Лекція 1

ЗМІСТ

Радіобіологія. Курс лекцій


Лекція 1. Джерела іонізуючого випроміненяня.

Лекція 2. Види випромінювання. Дози. Системні та позасистемні одиниці виміру доз.

Лекція 3. Дія іонізуючого випромінювання на живі організми.

Лекція 4. Поширення кисневого ефекту. Прямі та непрямі ефекти опромінення, модифікація радіобіологічних ефектів.

Лекція 5. Відповідь тваринного організму на опромінення.

Лекція 6. Пізні ефекти опромінення та радіаційний канцерогенез.

Лекція 7. Радіостійкість видів, що належать до різних таксонів. Радіочутливість рослин.

Лекція 8. Процеси переносу радіонуклідів при випробуваннях ядерної зброї, аваріях та їхня міграція

Лекція 9. Перенесення радіонуклідів у водному середовищі. та ступінь радіаційної небезпеки.

Контрольні питання

Термінологічний словник

Список використаних джерел


Тема: „Джерела іонізуючого випромінювання.”

План

1. Поняття „радіобіології”. Зміст та завдання предмета.

2. Природні джерела радіації:

а). космічні промені;

б). земна радіація;

в). внутрішнє опромінення;

г). радон.

3. Аномалії природного фону.

4. Штучні джерела радіації.

5. Радіоактивне випромінювання при випробуванні ядерної зброї.

Радіобіоло́гія — наука, що вивчає дію іонізуючого випромінювання на біологічні системи усіх рівнів організації: рослини, тварини та людину. Радіобіологія опрацьовує також заходи захисту організмів від шкідливого діяння випромінювань та методику застосування певних доз іонізуючого випромінювання у селекції рослин, мікробіології, медицині тощо.

Застосування радіоактивних препаратів для лікування називається радіо- або кюрітерапією.

Залежно від об'єкта вивчення виділяють окремі її напрямки: радіобіологія людини та тварин, рослин, мікроорганізмів, гідробіонтів та інші.

Крім того, об'єктами вивчення радіобіології можуть бути макромолекули, "малі молекули" окремі структури клітини, самі клітини, тканини, органи, організми та їх популяції, екосистеми, окремі процеси метаболізму і самі метаболіти. Тому виділяють і такі напрямки радіобіології як молекулярна радіобіологія, радіаційна цитологія, радіаційна біохімія, радіаційна біофізика та інші. Дослідження концентрації й міграції в навколишньому середовищі природних і штучних радіоактивних речовин, специфіки їх дії на екологічні системи, угруповання, біоценози, вивчення закономірностей переходу радіонуклідів з одного природного компартменту в інший, визначення кількісних закономірностей переносу радіонуклідів у системі земля — вода — рослина — тварина — людина становлять коло питань, що розв'язує окрема галузь радіобіології — радіаційна екологія.



Головним завданням радіобіології є вивчення загальних закономірностей біологічної дії іонізуючих випромінювань на організм з метою оволодіння управлінням його реакціями на опромінення.

Практичне значення наукових проблем, що вивчає радіобіологія, полягає в захисті від дії іонізуючих випромінювань, а також розробленні шляхів використання іонізуючих випромінювань в медицині, сільському господарстві, харчопереробній промисловості та инших сферах народного господарства.

Радіобіологія виникла після відкриття іонізуючих випромінювань. У 1895 році німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген відкрив Х-випромінювання, яке згодом отримало його ім’я. Рентгенівське випромінювання – це електромагнітні хвилі довжиною від 10-5 до 102 нм (від 0,1 до 100 кев). До речи, є свідчення, що першим відкрив невідомі промені, що виникають при бомбардуванні потоком електронів (катодне випромінювання) пластин важких металів (вольфраму) наш співвітчизник, професор Віденського університету фізик і електронік Іван Пулюй. Він досліджував взаємодію катодних променів з речовиною, отримав перші знімки різних предметів у невідомих променях, але вважав результати своїх досліджень не готовими для оприлюднення. В.К. Рентген і І.Пулюй були особисто знайомі і Рентгену були відомі результати досліджень Пулюя, але Рентген першим оприлюднив результати своїх досліджень і у 1901 році першим серед фізиків став лауреатом Нобелівської премії. У 1896 році французький фізик Анрі Бекерель відкрив явище радіоактивності урану, яке супроводжується альфа-, бета- і гама-випромінюваннями. Подальше вивчення характеристик цих випромінювань дозволило встановити, що α-частинки – це ядра гелію, β-частинки – це електрони, а γ-кванти – високоенергетичне електромагнітне випромінювання (100 кев-10Мев).

У процесі досліджень А.Бекерель і помічник В.Рентгена В.Груббе отримали радіаційні ушкодження - опіки шкіри. Тоді люди ще не знали, що вплив іонізуючих випромінювань небезпечний і може викликати негативні радіаційні ефекти: опіки шкіри, променеву хворобу, злоякісні новоутворення, що може призвести до летальних наслідків. Подальший великий внесок у дослідження радіоактивності зробили Марія Складовська-Кюрі та П’єр Кюрі. У 1898 році вони відкрили нові радіоактивні елементи – полоній і радій. Саме вони ввели термін “радіоактивність”. У 1901 році П’єр Кюри відкрив біологічну дію радіоактивного випромінювання, а в 1903 році – закон експоненційного убування радіоактивності з часом. Завдяки роботам подружжя Кюрі і англійського фізика лорда Ернста Резерфорда була розроблена перша модель побудови атому. Подружжя Кюрі і Анрі Бекерель за відкриття радіоактивності отримали Нобелевську премію у 1903 році. Продовжила дослідження радіоактивності дочка Марії та П’єра Кюрі – Ірен Кюрі та її чоловік Фредерік Жоліо, які у 1934 році відкрили явище штучної радіоактивності, що теж було відзначено Нобелевською премією. Наступний крок зробили російські фізики Костянтин Петржак і Георгій Флеров, які у 1940 р. відкрили самочинний (спонтанний) поділ урану-235. Розвиток ядерних технологій почався з відкриття у 1939 р. ланцюгової реакції ділення урану під дією нейтронів - Отто Ган, Ф. Штрасман, Лизе Майтнер, Нобелевська премія 1944 р., і створенням першого ядерного реактору - Енріко Фермі, 1942 р., і Ігор Курчатов, 1943р.

Інформація про біологічну дію накопичувалась у процесі дослідження характеристик іонізуючих випромінювань, розробки і використання радіаційних і ядерних технологій. Необхідність медичної допомоги постраждалим дослідникам, технологам, операторам, іншим спеціалістам обумовила щільну участь у цих дослідженнях і розробках медиків та гігієністів. В медицині виникла окрема галузь – радіологія, в гігієні – новий напрям – радіаційна гігієна.

Наукове обґрунтування методів і засобів діагностики в радіології і ефективності радіаційного захисту обумовило необхідність проведення спеціальних радіоекологічних досліджень. Методологія цих досліджень має забезпечити виявлення кількісних залежностей між радіаційними характеристиками випромінювань і кінцевими радіаційними ефектами для окремих організмів і популяцій різних біологічних видів і людей. Ці дослідження виконувались методом моделювання на штучно забруднених радіонуклідами сільськогосподарських ділянках, з використанням піддослідних тварин, а також у разі нещасних випадків, радіаційних аварій, яки призводили до радіаційних ушкоджень людей і забруднення територій. Найбільший внесок в радіоекологічні дослідження був отриманий, на жаль, при вивченні наслідків ядерних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі у серпні1945 р., а також випробувань ядерної зброї, радіаційних аварій у Киштимі у 1958 р. і на Чорнобильський АЕС у 1986 р.

Найбільш важливими характеристиками іонізуючого випромінювання є потужність експозиційної і поглиненої доз і час опромінення, які дозволяють встановити кількісну залежність між дією радіації і радіаційними ефектами. Саме кількість енергії, що передається іонізуючим випромінюванням клітинам живих організмів, обумовлює первинні радіаційні пошкодження в них: іонізацію, радіоліз води, зміщення атомів, розрив ланцюжків біополімерних сполук та генетичні пошкодження. Здатність імунної системи організму відновлювати нормальне функціонування клітин і нівелювати наслідки зазначених первинних пошкоджень обумовлює відсутність або появу незворотних ушкоджень. Знання цих кількісних залежностей “доза – ефект” необхідно для розробки норм радіаційної безпеки і санітарних правил захисту від впливу радіації, а також дозволяє прогнозувати ступень тяжкості радіаційного ураження і визначати ефективну методику лікування.

Радіобіологія тісно пов’язана з іншими науками: фізикою, біологією, медициною. Природа радіоактивності, властивості радіоактивних ізотопів, характеристики іонізуючих випромінювань, особливості їх взаємодії з речовиною є предметом ядерної фізики. Для визначення і вимірювання радіаційних характеристик радіоекологія використовує методи і засоби ядерної фізики. Це радіометричні, дозиметричні і спектрометричні методи, які базуються на основних ефектах взаємодії випромінювань з речовиною, а саме іонізація, виділення теплової енергії, сцинтиляція, фотоефект, ін. За допомогою іонізаційних камер, лічильників, сцинтиляційних і напівпровідникових детекторів, калориметрів, які входять до складу радіометрів, дозиметрів, спектрометрів, вимірюються інтенсивність потоків, енергія, потужність дози, довжина пробігу, коефіцієнти розподілу, коефіцієнти ефективності та інші радіаційні характеристики. Діагностика, розвиток і методи лікування радіаційних ушкоджень організму людини є предметом радіології. Аналогічні методи і засоби спостереження радіаційних ефектів у тварин і рослин використовуються радіоекологією. Механізми впливу первинних радіаційних ушкоджень на функціонування живих організмів, умови відновлювання нормальних функцій та розвитку первинних ушкоджень і їхнього перетворення в незворотні наслідки вивчаються біофізикою, радіаційною медициною, зокрема, її новим розділом – фізикою радіаційної медицини. Радіоекологія широко використовує експериментальні статистичні дані епідеміології і застосовує аналогічні методи аналізу у дослідженнях популяцій тварин і рослин.

Результати наукових радіоекологічних досліджень є основою для розробки норм допустимих рівнів радіоактивності продуктів харчування, будівельних матеріалів, інших норм радіаційної безпеки і санітарних правил захисту від дії іонізуючого випромінювання. Санітарні правила захисту від дії радіації використовують результати досліджень властивостей різних видів іонізуючого випромінювання і характеристик їх взаємодії з речовиною. Ці правила, а також заходи щодо забезпечення радіаційної безпеки персоналу і населення використовують три можливості, встановлені ядерною фізикою: захист часом (скоротити час експозиції), відстанню (за допомогою маніпуляторів, інших дистанційних і автоматизованих технологій) і екраном (свинець, бетон, вода, полімери, свинцеве скло тощо). Розробка і дотримання зазначених норм і правил є важливим завданням комунальної і промислової радіаційної гігієни, практичної діяльності Міністерства охорони здоров’я населення.

Результати радіоекологічних досліджень разом з радіаційними нормами і санітарними правилами використовуються при проектуванні і експлуатації АЕС, інших радіаційних і ядерних технологій, для визначення радіаційних ризиків, обґрунтуванні методів і засобів радіаційної безпеки персоналу і населення і здійснення необхідних природоохоронних заходів.

Природні джерела радіації

Основну частину опромінювання населення земної кулі отримує від природних джерел радіації (ПДР). Опромінення від більшості з них уникнути неможливо. На протязі всієї історії існування Землі різні види опромінення падають на поверхню Землі із космосу і надходять від радіоактивних речовин, які знаходяться у земній корі. Людина підпадає під опромінення двома способами. Радіоактивні речовини можуть знаходитися поза організмом та опромінювати його зовні. У цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. Радіоактивні речовини можуть знаходитися у повітрі, у їжі чи воді та попадати в організм. Такий спосіб опромінення називають внутрішнім.

Опроміненню від природних джерел радіації підлягає будь-який житель Землі, однак, одні з них отримують більші дози, ніж інші. Це залежить, зокрема, від того, де вони живуть. Рівень радіації у деяких місцях земної кулі, там, де залягають особливо радіоактивні породи, виявляється значно вище середнього, а в інших місцях - відповідно нижче. Доза опромінення залежить також від способу життя людей. Застосування деяких будівельних матеріалів, використання газу для приготування їжі, відкритих вугільних жаровень, герметизація приміщень і навіть польоти на літаках - все це підвищує рівень опромінення за рахунок природних джерел радіації.

Земні джерела радіації у сумі відповідно більші за частину опромінення, під яке підпадає людина за рахунок природної радіації. У середньому вони забезпечують більше 5/6 річної ефективної еквівалентної дози, яку отримує населення, в основному через причину внутрішнього опромінення. Іншу частину вносять космічні промені, головним чином шляхом зовнішнього опромінення.

Ми розглянемо спочатку дані щодо зовнішнього опромінення від джерел космічного та земного походження. Далі зупинимося на внутрішньому опроміненні, до того ж особливу увагу надамо радону - радіоактивному газу, який вносить самий великий вклад у середню дозу опромінення населення з усіх джерел природної радіації. Також будуть розглянуті деякі види діяльності людини, у тому числі використання вугіллля та добрив, які сприяють вилученню радіоактивних речовин із земної кори та підвищують рівень опромінення людей від ПДР.

Космічні промені

Радіаційний фон, створюваний космічними променями, дає трохи менше половини зовнішнього опромінення, яке отримує населення від ПДР. Космічні промені в основному приходять до нас із глибин Всесвіту, але деяка їхня частина народжується на Сонці під час сонячних вибухів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи вторинне випромінювання та приводячи до утворення різних радіонуклідів.

Немає такого місця на Землі, куди не досягав би цей невидимий космічний душ. Але одні частини земної поверхні більш підлягають його дії, ніж інші. Північний та Південний полюси отримують більше радіації, ніж екваторіальні області із-за наявності у Землі магнітного поля, яке відхиляє заряджені частки (із яких в основному складаються космічні промені). Рівень опромінення підвищується з висотою, так як при цьому над нами залишається менше повітря, яке грає роль захисного екрану.

Люди, які живуть на рівні моря, отримують у середньому від космічних променів ЕЕД біля 300 мкЗв у рік; для людей, які живуть вище 2000 м над рівнем моря, ця величина у декілька разів більша. Ще більш інтенсивному, хоч і відносно нетривалому опроміненню, підлягають екіпажі та пасажири літаків. При підйомі з висоти 4000 м (максимальна висота, на якій розташовані поселення людей: села шерпів на схилах Евересту) до 12000м (максимальна висота польотів трансконтинентальних авіалайнерів) рівень опромінення за рахунок космічних променів підвищується приблизно у 25 разів та продовжує зростати при подальшому підвищенні висоти до 20000 м (максимальна висота польоту надзвукових реактивних літаків) та вище.

Таблиця 1.1.

Доза, отримана при трансатлантичному перельоті Нью-Йорк - Париж

Швидкість перельоту Час польоту Приблизна доза за рейс у мкЗв*
Надзвуковий літак 2 год. 35 хв.
Літак, який пересувається зі швидкістю звука 7 год. 25 хв.

Примітка. *Індивідуальні дози, які отримують пасажири реактивних літаків при трансатлантичному перельоті за рахунок радіаційного фону, який створюється космічними променями при середній сонячній активності.

Таблиця 1.2.

Підвищення з висотою потужності еквівалентної дози опромінення

за рахунок космічних променів

Висота над рівнем моря, м Потужність ЕДО, МкЗв/год.
Рівень моря 0,03
2 000 0,1
4 000 0,2
12 000
20 000

При перельоті з Нью-Йорку до Парижу пасажир звичайного турбореактивного літака отримує дозу біля 50 мкЗв, а пасажир надзвукового літака - на 20% менше, хоча підлягав більш інтенсивному опроміненню. Це пояснюється меншим часом польоту у другому випадку.

Земна радіація

Основні радіоактивні ізотопи, які зустрічаються у гірських породах Землі - це калій-40, рубідій-87 та члени двох радіоактивних сімейств, які беруть початок відповідно від урану-238 та торію-232 - довготривалих ізотопів, які входять до складу Землі із часу її зародження.

Рівень земної радіації неоднаковий для різних місць земної кулі та залежать від концентрації радіонуклідів у тій чи іншій частині земної кори. У місцях проживання основної маси населення вони приблизно одного порядку. Так, згідно з дослідженнями, проведеними у Франції, Німеччині, Італії, Японії та США, приблизно 95% населення цих країн живе у місцях, де потужність дози опромінення у середньому складає від 0,3 до 0,6 млЗв/рік. Але деякі групи населення отримують значно більші дози опромінення: біля 3% отримують в середньому 1 млЗв/рік, а біля 1,5% - більше 1,4 млЗв/рік. Є місця, де рівні земної радіації набагато вищі в залежності від джерела радіації. Наприклад неподалік від міста Посус-ді-Калдас у Бразилії рівень радіації перевищує у 800 разів середній та досягає 250 млЗв/рік. А на курорті Гуарапарі на окремих частинах пляжу зареєстрований рівень радіації 175 млЗв/рік. Населений пункт стоїть на пісках, багатих на торій. Така сама ситуація на південному заході Індії, деяких місцях Франції, Нігерії, Мадагаскару.

За підрахунками НКДАР ООН середня ефективна доза зовнішнього опромінення, яке людина отримує за рік від земних джерел природної радіації складає приблизно 350 мкЗв, тобто трохи більше середньої індивідуальної дози опромінення із-за рад. фона, створеного променями на рівні моря.

Внутрішнє опромінення

У середньому приблизно 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина отримує від ПДР, надходить від радіоактивних речовин, що попали в організм з їжею, водою та повітрям. Зовсім невелика частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи типу вугель-14 та трітію, які утворюються під впливом космічної радіації. Усе останнє надходить від джерел земного походження. У середньому людина отримує біля 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом з нерадіоактивними ізотопами калію, необхідними для життєдіяльності організму. Однак, значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина отримує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 та у меншій мірі від радіонуклідів ряду торію-232.

Деякі з них, наприклад, свинець-210 та полоній-210, надходять до організму з їжею. Вони концентруються у рибі та молюсках, тому люди, які споживають багато риби та інших дарів моря, можуть отримати відносно високі дози опромінення.

Десятки тисяч людей на Крайній Півночі живляться в основному м'ясом північного оленя (карібу), у якому обидва радіоактивні ізотопи присутні у досить високій концентрації. Особливо високий вміст полонію-210. Ці ізотопи надходять у організм оленя взимку, коли вони годуються лишайниками, у яких накопичуються ці ізотопи. Дози внутрішнього опромінення від полонію-210 у цих випадках можуть у 35 разів перевищувати середній рівень. А у другій півкулі люди, які живуть у Західній Австралії у місцях з підвищеною концентрацією урану, отримують дози опромінювання, які у 75 разів перевищують середній рівень, тому що їдять м'ясо та потрох овець та кенгуру.

До того, як попасти у організм людини, радіоактивні речовини проходять складними маршрутами навколишнього середовища і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від будь-якого джерела.

Радон

Не так давно вчені зрозуміли, що найбільш вагомим із усіх джерел радіації є важкий (у 7,5 разів важчий за повітря) газ радон, який не має запаху, невидимий, без смаку.

За оцінкою НКДАР ООН радон разом зі своїми дочірніми продуктами радіоактивного розпаду відповідає приблизно за ¾ річної індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення, яку отримує населення від земних джерел радіації, і приблизно за половину цієї дози від усіх ПДР. Більшу частину цієї дози людина отримує від радіонуклідів, які надходять в його організм разом з повітрям, особливо у непровітрюваних приміщеннях.


Рис. 1.1. Схема розповсюдження радіонуклідів у навколишньому середовищі.



Основну небезпеку викликає його попадання в легені з водяною парою. Найчастіше це відбувається у ванній кімнаті, коли людина приймає гарячий душ.

Під землею радон змішується з природним газом, який потім використовується в побутових газових плитах, і таким чином попадає в приміщення. Концентрація його значно збільшується за відсутності надійних витяжних систем.

За американськими даними, середня концентрація радо­ну в різних приміщеннях квартири складає в кБк * м~3: у ванній кімнаті - 8,5; кухні - 3,0; жилих кімнатах - 0,2.

За даними наукового комітету з атомної енергетики ООН, концентрація радону разом з продуктами його розпаду всере­дині будинків приблизно у 25 разів перевищує середній рівень у зовнішньому повітрі.

Радон, потрапляючи в організм, відразу ж уражає залози внутрішньої секреції, гіпофіз, кору надниркових залоз. Це викликає задишку, серцебиття, мігрень, тривожний стан, без­соння. Іноді розвиваються злоякісні пухлини в легенях, печінці, селезінці.

Український науковий центр радіаційної медицини ствер­джує, що близько 70-75% дози опромінення населення Ук­раїни від усіх джерел природної радіоактивності припадає на радон. Винним є Український щит - тектонічна структура, яка проходить з півночі на південь майже посередині Украї­ни і займає близько 30% усієї території. Складається щит з гранітів та інших кристалічних порід, що характеризуються підвищеною радіоактивністю.

Підвищену радіоактивність мають сланці, фосфорити. Тому фосфорні (а також азотні і калієві) мінеральні добрива часто є носіями радіоактивного забруднення ґрунтів і ґрунтових вод. Високу радіоактивність мають кальцієво-силікатний шлак, фосфогіпс, доменний шлак, вугільний шлак.

Аномалії природного фону. На планеті є місця, де рівні радіаційного фону підвищені внаслідок значних покладів радіоактивних мінералів. Виявлено п'ять основних населе­них місць, які мають істотно збільшений природний рівень радіації через певний склад ґрунту і гірських порід. Це Бра­зилія, Франція, Індія, острів Німує (Тихий океан) і Єгипет.

У ряді місць Бразилії, головним чином у прибережних смугах, кожна з яких має довжину в кілька кілометрів і ширину в кілька сотень метрів, потужність випромінювання з ґрунту і скельних порід складає 5 мЗв/рік.

Приблизно 1/6 частина населення Франції проживає в районах, де скельні породи представлені переважно гранітом, унаслідок чого радіаційний фон підвищений і потужність дози складає 1,8 - 3,5 мЗв/рік.

В індійських штатах Керала і Мадрас прибережна зона довжиною 200 км і завширшки в декілька сот метрів відома як область інтенсивного випромінювання, унаслідок чого 100 000 людей одержують за рік дозу, яка в середньому дорі­внює 13 мЗв. Це найвищий рівень природного радіаційного фону, якого зазнає сучасна людина.

Аномальні райони в Україні - Хмльник, Миронівка, Жовті Води, а також Дніпропетровська, Кіровоградська і Миколаїв­ська області, де знаходяться рудники з видобування урану. У цих місцях рівні природного фону в десятки і сотні разів більші, ніж на іншій території.

У цілому, за даними спеціального наукового комітету ООН, середня еквівалентна доза опромінення населення в промис­лово розвинених країнах земної кулі за рахунок природних джерел випромінювання складає 2,5 - 3,0 мЗв/рік.

Слід зазначити, що діти до 10 років через вікові особли­вості організму одержують дозу в 1,5 рази більшу внаслідок надходження в організм продуктів розпаду радону з вдихуваним повітрям, оскільки частота дихання в дітей більша.

Штучні джерела іонізуючого випромінювання

Відкриття рентгенівських променів стало початком ери прак­тичного використання людиною штучних джерел IB, що ство­рило реальні умови додаткового понадфонового опромінення.

У результаті господарської діяльності людини в навко­лишньому середовищі з'явилися поряд 1500 штучних РН, а кількість стійких (нерадіоактивних) нуклідів дорівнює 260.

На цей час в Україні існує до 8 тис, підприємств і органі­зацій, які використовують близько 100 тис. джерел IB.

До основних штучних джерел радіоактивних забрудню­вачів відносять:

- застосування РН у народному господарстві (у різних галу­зях промисловості і сільському господарстві) і в побуті;

- уранова і радіохімічна промисловість, підприємства ядер­ної енергетики;

- ядерні вибухи при випробуваннях ядерної зброї;

- застосування РН у медицині.

Застосування РН у народному господарстві і побуті. Про те,наскільки глибоко в побут людини ввійшла радіація, свідчать такі фактори:

- для одержання стійкої фарби на банкнотах застосовуєть­ся вуглець-14;

- для одержання гарної жовтої емалі на кераміці або кош­товних прикрасах застосовують уран;

- для додання блиску штучним фарфоровим зубам широ­ко використовують уран і цезій. Вони можуть бути джере­лами опромінення тканин порожнини рота, тому рекомен­дують припинити їх застосування;

- уран і торій використовуються при виробництві оптично­го скла, керамічного і скляного посуду;

- при виробництві люмінофорів використовуються радіоак­тивні матеріали;

- солі радію використовують при виготовленні фарб, які ма­ють властивість світитися, такі фарби наносять на цифер­блати і стрілки годинників, застосовують у прицільних при­строях, у театрі, рекламі тощо.

Найбільш поширеним побутовим опромінювачем є годинни­ки з циферблатом, що світиться. Вони дають річну дозу, яка перевищує в 4 рази ту, що виникає внаслідок викидів на АЕС. Зараз вживаються заходи щодо заміни радію іншими речови­нами, щоб значно знизити опромінення в різних покажчиках, компасах, прицілах, багатьох інших приладах, що світяться;

- джерелом рентгенівського випромінювання є кольоровій телевізор. Так, при перегляді одного хокейного матчу лю­дина одержує опромінення 0,01 мкЗв. Якщо дивитися пе­редачі протягом року щоденно по 3 години - 0,05 мЗв;

- рентгенівські апарати використовуються в аеропортах для перевірки багажу пасажирів;

- при польоті на висоті 12 км за 7 год. 25 хв. (Нью-Йорк -Париж) пасажири одержують дозу 0,05 мЗв, таку ж дозу пасажири одержують під час польоту Київ - Хабаровськ (0,04-0,05 мЗв). Льотчики та інші члени екіпажів реак­тивних лайнерів, які здійснюють регулярні перельоти че­рез Атлантику або через континент, можуть накопичувати дозу опромінення понад 5 мЗв. Тому для них складається спеціальний розклад польотів; пожежні димові детектори містять радій або плутоній. У США до кінця 1980 р. було встановлено більше 26 млн. таких детекторів;

- підвищену радіоактивність мають фосфорні добрива, які містять, наприклад, радію і урану до 70 Бк/кг у кольському апатиті і 400 Бк/кг у фосфориті, які часто є носіями радіоактивного забруднення ґрунтів і ґрунтових вод. Радіоактивними є також азотні і калієві мінеральні добрива.

У промисловості за допомогою Рн здійснюється контроль якості виробів за допомогою приладу дефектоскопії, контроль технологічних процесів, визначення структури сплавів, розмірів деталей, перевірка зварних з'єднань і дефектів у відлитих деталях. Радіоактивні джерела застосовують у вимірювальній техніці, каротажі свердловин, контролі подачі сировини і рівня заповнення ємностей, для калібрування і роботи контрольно-вимірювальних приладів. Використання іонізуючих власти­востей РР знаходить застосування в блокуючих пристроях. Джерело слабкого випромінювання надягають як браслет або кільце на руку робітника. Коли рука наближається до небез­печної зони, випромінювання впливає на датчик, перетворюючи його в електричний сигнал, який подається на тиратрон і реле, що розриває ланцюг магнітного пускача, і обладнання зупи­няється.

Використання РН у ролі так званих мічених атомів до­зволило вивчити нові закономірності і зробити важливі відкриття в біології, хімії металургії та інших галузях народ­ного господарства.

В останній час з'явилася серйозна небезпека радіоактив­ного забруднення навколишнього середовища у зв'язку з ви­користанням радіоактивних джерел у космічних досліджен­нях. На космічних кораблях використовуються бортові атомні електростанції, у системі ПРО використовується рентгенівсь­кий лазер з ядерним накачуванням, різного роду прискорю­вачі елементарних частинок.

У червні 1969 р. в результаті аварії американського су­путника відбулося зараження атмосфери над Індійським оке­аном плутонієм-238, при цьому втроє збільшився вміст плу­тонію в навколишньому середовищі.

У 1978 р. розвалився на частини радянський супутник «Космос-954». Залишки супутника з плутонієвим генерато­ром були знайдені в північно-східних районах Канади.

Внаслідок згорання вугілля в ТЕС або в житлових будин­ках відбувається радіоактивне забруднення навколишнього середовища. У вугіллі містяться природні РН: калій-40, уран-238, торій-232 в рівновазі з їх продуктами розпаду. При згоранні вугілля відбувається концентрація РН у золі. Викид цих РН в атмосферу залежить від зольності вугілля і ефек­тивності очисних фільтрів ТЕС. Фахівцями підраховано, що радіоактивні викиди ТЕС на порівнянних відстанях на 1-3 порядки більші, ніж від нормально працюючої АЕС.

Вважається, що населення, яке проживає в районі ТЕС (у радіусі 20 км), одержує за рік додаткову середню індивідуаль­ну дозу опромінення до 0,06 мЗв.

ІВ знайшло широке застосування в сільському господарстві. На цей час склалися такі напрямки використання РР:

1. Для одержання мутацій і використання їх у селекційній роботі для виведення нових сорті» у рослинництві. Цей метод дозволяє значно скоротити час виведення конкрет­них сортів.

2. Для підвищення продуктивності сільськогосподарських рослин шляхом передпосівного опромінення насіння. Кар­топля, вирощена з опромінених коренеплодів, містить більше крохмалю, білків і вітаміну С, ніж контрольні ко­ренеплоди.

3. Для подовження термінів зберігання продукції рослин­ництва без істотної зміни її якості. Велике значення має гамм а-опромінення ягід і фруктів, що швидко псуються. Це знижує їх зараженість мікроорганізмами, плісеневими спорами і т.п.

4. Використання методу радіоактивних індикаторів, який дозволяє вивчити ефективність різних термінів і методів внесення в ґрунт добрива.

5. Використання для боротьби з комахами-шкідниками зер­на, борошна, крупи. Якщо зерно перед завантаженням в елеватор пропустити через бункер з потужним джерелом гамма-випромінювання (60Со), то можливе розмноження ко­мірного кліща виключається і зерно може зберігатися три­валий час без будь-яких втрат.

6. Застосування радіаційних технологій у тваринництві і ве­теринарії. Великі дози IB згубно діють на мікрофлору, ця обставина використовується при консервації тваринниць­кої продукції (досягається практично повна стерилізація продукції).

Радіоактивне випромінювання при випробуванні ядерної зброї.

Випробування ядерної зброї (ЯЗ) в атмосфері були роз­початі США у 1945 р. Найбільший розмах випробувань і ви­кид радіоактивних продуктів в атмосферу мали місце в пері­од 1954-1958 років, коли ядерні вибухи проводили Англія, США і СРСР, і в 1961-1962 роках, коли ядерні вибухи в основ­ному проводила СРСР і США.

За даними ООН з 1945 р. по 1980 р. проведено 423 вибухи зсумарною потужністю 545,0 Мт (табл. 1.10).

У 1963 р. США, СРСР і Великобританія підписали договір про припинення експериментальних ядерних вибухів в атмос­фері, космічному просторі і під водою. Франція відмовилася приєднатися до цього договору і продовжувала випробування в атмосфері до 1974 p., a KHP - до 1980 р. Підземні випробування тривали до 1996 р.

Ядерну зброю випробовували на полігонах - у Мораліяу (Австралія), Семипалатинську (СРСР), штаті Невада біля Лас-Вегаса, на атолі Муруроа (французька Полінезія) і в китайській провінції Сичуань.

З точки зору небезпеки забруднення біосфери продуктами ядерних вибухів, найбільш важливе значення мають наземні вибухи. У цьому випадку вогняна куля, що утворюється при ядерних вибухах, торкається поверхні Землі і величезні маси ґрунту випаровуються і втягуються у вогняну кулю. Достат­ньо сказати, що при наземному ядерному вибуху потужністю 20 кт на місцевості з супіщаним ґрунтом утворюється вирва діаметром 81 м і глибиною 19 м. Залежно від потужності ядерного вибуху і характеру ґрунту загальний викид ґрунту при наземному вибуху потужністю 1 кт складає приблизно 5000 т, а при потужності 20 кт - 20000 т.

У результаті випробування ЯЗ до 1963 р. в стратосферу (8—55 км) піднято більше 200 млн. тонн радіоактивного пилу, який випадав по всій земній кулі протягом кількох років.

За даними наукового комітету ООН, при випробуваннях ЯЗ, які проводились до 1963 p., інтегральне випадання РН на суші і водній поверхні склало: 3ІЇ-356О МКі; 14С-б,2; 55Fe-5O; 90Sr - 12,2; 106Ru - 330; 144 Се - 1824; 137Cs - 19,5; 239Pu - 0,32. Радіоекологічні наслідки випробувань ЯЗ в атмосфері слід розглядати як у просторі, так і в часі. Що стосується розпо­ділу забруднення в просторі, то тут визначальну роль зіграли два фактори: розташування дослідних полігонів і розподіл повітряних мас в атмосфері і стратосфері, який зумовив нерівномірність випадання частинок на земній поверхні.

У 1963 р. колективна середньорічна доза від РН, що утворилися в результаті ядерних випробувань, складала близько 7% дози опромінення від природних джерел, у 1966 р. вона зменшилася до 2%, а до кінця 1980-х років складала 1%.

Оскільки тепер глобальні випадання зі стратосфери пере­важно визначаються довготривалими продуктами поділу 90Sr, 137Cs і 14С, то можна вважати, що кожний житель Землі за рахунок ядерних випробувань одержує річну дозу порядку 0,02 мЗв.

Радіоактивне опромінення від викидів уранової, радіохімічної промисловості і підприємств ядерної енергетики.

Для забезпечення роботи АЕС необхідне добування уранової руди, подрібнення й видобування з неї урану, переробка його в збагачене ядерне паливо, виготовлення паливних елементів (ТВЕЛів) і використання їх у ядерних реакторах, переробка і поховання радіоактивних відходів.

Зазначені стадії входять у так званий ядерний паливний цикл (ЯПЦ). До них додається також транспортування радіо­активних матеріалів для забезпечення всіх цих стадій.

Уранова промисловість - займається видобуванням, пере­робкою, збагаченням урану і виробництвом ядерного палива.

Радіохімічна промисловість займається переробкою ядер­ного палива. Відпрацьовані ТВЕЛи надходять на підприєм­ство регенерації, де відбувається виділення урану і плутонію, а також продуктів поділу урану, які надалі можуть бути ви­користані як джерела випромінювання.

На кожному з цих етапів можливе забруднення навко­лишнього середовища.

Основна стадія ЯПЦ — виробництво енергії АЕС. Ця лан­ка значно виділяється у всьому циклі з точки зору проблем забезпечення радіаційної безпеки населення.

У результаті роботи АЕС утворюються радіоактивні відхо­ди трьох типів: газоаерозольні, рідкі й тверді. У навколишнє середовище викидаються (після проходження систем очист­ки) тільки газоподібні і частково аерозольні й рідкі відходи. Тверді відходи зберігаються на майданчику АЕС, а далі відправ­ляються на поховання.

Значний вклад у забруднення біосфери вносять довгоживучі РН - вуглець-14, криптон-85, тритій-3 і йод-129, що містяться в газоаерозольних викидах.

З таблиці видно, що навіть населення, яке проживає в зоні 1-10 км від АЕС, одержить ефективні дози у 1000 разів більші, ніж за рахунок природного радіаційного фону, тому середню ефективну дозу опромінення при нормально працюючій АЕС можна прийняти рівною 0,001 мЗв /рік.

Радіоактивне опромінення при медичних обстеженнях і радіотерапії. Використання IB і РР у медицині для діагнос­тики і радіотерапії - це основне джерело штучного опромі­нення людей, що перевищує вплив усіх інших штучних дже­рел. Ці дози створюються при рентгенівській діагностиці людей, діагностиці стану окремих органів (легенів, печінки, нирок, щитовидної залози та ін.) за допомогою радіоактив­них препаратів, які вводяться всередину організму, а також радіаційної терапії з використанням радіоактивних джерел Доза опромінення при застосуванні радіофармацевтичних препаратів, як і при ізотопній діагностиці, може змінюватися в широких межах залежно від фізико-хімічних і біологічних властивостей РН, хімічної сполуки препарату, засобу його вве­дення в організм і т.п. (Співвідношення між одиницями вимі­ру активності дози і потужності дози в СІ та позасистемними одиницями наведені в табл. 3.)

Індивідуальна доза на окремий критичний орган вимі­рюється десятками мілізівертів, в окремих випадках досяга­ючи навіть сотні мілізівертів за одну процедуру. За даними наукового комітету СОН, ефективна еквівалентна доза від найбільш часто використовуваного ядерною медициною з метою діагностики РН технецію-99 знаходяться у межах від 1 до 10 мЗв.

При рентгенографії пальців людина одержує місцеве ра­зове опромінення - 0,6 мЗв; черепа - 8-60 мЗв; зубів -30-50 мЗв; хребта - 16-147 мЗв; при рентгеноскопії грудної клітки - 47-195 мЗв; при рентгеноскопії шлунка - до 300 мЗв; при флюорографії легень - 2-5 мЗв.

Персонал і хворі курортів, де лікують радоновими ванна­ми, одержують дозу опромінення порядку 300 мЗв /рік, що в шість разів перевищує встановлені міжнародні норми.

У розвинених країнах на 1000 жителів потрібно від 300 до 900 обстежень на рік, не рахуючи рентгенологічних обсте­жень зубів і масової флюорографії.

Таблиця 1.3.

Співвідношення між одиницями виміру активності дози і потужності дози в СІ та позасистемними одиницями

Вимірювана Позасис- Одиниця СІ Співвідношення між
еличина темна одиницями
одиниця
Активність Кюрі (Кі) Бекерель (Бк) Бк = 1 розп. * с-1
Кі = 3,7*1О10 Бк
Бк = 2,703*10-11 Кі
Поглинута Рад (рад) Грей (Гр) Гр = 1Дж * кг-1 =104 ерг* г-1
доза рад = 100 ерг* г-1= 1 *10-2 Гр
Гр = 100 рад
Потужність Рад за Грей за секунду Гр *с-1= 100 рад *с-1
поглинутої секунду (Гр *с-1) рад *с-1=1 * 10-2 Гр*с-1
дози (рад *с-1)
Еквівалентна Біологічний Зіверт (Зв) Зв = 1 Дж *кг-1
доза еквівалент 6ер = 1 *10-2 Зв
раду (бер) Зв = 100 бер
Потужність Бер за Зіверт за Зв*г-1 = 100 бер *с-1
еквівалентної Секунду секунду бер *с-1 = 1 *10-2 в *с-1
дози (бер*с-1) (3b*с-1)
Експозиційна Рентген (Р) Кулон на Кл *кг-1 = 3,9*03 Р
доза кілограм Р = 2,6 * 10-4 Кл *кг-1
(Кл *кг-1)
Потужність Рентген за Кулон на кіло- Кл *кг-1= 3,9*103Р
експозиційної секунду грам за секунду Р *с-1=2, 6 *10-4 Кл *кг-1*с-1
дози (P*с-1) (Кл*кг-1*с-1)

У середньому населення України внаслідок зазначених процедур одержує ефективну дозу опромінення всього тіла близько 1,8 мЗв/рік.

Таким чином, у сучасних умовах, за наявності високого природного радіаційного фону, при діючих технологічних процесах, при використанні радіоактивних препаратів у ме­дичних цілях кожний житель України щорічно одержує ефек­тивну еквівалентну дозу в середньому 4,75 мЗв (космічне випромінювання - 0,5 мЗв, природні натуральні джерела — 2,25 мЗв, штучні джерела - 0,2 мЗв, медичні джерела -1,8 мЗв).

Індивідуальні річні дози опромінення можуть змінювати­ся в досить широких межах.

ugv.deutsch-service.ru referatthc.nugaspb.ru stuff.radioritual.ru refannr.ostref.ru Главная Страница