Суміжні права

Авторське право

Авторське право є різновидом інтелектуальної власності, яким регулюються відносини, які виникають в процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від його форми, готовності та художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори, різні за художнім рівнем і метою, у тому числі й такі, що не призначалися автором для публікування.

Розглядаючи право інтелектуальної власності на літературний, художній та іншій твір (авторське право), зазначимо, що об’єктами авторського права є твори у різноманітних галузях людської діяльності. До них можна віднести твори у галузі науки, літератури, мистецтва. Проте правова охорона може надаватися тільки такому твору, який має встановлені законом ознаки у відповідності до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 року.

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 17 Закону про авторське право).
Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 12 Закону про авторське право)



Об’єктом авторського права у відповідності до Закону та ст. 433 ЦК України є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори;твори ужитковогомистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори,що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних бо художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
2) комп'ютерні програми;
3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
4) інші твори.
Об'єктами авторського права є твори без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
Законодавцем передбачено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
Правовій охороні підлягає компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Твір визнається об’єктом правової охорони незалежно від призначення, художнього рівня, цінності, незалежно від його змісту. Не має значення завершено чи незавершено твір, опубліковано його чи ні. Авторське право не поширююється на звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, пролюстровані у творі.
Комп’юторні програми – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символв чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для считування ком’ютором, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату.

Копіляція даних – це база даних у якій знаходиться сукупність творів, будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, у тому числі електронній. Характер цього об’єкта проявляється в особливому, оригінальному підборі і організації даних, незалежно від того, чи є ці дані обєктом авторського права. Правова охорона бази даних не поширююється на самі дані, втілені в цю базу.

У відповідності до чинного законодавства не можуть бути об'єктами авторського права акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а такожїх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації та інші твори, встановлені законом.

Авторське права охороняється цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством.

Відповідно до ст. 4, Договору ВОІВ про авторське право комп'ютерні програмиохороняютьсяяк літературні твори. Така охорона застосовується до комп'ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження.

Копіляції даних або іншої інформації в будь-якій формі, які за підбором і розміщенням змісту є результатом інтелектуальної творчості, охороняються як такі. Така охорона у відповідності до статті 5 Договору ВОІВ про авторське, не розповсюджується на самі дані або інформацію і не обмежує будь-яке авторське право, яке відноситься до самих даних або інформації, що містяться в компіляції. Зазначені статті співпадають зі статтею 2 Бернської конвенції і відповідними положеннями Угоди TRIPS.
Суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа,зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Суб’єктами авторського права можуть також бути інші фізичні та
юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Авторське право виникає з моменту створення твору. Якщо твір створений у співавторстві, такий твір належить співавторам спільно.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором.

Автори літературних та художніх творів користуються виключним правом дозволяти розповсюдження серед широкої публіки оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі права власності.Автори комп'ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах, користуються виключним право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або примірників своїх творів.

Чинним законодавством передбачено способи використання твору, шляхом його: опублікування (випуск у світ; відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;перекладу; переробки, адаптації, аранжування та іншіх подібних змін; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок.
Використанням твору можуть бити також інші дії, які встановлені законом. Статті 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» пердбачають випадки вільного використання твору. Якщо особа використовує твір, вона повинна зазначити джерело запозичення та ім’я автора.
Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб,у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний,переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
Законодавством передбачені умови коли твір не може бути опублікований.

Якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення, такий твір не може бути опублікованим.
Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законодавством.

Автор твору має право на винагороду за використання його твору та на частку від суми продажу оригіналу твору.

Розмір і порядок виплати винагороди за створення і використання твору встановлюються сторонами в авторському договорі. Законодавчо не існує правил визначення розміру винагороди автору. Проте Постановою КМУ «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистцтв» від 18 листопада 1994 року встановлені мінімальні ставки такої винагороди.

Автор художнього або літертурного твору має право на одержання винагороди у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу твору.

Ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає спеціальний випадок виплати винагороди автору аудіовізуального твору за оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення твору, здавання твору у майновий найом або комерційний прокат його примірників мають право на справедливу винагороду, що розподіляється між авторами. Право авторів аудіовізуального твору у разі їх смерті переходить у спадщину і є чинним протягом строків чинності майнових прав на такий твір.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Суміжні права безпосередньо повязані з авторськими правами. Саме тому вони називаються суміжними.Особливістю суміжних прав є те , що вони грунтуються на використанні, як правило чужих авторських прав. Так, наприклад виконавець, якщо він не є автором, то знаходяться у зв’язку з автором, тобто має суміжні права з авторськими, бо виконує його твори; виробники фонограм та відеограм та організацій мовлення, що здійснюють технічну підтримку такої діяльністі.

Суміжним правом регулюються відносини, пов’язані зі створенням та використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

Охорона суміжних прав здійснюється як на національному рівні так і на міжнародному. В національному законодавстві це закони, постанови та укази, у міжнародному – конвенції, договори, що мають поради стосовно охорони суміжного права в національному законодавстві та інформують по всім питанням щодо цих договорів. Щодо національного законодавства України, що регулює суміжні права, то це Закон України „Про авторське право і суміжні права” та статті 449-456 ЦК України, згідно яких, для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається будь-яких формальностей. Воно виникає внаслідок факту виконання твору, виробництво фонограми чи відеограми та оприлюдненню передачі організації мовлення. Для сповіщення про свої права на фонограмах, відеограмах, і всіх їх примірників, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах можуть застосовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак передбачений Римською конвенцією охорони знака, що має вигляд – O, та повинен містити імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм чи відеограм суміжні права, та рік першої публікації. При цьому відсутність знака охорони, не лишає володаря суміжних прав визначення його захисту, хоча ускладнює процес доведення його прав щодо порушення

Держави-учасниці ВОІВ занепокоєні зростаючим поширенням незаконного відтворення фонограм і шкодою інтересам авторів, артистів-виконавців і виробників фонограм. В Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року зазначено, що держави-учасниці переконані в тому, що охорона інтересів виробників фонограм від подібних актів відповідатиме також інтересам артистів-виконавців і авторів, виконання і твори яких записані на зазначені фонограми, прицьому погодилися не завдавати ніякої шкоди діючим міжнародним конвенціям і, зокрема, не перешкоджати будь-яким чином більш широкому прийняттю Римської конвенції від 26 жовтня 1961 року, яка забезпечує охорону інтересів артистів-виконавців і органів радіомовлення, як і виробників фонограм.

Відповідно до статті 1 Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року для цілей цієї Конвенції слід розуміти:

a) під "фонограмою" – будь-який виключно звуковий запис звуків;

b)під"виробником фонограм" – фізичну або юридичну особу,
яка першою зробила запис звуків на фонограмі;

c) під"копією" – носій, який містить звуки, записані безпосередньо або опосередковано з фонограми, і який включає всі або значну частину звуків, записаних на цій фонограмі;

d) під "розповсюдженням серед публіки" – будь-який акт, за
допомогою якого копії безпосередньо або опосередковано
пропонуються публіці взагалі або будь-якій її частині.

Об’єкти суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення (ст.449 ЦК України).

Цим поняттям охоплюється чотири групи прав:

а) права виконавців;

б) права виробників фонограми;

в) права виробників відеограми;

г) права організацій мовлення.

Нормами цієї статті визначено, що об’єктами суміжних прав изначається виконання, запис, фонаграма, відеограма і програма (передачі) мовлення.
Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонорами, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб’єктамисуміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Виконавцями визнаються актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, дирегент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, грає на музичному інструменті чи будь-якими іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» виробник фонограми – фізична чи юридична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі, а ст. 34 Закону надає виробникам фонаграм виключне право дозволяти чи зобороняти відтворення, розповсюдження фонограм. Слід зазначити, що юридичні особи одержують захист своїх суміжних прав за умови, що їх постійне місцезнаходження – на території України.

Суб’єктами права на програми мовлення є юридичні особи – організації мовлення, які мають виключне право на програми своїх предач і використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як ефір.

Суб’єкти суміжних прав використовуючи свої суб’єктивні права повинні не порушувати права авторів, чиї твори використовуються.

Право інтелектальної власності виникає:

– на виконання з моменту першого його здійснення;

– на фонограму чи відеограму з моменту її вироблення;

– на передачу (програму) організації мовлення з моменту її першого здійснення.
Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Виконання стає об’єктом правової охорони лише у разі:

– якщо воно виконано на території України;

– виконання не зафіксоване на фонограмі (відіограмі), що охороняється в Україні;
– виконання не зафіксоване на фонограмі (відіограмі), але воно включено у передачу організації мовлення, передачі яких охороняється в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об’єктом правової охрони за таких умов:

– виробник є особою, офіційне місцезнаходження якої є територія України;

– фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Об’єктом правової охорони програми мовлення стають за умов:

а) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження, територія якої є Україна;

б) передачі здійснюються з пердавачів, розташованих на території України.

Власник майнового права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав має виключне право на його використання, надання дозволу на використання.

У разі порушення його прав має виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання.
Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Виконавцям суміжних прав належить ряд особистих немайнових і майнових прав, виключне право на використання виконання у будь-якій формі та право на одержання винагороди за кожний вид використання.

Виконавець має виключне право на використання виконання і може дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) доведення виконання до відома публіки під час його здійснення;
2) записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає ожливість сприйняття,відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів;
3) пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі;
4) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання;
5) оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
6) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
Виконавець може на підставі договору передавати виключні права, а також надати організації мовлення право на використання із зазначенням розміру винагороди.

Виробникам фонограм належить виключне право на використання фонограми, відеограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди.
Виробник має виключне право на використання фонограми, відеограми і може дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми;
2) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
3) оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
4) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею.

Вищезазначені права співпадають з Договором ВОІВ про виконання і фонограми.

Виконавці та виробники фонограм мають право на одноразову
справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм,
опублікованих з комерційною метою, для ефірного мовлення або
будь-якого сповіщення для загального відома.

Законом передбачені певні умови коли фонограми можуть розповсюджуватися без згоди виробника і без виплати йому винагороди за умови введення фонограми в цівільний обіг.

Організації мовлення належить як виключне право на використання її передачі у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання, а їх майнові інтереси підлягають правовій охороні, так і право забороняти вчинення охоронюваних законом дій:

1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;
2) записування (фіксування) передачі (програми) організаціїмовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;
3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;
4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

Строк охорони, відповідно до ст. 17 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надаваної виконавцям, виробникам фонограм триває, принаймні, до кінця 50 – річного періоду, відлік якого починається з року, в якому виконання було записано на фонограмі, або в якому фонограма була
опублікована, або – у разі відсутності такого опублікування протягом 50 років з дня запису фонограми – 50 років з кінця року, в якому був зроблений запис.

Майнові права суб’єктів суміжних справ України, діють протягом 50 років. Початок перебігу зазначених строків починається з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення відповідних дій.

До спадкоємців виконавця і правонступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограм, пердачі в ефір, а також право на одержання винагороди в межах частни строків чинності прва, що залишилися.

Особисті немайнові права виконавця у спадщину не переходять, проте вони мають право захищати авторство на цей об’єкт від спотворення, перекручення, репутації виконавця тощо.

Нормативно-правові акти:

Законодавство України щодо захисту авторського права і суміжних прав включає Конституцію України, відповідні норми Цивільного кодексу України та Закони України:– ”Про авторське право і суміжні права“ від 23 грудня 1993 р. № 3792 - XII; – ”Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697 - XII; – ”Про кінематографію” від 13 січня 1998 р..№ 9/98-ВР; – ”Про телебачення і радіомовлення” від 25 червня 1993 р. № 3759 - XII; – ”Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. № 2782 - XII; – ”Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657 - XII; – ”Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР, – ”Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р. № 3322 - XII; – ”Про театри і театральну справу” від 31 травня 2005 р. № 2606-IV; – ”Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” від 17 січня 2002 р. № 2953-III; – ”Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право” від 20 вересня 2002 р. № 2733-III; – ”Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання фонограм” від 20 вересня 2002 р. № 2732 -III; – ”Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” від 23 березня 2000 р. № 1587-III; – ”Про професійних творчих працівників і творчі союзи” від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР; – ”Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р. № 550/97-ВР; – ”Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” від 18 липня 1997 р. № 485/97-ВР; – ”Про рекламу” від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР; – ”Про інформаційні агенства” від 28 лютого 1995 р. № 74/95-ВР; – ”Про наукову і науково-технічну експертизу” від 10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР; – ”Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР; – ”Про інформаційні агенства” від 28 лютого 1995 р. № 74/95-ВР.Постанови Верховної Ради України: – ”Про порядок введення в дію Закону України ”Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності” від 28 лютого 1995 р. № 76/95-вр.– ”Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року“ від 23 грудня 1993 р. № 3794 - XII;– ”Про збереження і розвиток народних художніх промислів України в ринкових умовах“ від 15 грудня 1993 р. № 3686 – XII.Укази Президента України: – ”Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування” від 30 січня 2002 р. № 85/2002; – ”Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001 р. № 285/2001; – ”Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи” від 23 липня 1998 р. № 816/98; – ”Про упорядкування торгівлі деякими підакцизними товарми, пов’язаними з використанням аудіовізуальних творів і примірників фонограм” від 20 травня 1998 р. № 491/98; – ”Про державну економічну підтримку друкованих засобів масової інформації” від 16 квітня 1997 р. № 332/97.Постанови Кабінету Міністрів України: – ”Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах ” від 27 червня 2003 р. № 992;-”Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати” від 18 січня 2003 р. № 71; –”Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського і суміжних прав” від 18 січня 2002 р. № 72; –”Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського і суміжних прав” від 18 січня 2002 р. № 72; –”Про внесення змін до Положення про порядок виробництва, зберігання, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм ” від 17 травня 2002 р. № 637;–”Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір“ від 27 грудня 2001 р. № 1756; –”Про затвердження Тимчасового положення про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди за фільми, що створюються за державним замовленням на кіностудіях України” від 26 вересня 2001 р. № 1252; –”Про деякі питання торгівлі примірниками аудіовізуальних творів та фонограм ” від 26 липня 2001 р. № 310-р; –”Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм ” від 13 жовтня 2000 р. № 1555; –”Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм ” від 4 листопада 1997 р. № 1209; –”Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва” від 3 березня 1992 р. № 108.Міжнародні конвенції, угоди та договори: – Конвенція про заснування Всесвітня організація інтелектуальної власності (Стокгольм) від 14 липня 1967 р.; – Конвенція про розповсюдження носіїв програми сигналів, переданих через супутники (Брюссель) від 25 травня 1974 р. (Ратифікована Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12.08.1988 р.); – Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Женева) від 29 жовтня 1971 р. ( Закон України про приєднення до Конвенції від 15.06.1999 р. № 738- ХIV, дата набуття чинності для України – 18 лютого 2000 р.); – Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р. ( Закон України про приєднення до Конвенції від 31.05.1995 р. № 189/95- ВР, дата набуття чинності для України – 25 жовтня 1995 р.); – Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Рим) від 26 жовтня 1961 р. ( Закон України про приєднення до Конвенції від 20.09.2001 р. № 2730 -III); – Всесвітня конвенція про авторське право (Женева) від 6 вересня 1952 р. (Постанова Верховної Ради України про приєднення до Конвенції від 23.12.1993 р. № 3794-12, дата набуття чинності для України – 17 січня 1994 р.); – Договір ВОІВ про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. (дата набуття чинності для України – 6 березня 2002 р.);
– Договір ВОІВ про виконання і фонограми 1996 р. (дата набуття чинності для України – 20 травня 2002 р.);

Лектор: старший викладач кафедри господарського та цивільного права НУБіП України Шевчук Олександр Васильович.

referatsbv.nugaspb.ru referatvgg.nugaspb.ru four.unoreferat.ru ups.deutsch-service.ru Главная Страница