Перша допомога при харчових отрутних

Соляна кислота створює в шлунку кисле середовище (рН5-7),ми. здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлунок, викопуючи тим самим захисну функцію, розм'якшувати волокнисту їжу, зумовлювати набухання білків, активізувати травний фермент пепсин.

Травлення в порожнині шлунка

План

СИСТЕМИ ТА ЇХНЯ ПРОФІЛАКТИКА. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ХАРЧОВИХ ОТРУЄННЯХ

ТРАВЛЕННЯ В ШЛУНКУ, КИШЕЧНИКУ ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВНОЇ

Лекція 12.

1. Травлення в порожнині шлунка.

2. Травлення в кишечнику.

3. Всмоктування у травному каналі.

4. Інфекційні захворювання органів травної системи та заходи їхньої профілактики.

5. Хвороби органів травної системи.

6. Перша допомога при харчових отруєннях.

Основні поняття: шлунок, шлунковий сік, ферменти, кишечник, перистальтика, печінка, жовч, дванадцятипала кишка, всмоктування, інфекційні захворювання, дизентерія, хвороба Боткіна (жовтяниця), холера, харчові отруєння.

Шлунок - найбільше розширена частина травної трубки – має вигляд зігнутого мішка, що вміщує 2л їжі. Шлунок розташований у лівому підребер’ї під діафрагмою. Складається шлунок з 3 відділів: вхідна (кардіальна) частина, в яку відкривається стравохід, тіло (середня частина) і пілорична частина, яка сполучається з дванадцятипалою кишкою. Стінки шлунку складаються з трьох оболонок:

1) Зовнішня –серозна з підсерозною основою;

2) М’язова оболонка,що складається з трьох шарів не посмугованих м’язових волокон: поздовжнього, косого та колового, завдяки яким шлунок може виконувати складні рухи;

3)внутрішня — а) слизова оболонка, яка утворює багато скла­док У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми, які виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи шлункових залоз: головні — виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз; б) підслизова основа, яка дає можливість . ті юній оболонці збиратися у складки.



За добу у дорослої людини виробляється 1-2 л шлункового соку. Шлунковий Сік людини містить воду, слиз, соляну кислоту(0,4-0,5%),фініш ферменти, гормон, що регулює секреторну і моторну (рухову) функції шлунка, вітамін групи В (В12), який запобігає виникненню недокрів'я.

Слиз, який виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, допомагає харчовій грудці просуватися до тонкого кишечнику, захищає і І піку шлункаВІД механічних і хімічних пошкоджень, само перетравлювання ПІД ДІЄЮ шлункових ферментів.

Наприклад, річні ділянки шлунка виділяють різний травний сік. Верх­ня частина шлунка виділяє кислий сік і дуже швидко; нижня частина — менш кислий і довготривало; пілорична частина — лужний, і весь час.

Тепер стає зрозумілим, чому у верхній частині (кривизні) шлунку найчастіше за все виникає виразковий процес і злоякісні утворення.

Поза травним процесом для захисту слизової оболонки шлунка від нині мої кислотності виділяється слиз, який має нейтральну або слабо лужну реакцію.

У шлунковому соку містяться білкові ферменти. І) пепсин, який виробляється шлунковими залозами у неактивній формі (пепсиноген) і активізується соляною кислотою; маг здатність розщеплювати білки до альбумоз і пептонів; 2) хімозин (ренін), або сичужний фермент, який сприяє зсіданню молока в шлунку; 3) ліпаза, який розщеплює жири на

гліцерин і жирні кислоти. Проте ліпаза шлункового соку діє лише на емульговані жири, наприклад, на жир молока. Ферментів, які розщеп­люють вуглеводи, у шлунковому соку немає. Розщеплення вуглеводів тут продовжується в харчовій грудці за рахунок ферментів слини (амі­лази і мальтази).

Кількість і склад шлункового соку непостійні, залежать від харак­теру прийнятої їжі. Виділенню соку сприяють вода, сіль, екстрактивні речовини овочів, прянощі тощо. Регуляція функціональної активності залоз шлунка здійснюється нервовим і гуморальним шляхами.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв. Виді­лення шлункового соку починається при подразненні їжею рецепторів ро­гової порожнини. Завдяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І.П.Павлов назвав цей сік апетитніш.

Під впливом соляної кислоти або продуктів перетравлення в сли­зовій оболонці шлунка утворюється особливий гормон —гастрин, який всмоктується в кров і посилює секрецію шлункових залоз.

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 годин і зазнає в основному хімічної обробки за допомогою шлункового соку. В шлунку їжа зазнає і механічної обробки. Як тільки до шлунка потрапляє харчова маса, його м'язи скорочуються, ніби намагаючись охопити її. Потім з'являються коливальні рухи, які допомагають дальшому подрібненню їжі, перемішуванню її зі шлунковим соком до консистенції рідкого супу. Внаслідок механічної та хімічної обробки харчової маси в шлунку перетворюються в харчову кашку – хімус. Після того починаються хвилеподібні рухи шлунка, або перистальтика, спрямовані до кишечнику. Харчова кашка із шлунка окремими порціями евакуюється в дванадцятипалу кишку, де відбувається дальше перетравлювання.

Шлунок немовлят має в основному горизонтальне положення, розташований майже весь у лівому підребер’ї. З віком форма шлунка змінюється. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2-3 років грушоподібна, до 7 років шлунок набуває форми дорослих. Місткість шлунка збільшується

з віком: у новонароджених — 30-35 мл, до кінця першого року жит­тя збільшується в 10разів,в 10-12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

Функція синтезу соляної кислоти розвивається в період від 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому становить 35,4 одиниці, у дітей від 7 до 12 років вона дорівнює 63. Відносно низький вміст соляної кислоти в шлунковому соку її її-11 шкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивостей, що пояснює схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пепсин, хімозин, ліпаза, молочна кислота і зв'язана соляна кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише білки, які входять до складу молока.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2,5-3 год., при вигодовуванні коров'ячим мо­тком - через 3-4 год. їжа, якамістить значну кількість білків і жирів, ш і римується в шлунку 4,5-6,5 год.

2. Травлення в кишечнику

Кишечник є найдовшою частішою травного тракту людини (5 6 м). Розрізняють: тонкий кишечник (4-4,5 м), у якому перетравлювання та всмоктування поживних речовин, і товстий (1-1,5 м), в якому відбувається всмоктування води, формуються калові маси.

Майже по всій довжині діаметр тонкого кишечнику становить 3-5см. Його стінка складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки з підслизовою основою, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки. Її клітини мають вирости ворсинки, які збільшують функціональну поверхню кишечнику. Загальна площа поверхні слизової оболонки тонкого кишечнику становить 5 м2, що майже м і |щ їм більше за площу зовнішньої поверхні тіла. Середній шар утворений гладенькими м'язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У тонкій кишці розрізняють три відділи:дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просоченої шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пілоричного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ тонкої кишки — дванадцятипалу кишку (18-22 см), в якій відбувається найінтенсивніше перетравлення харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкової о соку. У слизовій оболонці дванадцятипалої кишки утворюються гормони: секретин, який збуджує секрецію підшлункової залози і жовчі,холецистохінін, який стимулює моторику жовчного міхура та відкриває жовчну протоку; віллікінін, який збуджує моторику ворсинок кишечнику.

У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози та жовчних шляхів.

Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця. Її вага у дітей 5 10-ти років 23-30 г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється підковою дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезін­ки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами у дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік — без­барвна, прозора рідина лужної реакції. Виділення підшлункового соку триває 6-14 годин і залежить від складу і властивостей вжитої їжі. У підшлунковому соку містяться ферменти:

а) трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клітинами залози у неактивній формі і активізується ферментом ентерокіназою кишкового соку;

о) лінії ні, яка активізується жовчю та йонами кальцію, і, діючи на мири. їй рі'іііорнм їх на гліцерин та жирні кислоти;

амілаза і мальтаза, які перетворюють складні вуглеводи на моносахариди (глюкозу та мальтозу).

Збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовинасекретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом із харчовою ма­сою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

У дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляється в печінці.Печінка — найбільша залоза людського організму (1,5 кг, або 3 - 5% усієї маси тіла), яка міститься в правому підребер'ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Вона ділиться на дві частини - праву і ліву, між якими на нижній поверхні лежать ворота печінки місце входження в печінку кровоносних судин і нервів та виходу з неї жовчної протоки і лімфатичних судин. Печінка є своєрід­ним вмістилищем харчових продуктів. Перетравлені цукри і крохмаль переробляються в глікоген і зберігаються в клітинах печінки. Якщо для вироблення енергії стає необхідною декстроза, печінка перероб­ляє глікоген у цей цукор крові і надсилає його до м'язів та інших тка­нин. Крім того, печінка — вмістилище заліза (феруму). Зокрема, у новонароджених печінка має залізо, яке витрачається в перші 6 -9місяців їх життя. Це забезпечує уникнення в них анемії, оскільки у молоці, яким годують дітей, мало заліза. У печінці можуть накопичуватися токсини, такі, як свинець (плюмбум) і ртуть (меркурій). Ця властивість печінки спричиняє порушення в деяких випадках її функцій. Деякі ліки і харчові продукти можуть мати ці сполуки. У цьому випадку печінці наноситься суттєва шкода.

Найважливіша функція печінки — нейтралізація деяких токсинів, що утворюються в організмі або потрапляють до нього. Нікотин част­ити нейтралізується печінкою і готується для видалення нирками. Деякі токсини, що містяться у чаї, каві, какао, алкоголі, під впливом печінки перетворюються в нейтральні або нешкідливі речовини і видаляються нирками. Частина кінцевих продуктів кишечнику надходить до печінки і пі інтоксикації і видалення. Один з таких продуктів — індол, газоподібна сполука, котра містить сірку. Він являє собою побічний продукт неповної переробки білків яєць, м'яса і бобів. Утворюється індол у тих випадках, коли людина вживає в надлишку білки, а організм не може використати певну їх кількість. У печінці він, сполучаючись з деякими мінеральними речовинами, утворює індикан, який виявляється в сечі. Індикан є в печінці здорових людей, котрі в надлишку вживають білкову їжу, а також виявляється в сечі під час таких захворювань, як рак.

На нижній поверхні печінки є заглибина, в якій лежить жовчний міхур. У складі жовчі близько 90% води і 10% неорганічних та органіч­них речовинах (жовчні кислоти, холестерин, лецетин, муцин і жовчний пігмент - білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звільняється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючі і симпатичні нерви.

Жовч печінки виконує такі функції: а) емульгує жири і сприяє розчиненню їх у воді; б) зв'язує пепсин (кислого вмісту шлунку), чим запо­ни аг розпаду трипсину; в) перешкоджає гнильним процесам у кишках; і ) нейтралізує кислотність шлункового вмісту (має лужну реакцію).

У дітей печінка невелика. У дорослої людини її вага становить 2,8% ваги усього тіла. Печінка новонародженої дитини важить 150 г (4,3% від ваги тіла), до двох років подвоюється, до трьох років потро­юється. В період дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожнього відділу тон­кої кишки, а останній переходить в клубову кишку. Довжина тонкої кишки у дорослої людини — 5-6 м. Внутрішня оболонка тонкої тишки — слизиста — має багато виростів або ворсинок (близько 4 млн. у дорос­ти людини). Ворсинки значно збільшують поверхню тонкої кишки, що має велике значення для процесу всмоктування поживних речовин. Дрібні залози розміщені в слизовій оболонці тонкої кишки, виробляють кишковий сік. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, які завершують кишкове травлення. До складу кишкового соку входять ферменти:

а) ерепсин, що спричиняє розпад пептонів і альбумоз на амінокислоти;

б) ліпаза, яка розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот;

в) амілаза, що розщеплює крохмаль; мальтаза –розщеплює мальтозу;інвертаза –розщеплює тростиновий цукор; лактаза –молочний цукор; ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози;

г) нуклеаза –розщеплює складні білки – нуклеопротеїди.

Значна частина ферментів не надходить у кишковий сік, а адсорбується на поверхні епітеліальних клітин кишок і здійснює контактне, або пристінкове, травлення. Таким чином, у тонкій кишці закінчується переробка харчових речовин на складові частини: білки розщеплюються до амінокислот, жири – до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи – до глюкози.

Тонкий кишечник є важливим органом внутрішньої секреції, у ньому розсіяні клітини, які синтезують і виділяють гормони. Маса цих клітин не поступається масі найбільших ендокринних залоз. На сьогодні в тонкому кишечнику виявлено 7 типів ендокринних залоз, кожна з яких продукує певний гормон. Отже, тонкий кишечник виконує ще й роль кишкової гормональної системи (КГС). Фізіологічне призначення КНС – регулювати діяльність шлунково – кишкового тракту забезпечувати не тільки ефективнішу переробку поживних речовин у ньому, але й оптимальну асиміляцію цих речовин у тканинах і клітинах внутрішнього середовища.

КГС виробляє гормони, що виконують специфічні функції, а саме:

1. Секретин стимулює секрецію рідкої частини панкреатинового соку; стимулятором секреції секретину є йони гідрогену; секретин стимулює інсулін;

2. Холецистокінін стимулює секрецію ферментів підшлункової залози і скорочення жовчного міхура, а також моторику кишечнику;

3. Гастрон – стимулятор секреції соляної кислоти шлунку, гальмування моторики дванадцятипалої кишки, гальмування евакуації вмісту шлунка;

4. Глюкагон мобілізує глікоген печінки, стимулює роботу мітохондрій клітин печінки;

5.кохеін регулює кишкову активність;

6. віллікінін стимулює скорочення ворсинок тонкого кишечнику;

7. ентерокінін викликає секрецію рідкого і щільного компонентів

кишкового соку;

8. дуокрінін- фактор який стимулює виділення секрету бруннеровськими залозами 12-палої кишки;

9. вагогастрон гальмує шлункову секрецію;

10. хімоденін стимулює секрецію ферментів підшлункової залози.

У стінках кишечнику є 2 шари гладеньких м'язів — зовнішній шар поздовжніх м'язів і внутрішній шар кільцевих м'язів. Завдяки їхньому скороченню харчова маса переміщується, чим створюються кращі умови для перетравлювання її в напрямку до товстих кишок.

Перистальтичні і маятникові рухи тонкої кишки забезпечують переміщення харчової кашки в товсту кишку. Товста кишка (1-2 м) рої міщу« ім'я и черепній порожнині у вигляді літери П. Її стінка має три оболонки слизова з підслизовою основою, м'язову та зовнішню сполучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмоктуються складні молекули — лише вода, мінеральні солі та деякі вітаміни. У товстій кишці розрізняютьсліпу кишку з червоподібним відростком(апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, в свою чергу, поділяється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмовидну.

У порожнині товстої кишки живуть мікроорганізми, які утворюю! корисну мікрофлору кишок. У процесі своєї життєдіяльності вона зумовлює розпад клітковини до моносахаридів, молочної, масляної та янтарної кислот які наділені бактерицидними властивостями, пригнічують розмноження патогенних мікроорганізмів, синтезують деякі вітаміни (групи В, К тощо), інактивують ферменти і формують калові маси. Гнильні та бродильні процеси супроводжуються утворенням токсичних речовин (індолу, скатолу, фенолу), які в окремих випадках стають причиною виникнення тяжких захворювань, наприклад, загальної інтоксикації організму при недостатній антитоксичній функції печінки.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишок перевищує довжину її тіла в 4-5 разів, а у немовлят у - 6 разів. Особливо інтенсивно ростуть кишки у довжину від 1 до 3 років, у зв’язку з переходом від молочної їжі до мішаної і від 10 до 15 років.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває 11 років, найінтенсивніше вона росте у віці від 6 місяців до 2 років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого: її маса подвоюється до 8-10 місяців, найінтенсивніше росте печінка в 14-15 років, досягаючи маси 1300-1400 грам. Жовчовиділення відмічається уже у 3- місячного плода. З віком жовчовиділення посилюється.

3. Всмоктування у травному каналі

У дітей грудного віку всмоктування відбувається у шлунку і кишечниках, які мають густу сітку кровоносних судин. З віком всмоктування в шлунку зменшується, але у 8-10-річних дітей ще добре проявляється.

У дорослих в шлунку добре всмоктується лише алкоголь, менше вода і мінеральні солі. Основним місцем всмоктування поживних речовин є тонка кишка, яка має особливий всмоктувальний апарат у вигляді кишкових ворсинок (рис. 62)

Кишкові ворсинки - це мікрос­копічні вирости слизової оболонки тіпни кишки, загальна кількість яких

досягає 4 млн. Зовні ворсинка вкрита одношаровим епітелієм, а порожнина її заповнена сіткою кровоносних

і лімфатичних судин.

На 1 мм2 слизової оболонки тонкої кишки міститься 40ворсинок.Внаслідок такої будови внутрішня повер­хня тонкої кишки досягає 4—5 м2, тобто приблизно у 2 рази більша поверхні

Рис. 62. Схема будови стінки топкої кишки:

1.епітеліальна стінка ворсинки;

2.вена і 3 артерія ворсинки; 4 кишкова залоза;

5 — вена і 6 артерія кишкової стінки;

7 — м 'язовий шар кишки;

8 — лімфа­тичні судини кишкової стінки;

9 — центральна лімфатична судина ворсинки.

Між ворсинками є велика кількість ферментів, які утримуються тут і лише в незначній кількості потрапляють у просвіт кишок. А оскільки концентрація ферментів між ворсинками велика, основний процес травлення відбувається не в порожнині кишок, а в просторі між ворсин ками, біля стінки кишкового епітелію. Ось чому такий вид травлення називаєтьсяпристінковим.

Якби основні процеси розщеплення відбувалися у просвіті кишки, значна частина продуктів розщеплення використовувалася б мікроорганізмами, у кров всмоктувалася б значно менша кількість поживних речовин. Цього не відбувається тому, що мікроворсинки не допускають мікробів до місця дії ферментів, бо мікроб дуже великий, щоб проникнути у простір міжмікроворсинками. А харчові речовини, знаходячись коло стінки кишкової клітини, легко всмоктуються.

Всмоктування - складний фізіологічний процес, який відбувається головним чином внаслідок активної роботи кишкового епітелію. В цьому процесі діють в основному два механізми: фільтрація і дифузія. Доведено, що епітелій кишкової ворсинки має однобічну проникність, тобто пропускає багато речовин тільки в один бік — з кишечнику и кров. Другою особливістю ворсинок є проникність їх для деяких, а не для всіх речовин. Встановлено, що гліцерин і жирні кислоти, проходячи крізь стінку ворсинки, синтезуються і утворюють жири, які всмокту­ються переважно в лімфу.

Амінокислоти всмоктуються у крові у вигляді водних розчинів. У зв’язку з тим, що для дітей характерна підвищена проникність кишкової е і піки, у невеликій кількості у них із кишечнику всмоктуються нату­ра ІІІ.ПІ білки молока, яєчний білок. У зв'язку з підвищеною проникністю H пінкової стінки у дітей сторонні речовини і кишкові отрути, які утворюються в процесі гниття їжі, продукти неповного перетравлення можуть потрапляти із кишечнику в кров, спричиняючи різні токсикози.

Глюкоза всмоктуються в кров, головним чином, у тонкій кишці, у товстій кишці глюкоза всмоктується повільно.

всмоктування води починається в шлунку. Найінтенсивніше вода з мінеральними солями всмоктується в товстій кишці (І л за25 хв.). Ця

особливість товстої кишки використовується в практичній медицині для введення у пряму кишку поживних речовин, що легко засвоюються при штучному харчуванні хворих.

4. Інфекційні захворювання органів травної системи та

заходи їхньої профілактики

Найчастіші й найнебезпечніші гострі інфекційні захворювання трав­ній шляхів — це дизентерія, хвороба Боткіна (жовтяниця) і холера. При­пни ж і їх виникнення є порушення правил гігієни — немиті руки, фрукти, їй іч і, недотримання норм кулінарної обробки їжі; купання та пиття води з невідомих водойм, особливо закритих (озера, ставки); порушення правил зберігання харчових продуктів (наприклад, не в холодильнику), особливо м'ясних та молочних; контакт із хворими на ці хвороби. Перенос­никами багатьох інфекційних хвороб травних шляхів є мухи.

Дизентерія — гостре інфекційне захворювання товстого кишечнику спричиняє дизентерійна паличка. Через два-сім днів після зараження в людини з'являються гострі ознаки захворювання: надзвичайна кволість, млявість, озноб, підвищення температури тіла, болісні спазми у животі. Частота випорожнень збільшується до 10 - 25 разів на добу. Кал рідкий, з великим вмістом слизу і з домішками крові

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит гостре інфекційне захворювання, за якого переважно уражається печінка. Спричиняють цю хворобу віруси гепатиту А, В або С. Вірус гепатиту А (структури, ню містять РНК) найчастіше передається через їжу та воду. Вірус гепатиту В (структури, що містять ДНК) передається під час переливання

крові, вживання ліків, статевих відносин, а також від інфікованої матері до дитини у ході пологів. Зазвичай вірусний гепатит є гострим короткочасним захворюванням. Однак хронічний гепатит В або С може призводити до цирозу; він підвищує також ризик виникнення раку печінки.

Гепатитові А та В можна запобіти імунізацією.

Людина заражається на вірусний гепатит через забруднені випорожненнями харчові продукти, воду, домашні речі, брудні руки. Мухи теж є переносниками вірусу гепатиту. Зараження може статися при купанні у закритих непроточних водоймах, коли людина з необережності ковтне воду. Захворювання починається через 40 днів з моменту потрапляння збудника до організму і виявляється болем у горлі, кволістю, появою нудоти, блюванням, підвищенням температури тіла. Сеча темнішає, а кал знебарвлюється, через декілька днів з'являється жовтяниця. Ця хвороба дуже небезпечна, бо призводить до загибелі клітин печінки і порушення всіх її функцій. Інфекційне походження цього захворювання вперше довів видатний російський терапевт і вчений С.П. Боткін.

Холера — це особливо небезпечна гостра інфекція органів травлення , що швидко призводить до смерті хворого і набуває характеру поширеної епідемії. Її збудником є холерна паличка, яка знаходиться у різних водоймах. Зараження відбувається через рот з їжею або водою, інфікованими холерною паличкою. Починається хвороба раптовими нестримними проносами — до 30 разів на добу. Випорожнення рідкі, нагадують рисовий відвар. З ними людина втрачає багато води і мінераньних солей. Організм зневоднюється, виснажується, отруюється речовинами, які виділяє збудник у процесі своєї життєдіяльності.

5. Хвороби органів травної системи

Пептична виразка трапляється приблизно у 10% населення розвинених країн. Відомі декілька причин цього захворювання. Однак, 90% виразок 12- палої кишки та 70% виразок шлунка розвиваються під впливом бактерії Helicobacter pylori. Іншими факторами можуть бути не стероїдні протизаплідні засоби (НСПЗЗ), куріння, стрес, алкоголь, обтяжена спадковість. Основним симптомом є періодичний біль у верхній ділянці живота, який зникає після вживання їжі, або антацидів.

Пептична виразка переважно уражає 12 – палу кишку. Основною локалізацією виразки у шлунку є мала кривина. Виразка може виникати також у стравоході та тонкій кишці.

У нормі внутрішня оболонка стінки шлунка та 12 палої кишки захищена шаром слизу від дії хлористоводневої кислоти, пепсину (травного ферменту) та різноманітних шкідливих речовин. Ушкодження виникає внаслідок порушення слизового бар’єру органу та контакту шлункового соку з клітинами внутрішньої оболонки шлунка. На ранній стадії відбувається лише часткове ураження слизової оболонки шлунка у вигляді неглибокого ушкодження, яке називається ерозією.

При виразці ушкоджується слизова, підслизова та м’язова оболонки. Пептичні виразки мають круглу або овальну форму. Вони можуть ставати хронічними і загоюватись з утворенням рубців.

Пептидна виразка може уражати усю товщу стінки органу. Це спричиняє ушкодження артерії та кровотечу або перфорацію із запаленням серозної оболонки черевної порожнини (перитоніт). Іншим ускладненням є звуження вихідного отвору шлунка внаслідок утворення рубців.

Доброякісні виразки шлунка та 12 – палої кишки (пептичні виразки) належать до найпоширеніших захворювань верхніх відділів травного тракту. Крім цього, виникають грижа стравохідного отвору, запалення (гастрит та дуоденіт) і рак шлунка.

Грижа стравоходу – вихід частини шлунка в грудну клітку через нормальний отвір у діафрагмі. Здебільшого виникає в людей з надмірною масою тіла, середнього або похилого віку, особливо в жінок. При діафрагмальних грижах органи черевної порожнини виходять через патологічні отвори в діафрагмі. Ковзна грижа стравоходу – це найпоширеніший тип грижі. Виникає, якщо нижня частина стравоходу або верхня частина шлунка ковзає в грудну клітку через отвір у діафрагмі. Внаслідок цього порушується нормальний тиск у ділянці сполучення шлунка та стравоходу, вміст шлунка проникає в стравохід (рефлюкс), розвивається печія.

Гастрит – запалення стінки шлунка. Можливими причинами розвитку гастриту є подразнення, зумовлені алкоголем, димом тютюну, НСПЗЗ. Останні дослідження підтверджують роль бактерії Helicobacter pylori як чинника розвитку гастриту. Гастрит може розвиватися повільно або виникати раптово. Симптоми: нудота, біль у верхній ділянці живота, порушення травлення.

Хвороби печінки. Основною причиною захворювань печінки є над­ій і рис споживання алкоголю. До інших причин належать вірусні інфекції печінки, небажані ефекти ліків та отруєння хімічними сполуками. Такі ушкодження можуть спричинити цироз. У печінці іноді розвивається рак, але переважно він поширюється з травного тракту та легень. Рідко трап­ляється природжена вада - артезія жовчних проток. Якщо дітей з цим захворюванням не лікувати у перші тижні життя, у них розвивається жовтяниця та виражене ушкодження печінки.

Тривале зловживання алкоголю веде до цирозу печінки, при яко­му обмежується регенерація її клітин. Алкогольне ураження печінки спочатку безсимптомне, але аналіз крові виявляє порушення функції печінки. З часом розвивається жовтяниця та затримка рідини в організмі. Алкоголь лише частково руйнується ферментами шлунка. Активність ферментів у жінок менша, тому вони є групою особливого ризику.

Алкогольне ураження печінки зумовлює надмірне накопичення жирів у клітинах печінки (жирова дистрофія), що спричиняє збільшення розмірів печінки та її болючість. Іноді виникає запалення (алкогольний гепатит). У таких випадках подальше зловживання алкоголем призво­дить до цирозу або печінкової недостатності. Алкоголь частково виді­ляється через нирки та дихальні шляхи, решта у печінці перетворюєть­ся на ацетальдегід, токсичний для клітин печінки. Унаслідок утворення ацетальдегіду в печінці виникає ушкодження клітин та запалення, що призводить до порушення функції.

Портальна гіпертензія. При цирозі фіброзна тканина спричиняє порушення кровоплину в печінці та підвищення тиску у ворітній вені.

Підвищення тиску зумовлює зміну напряму кровоплину в деяких суди­нах ворітної системи з розширенням вен стравоходу та верхньої части­ни шлунка. Можливий розрив вен з розвитком кровотечі.

Підвищення тиску зумовлює розширення вен у місці сполучення шлунку з стравоходом. При розриві вен у блювотних масах та фекаліях з’являється кров.

Важливим симптомом захворювання печінки є жовтяниця, найхарактернішим проявом якої є пожовтіння очей та шкіри. Іншими симптомами є

мами є нудота, втрата апетиту, схуднення, накопичення рідини в животі, порушення зсідання крові та збільшення грудної клітки у чоловіків.

Абсцес (накопичення гною) у печінці спричиняється бактеріаль­ною інфекцією чи амебами. Бактерії можуть потрапляти з інших інфікованих органів, зокрема апендикса. Амеби проникають у стінку кишки, зумовлюючи запалення й утворення виразки, потім потрапляють у сис­темний кровообіг, досягаючи печінки через ворітну вену. Абсцес печін­ки, зумовлений амебами, переважно трапляється в тропічних країнах. Йому передує діарея. Прояви абсцесу: лихоманка, схуднення, збільшення розмірів печінки, біль у грудній клітці та животі.

У разі порушення режиму харчування (сухоїдіння, великі перерви між їдою, їда на ніч, зловживання жирною їжею) у людини може виник­нути запалення жовчного міхура, або холецистит (прояви — нудота, блювання, печія, біль у правому підребер'ї, проноси, лихоманка), а і часом через згущення жовчі в ньому утворюються камінці. їх поява < проявом жовчнокам'яної хвороби. Камені в жовчному міхурі утворю­ються внаслідок порушення балансу між основними компонентами жовчі та складаються з жовчного пігменту і холестерину. Жовчнокам’яна виникає переважно у жінок середнього віку і надмірною масою тіла. Камені з жовчного міхура можуть , потрапити у міхурові протоку та опинитися в дванадцятипалій кишці або закупорити протоки. Проходячи через цю протоку, камені спричиняють сильний біль (жовчну кольку). Закупорення каменями міхурової протоки зумовлює жовтяницю, інфекцію жовчної протоки (холангіт), сильний біль у верхній ділянці живота. Закупорення основної протоки підшлункової залози спричиняє панкреатит.

Внаслідок запалення в жовчному міхурі накопичується гній (такий стан називається емпіемою), що спричинює розрив міхура (перфорація) з подальшим розвитком перитоніту.

При жовчнокам'яній хворобі виникає запалення підшлункової залози. До інших захворювань підшлункової залози належить рак та псевдокісти. Ураження підшлункової залози може спричиняти цукровий діабет і порушення травлення.

Рак підшлункової залози найчастіше розвивається у людей похи­лого віку. Основним симптомом захворювання є ниючий біль у верхній ділянці живота, який віддає у спину. До інших симптомів належать втрата апетиту, зменшення маси тіла та жовтяниця. Рак може поширюватися з головки підшлункової залози до дванадцятипалої кишки, а також че­рез системний кровообіг до печінки й легень. Часто рак виникає в го­ловці підшлункової залози, у ділянці ампули Фатера. Уражуються ек­зокринні залози, менше — ендокринні.

Запальне ураження кишок. Під терміном "запальне ураження кишок" розуміють виразковий коліт та хворобу Крона. Обидва зах­ворювання виникають внаслідок хронічного запалення стінки кишок. Причиною їх можуть бути аутоімунні реакції організму. Основні симп­томи: кровотеча, біль у животі, лихоманка та пронос.

Поліпи товстої кишки. Поліпи — утвори, що є наслідком розро­стання слизової оболонки. Вони можуть спричинювати кровотечу пря­мої кишки, що призводить до розвитку анемії або злоякісної пухлини.

Апендицит. Запалення червоподібного відростка товстої кишки - апендикса - виникає часто, особливо у дітей. Захворювання спричинює гострий біль, чутливість у нижній правій частині живота. До інших сим­птомів належать втрата апетиту, нудота, блювання, незначна лихоман­ка. Лікування зазвичай полягає у хірургічному видаленні апендикса, що називається апендиктомією. Якщо запалення не лікувати, апендикс може розірватися, що спричиняє перитоніт (запалення очеревини) та утво­рення абсцесів.

Кишкова непрохідність потребує негайного хірургічного втру­чання. Її прояви: біль у животі,здуття, відсутність випорожнень, іноді блювання та зневоднення організму. Кишкову непрохідність можна ви­явити за допомогою рентгеноскопії. Кишкова непрохідність у немовлят може зумовлюватись інвагінацією — станом, при якому частина кишки вкладається сама в себе, утворюючи "трубку в трубці" До симптомів належить біль у животі та випорожнення, що нагадують желе з порічок. Інвагінація загрозлива для життя, але її можна ліквідувати хірургічно або за допомогою барієвої клізми.

Заворот, або перекрут, кишки спричинює непрохідність. Вона може виникати періодично, зумовлюючи здуття, блювання та спазматичний біль. Для вивільнення та збереження перекрученої ділянки по­вніше хірургічне втручання. Якщо не вжити заходів, можливе порушення кровообігу та розвиток гангрени.

Інфаркт кишки. Закупорення кровоносних судин брижі зумовлює недостатнє надходження крові до сегменту кишки. Цей стан, що називається інфарктом кишки, спричиняє розвиток кишкової непрохід­ності. В уражених ділянках кишки розвивається гангрена, якщо вчасно не застосувати хірургічне втручання.

Геморой — варикозне ураження вен стінки прямої кишки — це Найчастіше він виникає у людей, що страждають від тяжких запорів, захворювання проявляється сильними болями у ділянці прямої кишки га постійними кровотечами під час випорожнення кишечнику. У таких хворих часто розвивається недокрів'я, вони стають кволими, блідими. Для профілактики геморою необхідно щодня випорожнювати кишеч­ник, не допускати запорів, вести активний спосіб життя. Крім того, не­обхідно стежити за своїм харчовим раціоном. У ньому повніші бути свіжі овочі та фрукти, багаті на клітковину

Харчові отруєння виникають за таких причин: вживання несвіжих харчових продуктів, куди потрапили хвороботворні мікроорганізми; от­руйних рослин і грибів; отруєння препаратами побутової хімії.

Отруєння харчовими продуктами може виникнули тоді, коли вживаються зіпсовані харчові продукти (зберігання без холодильника, у теплому приміщенні тощо). За порушення правил зберігання таких про­дуктів можуть виникати тяжкі отруєння бактеріального походження ботулізм і сальмонельоз.

Ботулізм спричиняє бактерія ботулізму, що виділяє сильну отру­ту. Бактерія у вигляді спор зберігається у ґрунті, а звідти при пору­шенні санітарних правил може потрапляти у харчові продукти — м'ясо, шинку, ковбасу, фрукти, овочі тощо. Спори збудника дуже стійкі, вони гинуть тільки за тривалого кип’ятіння. Розмножується бактерія у безкисневих умовах, а тому найчастіше ботулізм виникає після вживання м’ясних, рибних, грибних та овочевих консервів,особливо домашнього приготування. Отрута, яка виділяє бактерія, спричиняє тяжкі ураження центральної та периферичної нервової системи, наслідком чого є паралічі, порушення зору (характерно подвоєне зображення предметів в очах). Через ураження центрів дихання та серцевої діяльності довгастого мозку може настати смерть людини.

Сальмонельоз також є харчовим отруєнням бактеріального походження (сальмонели), але іноді захворювання виникає у вигляді епідеміологічних спалахів. Це відбувається тоді, коли недоброякісний продукт вживало одразу багато людей. При порушенні правил зберігання небезпечними щодо сальмонельозу є : м’ясний фарш, курячі та качині яйця, холодець, сир, ставкова та річкова риба, тістечка та торти з вершковим кремом, вершки, майонез. При цьому сальмонели не змінюють ні смаку, ні запаху їжі. Хвороба починається вже у першу добу після вживання недоброякісного продукту. Виникає тяжке блювання, пронос, значно підвищується температура тіла, з’являється сильний озноб. Організм зневоднюється. В тяжких випадках захворювання за своїми проявами нагадує холеру.

Отруєння можуть спричинити отруйні гриби (наприклад, бліда поганка, мухомор червоний, опеньок несправжній, сатанинський гриб).

Під час збирання грибів слід дотримуватися таких правил: не беріть старих, уражених черв’яками грибів; не збирайте грибів, навіть добре відомих їстівних , поблизу автотрас, промислових об’єктів, бо вони мають властивість нагромаджувати шкідливі речовини з довкілля (наприклад, важкі метали, радіонукліди). Готувати страви з грибів слід у той самий день, коли вони зібрані. Перед приготуванням гриби треба добре промити, потім двічі прокип’ятити протягом 20-30 хв. У підсоленій воді, щоразу зливаючи відвар.

Ураження отруйними рослинами часто трапляються у дітей, коли вони вживають отруйні ягоди, сприймаючи їх за їстівні(вовче лико, вороняче око, конвалія, беладона, паслін солодко – гіркий, дурман звичайний, мак снодійний, блекота, цибуля дика).

Перша допомога в усіх цих випадках має бути спрямована на видалення з організму людини недоброякісної їжі, залишків отруйних грибів або рослин. Чим швидше це зробити, тим менше отрути потрапить у кров. До прибуття лікаря слід промити шлунок — дати людині випити підряд п'ять-шість склянок слабкого (рожевого) розчину перманганату калію, а потім, подразнюючи двома пальцями корінь язика та задню стінку глотки, викликати блювання. Так варто зробити кілька разів. Мож­на застосувати очисну клізму.

Побутові хімічні препарати (наприклад, фосфорорганічні спо­луки — інсектициди) також можуть спричинити отруєння. Вдихання цих речовин спричинює в людини нестерпний головний біль, запаморочення або зомління, нудоту, блювання, судоми, психічне збудження. Якщо це трапилося: винесіть потерпілого на свіже повітря; зніміть з нього заб­руднений одяг; промийте водою відкриті ділянки тіла; негайно викличте швидку допомогу. Коли інсектицид випадково потрапив усередину орга­нізму, промийте шлунок 2%- ним розчином питної соди (2 - 3 л) й викликає блювання.

Буває, що людина може помилково випити оцтову есенцію, і годі в неї виникає тяжкий опік стравоходу, шлунка і навіть кишечнику. У цьо­му разі потрібно: негайно викликати швидку допомогу; до її приїзду дати потерпілому 1 - 2 склянки молока або вершків та два сирих яйця. Про­мивати шлунок не можна.

Главная Страница