Внутрішня політика

...Класам нетрудовим треба розумно і чесно признати шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, себто класам трудовим. Голова Директорії УНР В. Винниченко

Члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко

Конституційні акти України. 1917-1920. — С. 100-104.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1 .

Яким керівники Директорії уявляли соціально-економічний та політичний лад УНР?

2. Документ № 2.

а) Що було спільного, а в чому відмінності у підході більшовиків і Директорії до питань (за документом № 2): — аграрної реформи;

— політичної влади в Україні;

— місця і ролі заможних класів;

— міжнародної політики? Зроби висновки.

б) Порівняй політичний курс гетьмана і Директорії. Який із них, на твій погляд, більше підходив для України? (Використай документ № 2 і документ № 1.)

§27. ПОРАЗКА ДИРЕКТОРІЇ

Згадай:
1. У чому полягали сильні, а в чому слабкі сторони політики Директорії?
2. Чому особливо важливим було встановлення мирних відносин з Радянською Росією?
3. Чому такі відносини не були встановлені?

Відставка В. Винниченка та В. Чехівського

Невдачі переговорів УНР з РСФРР активізували діяльність проантантівських елементів Директорії, які все активніше вимагали зближення з командуванням англо-французьких військ на Півдні, пошуків союзу з ними. На шляху такого зближення стояли В. Винниченко, В. Чехівський та інші представники лівого крила в Директорії, уряді й армії УНР, які скомпрометували себе прорадянською політикою і безпідставними надіями на визнання УНР Радянською Росією.

Переговори з представниками Антанти були не менш складними, ніж з Росією. Держави Антанти орієнтувалися на білогвардійщину, яка виступала проти існування незалежної УНР. Президент Франції Ж. Б. Клемансо, найвпливовіший серед союзників, прагнув до створення великої Польщі та єдиної Росії на противагу Німеччині. УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою могла бути використана для розгрому більшовиків.



С. Петлюра — Головний отаман військ УНР

Французьке командування в Одесі, вважаючи керівників Республіки більшовиками, відмовилося від переговорів з УНР доти, доки ті залишатимуться при владі. Щоб уможливити переговори, УСДРП й УПСР відкликали своїх членів із уряду. С. Петлюра залишився у складі Директорії, вийшовши з УСДРП. На чолі уряду став С. Остапенко, маловідомий економіст правосоціалістичної орієнтації. Переговори з французьким командуванням в Одесі відновились. їх результатом стала попередня угода між Директорією, білогвардійцями та

Антантою, за якою УНР зобов’язувалася спільно з військами Антанти і білогвардійцями включитися в боротьбу з владою більшовиків. До втілення в життя цієї угоди справа не дійшла.

В. Винниченко, оголосивши про відставку, виїхав за кордон. Його заступив С. Петлюра. Емігрували також М. Грушевський, М. Шаповал і В. Чехівський. Неготовність найвідоміших керівників національного руху до жорстких методів управління справила негативне враження на армію і державний апарат. Дезорганізація і розлад посилилися.

Розмежування у стані українських партій

Переговори Директорії з Антантою відбувалися за умов збройної боротьби між червоними військовими частинами й армією УНР. Тиск більшовицьких військ посилювався. На фронт прибували все нові з’єднання з центральних районів Росії, у тому числі формування, що складались із чехів, словаків, поляків, румунів, угорців, татар, китайців та представників інших національностей. На цей час у стані Директорії радикальні елементи все рішучіше відходили від поміркованого крила. У січні 1919 р. від партії українських соціал-демократів відкололась група Ю. Мазуренка і М. Авдієнка, яка утворила партію Незалежна УСДРП. «Незалежники» також оголосили про прийняття радянської платформи. Боротьбисти, які ще за часів німецько-австрійської окупації заявили про прийняття радянської політичної платформи, тепер стали на шлях збройної боротьби з Директорією. Вони залучили на свій бік повстанські загони отамана М. Григор’єва і почали організовувати повстанський рух на Полтавщині.

Воєнні невдачі й анархія в тилу

Доля Директорії вирішувалася насамперед на російсько-українському фронті. Спроба армії УНР зупинити червоні війська на Лівобережжі зазнала невдачі. Війська УНР 3 січня 1919 р. залишили Харків, і туди переїхали ЦК КП(б)У та Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Харків став столицею більшовицької України.

Протягом трьох наступних тижнів зазнало поразки лівобережне угруповання військ Директорії: 12 січня війська Першої української радянської дивізії вибили петлюрівців із Чернігова, 19 січня було захоплено Полтаву, 27 січня — Катеринослав. Далі воєнні дії перекинулися на Правобережжя. 2 лютого

Директорія і уряд покинули Київ і перебралися на Поділля, до Вінниці. 5 лютого більшовики вступили до Києва.

Розклад військ Директорії відбувався дуже швидко. Від армії, яка налічувала близько 100 тис. чоловік, за кілька тижнів після ліквідації влади гетьмана залишилося лише 25 тис.

Селяни-повстанці, котрі з великим завзяттям боролися з гетьманськими військами, після їх розгрому стали розходитися по домівках, не маючи ніякого бажання захищати Українську Народну Республіку. Частина перейшла на бік більшовиків, інші, очолювані місцевими отаманами, не визнавали ніякої центральної влади і захищали лише групові чи територіальні інтереси. Отаманщина підривала Директорію зсередини, знесилювала її у боротьбі з червоними військами.

Єврейські погроми

Наростання безладдя у тилу і на фронті супроводжувалось єврейськими погромами, в яких брали участь отаманські загони, майже неконтрольовані командуванням армії УНР. Повстанці звинувачували євреїв у співробітництві з більшовиками. Ці підозри не мали достатніх підстав: більшість єврейського населення була аполітичною, хоча серед більшовиків, особливо тих, які займалися хлібозаготівлями і служили в органах ЧК, досить часто зустрічалися євреї. За злочини, здійснювані на території України членами більшовицької партії — євреями разом з представниками інших національних груп, розплачувалося цивільне єврейське населення.

Директорія УНР прагнула налагодити дружні стосунки з єврейським населенням України. Було відновлено знищену гетьманським урядом єврейську національно-персональну автономію. Визначні єврейські діячі Арнольд Марголін і Соломон Гольдельман були включені до уряду УНР. Директорія видавала великі суми грошей на допомогу жертвам погромів. У складі Катеринославської групи армій УНР на початку 1919 р. діяв підрозділ «Поалей-Ціону» — Єврейської соціал-демократичної робітничої партії.

С. Петлюра намагався припинити погроми, віддавши до суду і стративши отамана Семесенка та деяких інших командирів.

Єврейські погроми в Україні тривали і після відступу з України військ Директорії. В них брали участь як більшовицькі війська, так і денікінські підрозділи, що влітку 1919 р. посунули з Дону на Україну і врешті-решт дійшли аж до Проскурова. За свідченням професора Є. Гольдельмана, всі ці погроми були приписані петлюрівським військам.

Встановлення радянського контролю над Україною

Більшовицькі війська скористалися ослабленням тилу УНР для продовження наступу на Правобережжі. 18 березня радянською стала Вінниця, а 19 березня — важливий залізничний центр Жмеринка. В результаті Український фронт було розірвано на дві ізольовані частини — південно-західну і північно-західну. Ряд підрозділів південно-західного угруповання, яке відступало на станцію Вапнярка, потрапило в оточення. Інші відступили на територію Румунії. За короткий час майже вся Правобережна Україна опинилася під контролем більшовиків. На середину квітня 1919 р. тут знову була встановлена їхня влада.

Лише в травні-червні 1919 р. Петлюрі вдалося здійснити ряд реформ, у результаті яких Українська армія позбулася напів— партизанщини, характерної для неї з початку війни. Це дало змогу стабілізувати становище на фронті, закріпившись на початку червня 1919 р. на лінії Старокостянтинів — Проскурів — Кам’янець-Подільський.

З початку весни тривав наступ на півдні, який вела Група радянських військ харківського напрямку. У перших числах березня 1-ша бригада Задніпровської дивізії, якою командував отаман М. Григор’єв, що перейшов на радянську службу, зайняла Херсон і Миколаїв. Наприкінці березня червоні війська розгорнули наступ на Одесу. З квітня французьке командування почало евакуацію з Одеси. 6 квітня 1919 р. французи залишили місто.

Вивід військами Антанти захоплених суден з Одеського порту. 1919 р.

Наступ більшовицьких військ розгорнувся і на кримському напрямку. 4 квітня війська під загальним командуванням П. Дибенка прорвались через Перекоп у Крим. Переслідуючи противника, вони 11 квітня оволоділи Сімферополем і Євпаторією, 12 — Бахчисараєм і Ялтою. У середині місяця війська підійшли до Севастополя. У цей час різко посилилася політична активність моряків французького флоту, які відмовлялися воювати і прагнули повернутися додому. Командування військ втрачало контроль над флотом. У цій обстановці 21 квітня воно прийняло рішення залишити Севастополь. 29 квітня 1919 р. частини Другої української радянської армії вступили до Севастополя. На Правобережжі у цей період завершувався розгром військ Директорії. Отже, навесні 1919 р. на території України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено більшовицьку владу.

Найголовнішою причиною нової поразки національно-демократичних сил була неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрі, так і на місцях. До того ж широкі маси українського населення не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення й зміцнення власної держави. Вкотре негативний вплив на перебіг подій в Україні справили вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Розкрий причини відставки В. Винниченка та В. Чехівського.

2. Чому Директорії не вдалося домовитися з Антантою про визнання Української Народної Республіки?

3. Який вплив справило розмежування у стані українських партій на становище Директорії?

4. У чому, на твій погляд, трагедія єврейського населення України у 1917-1920 рр.? Використай документ № 2.

5. Дай узагальнену характеристику діяльності Директорії. В чому її сильні й слабкі сторони? Використай документ N91.

6. Прослідкуй хід воєнних дій на Правобережжі й Півдні України. Де опір військ Директорії був найсильнішим, а де — слабшим? Чому?

7. Назви відомих діячів Директорії. Склади коротеньку характеристику С. Петлюри.

8. Поясни історичні терміни: «гетьманат», «Директорія», «боротьбисти».

ДОКУМЕНТИ:_________________

referatwim.nugaspb.ru refapeq.ostref.ru ttf.deutsch-service.ru referatptr.nugaspb.ru Главная Страница