Забезпечення виконання закону

1. Створити умови за яких антикорупційні органи виконували би свої функції незалежно і відкрито, забезпечити верховенство права проти усіх порушників, незалежно від їхнього статусу.

2. Забезпечити належний рівень розслідування та провадження справ, які відповідають міжнародним нормам про права людини і включають:

доступ до всієї урядової документації; вимогу, щоб урядові та виборні посадовці перед призначенням подавали докази законності своїх доходів;

вільний доступ перевіряючих до паперів юристів та фінансових консультантів; укладання угод для забезпечення міжнародної співпраці правової взаємодопомоги з відповідними країнами, щоби мати змогу притягувати до відповідальності підозрюваних у корупці чиновників;

3. 3абезпечити прозорі механізми подолання імунітету вищих державних посадовців.

4. Встановити процедуру оскарження таку, щоб захистити скаржників всередині та поза урядових структур. Наприклад: усунути страх перед помстою; встановити телефонні "гарячі лінії"; забезпечити консультації, бажано поза громадськими службами.

5. Забезпечити фізичний захист свідків всередині та поза межами країни.

6. Розробити механізми покарання винних у порушеннях сторін: рішення нижчих судів у цивільних справах мають примусово виконуватися за кордоном, на відміну від кримінальних покарань; інформувати про скорумповані фірми та особи так, щоби інші країни та конкуренти були обізнані, про їх корупційну діяльність; укладати угоди про екстрадикцію з країнами потенційного притулку порушників; передбачити правові засоби вилучення доходів від корупції всередині та поза межами країни; передбачити цивільно-правові засоби відшкодування збитків потерпілим від корупції компаніям.

Міжнародний досвід боротьби з корупцією свідчить, що скорумповані державні чиновники та їх клієнти будуть протидіяти вище зазначеним заходам. Проблема в тому, що вони не бажають жертвувати своїми прибутками, а їх клієнти здебільшого опиняються в положенні коли краще дати хабара.

В цій ситуації краще за все заручитися сильною підтримкою та довірою громадськості.



Громадська поінформованість

1. Забезпечити, щоб громадськість розуміла:

- шкоду від корупції;

- той факт, що викрадені гроші належать громаді, конкретним людям, яких корупціонери обікрали;

- своє право на послуги за визначену платню або безкоштовно;

- свій обов’язок скаржитися на чиновників, які вчиняють корупцію, і процедуру оскарження.

2. Забезпечити розуміння громадою існуючого рівня корупції, і ділянок де вона превалює.

3. Преса має оперувати в правовому та адміністративному середовищі, що гарантує її здатність виявляти корупцію на всіх рівнях уряду, суспільства і політики. Це включає:

- закони про свободу інформації; закони про наклеп та образу, якими не можна зловживати проти преси - наприклад, об’єкти легітимного громадського інтересу мають користуватися меншим захистом, ніж звичайні громадяни; жодної цензури; вищі професійні стандарти;

- усунути урядовий тиск на газети через відмову надавати рекламу,поліграфічну базу тощо; незалежність працівників державних медіа.

4. Громадянське суспільство повинно функціонувати в умовах вільного та демократичного суспільства:

- процедури реєстрації, там де вони існують, мають бути простими та недорогими; реєстрація повинна бути правом, а не привілеєм.

Вимоги до державних організацій

1. Забезпечити всі відповідні інституції належними штатами та ресурсами;

2. Переглядати процедури і методи розслідування та провадження справ: гарантувати незалежність; призначити незалежну Комісію по боротьбі з корупцією, коли необхідно; переглядати ефективність та сучасність законів про докази; переглядати покарання - надто м’які, нестримуючі та надто суворі, репресивні.

3. Переглядати внутрішній фінансовий менеджмент з точки зору адекватності та ефективності.

4. Професіоналізувати провадження справ: розробити найкращі, прозорі системи, щоб заохочення не шкодили інтересам підрозділу та громадян; зробити так, щоб наперед не було відомо, котрий з працівників матиме конкретну справу; забезпечити оперативність прийняття рішень - тяганина сприяє корупції.

5. Регулярно ретельно переглядати внутрішні процедури, враховуючи розслідування, викликані скаргами. Проводити навчання: проводити службове навчання для службовців усіх рівнів разом з чіткими письмовими інструкціями щодо етики та правил поведінки; вдосконалювати навчання відповідно до потреб підрозділу чи установи.

6. Регулярно переглядати цілі навчання штатів за чіткими кодексами етики та поведінки службовця.

7. Спростити доступ до судів для задоволення скарг. Гарантувати об'єктивність судового розгляду адміністративних справ.

8. Контролювати виборчі комісії щоб: забезпечити незалежність, неупередженість та довіру з боку громадськості та політичних партій; гарантувати прозорість в усіх аспектах виборчої системи, окрім, звичайно, голосування; заохочувати участь громадськості в спостереженні для створення довіри; навчати штат та партійних працівників для підвищення обізнаності із системою та професіоналізму моніторингу.

9. Головне тут мати добру виборчу та політичну систему фінансів, яка заохочує відкриту, справжню конкуренцію, за якої популярні партії можуть здобути або втратити політичну владу конкуренції гарантує ц процвітання.

10. Переглядати і вдосконалювати законодавчі механізми звітності: громадський доступ до офіційних звітів.

3.Співвідношення корупції і організованої злочинності

Корупція як соціальне явище пов'язана з багатьма соціальними про­цесами, у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв'язку корупції з організованою злочинністю. У юридичній науці, законодавстві та правозастосувальній діяльності боротьба з організованою злочинністю і корупцією визначається як загальне завдання.

Про органічний зв'язок корупції та організованої злочинності свідчить також той факт, що найвпливовіші міжнародні організації, формулюючи рекомендації підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю, особливу увагу приділяють боротьбі з корупцією. Так, ООН одним із стратегічних напрямів попередження організованої злочинності вважає дослідження проблем боротьби з корупцією. У прийнятих у 1990р. VIII Конгресом 00Н "Керівних принципах для попередження організованої злочинності і боротьби з нею" зазначено, що "... необхідною умовою розробки програм з попередження злочинності є дослідження проблем корупції, її при­чин, характеру, наслідків, взаємозв'язку з організованою злочинністю і заходів для боротьби з нею".

У доповіді Генерального секретаря ООН - "Вплив організованої злочинної діяльності на суспільство загалом" - на II сесії Комітету по попередженню злочинів і кримінальному правосуддю Економічної і соціальної ради ООН у квітні 1993 р. відзначалось, що корупція дер­жавних посадових осіб завжди була одним із засобів, яким надавали перевагу організовані злочинні угруповання, складовою частиною їх стратегії і тактики, якій віддавалась перевага перед застосуванням від­критого насильства. Гроші, які виплачуються у вигляді хабарів, вважа­ються босами організованої злочинності їх добрим інвестуванням, на­кладними витратами, виправданими з точки зору "справи", оскільки це значно збільшує шанси на успіх і ймовірну безкарність, знижує або зводить нанівець небезпеку розкриття злочину з усіма втратами, до яких це може призвести .

У Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти орга­нізованої злочинності від 21 липня 1997 року безпосередньо при ви­значенні поняття організованої злочинності вказується на те, що кору­пція є одним із трьох основних засобів (два інші - насильство і залякування), які дають можливість ватажкам організованої злочин­ності отримувати прибуток, контролювати території, зовнішні та внутрішні ринки, продовжувати свою злочинну діяльність і проникати в легальну економіку.

Корупція служить засобом забезпечення кримінальним структурам "даху" за допомогою державних службовців, як форма взаємодії та зрощування політичної, економічної еліти зі злочинним світом. Вістря корупції націлене на те, щоб скористатися силою влади, яку мають державні службовці та інші посадові особи, що виконують функції держави.

Проникнення представни­ків організованої злочинності в органи державної влади і особливо зростання представників влади з організованою злочинністю веде до того, що розвивається процес - від грошей до влади і від влади до грошей, коли не лише злочинці можуть перетворюватися на владу, але й представники влади можуть ставати злочинцями.

Проникнення представників організо­ваних злочинних груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування переслідує такі цілі:

ухилення керівників та членів організованих злочинних угрупо­вань від кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою де­путатської недоторканності; нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших за­ходів, що здійснюються правоохоронними органами щодо організова­них злочинних угруповань чи окремих їх членів;

забезпечення "даху" для подальшої злочинної діяльності;

забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг тощо.

Корупцію, як і організовану злочинність, можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Наприклад, факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності.

Організована зло­чинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть іс­нувати і без корумпованих зв'язків. Інша справа, що відсутність таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалеж­ність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного, сприяють взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв'язків для органі­зованих злочинних формувань і зв'язок корумпованого чиновника з такими формуваннями - це оптимальна з точки зору досягнення зло­чинного результату і безпеки функціонування формула існування цих двох явищ.

Організована злочинність зацікавлена ство­рити відповідні позиції у владних структурах для відстоювання в них своїх інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної дія­льності й уникнення від відповідальності, а корупція, у свою чергу, за­цікавлена в можливостях організованих злочинних угруповань (фінан­сових, організаційних та ін.).

Широке розповсюдження корупції веде до зростання організованої злочинності, а якіс­ний і кількісний розвиток останньої неодмінно тягне за собою збіль­шення кількості корупційних проявів і підвищення небезпечності їх характеру.

У своєму розвитку корупція й організо­вана злочинність ідуть на зустріч одне одному і неодмінно зустрі­чаються на певному етапі свого розвитку, а зустрівшись, інтегрують свої зусилля, суттєво збільшуючи свій злочинний потенціал. Цей рух є вигідним для обох сторін. І не завжди ініціатива належить організованим злочинним угрупованням. Посадові особи органів державної влади самі досить часто вишукують контакти з кримінальними елементами, щоб дорожче продати свої послуги.

Проникнення організованої злочинності до влади сприяє утво­ренню олігархічних кланів, що, в свою чергу, є потужним імпульсом для тотального корумпування влади. Відстоюючи інтереси кланів, вла­да невідворотно стає корумпованою.

Тісний зв'язок кримінальних угруповань з представниками вла­ди, особливо у тих випадках, коли йдеться про функціонування органі­зованих злочинних структур кланового типу, може мати й негативний вплив на функціонування таких структур. Наявність жорсткого зв'язку того чи іншого клану з представником влади, який забезпечує йому "дах" від діяльності правоохоронних структур чи ворогуючих кланів, робить такий клан уразливим і недовговічним. Справа в тому, що існу­вання організованої злочинної структури у такому разі значною мірою залежить від перебування їх лідерів чи покровителів - посадових осіб на ключових посадах в державних органах. У разі зміщення впливово­го чиновника структура поступово розпадається або ж вимушена тер­міново переорієнтовуватися на іншу посадову особу, яка в змозі забез­печити їй "дах".

З'ясування аспекту співвідношення корупції і організованої злочинно­сті є важливим, від цього залежить визначення стратегії і тактики протидії їм, вироблення й реалізацію практичними працівниками правоохоронних органів заходів для вияв­лення та документування конкретних проявів корупції та протиправної діяльності членів організованих злочинних угруповань.

4. Міжнародний досвід та співробітництво у боротьбі з корупцією

Міжнародне співтовариство усвідомило, яку небезпеку містить в собі корупція як для окремої країни, так і в цілому для світової спільноти.

Уряди країн світової співдружності вже давно обговорюють про­блему глобалізації корупції на внутрішньому і міжнародному рівнях, прийнято цілу низку відповідних документів.

Основні міжнародно-правові норми та принципи, на яких має бу­дуватися діяльність державних та інших органів країн світу в боротьбі з таким суспільним явищем, як корупція, закладено в документах Орга­нізації Об'єднаних Націй :

- Резолюції ООН "Попередження злочинності та кримінальне пра­восуддя у контексті розвитку: реалізація та перспективи міжнародного співробітництва";

- Рамковій Конвенції ООН проти організованої злочинності;

- Декларації ООН про злочинність і суспільну безпеку;

- Декларації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях;

- Міжнародному кодексі поведінки державних посадових осіб;

- Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку та ін.

Радою Європи приділяється значна увага питанням посилення бо­ротьби з корупцією, що стала сьогодні міжнародною проблемою. Лише за останні роки вони розглядалися на багатьох європейських форумах, прийнято:

- спільний проект Комісії Європейського товариства і Ради Єв­ропи "Октопус",

- Конвенцію про корупцію у контексті цивільного права,

- Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права.

- Угоду про створення Групи держав проти корупції, затверджено статути Групи держав по боротьбі з корупцією та комісії по запобіганню корупції.

Ра­дою Європи створена міжнародна Група по протидії корупції, яка пра­цює під керівництвом Комітету з кримінальних проблем. Саме цією Групою разом з Європейським Союзом розроблено проект "Октопус", у якій беруть участь 16 східноєвропейських країн, у тому числі й Україна. Ця програма є першою спробою реальних кроків по боротьбі з корупцією у країнах Центральної та Східної Європи.

27 січня 1999 року Рада Європи відкрила, для підпису Криміналь­но-правову конвенцію про корупцію. Ця конвенція Ради Європи охоплює всі види корупційних діянь. Наряду з підкупом державних посадовців, вона стосується приватно-підприємницької діяльності. В її нормах закладені положення щодо міжнародного співробітництва у сферах на­дання правової допомоги та екстрадиції.

Група держав проти корупції (ГРЕКО) - це Група держав, що до­мовились про конкретний механізм контролю за виконанням ними своїх зобов'язань з питань боротьби з корупцією. Зокрема, передбачено поїзд­ки спеціальних груп експертів Ради Європи у країни-учасниці для про­ведення анкетування населення та оприлюднення його результатів у разі недостатності національних заходів у боротьбі з корупцією. Короткий огляд цих міжнародних актів свідчить про те, що світо­ва співдружність розглядає корупцію на сучасному етапі як одну з най­більших загроз правопорядку, демократії, правам людини, чесності та соціальній справедливості. Загально визнано, що вона заважає економічному розвитку і становить реальну загрозу устоям суспільства. Тому пропонується загальний для всіх країн принцип - це доброчесність державного службовця.

Ось як виглядають основні етичні норми (принципи) поведінки по­садової особи, які розроблені Міжнародним інститутом адміністративних наук.

Головним принципом є зобов'язання виконувати роботу в обсязі по­вного робочого дня й отримувати за це певну заробітну плату. Це означає, що службовці повинні служити на благо суспільства, а не вдаватися до не­скінченних зволікань і діставати для себе користь, провокуючи людей на підношення тільки за те, щоб було зроблене те, що входить в обов'язки даного службовця. Будь-яка додаткова оплата за послуги повинна надхо­дити до держави, а не до службовця. Будь-яка додаткова компенсація, що виплачується державному службовцю, повинна відповідати продуктивно­сті його праці, а не бажанню громадян заплатити за послугу, тому що та­кий підхід потягне за собою практику вимагання.

Міжнародно-правові акти та інші доку­менти, які стосуються боротьби з корупцією, можна розділити на та­кі, що передбачають:

-кримінальну відповідальність,

-адміністративні за­ходи та законодавчі механізми попередження корупції,

-процедури вияв­лення та притягнення до відповідальності корумпованих службовців, правові положення з питань економічних заходів подолання корупції.

Кримінальна відповідальність. Міжнародні норми розглядають хабарництво як найбільш явний прояв корупції. Ними рекомендується встановлювати кримінальну відповідальність службових осіб за будь-яке зловживання своїм службовим становищем і отримання за це грошей, подарунків, привілеїв і т.ін.

До суб'єктів корупційних діянь рекомендується віднести приватні особи й організації. Зазвичай, приватні особи несуть відповідальність лише за дачу хабара, але тенденція така, що комерційний підкуп та інші корупційні діяння, скоєні приватними особами, також розглядаються як правопорушення. Наприклад, заслуговує на увагу всебічна регламентація відповіданості за хабарництво Кримінальним кодексом Франції. Під хабарниц­ям Закон розуміє незаконне отримання, вимагання, пропозиції або надання у відповідь на вимагання, прямо або побічно, підношень, подару­нків презентів і навіть обіцянок або будь-яких переваг для здійснення будь-якої дії, що входить у коло повноважень або обов'язків посадової особи, або обумовленого її виборчим мандатом, або дії, яка полегшена її посадою, обов'язками, мандатами. Отримання, пропозиція, вимагання хабара караються однаково - десятьма роками тюремного ув'язнення та штрафом.

Міжнародне співтовариство особливо занепокоєне транснаціона­льною корупцією. Воно звертається до країн світу з пропозицією внести зміни до національного законодавства, передбачивши кримінальну від­повідальність також за підкуп різних посадових осіб поза межами своєї держави. У США ще в 1977 році після викриття низки фактів дачі хаба­рів, що були отримані крупними корпораціями за прийняття іноземних замовлень продукції, було прийнято Закон "Про практику корупції за кордоном". Він передбачає за корупційні діяння корпораційний штраф у сумі до 2 млн. дол., а для фізичних осіб - до 5-ти років тюремного ув'язнення.

На Заході значна увага приділяється і боротьбі з парламентською корупцією. Так, у Канаді правовідносини за участю парламентарів та членів уряду врегульовані нормами конституційного і кримінального права. В Акті про парламент і Регламенті парламенту існує ціла низка норм з правилами та рекомендаціями щодо поведінки парламентарів при зіткненні їх політичних і економічних інтересів.

Кримінальний кодексКанади відносить таку форму корупції, як хабарництво парламентаря, до акту державної зради. Парламентарю за це правопорушення загрожує тюремне ув'язнення на строк до 14 років і автоматичне позбавлення депутатського мандату.

У США діють кодекси поведінки сенаторів і членів Палати пред­ставників Конгресу. Парламентарі повинні щорічно подавати деклара­цію з детальним описом усіх доходів і витрат:

· повний заробіток, дивіденди, проценти за вкладами, доходи від рухомого і нерухомого майна;

· фінансові та інші доходи, що отримані від неурядових організацій;

· оплата транспортних та інших пов'язаних з ними витрат;

· подарунки, отримані від будь-яких осіб та організацій, у тому числі у вигляді оплати транспортних витрат, харчування, проживання в го­телях, пригощання в ресторанах, різних розваг; фінансові та інші зобов'язання, заборгованості за ними;

· угоди і домовленості з різними організаціями про можливу робо­ту тощо.

Корупційними діями, за які наступає кримінальна відповідаль­ність, вважаються також розкрадання та привласнення чиновниками державного майна.

У деяких країнах кримінальне покарання наступає лише за сам факт виявлення майна, цінностей та різних витрат, що перевищують су­му доходів службовця.

У статті 11 Указу Голови Китайської Народної Республіки від 21 січня 1989р. сказано, що урядовець, майно або витрати якого воче­видь перебільшують його законні доходи, зобов'язаний пояснити дже­рела таких надходжень. Якщо урядовець не в змозі засвідчити своїх до­ходів, частина, що перевищує його доходи, має вважатись незаконними доходами. У такому випадку він підлягає ув'язненню на строк до 5 років, а частина незаконно отриманих доходів - конфіскації. Покаранню підлягають не тільки фактичні розкрадання, але й неправомірне використання часу та праці державних службовців, дер­жавних приміщень і устаткування.

Міжнародні організації розглядають як небезпечні дії, коли особа зловживає своїм службовим становищем. Рекомендовано розглядати пи­тання про встановлення кримінальної відповідальності за будь-яке від­волікання державних ресурсів на порушення встановлених норм, навіть у випадку відсутності особистої користі для відповідальної посадової особи. Невиправдане збагачення тієї чи іншої посадової особи також по­винно підлягати покаранню, навіть якщо при цьому не завдається безпо­середньої шкоди державі або будь-якій приватній особі, оскільки спри­чиняється шкода моралі у державі і підривається довіра громадян до уряду.

У міжнародних нормах існує поняття - "конфлікт інтересів", що розглядається як протиріччя між службовими обов'язками та особисти­ми корисливими інтересами службовця. Поняття дуже широке і перед­бачає участь службовця в комерційній діяльності, прийняття управлін­ських рішень щодо осіб (організацій), з якими повинен вести ділові операції і т.ін. Такі дії вважаються загрозою для добробуту суспільства і кожна країна повинна розглядати питання доречності використання кримінальних санкцій.

Не менш небезпечними діями є ненадання службовими особами інформації щодо своїх прибутків, угод на суму, яка перевищує відповід­ну вартість; внесків на політичні цілі; банківських операцій, з іншої сто­рони, кримінальними діяннями вважається розголошення або використання службовою особою конфіденційної інформації, яка стала їй відомою у зв'язку з виконанням державних функцій. Останнє положення відображено у ст. 10 Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб, де зазначено: “відомості конфіденційного характеру, якими володіють державні посадові особи, зберігаються у таємниці, якщо національне законодавство, виконання обов'язків або потреб право­суддя не вимагають іншого. Такі обмеження застосовуються також після залишення служби”. Це положення знайшло подальше закріплення у ст. 22 та 26 Типо­вого кодексу поведінки державних посадових осіб, який було ухвалено Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи 11 травня 2000 року.

Цікавим є кримінальне законодавство Італії, де встановлена відповідальність не тільки за розголошення державної тає­мниці, як в Україні, але й за розголошення та використання службових відомостей.

У ФРН чиновник, який залишив державну службу, повинен суво­ро дотримуватись тайни інформації та фактів, що стали йому відомі в процесі служби для держави. Без дозволу керівника державної устано­ви службовець не може їх розголошувати навіть у суді. Протягом п'яти років після закінчення державної служби колишній чиновник не може займатись новою діяльністю, що пов'язана з попередньою службою.

Обмеження на працевлаштування стосуються й колишніх парла­ментарів. У Бельгії, Греції, Італії та інших країнах законодавством пе­редбачено однорічні періоди заборони на працевлаштування їх в урядові структури, в установи, що пов'язані з ними, або на посадах, що можуть стати причиною виникнення конфлікту інтересів.

У Греції парламентарям, які до балотування в законодавчий орган служили в армії, після закінчення повноважень назавжди заборонено повертатись до служби у Збройні сили.

Цікавим є механізм розв'язання конфліктів між Конгресом і орга­нами виконавчої влади США. Постійне спілкування конгресменів та урядовців є звичайною нормою. Посадові особи виконавчої влади зу­стрічаються з членами Конгресу або його комітетів, дають письмову інфо­рмацію або відповідь, що стосується проблем, до яких привернули увагу виборці своїх представників у законодавчому органі. Конгрес має право проводити свої розслідування, але лише у справах, які стосуються і сприяють виконанню ним своїх законних повноважень. Згідно з рішенням Верховного Суду Конгрес не може проводити розслідування з метою покарання кого-небудь, а також обставин діяльності, що є виключно компетенцією однієї з гілок влади, з цих причин представники виконавчої влади можуть відмовити конгресменам і в наданні відповідної інформаії.

Міжнародною спільнотою прийнято ряд норм, рекомендацій, що стосу­ються вилучення коштів і майна, отриманого в результаті корупційних дій. Пропонується внести в національне законодавство країн процедурні норми конфіскації майна, цінностей та грошей, які нажиті злочинним шляхом в результаті корупційних дій, не застосовувати права банківсь­кої таємниці щодо вкладів та перерахувань певних сум грошей, якщо є підозра щодо законності джерел їх отримання. Про це йдеться, зокре­ма у ст. 10 Декларації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях (1996р.), п. З ст. 12 Рамкової Конвенції 00Н проти організованої злочинності (1997р.), п. 2 ст. 19 Конвенції Ради Європи з питань корупції та ін.

Заслуговує на нашу увагу законодавство ФРН, де поставлено завдання знищення матеріальної, насамперед фінансової бази злочинних угруповань. Це досягається двома шляхами: конфіскаційним (конфіска­ція майна) і створенням належної правової бази для унеможливленим "відмивання брудних" грошей. Особливо слід виділити обов'язок бан­ківських установ надавати правоохоронним органам інформацію про операції з грошима у розмірі понад 20 тис. марок, а якщо громадянин робить внесок в банк у розмірі понад 50 тис. марок, він зобов'язаний пред'явити посвідчення особи. Якщо службовець отримав подарунок, що перевищує вартість 20 марок, то повинен доповісти про це своєму керівнику. Останній, з урахуванням усіх обставин, приймає рішення -залишити подарунок службовцю або зобов'язує його здати державі.

Для України є вкрай важливим цей міжнародний досвід вилучен­ня прибутків від злочинної діяльності та конфіскації активів цієї діяль­ності.

Не менш значним, з точки зору міжнародного права, є вжиття економічних санкцій проти підприємств, причетних до корупції при ви­конанні державних або громадських замовлень. Вважається за необхідне кожній країні розробити правові механізми звітності з тим, щоб на осіб, які укладають контракти з урядовими органами чи громадськими об'єднаннями або мають урядову ліцензію на свою діяльність, накладав­ся обов'язок надавати відповідним органам інформацію фінансового або Ділового характеру, яка могла б перешкоджати незаконній діяльності посадових осіб. Керівники підприємств, окремі власники, які бажають отримати державні контракти або державні ліцензії і концесії, повинні надавати таку звітність про себе, яка покладається на державних служ­бовців при наймі на службу. Цікавим є досвід Ізраїлю, де запроваджено заповідний реєстр таких підрядних організацій. Фірма, яка не занесена до такого реєстру, позбавляється права виконувати будь-які державні замовлення. Цим шляхом йде і ФРН. Для нашої країни ці питання вкрай актуальні, а тим більш, що значна частина спроб корупції і незаконного використання ресурсів пов'язана з іноземними інвестиціями.


Література

1) Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. - Київ.: Атіка, 2001.

2) Міжвідомчі правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. Міжвідомчий науково-дослідницький центр при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України., К. - «Школяр», 1999.

3) Вісник Академії правових наук України, №2 (25) - 2001р.: В. Сташис “Проблеми боротьби з організованою злочинністю і корупцією в Україні”; М. Мельник “Корупційні правопорушення: поняття та види”.

4) Закон України “Про боротьбу з корупцією” // (Відомості Верховної Ради України.- 1995.- № 34. - с.266 ).

5) Наказ ДПА України від 08.11.2000 року № 590 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності підрозділів по боротьбі з корупцією та безпеки в органах державної податкової служби України».

6) О. Кальман «Місце та значення соціально-правового контролю в системі заходів протидії корупції в Україні». Вісник прокуратури. - К. № 4 (10) Серпень, 2001.

audience.refepic.ru uqq.deutsch-service.ru bukva.largereferat.info refaodl.ostref.ru Главная Страница