Променеві симптоми міокардиту.

Труднощі діагностики ураження серцевого м'яза полягають у тому, що лікарю доводиться мати справу не лише з первинними захворюваннями серця, а й з вторинними (набуті вади, гіпертонічна хвороба тощо). При захворюваннях міокарда немає типової рентгенологічної картини. Провідними рентгенологічними ознаками є зміни форми тіні серця, його тонусу, скоротливої здатності.

Значні дифузні ураження міокарда супроводжуються симетричним рівномірним розширенням серця внаслідок збільшення всіх його відділів. Серце набуває форми трикутника, нагадуючи мітральне, широкою основою прилягає до діафрагми.

До захворювань та патологічних станів, які є патогенетичною основою ураження міокарду, належить міокардит, ревмокардит, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, легеневе серце, зміни серця при гіпертонічній хворобі, дифузному токсичному зобі, кардіопатії.

Міокардит -- це запальне захворювання серцевого м'яза, зумовлене інфекційними, інфекційно-токсичними, а також алергічними чинниками. За перебігом розрізняють гострий, підгострий і хронічний міокардит, за локалізацією - дифузний та вогнищевий.

Виникає при ревматизмі, сепсисі, дифтерії, черевному тифі, ангіні, кору, краснусі, після тяжкого грипу, гострої респіраторної інфекції, при хронічному назофарінгіти, синусити, тонзиліті, при дифузних хворобах сполучної тканини, сенсибілізації лікарськими засобами тощо.

Характеризується раптовим розвитком, досить швидким перебігом із наступними склеротичними змінами в серцевому м'язі (міокардитичний кардіосклероз).

Клінічними проявами міокардиту є підвищена стомлюваність, слабкість, задишка, серцебиття, біль в ділянці серця, тахікардія, послаблення діяльності серця, приглушеність тонів серця, порушення ритму серця, зниження артеріального тиску і вольтажу зубців, особливо зубців Т і Р у всіх електрокардіографічних відведеннях.

Рентгенологічно (мал. 4) встановлюють збільшення всіх відділів серця, а особливо лівого шлуночка, згладжену талію, невиразні дуги. Відмітною особливістю гострого міокардиту є нестійкість скоротливої функції серця: часті пульсації змінюються рідкими, глибокі - поверхневими.



Рентгенофункціональним критерієм хронічного міокардиту є в'ялі поверхневі скорочення серця.



Мал. 4. Гострий міокардит: а – рентгенограма; б – схема.

Ревмокардит.

У запальний процес втягується міокард або інші оболонки серця.

Рентгенологічні дані неспецифічні й зумовлені активністю ревматичного процесу. Рентгенографічна картина представлена збільшенням відділів серця (переважно лівого шлуночка), ослабленням скоротливої функції міокарда до утворення "німих" зон, які реєструються за допомогою рентгенокімографії та ехокардіографії. Під час динамічного спостереження, в процесі лікування рентгенологічні прояви ревмокардиту зменшуються або зникають.

Легеневе серце - патологічний стан, який характеризується гіпертрофією та (або) дилатацією правого шлуночка серця внаслідок легеневої гіпертензії. Виникає на тлі різних захворювань легень, легеневих судин, діафрагми, плеври і грудної клітки. Перебіг може бути гострий, підгострий або хронічний.

При гострому легеневому серці, зумовленому тромбоемболією легеневої артерії, вентильним пневмотораксом або гострою поширеною пневмонією, хворим рідко проводять рентгенологічне дослідження, оскільки в більшості випадків наступає раптова смерть.

Хронічне легеневе серце розвивається поступово при хронічних захворюваннях легень, наприклад, емфіземі, пневмосклерозі, бронхоектатичній хворобі, туберкульозі в стадії фіброзу та інших захворюваннях, які спричиняють перешкоду під час проходження крові по судинах малого кола кровообігу.

На рентгенограмах в прямій проекції помітно розширення коренів легень і правих відділів серця. Його форма наближається до мітральної, збільшена дуга легеневого стовбура. В скісних проекціях встановлюється видовження дуги правого передсердя, артеріального конуса, звуження загрудинного простору, підсилена пульсація легеневого стовбура і правого шлуночка. За допомогою ангіокардіографії та ехокардіографії, крім збільшення правої половини серця і аортального конуса, виявляють звуження і деформацію розгалужень легеневого стовбура, зменшення в них швидкості течії крові та підвищення тиску крові.

Ураження серця при гіпертонічній хворобі.

Зміни в серці залежать від стадії та тривалості хвороби. Внаслідок впливу постійного підвищеного артеріального тиску в периферичному судинному руслі, зумовленого загальним спазмом артеріол і дрібних артерій, серцевий м'яз зазнає посиленого навантаження. На початковій стадії розвитку гіпертонічної хвороби рентгенологічно виявляється розширення лівого шлуночка, напружена пульсація зі збільшенням її амплітуди. У наступній стадії зміни лівого шлуночка наростають, збільшується діаметр висхідної частини аорти. В третій стадії захворювання розміри серця значно збільшуються, головним чином за рахунок лівого шлуночка.

Тиреотоксичне серце - міокардіодистрофія у хворих на тиреотоксикоз, під час якого в організм надходить велика кількість гормонів щитовидної залози, які впливають на міокард безпосередньо, а також через центральну вегетативну нервову систему. При цьому серце реагує збудженою пульсацією.

Серцева тінь найчастіше набуває мітральної конфігурації за рахунок збільшеного лівого передсердя, а в скісних проекціях - за рахунок дуг легеневого стовбура і правого шлуночка.

Рентгенологічною ознакою, що відрізняє тиреотоксичне серце від мітрального стенозу, є збільшення частоти пульсації.

Перикардит.

Перикардит - запальне захворювання перикарда: найчастіше є місцевим проявом якого-небудь запального процесу (ревматизму, туберкульозу, пневмонії, сепсису тощо). За патоморфологічними змінами розрізняють сухий і ексудативний перикардит. Під час трансформації ексудативного перикардиту може розвиватися, як наслідок, хронічний адгезивний перикардит.

Фібринозний перикардит зумовлений запаленням листків перикарда з відкладенням фібрину. В клінічній картині цієї форми перикардиту найхарактернішим є біль в ділянці серця, який має гострий, ріжучий характер. УIII-IV міжребер'ях зліва від тіла грудини виявляється скреготливий шум тертя перикарда, який не поширюється на інші точки.

Рентгенологічно фібринозний перикардит виявити неможливо. На телерентгенограмах у прямій проекції можна визначити (у вигляді смужки завширшки близько 2 мм) тінь ущільненого перикарда. Спайки між листками перикарда і сусідніми органами виявляються за нерівностями і деформацією контуру серця.

Ексудативний перикардит характеризується поступовим накопиченням у порожнині перикарда запальної рідини. За характером рідини розрізняють серозний, серозно-фібринозний, геморагічний, гнійний та іхорозний ексудативний перикардит. Запальна рідина накопичується звичайно у нижніх відділах перикардіальної порожнини.

Якщо кількість ексудату мала, рентгенологічно не змінюється форма серцевої тіні, але трохи ширше прилягає її основа до діафрагми. Ексудативний перикардит виявляють в разі накопичення 100-150 мл рідини. Серце при незначній кількості рідини в ньому має трикутну форму. (Схема 5).


Схема 5.

Главная Страница