 р. знаменував собою початок фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Хоча Ритика сталінізму тривала, але помітного позитивного впливу на суспільне життя вона вже не справляла. Боротьба із жахливими наслідками сталінізму в цей період більше мала характер ліквідації зовнішніх атрибутів влади диктатора (перейменування вулиць, площ, підприємств, міст та областей, знищення бюстів, пам'ятників). Демонтаж сталінської моделі економіки, яка почала створюватися ще наприкінці 20-х років, суспільно-політичної системи з монопольною владою КПРС й суворим контролем громадської думки, не відбувався. Більше того, в парткерівництві зростала ностальгія за минулим, яке, мовляв, «не в усьому було поганим».

Зробивши висновок, що сталінізм - це не суть демократизації радянського ладу, а його «викривлення», нове радянське керівництво на чолі з М.С. Хрущовим стало заручником цього висновку. Тепер слід було демонструвати, на що здатний цей лад, звільнений від «викривлень». Замість репресій суспільству обіцяли демократизацію життя, замість злиденного існування - підвищення життєвого рівня. І тут виявилося, що нічого, крім чергової казки, це керівництво запропонувати не спроможне.

Саме цим, значною мірою, пояснюється оголошення XXII з'їздом КПРС, який відбувся у жовтні 1961 р., курсу на розгорнуте будівництво в СРСР комуністичного суспільства. Створення матеріально-технічної бази комунізму планувалося здійснити протягом 20 років. Проголошувався «найважливіший» принцип КПРС: «Все в ім'я людини, все для блага людини». Ці привабливі гасла в дійсності не мали ні економічного, ні соціально-політичного обґрунтування, носили популістський характер. Народу пропонували чергову утопію, котру, згідно з традиціями радянської системи, трудящі мали негайно втілювати в життя.

Програма партії рясніла конкретними цифрами. У галузі промисловості протягом 20 років планувалося збільшити виробництво продукції не менш ніж у шість разів і «залишити далеко позаду нинішній загальний обсяг промислового виробництва США».

Єдиним рішенням, яке вдалося послідовно втілити, стало продовження розвінчування культу особи. З'їзд визнав недоцільним подальше збереження в Мавзолеї саркофага з тілом Сталіна, зважаючи на його великі зловживання владою, ініційовані ним масові репресії проти чесних людей, неймовірну жорстокість. Тіло «вождя народів» було винесене з Мавзолею і захоронене біля Кремлівської стіни.

Одразу ж після XXII з'їзду КПРС почалося широке впровадження так званих громадських засад у різних галузях господарської, політичної, культурної діяльності, в партійних організаціях, радах, редакціях газет. За статутом КПРС передбачалося на кожних чергових виборах оновлення не менш як на чверть складу ЦК і його президії та обрання керівників партор-ганів лише на три строки, а секретарів первинних партор-ганізацій 1 не більш як на два. Це обмежувало повновладдя партійних чиновників і викликало у них незадоволення, а згодом і опозиційність політиці Хрущова.
Схвальний відгук населення викликали заходи керівництва щодо скорочення і «здешевлення» адміністративно-управлінського апарату. В Україні протягом 1957-1959 рр. шляхом укрупнення і об'єднання було ліквідовано близько 13 тис. господарських організацій, установ, 164 сільські і районні ради та майже 4 тис. колгоспів. За три роки штати управлінського апарату скоротилися на 130 тис. чоловік, що давало річну економію понад 1 млрд крб.
Незважаючи на певну активізацію діяльності рад, профспілок, комсомолу, Добровільного товариства сприяння армії, авіації, флоту (ДТСААФ), Товариства Червоного Хреста, появу нових добровільних об'єднань, помітної демократизації політичного життя в Україні все ж таки не відбулося. Партійні апаратники торпедували нові статутні норми, а згодом вони були взагалі зняті. Апарат рад і надалі користувався різними пільгами, у тому числі 30-процентною вартістю путівок до санаторіїв, персональними службовими автомобілями, позачерговим отриманням житла тощо. Для них споруджувалося житло поліпшеної комфортності, надавалась можливість придбати за пільговою чергою, а то й поза нею, легковики тощо.

Главная Страница