Антична філософія

Філософське осмислення взаємодії «людина – природа» прослідковується майже у всіх представників античної доби і в часовому вимірі датується початком боротьби філософії з міфологією. Міфи пояснювали все, з чим людина стикалась безпосередньо.

Проблемі «людина – природа» в античні часи приділяли велику увагу філософи Платон, Емпедокл, Арістотель, Лукрецій Кар, неоплатоніки.

Так, Платон прийшов до висновку, що людина і природа – єдине ціле, але з певними відмінностями.

В своїх геніальних здогадках про розвиток тваринного світу Емпедокл доводив, що потвори, які раніше жили на землі, загинули тому, що не змогли пристосуватись до умов, які змінились на землі: змінився клімат, змінились рослинність і тваринний світ, змінився і характер їжі.

Арістотель прийшов до висновку, що природа ділиться на ряд рівнів: світ неорганічної природи, органічна природа, рослини, тварини, людина. Людина органічно входить у світ природи, «розлита» в ній.

Проблема «людина – природа» посідає значне місце в поглядах мислителя стародавнього Риму Лукреція Кара. У своїй знаменитій поемі «Про природу речей», він стверджує думку про те, що тільки наукове пізнання природи здатне урегулювати ставлення людини до природи. Він вперше порушує питання про зв'язок розвитку історії природи з історією людей.

Погляди античних мислителів виражали квінтесенцію античності стосовно взаємодії людини з природою, де природа обожнювалась.

Середньовічна філософія

Розпад Римської імперії знаменував собою занепад античного мистецтва, літератури, філософії. Намагаючись зберегти ідейний зміст античної філософії, пристосовуючи його до нових суспільно-економічних умов, неоплатоніки дали поштовх до розвитку нових поглядів на природу, що знайшло своє відображення вже в XI ст. в боротьбі двох схоластичних напрямків - номіналізму і реалізму.

Чільне місце проблема «людина – природа» займає у філософії Фоми Аквінського. Він зайняв позицію психофізичної єдності людини, яка стала домінуючою в католицькій філософії.

В епоху Відродження Бог ототожнювався з природою. Одні філософи розчиняли природу в Богові, інші – Бога в природі.

Значним завоюванням філософської думки цього часу був розвиток натурфілософії. Усі ідеї оформлювались у пантеїстичне розуміння Всесвіту.

Главная Страница