Формування товарного господарства в західноєвропейських країнах

Найбільш сприятливі умови для розвитку капіталістичних виробничих відносин створювались у Нідерландах, які складались з дванадцяти провінцій (з них сім найбільш розвинених на чолі з Голландією знаходились на півночі) і які були під протекторатом Іспанії. В Нідерландах як в морських провінціях були розвинені судноплавство й суднобудування, рибний промисел, зовнішня й транзитна торгівля. В містах розвивались мануфактури (в т.ч. в ткацтві). Сільське господарство (при майже відсутності там феодалізму) фактично розвивалося за фермерським шляхом (додамо до сказаного вище сприятливі природно-кліматичні й географічні умови існування). Однак гніт Іспанії (40% надходжень до казни якої шли саме з Нідерландів) викликали в підконтрольних нею провінціях національно-визвольний рух (1572 - 1579 pp.), який одночасно носив характер буржуазної революції (першої в світі), так як спрямовувався тим самим й проти іспанського феодального абсолютизму. Тривала виснажлива боротьба, яка точилася з перемінним успіхом, закінчилася підписанням в 1579 р. в м. Утрехт унії, за якою сім розвинених північних територій отримали незалежність, а решта п’ять залишились за Іспанією (пізніше ці землі стали називатись Бельгією).

Соціально-економічні наслідки буржуазної революції в Нідерландах:

1) в XVII ст. стала „зразковою” капіталістичною країною;

2) подальший розвиток мореплавства, суднобудування, рибальства, морської торгівлі (що означало кінець монополії Іспанії й Португалії в ній). Тоннаж нідерландського флоту перевищував тоннаж усіх європейських країн разом узятих;

3) капіталістичний розвиток сільського господарства, його інтенсифікація, впровадження передових агротехнологій, фермерство;

4) розвиток лихварства.

Однак XVIII ст. Нідерланди втрачають першість на користь Англії з таких причин; 1) слабкість розвитку промислової бази - важкої індустрії; 2) прагнення підприємців до збагачення шляхом переважно торгівлі, а не виробництва; 3) нескінченні війни з Людовиком XIV (Франція), внаслідок яких втрачено герцогство Бургундське (політична причина).



Буржуазна революція в Англії відбулася в 1640-1660 рр. Її соціально-економічні передумови: 1) розвиток промисловості (перш за все важкої індустрії) на капіталістичних початках; 2) значні успіхи в зовнішній торгівлі, створення компаній купців-авантюристів (Московської (1555 р.), Марокканської (1585 р.), Східної (1579 р.), Левантійської (1581 р.), Африканської (1588 р.), Ост-Індійської (1600 р.); 3) нездатність старої цехової системи задовольняти попит зовнішніх ринків, внаслідок чого остання уступає місце мануфактурі (переважно централізованій); 4) розшарування селянства на заможних (фригольдерів), дрібних (копігольдерів), безземельних (лізгольдерів, коттерів, пауперів) у зв’язку з завершенням процесів огородження (внаслідок чого у XVIII ст. англійське селянство як товаровиробник зникло), що надало могутній поштовх для розвитку капіталізму в сільськогосподарському виробництві; 5) запровадження передових інтенсивних агротехнологій, розвиток агротехніки, застосування передових форм і методів організації праці в сільському господарстві на основі наукових досліджень.

Під час буржуазної революції в 1651 р. в Англії був прийнятий протекціоністський „Навігаційний акт” О. Кромвеля, положення якого протягом др. пол. XVII ст. неодноразово доповнювалися. Цей та інші протекціоністські акти (зокрема, т. зв. „хлібні закони”) зобов’язували європейських торгівельних партнерів Англії ввозити до неї товари або на кораблях своєї країни, або на англійських, решту партнерів з ін. країн - виключно на англійських кораблях. Мета протекціоністських законів - захистити англійську капіталістичну промисловість від іноземної конкуренції.

Початки розкладу феодального способу виробництва стали відмічатися у Франції ще з кінця XV ст. Проте феодально-абсолютистській владі країни вдавалося століттями штучно гальмувати процеси розвитку капіталізму за допомогою таких засобів: 1) дворянські прошарки населення як привілейовані звільнялись від проплати будь-яких податків й платежів, їм від народження гарантувалися керівні й високодоходні посади або при королівському дворі, або в армії, або в духовенстві; 2) навпаки, клас буржуазії (від франц. „bourgeoisie”, від пізньолат. „burgus” - укріплене місто), що зароджувався, та підприємці обкладалися величезними податками (а якщо підприємництвом починав займатися дворянин - він негайно позбавлявся титулу й обкладався величезними податками), 3) проте дворянські титули в країні можна було отримувати як шляхом успадкування (для дітей від батьків дворянського походження), так й шляхом їхньої купівлі за величезні гроші (для людей недворянського походження), 4) тому клас буржуазії, щойно народжуючись, прагнув негайно „одворянитись” 5) й припиняв займатись підприємництвом, 6) що сильно затримувало поширення капіталістичних виробничих відносин, законсервувало феодальні виробничі відносини, гальмувало загальний економічний розвиток країни. До того ж у переважно селянській (22 млн. селям з 26 млн. нас.) Франції огородження (як в Англії) не відбувалося. Проте юридично власниками усієї землі в угіддях вважалися тільки дворяни, церква, корона. Формально юридично вільні селяни як користувачі землі в угіддях в своєму розпорядженні мали біля 2/3 частин орної землі (цензива) та брали в оренду решту біля 1/3 частини безпосередньо панської землі (домен) за грошову платню або проплату частиною врожаю. Селяни проплачували феодалам чисельні податки, серед яких основні - грошовий (ценз) і натуральний (шампар - до 20-25% врожаю зерна), а також королівський (талья), подушний, двадцятина (1/20 від власного прибутку), на сіль (габель), церковна десятина, а також паромні, мостові, подимні, за рибальство, промисел та ін. Вони виконували й деякі повинності, відпрацьовуючи по декілька днів на рік на будівництві доріг, мостів, маєтків тощо, від 5 до 15 днів на рік виконували панщину. Цензива ж передавалась селянським дітям в спадкове користування, подрібнюючись на парцели пропорційно кількості останніх, що призводило до подальшої натуралізації сільгоспвиробництва.

Торкаючись французького мануфактурного розвитку, слід відзначити, що королівська влада сприяла розвитку виключно тих мануфактур, які виробляли виключно предмети розкошу (дорогоцінні вироби, прикраси, коштовності, парфуми, ковдри, дорогі меблі тощо) з виключною орієнтацією на попит аристократії.

Німецькі землі формально нібито об’єднані в т. зв. „Священну Римську імперію німецької нації” фактично протягом XVІ - XVIII ст. були феодально-політично роздробленими не менш як на 300 „суверенних” держав і державок, герцогств, архієпіскопств тощо (площа деяких з них сягала в середньому 20-25 кв. км. Окрім феодально-політичної роздробленості сильним гальмом економічного розвитку німецьких земель являлося збереження жорсткого кріпацтва. Переважало юнкерське феодальне землеволодіння, домінувала панщина. В ремеслі відбувалося „консервування” цехової системи (аж до 1869 р.), мануфактури були відсутні. Німецькі території сильно потерпали від самоуправства і деспотизму місцевих феодалів, князів, неврожаїв (голоду), епідемій хвороб, міжусобних чвар, війн (в т. ч. з „залученням” на ту чи іншу сторону іноземних країн, особливо під час тридцятирічної війни 1618 - 1648 pp.), іноземної конкуренції в економіці. Населення німецьких земель століттями не зростало, постійно зубожіло, масово емігрувало, рятуючись від кріпацтва (переважно - до Росії, бо як майстрові вони були тут вільнопоселенцями). Роль місцевої буржуазії була мізерною й зводилась нанівець.

referatqav.nugaspb.ru syk.deutsch-service.ru vjd.deutsch-service.ru refampt.ostref.ru Главная Страница